Історія справи

Постанова КЦС ВП від 31.08.2022 року у справі №524/1974/20

Постанова

Іменем України

31 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 524/1974/20

провадження № 61-3335св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Цемах Володимир Андрійович, приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночка Олександр Вікторович,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночки Олександра Вікторовича на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 06 жовтня 2021 року у складі судді Предоляк О. С. та постанову Полтавського апеляційного суду від 24 січня 2022 року у складі колегії суддів: Бутенко С. Б., Обідіної О. І., Прядкіної О. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Цемах Володимир Андрійович, приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночка Олександр Вікторович, про визнання правочину недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Цемах В. А., приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночка О. В.

На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 06 березня 2017 року на підставі договору купівлі-продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою О. В. за № 522, позивачем придбано у власність квартиру АДРЕСА_1 .

У зв`язку з вчиненням вказаного правочину відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 34157963 від 06 березня 2017 року в Державному реєстрі речових прав було вчинено відповідний запис про право власності: 19339761 про реєстрацію вказаного нерухомого майна за ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 81926971 від 07 березня 2017 року.

Вказував, що 06 квітня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою О. В. та зареєстровано в реєстрі за № 932, за яким право власності на квартиру АДРЕСА_1 перейшло до ОСОБА_3

04 травня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири, що посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою О. В. та зареєстровано в реєстрі за № 1217, за яким право власності на вищевказану квартиру перейшло до ОСОБА_4 .

Позивач вказував, що спірне нерухоме майно вибуло з його власності незаконно на підставі недійсного правочину, оскільки спірний правочин - договір купівлі-продажу квартири від 06 квітня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , був укладений не особисто позивачем, а діючим від його імені представником - ОСОБА_2 на підставі довіреності від 27 лютого 2008 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Цемахом В. А. та видана строком на 10 років, проте він ніколи не підписував вищевказану довіреність на ім`я ОСОБА_2 та не уповноважував останнього діяти від свого імені у власних інтересах.

У зв'язку з викладеним позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 06 квітня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою О. В. за реєстровим № 932, та витребувати з чужого незаконного володіння від ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 06 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 24 січня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.

Судові витрати віднесено на рахунок позивача.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження недійсності довіреності від 27 лютого 2008 року, на підставі якої діяв ОСОБА_2 при укладанні оспорюваного правочину.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що всупереч принципу добросовісності, з моменту відчуження квартири 06 квітня 2017 року позивач ОСОБА_1 жодного інтересу, як власник нерухомого майна, не виявляв, витрат по його утриманню не здійснював, з позовом звернувся до суду 06 квітня 2020 року - у останній день трирічного строку позовної давності, про обставини, за яких йому стало відомо про порушення свого права, суду не повідомляв та таких обставин не доводив, що свідчить про обізнаність позивача щодо укладення договору купівлі-продажу квартири від його імені відповідачем ОСОБА_2 та відсутність підстав для витребування квартири від добросовісного набувача - відповідача ОСОБА_4 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У квітні 2022 року приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночка О. В. звернувся до Верховного Суду касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанції, в якій просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляду до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі скаржник посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про дослідження висновку експерта Незалежного інституту судових експертиз Фраймович Л. В. від 29 квітня 2021 року № 9702 за результатами проведення почеркознавчої експертизи, не мотивуючи це в судовому рішенні, таким чином допустивши порушення норми процесуального права.

Вказував на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки не було проведено почеркознавчої експертизи за клопотанням відповідача.

Крім того, суд не витребував у приватного нотаріуса Цемаха В. А. оригіналу довіреності, оскільки листом Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 22 вересня 2021 року № 23834/С-1909, повідомлено, що під час проведення позапланової перевірки приватного нотаріуса Цемаха В. А. встановлено, що в матеріалах справи 2-12 (Б) «Нотаріально посвідчені довіреності строком від 3-х до 10-ти років» том 2 за 2008 рік наявний другий оригінальний примірник довіреності, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Цемахом В. А. від 27 лютого 2008 року.

Приватний нотаріус Цемах В. А. фактично ввів суд в оману, повідомивши про те, що немає оригінального примірника довіреності ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_2 від 27 лютого 2008 року № 880.

Також після повідомлення позивачем про відсутність у нього оригіналу довіреності та заяви приватного нотаріуса Ганночки О. В. про те, що оригінал довіреності від 27 лютого 2008 року знаходиться безпосередньо у нього, суд першої інстанції безпідставно його не витребував.

Суд апеляційної інстанції уваги на ці обставини уваги не звернув.

Таким чином, вважає, що суди порушили норми процесуального права та вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки фактично при розгляді справи не відбулось належне здійснення правосуддя.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Михайлюк К. А., просила касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Рух касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу № 524/1974/20 з Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області.

Справа № 524/1974/20 надійшла до Верховного Суду у травні 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що згідно з договором купівлі-продажу квартири від 06 березня 2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою О. В. та зареєстрованим в реєстрі за № 522, на ім`я ОСОБА_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 , від імені якого на підставі довіреності, посвідченої 29 листопада 2016 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою О. В. за реєстровим № 3691, діяв ОСОБА_5 , було придбано квартиру АДРЕСА_1 ,загальною площею 64,0 кв. м, житловою площею 41,1 кв. м.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 06 березня 2017 року в Державному реєстрі речових прав було вчинено відповідний запис про право власності: 19339761 про реєстрацію вказаного нерухомого майна за ОСОБА_1

06 квітня 2017 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою О. В. за реєстровим № 932 посвідчено договір купівлі-продажу квартири між продавцем ОСОБА_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 , від імені якого за довіреністю, посвідченою 27 лютого 2008 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Цемахом В. А. за № 880, діяв ОСОБА_2 , та покупцем ОСОБА_3

04 травня 2017 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою О. В. за реєстровим № 1217 посвідчено договір купівлі-продажу квартири, укладений між продавцем ОСОБА_3 та покупцем ОСОБА_4 , на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис номер 20245330 про право власності відповідача ОСОБА_4 на об`єкт житлової нерухомості - квартиру за адресою: АДРЕСА_3 .

Як вбачається зі змісту довіреності від 27 лютого 2008 року, посвідченої приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Цемах В. А., яка зареєстрована у реєстрі за № 880, ОСОБА_1 , уповноважив (за попередньо досягнутої з ним домовленістю) ОСОБА_2 , придбати на його ім`я та розпоряджатися (продати або обміняти) будь-якою нерухомістю на території України та вести від його імені цивільні справи в усіх судових установах з усіма правами, що надаються законом позивачу, відповідачу, третій особі і потерпілому. З цією метою надав уповноваженій особі, зокрема, право підписати в органах нотаріату договір купівлі-продажу, міни, сплачувати необхідні кошти та одержувати належні йому кошти. Довіреність видана строком на десять років, до 27 лютого 2018 року з правом часткового або повного передоручення повноважень представника.

27 лютого 2008 року вказану довіреність зареєстровано у Єдиному реєстрі довіреностей, реєстраційний номер 23600052.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18).

Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно з частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Сутність та правова природа загальноцивільного представництва регулюються положеннями глави 17 ЦК України.

Відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов`язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє.

Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом (стаття 238 ЦК України).

Згідно зі статтею 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Відповідно до статті 240 ЦК України представник зобов`язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє. Представник, який передав своє повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника). Невиконання цього обов`язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні. Правочин, вчинений замісником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Згідно з частинами першою, третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.

Юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з боку представника. Повноваження виникає незалежно від згоди останнього, а правильно оформлена довіреність дійсна у будь-якому разі, тому що повноваження, яке виникає у представника, не зачіпає його майнових або особистих немайнових прав. Інша річ, що здійснення цього повноваження залежить від представника, бо він сам вирішує, чи використати довіреність для здійснення діяльності на користь іншої особи (довірителя), чи відмовитися від неї.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Головним елементом правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тобто основним юридичним фактом, що підлягає встановленню судами, є дійсна спрямованість волі сторін на укладення договору.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Згідно із статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно він особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заявлених вимог з огляду на те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту з огляду на таке.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 06 квітня 2017 року, свою волю на вчинення якого він не виявляв, оскільки не видавав та не підписував довіреності на ім`я ОСОБА_2 від 27 лютого 2008 року, а тому такий договір від його імені ОСОБА_2 не міг вчинити.

Однак слід зазначити, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.

Позивачем обрано спосіб відновлення порушеного права (визнання договору купівлі-продажу недійсним), який не підлягає захисту шляхом задоволення позовних вимог у цій справі.

Також слід зазначити, що оскільки позивачем не доведено факту вибуття майна поза його волею, то суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для витребування спірної квартири із володіння останнього набувача.

Щодо доводів касаційної скарги про не дослідження судом висновку експерта Незалежного інституту судових експертиз Фраймович Л. В. від 29 квітня 2021 року № 9702 та не проведення почеркознавчої експертизи за клопотанням відповідача ОСОБА_4 слід зазначити таке.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

Відповідно до частини першої статті 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).

Відповідно до статті 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).

Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Суд, відхиляючи висновок експерта Незалежного інституту судових експертиз Фраймович Л. В. від 29 квітня 2021 року № 9702, надав йому оцінку окремо та у системному зв`язку із іншими доказами, дійшов обґрунтованого висновку про спростування висновку експерта під час вирішення спору по суті.

Суд, встановивши відсутність у позивача оригіналу спірної довіреності, яка витребовувалась судом, та за відсутності належних доказів джерела походження документа, що досліджувався ТОВ «Незалежний інститут судових експертиз» та який не міг бути наданий ОСОБА_1 , оскільки за повідомленням його представника знаходиться у позивача лише з 04 червня 2021 року, обґрунтовано піддав сумніву наданий позивачем висновок експерта.

Ухвалою від 29 червня 2021 року суд, за клопотанням відповідача ОСОБА_4 , призначив у справі судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручив Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса, витребувавши при цьому у ОСОБА_1 оригінал довіреності від 27 лютого 2008 року серії ВКЕ № 107499, однак позивач ухилився від надання суду витребуваного документа, що унеможливило проведення судової експертизи у справі.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу, що відповідає положенням статті 6 Конвенції, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення,

а оскаржувані судові рішення - без змін.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночки Олександра Вікторовича залишити без задоволення.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 06 жовтня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 24 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. В. Пророк

В. В. Сердюк