Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.08.2018 року у справі №127/5406/17

Постанова

Іменем України

31 жовтня2018 року

м. Київ

справа № 127/5406/17

провадження № 61-29254 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Стрільчука В. А.

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Ступак О. В., Усика Г. І. (суддя-доповідач)

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - 60 будинок офіцерів Збройних Сил України,

треті особи: виконавчий комітет Вінницької міської ради, квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниці

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 серпня 2017 року у складі судді Ан О. В. та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 11 жовтня 2017 року у складі колегії суддів:

Зайцева А. Ю., Панасюка О. С., Шемети Т. М.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до 60 будинку офіцерів Збройних Сил України про визнання протиправним та скасування рішення.

На обгрунтування позовних вимог зазначив, що у період з 20 листопада

1974 року по 09 липня 2010 року проходив військову служби у Збройних Силах України та перебував на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов у загальній черзі з 20 червня 2001 року, у першочерговій з 27 листопада 2003 року та у позачерговій з 30 листопада 2011 року.

У 1996 році позивачеві за рахунок фондів Міністерства оборони України була виділена двокімнатна квартира загальною площею 49,5 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_1, яку у подальшому було приватизовано ним та членами його родини - дружиною та донькою.

07 вересня 2000 року його було переміщено для проходження військової служби до м. Вінниці.

Оскільки за новим місцем проходження військової служби він не був забезпечений житлом, ним було подано рапорт з усіма необхідними документами для зарахування на квартирну чергу, на підставі яких рішенням житлової комісії 60 будинку офіцерів від 20 січня 2001 року його було зараховано на квартирний облік у Вінницькому гарнізоні при 60 будинку офіцерів.

05 березня 2005 року за рахунок коштів Міністерства оборони України йому було надано службове приміщення жилою площею 18,4 кв. м - однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2.

Наказом Міністра оборони України від 09 червня 2010 року № 423 його звільнено у запас у військовому званні підполковника на підставі частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за пунктом «в» (за віком).

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 28 липня 2011 року шлюб між ним та дружиною ОСОБА_5 розірвано.

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від

20 грудня 2011 року визнано мирову угоду за позовом ОСОБА_5 до

ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, відповідно до якої було припинено право власності ОСОБА_1 на 1/3 частину квартиру, розташованої за адресою: АДРЕСА_3.

Рішенням житлової комісії при 60 будинку офіцерів від 04 жовтня 2016 року, оформленим протоколом № 106, постановлено зняти його у складі сім'ї - одна особа з квартирного обліку та виключити із списку військовослужбовців, які перебувають у черзі на отримання житлових приміщень на підставі абзацу другого пункту 1.3 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністра оборони України від 30 листопада 2011 року № 737 (далі - Інструкція № 737) та статті 35 Житлового кодексу Української РСР (далі -

ЖК Української РСР) як громадянина, який штучно погіршив житлові умови шляхом відчуження придатного і достатнього за розміром для проживання жилого будинку (частини будинку).

Посилаючись на відсутність правових підстав для зняття його з обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, ОСОБА_1, з урахуванням збільшених позовних вимог, просив: визнати незаконним та скасувати рішення житлової комісії 60 будинку офіцерів Збройних Сил України оформлене протоколом № 106 від 04 жовтня 2016 року у частині зняття з квартирного обліку та виключення із списків військовослужбовців, які перебувають у черзі на отримання житлових приміщень при 60 будинку офіцерів Збройних Сил України підполковника запасу ОСОБА_1 у складі сім'ї - одна особа; зобов'язати житлову комісію 60 будинку офіцерів Збройних Сил України відновити становище, що існувало до порушення та поновити його на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов у загальній черзі з 20.06.2001 року, у першочерговій з 27.11.2003 року та у позачерговій з 30.11.2011 року.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18 серпня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішення про зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку та виключення його зі списків на отримання житлового приміщення було прийнято у межах повноважень житлової комісії при 60 будинку офіцерів, на підставі пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», за змістом якого повторне перебування на квартирному обліку не допускається, а тому ураховуючи, що при постановленні на квартирний облік у 2001 році позивач уже був забезпечений жилим приміщення за рахунок фондів Міністерства оборони України, підстави для його поновлення на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, відсутні.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 11 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 серпня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суду виходив з того, що оскільки позивач у 2000 році використав право приватизації раніше наданого йому за рахунок фондів Міністерства оборони України житла, а з

01 січня 2010 року набрали чинності зміни до абзацу четвертого пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», якими передбачено, що жилі приміщення або грошова компенсація за належне для отримання жиле приміщення надаються військовослужбовцям одноразово протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, рішення про зняття позивача з квартирного обліку і виключення із списку військовослужбовців, які перебувають у черзі на отримання житлових приміщень прийнято з додержанням норм законодавства. На дату прийняття рішення про виключення ОСОБА_1 із списку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, підстави для повторно забезпечення його житловим приміщенням для постійного проживання були відсутні.

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Вінницького міськрайонного суду Вінницької області від 18 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від

11 жовтня 2017 року і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій безпідставно не урахували, що позивач набув право на отримання житлової площі у м. Вінниця ще у 2001 році, тобто відповідно до діючого на той час законодавства України, а тому його право на отримання постійного житла не може бути скасоване унаслідок звуження кола осіб, що мають право на отримання житла відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції станом на 2016 рік, оскільки закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Станом на дату розгляду справи відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня

2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

23 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій установлено, що у період з 20 листопада 1974 року по 09 липня 2010 року ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України, та перебував на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов у загальній черзі з 20.06.2001 року, у першочерговій з 27.11.2003 року та у позачерговій з 30.11.2011 року.

У 1996 році позивачеві за рахунок фондів Міністерства оборони України було виділено двокімнатну квартиру загальною площею 49,5 кв. м, розташовану за адресою АДРЕСА_4,

12 січня 2000 року зазначену квартиру приватизовано у рівних частках позивачем та членами його сім'ї - дружиною та донькою.

07 вересня 2000 року ОСОБА_1 для подальшого проходження військової служби було переміщено до м. Вінниці у складі cім'ї дві особи (ОСОБА_6 та його донька). За новим місцем проходження військової служби у м. Вінниці позивач забезпечений житлом не був.

Рішенням житлової комісії 60 будинку офіцерів від 20 січня 2001 року

ОСОБА_1 зараховано на квартирний облік у Вінницькому гарнізоні при 60 будинку офіцерів.

05 березня 2005 року за рахунок коштів Міністерства оборони України

ОСОБА_1 було надано службове жиле приміщення - однокімнатну квартиру, житловою площею 18,4 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_5.

09 липня 2010 року ОСОБА_1звільнено з військової служби у запас на підставі частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за пунктом «в» (за віком).

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 28 липня 2011 року між ОСОБА_1 та його дружиною ОСОБА_5 розірвано шлюб.

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від

20 грудня 2011 року визнано мирову угоду за позовом ОСОБА_5 до

ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, відповідно до якої було припинено право власності ОСОБА_1 на 1/3 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3.

Відповідно до листа начальника Вінницького зонального відділу Військової служби правопорядку Зими О. Г. від 28.11.2016 року № 3954, посадовими особами відділення запобігання, виявлених злочинів та інших правопорушень Вінницького зонального відділу Військової служби правопорядку проведено перевірку щодо законності забезпечення підполковника запасу ОСОБА_1 жилими приміщеннями від Міністерства оборони України, за наслідками якої встановлено, що підполковник ОСОБА_1 дійсно забезпечувався протягом проходження військової служби житлом, яке в подальшому приватизував, і фактично передав своїй колишній дружині, чим штучно погіршив житлові умови.

Рішенням житлової комісії при 60 будинку офіцерів від 04 жовтня 2016 року, оформленим протоколом № 106, постановлено зняти позивача зі складом сім'ї одна особа з квартирного обліку та виключити зі списку військовослужбовців які перебувають у черзі на отримання житлових приміщень на підставі абзацу другого пункту 1.3 Інструкції № 737 та статті 35 ЖК Української РСР як громадянина, який штучно погіршив житлові умови шляхом відчуження придатного і достатнього за розміром для проживання жилого будинку (частини будинку).

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Однією із гарантій соціального захисту військовослужбовців є право на забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, закріплене у статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пунктом 9 якої визначено, що військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, а в разі її розформування - у військових комісаріатах і квартирно-експлуатаційних частинах районів та користуються правом позачергового одержання житла.

Підстави для зняття з обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, за винятком випадків одержання житла з державного житлового фонду або грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення, визначено частиною другою статті 40 ЖК Української РСР.

До таких підстав відноситься: поліпшення житлових умов, внаслідок якого відпали підстави для надання іншого жилого приміщення; виїзд на постійне місце проживання до іншого населеного пункту; припинення трудових відносин з підприємством, установою, організацією за місцем роботи, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими актами законодавства; засудження до позбавлення волі на строк понад шість місяців, заслання або вислання; подання відомостей, що не відповідають дійсності, які стали підставою для взяття на облік, або неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про взяття на облік.

Аналогічні за своїм змістом підстави для зняття з квартирного обліку військовослужбовців закріплено пунктом 30 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081 (далі - Порядок № 1081).

Статтею 35 ЖК Української РСР визначено, що громадяни, які штучно погіршили житлові умови шляхом обміну займаного жилого приміщення, його псування або руйнування,відчуження придатного і достатнього за розміром для проживання жилого будинку (частини будинку), а також громадяни, у яких потреба в поліпшенні житлових умов виникла внаслідок вилучення жилого приміщення, використовуваного для одержання нетрудових доходів (стаття 96), не беруться на облік потребуючих поліпшення житлових умов протягом п'яти років з моменту погіршення житлових умов.

При цьому згідно абзацу другого пункту 1.3 Інструкції № 737, затвердженої наказом Міністра оборони України від 30 листопада 2011 року, жилі приміщення для постійного проживання або грошова компенсація за належне для отримання жиле приміщення надаються військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла

Відмовляючи у задоволенні вимог про визнання протиправним та скасування рішення житлової комісії 60 будинку офіцерів Збройних Сил України щодо зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку та виключення з черги на отримання житлових приміщень при 60 будинку офіцерів, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що вони є необгрунтованими, оскільки відповідно до абзацу четвертого пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зі змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань забезпечення житлом громадян» від 11 червня 2009 року, який набрав чинності з 01 січня 2010 року, та абзацу другого пункту 1.3 Інструкції № 737, затвердженої наказом Міністра оборони України від 30 листопада 2011 року, відповідно до яких жилі приміщення для постійного проживання або грошова компенсація за належне для отримання жиле приміщення надаються військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла. Оскільки позивач у 2000 році використав право на приватизацію наданого йому від Міністерства оборони житла, він не має права на повторне забезпечення житловим приміщенням, а відтак втратив підстави для перебування на квартирному обліку у черзі на отримання житлових приміщень при 60 будинку офіцерів Збройних Сил України.

Відповідно до статті 213 ЦПК України 2004 року, рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій залишено поза увагою доводи позивача про те, що правові приписи статті 35 ЖК Української РСР та абзацу другого пункту 1.3 Інструкції № 737 регулюють порядок зарахування військовослужбовців до квартирного обліку, а не зняття.

Застосовуючи до спірних правовідносин норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань забезпечення житлом громадян» від 11 червня 2009 року, якими внесено зміни до абзацу четвертого пункту 1 частини 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», які набрали чинності з 01 січня

2010 року, тобто після зарахування ОСОБА_1 на квартирний облік у Вінницькому гарнізоні, суди не урахували, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі.

До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Зазначене відповідає правовому висновку викладеному Верховним Судом України у постанові від 22 лютого 2017 року у справі № 6-2705цс16.

Разом з тим суд першої інстанції не перевірив та надав правової оцінки фактичним обставинам, що слугували підставою для прийняття рішення житловою комісією при 60 будинку офіцерів від 04 жовтня 2016 року про виключення позивача із списку військовослужбовців, які перебувають у черзі на отримання житлових приміщень на підставі абзацу другого пункту 1.3 Інструкції № 737 та статті 35 ЖК Української РСР, як громадянина, який штучно погіршив житлові умови шляхом відчуження придатного і достатнього за розміром для проживання жилого будинку (частини будинку).

Суд апеляційної інстанції мав процесуальні повноваження, але не виправив зазначені порушення. Таким чином суди попередніх інстанцій не встановили фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а тому оскаржувані рішення не можуть вважатися законними та обгрунтованими, такими, що відповідають основоположним засадам цивільного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Отже, у силу наданих процесуальним законом повноважень, суд касаційної інстанції позбавлений права встановлювати, або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, надавати оцінку доказам, що не були предметом їх перевірки, чи робити їх переоцінку.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ураховує тривалість розгляду зазначеної справи в суді, разом з тим, оскільки до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин справи, надання оцінки та переоцінки доказів, зазначене унеможливлює ухвалення ним нового судового рішення.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні позовних вимог ОСОБА_1 до 60 будинку офіцерів Збройних Сил України про визнання протиправним та скасування рішення ухвалили рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваних рішень із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статями 400, 402, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 11 жовтня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник

О. В. Ступак

Г. І. Усик