Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.08.2020 року у справі №441/2083/18

Постанова

Іменем України

01 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 441/2083/18

провадження № 61-11035св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_3,

треті особи: приватний нотаріус Голубець Іванна Григорівна, комунальне підприємство Городоцьке районне бюро технічної інвентаризації,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 01 липня 2019 року в складі судді Яворської Н. І. та на постанову Львівського апеляційного суду від 07 липня 2020 року в складі колегії суддів Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_3, про визнання права власності на нерухоме майно.

Позов мотивувала тим, що з 22 листопада 1975 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, який рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 21 серпня 2006 року розірвано. В період шлюбу подружжя побудувало в АДРЕСА_1 житловий будинок, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_3 04 жовтня 2006 року, тобто вже після розірвання шлюбу. Вважає, що оскільки будинок разом з господарськими спорудами побудовано та прийнято в експлуатацію в період шлюбу, то таке нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя. Зазначала, що після розірвання шлюбу жодних спорів щодо вказаного нерухомого майна між нею та ОСОБА_3 не виникало та існувала домовленість про те, що в подальшому будинок перейде у власність їх спільної дочки, однак після смерті ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1) їй стало відомо, що її колишній чоловік склав заповіт на ім'я свого сина від другого шлюбу, яким, у тому числі, заповів йому спірне нерухоме майно, що свідчить про порушення прав позивачки як співвласника домоволодіння.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право на Ѕ частку в праві спільної власності на житловий будинок житловою площею 73,0 м?, загальною площею 162,5 м? та всіх допоміжних до нього будівель і споруд (літня кухня-сарай, погріб, вбиральня, огорожа), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 01 липня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка не подала докази на підтвердження того, що під час її перебування в шлюбі з ОСОБА_3 ступінь готовності спірного будинку становила 100%, а тому відсутні підстави вважати його спільною сумісною власністю подружжя. Суд також прийшов до висновку про неефективність обраного позивачкою способу захисту. З урахуванням наявності вказаних підстав для відмови в задоволенні позову суд не вирішував подану відповідачкою заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Львівського апеляційного суду від 07 липня 2020 року апеляційну скаргу позивачки залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що оскільки предметом спору в справі, що переглядається, є новостворене нерухоме майно, яке було завершене будівництвом і прийняте в експлуатацію вже після фактичного припинення шлюбних відносин між позивачкою та ОСОБА_3, а доказів на підтвердження тієї обставини, що, фактично припинивши подружні відносини, позивачка своєю працею та коштами брала участь у завершенні будівництва спірного будинку, суду надано не було, спірний будинок не може вважатися об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аргументи учасників справи

24 липня 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення та просила їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що спірне домоволодіння було побудоване в період перебування позивачки та ОСОБА_3 у шлюбі, а тому спільна сумісна власність на таке майно презюмується. Вказувала, що суди не врахували усталену судову практику з приводу можливості поділу об'єкта незавершеного будівництва між подружжям, зазначаючи, що на момент припинення фактичних шлюбних відносин між подружжям житловий будинок був придатний до проживання, а тому з урахуванням ступеню його готовності може бути поділений між подружжям.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження в справі.

Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 8 статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 27 квітня 2020 року вказано, що касаційна скарга містить передбачені пунктом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України підстави касаційного оскарження, а саме: апеляційний суд не застосував висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року в справі № 299/1757/16-ц та постановах Верховного Суду України від 24 травня 2017 року в справі № 6-843цс17, від 07 вересня 2016 року в справі № 6-47цс16.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 22 листопада 1975 року до його розірвання в судовому порядку рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 21 серпня 2006 року за позовом ОСОБА_3.

Мають двох спільних дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3.

В рішенні Городоцького районного суду Львівської області від 21 серпня 2006 року в справі № 2-616/06 встановлено, що, будучи в зареєстрованому шлюбі, подружжя вже більше десяти років не проживало разом і не вело спільного господарства.

Позивачка в суді першої інстанції не заперечувала, що подружжя спільно не проживало до розірвання шлюбу, однак стверджувала, що така обставина мала місце з кінця 2002 року.

25 грудня 2007 року ОСОБА_3 зареєстрував шлюб з відповідачкою ОСОБА_2, у якому народився ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Згідно з заповітом від 10 квітня 2018 року ОСОБА_3 все належне йому майно заповів своєму синові ОСОБА_3.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. ОСОБА_2 в інтересах свого малолітнього сина подала до нотаріуса заяву про прийняття спадщини за заповітом.

Суди встановили, що у 1981 році на відведеній для цієї мети ОСОБА_3 земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 і на підставі дозволу, оформленого рішенням виконавчого комітету Городоцької міської ради народних депутатів №448 від 12 листопада 1981 року, розпочалося будівництво житлового будинку.

Рішенням виконавчого комітету Городоцької міської ради №142 від 20 березня 2003 року ОСОБА_3 дозволено реєстрацію постійного місця проживання в незавершеному будівництвом будинку.

Дозвіл на виготовлення технічної документації на газифікацію будинку ОСОБА_3 отримав 20 березня 2003 року. Технічні умови на електропостачання будинку видано 30 січня 2003 року, а дозвіл на підключення будинку до електромереж - 21 липня 2003 року.

Рішенням виконавчого комітету Городоцької міської ради № 415 від 31 липня 2006 року затверджено акт приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 10 липня 2006 року.

В акті зазначено, що будівельно-монтажні роботи закінчено у 1990 році.

Свідоцтво про право власності на будинок загальною площею 162,5 м?, житловою площею 73,0 м? видано ОСОБА_3 04 жовтня 2006 року на підставі рішення Городоцької міської ради від 31 липня 2006 року та того ж дня здійснено реєстрацію права власності на домоволодіння за ним. До складу домоволодіння належать господарські будівлі та споруди: літня кухня-сарай, погріб, вбиральня, огорожа.

У спірному будинку були зареєстрованими і постійно проживали: ОСОБА_3 з 15 квітня 2003 року й до дня смерті та його малолітній син ОСОБА_3 - з народження.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає доводи, викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

За змістом статті 22 КпШС України в редакції, чинній на момент початку будівництва спірного житлового будинку, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Близьке за змістом положення міститься й у статті 60 СК України в редакції, чинній на момент введення житлового будинку в експлуатацію, за змістом якої майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 22 КпШС України, яка узгоджується з нормами статті 60 СК України, свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

У справі, що переглядається ОСОБА_1 пред'явила позов про визнання за нею права на Ѕ частку в праві спільної власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 з посиланням на те, що вказане майно є її та ОСОБА_3 спільною сумісною власністю як таке, що набуте (збудоване) в шлюбі.

У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16 зроблено висновок, що "новостворене нерухоме майно набуває правового режиму житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, тому такий об'єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними. За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об'єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами. У разі неможливості поділу об'єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію".

З урахуванням установленої судами обставини початку будівництва спірного житлового будинку в 1981 році, тобто в період перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у шлюбі, судам для визначення правового режиму нерухомого майна необхідно було з'ясувати ступінь готовності будівництва будинку на момент припинення фактичних шлюбних відносин подружжя.

Суд першої інстанції обмежився посиланням на те, що позивачка не довела факт 100 % готовності домоволодіння на момент припинення фактичних шлюбних відносин, не звернувши увагу на завершення монтажно-будівельних робіт в 1990 році.

Апеляційний суд питання ступеню готовності спірного житлового будинку не досліджував.

Згідно з частиною 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вирішуючи спір, суди вважали встановленим рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 21 серпня 2006 року в справі № 2-616/06, що перед розірванням шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 понад 10 років не проживали разом і не вели спільного господарства.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що рішення Городоцького районного суду Львівської області від 21 серпня 2006 року в справі № 2-616/06 містить короткий виклад обставин, якими позивач ОСОБА_3 обґрунтовував позовні вимоги. Обставину припинення фактичних шлюбних відносин між подружжям із 1996 року суд в указаному рішенні не встановлював.

З огляду на викладене, помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про преюдиційний характер рішення Городоцького районного суду Львівської області від 21 серпня 2006 року в справі № 2-616/06, а тому дата припинення фактичних шлюбних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підлягала з'ясуванню судами при розгляді цього спору.

Невстановлення судами фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, зумовило передчасний висновок судів про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1.

В силу положень частини 1 статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

З урахуванням установлення підстав для скасування оскаржених судових рішень колегія суддів інші підстави відкриття касаційного провадження не аналізує.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без урахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, оскаржені судові рішення - скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 01 липня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 липня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

З прийняттям постанови суду касаційної інстанції рішення Городоцького районного суду Львівської області від 01 липня 2019 року та постанова Львівського апеляційного суду від 07 липня 2020 року втрачають законну силу.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов