Історія справи

Постанова КЦС ВП від 31.07.2024 року у справі №553/284/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2024 року

м. Київ

справа № 553/284/22

провадження № 61-2050св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -Всеукраїнська професійна спілка «Спілка залізничників України»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 14 вересня 2023 року у складі суддіВисоких М. С. та постанову Полтавського апеляційного суду від 17 січня 2023 року у складі колегії суддів: Лобова О. А., Дорош А. І., Триголова В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -Всеукраїнська професійна спілка «Спілка залізничників України», про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення, стягнення середнього заробітку за час незаконного відсторонення.

Позов обґрунтований тим, що вона працює на посаді чергового по переїзду виробничого підрозділу «Полтавська дистанція колії» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця».

01 грудня 2021 року їй було надано лист-ознайомлення з посиланням на постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 та від 04 березня 2015 року № 83, накази Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України)від 04 жовтня 2021 року № 2153, від 01 листопада 2021 року № 2293, список пунктів щеплень та центрів масової інформації та вказівкою про необхідність проходження обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Також у вказаному листі було зазначено про те, що відмова або ухилення від щеплення може бути підставою для відсторонення її від роботи з 09 грудня 2021 року.

На адресу роботодавця вона направила заперечення на лист-ознайомлення, повідомивши про тимчасове утримання від щеплення до моменту опублікування в офіційних джерелах результатів, які містять докази науково обґрунтованих досліджень, які дають підстави вважати вакцини або інші медичні імунобіологічні препарати ефективними для профілактики короновірусної хвороби. Також у цій заяві вона просила надати їй можливість пройти безкоштовне ПЛР-тестування або перевести її на дистанційний режим роботи.

Проігнорувавши її лист, відповідач 14 січня 2022 року видав наказ про її відсторонення від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення.

Дії відповідача вважала неправомірними, а наказ від 14 січня 2022 року № 6/ос, яким її було відсторонено від роботи, незаконним, оскільки вони суперечать Конституції України Кодексу законів про працю України, Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншим підзаконним, локальним актам, а також міжнародним нормам права.

З урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати незаконним та скасувати наказ від 14 січня 2022 року № 6/ос про її відсторонення від роботи, стягнути середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи з 14 січня 2022 року по 02 березня 2022 року в розмірі 19 173,96 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ленінського районного суду міста Полтави від 14 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 17 січня 2023 року, позов задоволено.

Скасовано наказ виробничого підрозділу «Полтавська дистанція колії» від 14 січня 2022 року № 6/ОС «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ». Стягнено з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення від роботи у розмірі 19 173,96 грн та судовий збір - 992,40 грн.

Задовольнивши позов, суди попередніх інстанцій керувалися тим, що позивачка працює безпосередньо на переїзді, у приміщенні якого не можуть знаходитись сторонні особи, приймання-передання здійснюється змінним працівником шляхом огляду колії, інструктаж також проводиться на місці, а групові навчання востаннє були проведені у листопаді 2021.

Тобто, умови праці позивачки, у яких вона виконує трудові обов`язки, не збільшують вірогідність зараження COVID-19 самої позивачки та інших працівників, а її обов`язки здебільше по`вязані із роботою з пристроями управління, сповіщення, а також з роботою безпосередньо на переїзді, в межах поста. Зазначені обставини не були спростовані відповідачем. Відповідач не надав суду доказів того, що обмежувальний захід у вигляді відсторонення позивачки від роботи, до якого він вдався і який мав для неї негативні наслідки, сприяв досягненню заявленої державними органами мети - запобіганню зараженню вірусом інших працівників або інших осіб установи. Отже, відсторонення позивачки від роботи не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та її самої, тому оспорюваний наказ є незаконним та підлягає скасуванню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2024 року АТ «Укрзалізниця» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 14 вересня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 17 січня 2023 року, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, у постановах Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 203/917/22, від 22 листопада 2023 року у справі № 537/1718/22, від 15 серпня 2023 року у справі № 203/216/22, від 12 квітня 2023 року у справі № 621/4155/21, від 12 квітня 2023 року у справі № 130/3554/21, від 29 березня 2023 року у справі № 206/462/22, від 29 березня 2023 року у справі № 130/3509/21, від 22 березня 2023 року у справі № 130/3531/21, від 22 березня 2023 року у справі № 474/5/22.

Суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме: статті 27 29 43 Конституції України, статтю 46 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), статтю 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пункти «б», «г» частини першої статті 10, статтю 30 Закону України від 19 листопада 1992 № 2801-XII «Основи законодавства України про охорону з здоров`я», постанову Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2», наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», постанову Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236».

Вказані нормативні акти неконституційними, нечинними чи незаконними на час вирішення спору в передбаченому законом порядку не визнавалися.

Відсторонюючи ОСОБА_1 від роботи, АТ «Укрзалізниця» одночасно керувалося Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153, зі змінами, так оцінкою загроз, яку позивачка потенційно могла спричинити як невакцинований працівник.

Суди не врахували, що кількість прямих та непрямих соціальних контактів позивачки впродовж робочого дня була і є досить значною.

Відзив ОСОБА_1 на апеляційну скаргу був поданий до суду поза межами встановленого ухвалою строку, без подання заяви про поновлення або продовження строку із зазначенням поважності пропуску, тому цей відзив підлягав залишенню без розгляду відповідно до частини другої статті 126 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Аргументи інших учасників справи

У квітні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, у якому позивачка просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними, обґрунтованими та відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду в подібній справі № 130/3548/21, провадження

№ 14-82цс22.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У березні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом від 12 грудня 2005 року № 150/ос ОСОБА_1 прийнято на роботу підсобним працівником у 4 лінійний відділок.

01 грудня 2021 року ОСОБА_1 вручений для ознайомлення під розпис лист-ознайомлення про необхідність вакцинації з роз`ясненням, що на працівників АТ «Укрзалізниця» поширюється дія наказу щодо обов`язкового щеплення. У вказаному повідомленні зазначено, що працівники, які не пройдуть щеплення, будуть відсторонені від роботи без збереження заробітної плати відповідно до статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», особи, які мають абсолютні протипоказання до проведених щеплень, не підлягають обов`язковій вакцинації, відсторонення від роботи триватиме до моменту усунення його причин, повернення до роботи буде можливим після щеплення першою дозою вакцини проти COVID-19, звернено увагу про невиплату заробітної плати за час відсторонення.

Згідно з актом від 01 грудня 2021 року зафіксовано відмову ОСОБА_1 від підписання листа-ознайомлення, який було доведено до її відома шляхом зачитування вголос майстром шляховим ОСОБА_2 .

Листами від 04 січня 2022 року ОСОБА_1 надала на адресу начальника Полтавської дистанції колії заперечення на лист-ознайомлення та заяву про тимчасове утримання від щеплення.

Згідно з актом від 14 січня 2022 року, складеним начальником дільниці ОСОБА_3 , в. о. майстра шляхового ОСОБА_4 , заступником начальника дистанції ОСОБА_5 , старшим інспектором з кадрів ОСОБА_6 , ОСОБА_1 не надала документ, який підтверджує вакцинацію проти COVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до щеплень, чим ухилилась від вакцинації. До відому ОСОБА_1 доведено інформацію про правові наслідки відмови або ухилення від обов`язкового проведення профілактичного щеплення проти COVID-19 та відсторонення від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП України, статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», інформацію про допуск до роботи за умови пред`явлення документа про вакцинацію або висновку про наявність протипоказань, доведено до відома, що період відсторонення не увійде до страхового стажу.

Наказом від 14 січня 2022 року № 6/ос виробничого підрозділу Полтавська дистанція колії ОСОБА_1 , чергову по переїзду 5 лінійного відділку, відсторонено від роботи з 14 січня 2022 року як особу, яка ухиляється від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби

COVID-19, спричиненої короновірусом та яка не надала медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації або не пред`явила електронний сертифікат про одужання з мобільного застосунку «Дія» до моменту усунення причин відсторонення. Визначено не допускати ОСОБА_1 до робочого місця до видання окремого наказу про допуск до роботи, на час відсторонення від роботи оплату праці не проводити.

Під час ознайомлення з наказом від 14 січня 2022 року № 6/ос ОСОБА_1 виклала свої письмові заперечення, вважаючи наказ таким, що суперечить Конституції України.

Відповідно до довідки про доходи від 18 січня 2022 року ОСОБА_1 працює на посаді чергового по переїзду і її середньоденна заробітна плата становить 563,94 грн, а середньомісячна заробітна плата - 14 662,31 грн.

Згідно із свідоцтвом про народження ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , її батьками записані ОСОБА_1 і ОСОБА_8 , шлюб між ними розірваний рішенням Київського районного суду м. Полтави від 21 вересня 2011 року.

Відповідно до довідки голови ОСН «Червоний шлях» від 08 лютого 2022 року ОСОБА_1 проживає разом із дочкою за адресою: АДРЕСА_1 , після розлучення дочку виховує самостійно.

Згідно з наказом виробничого підрозділу «Полтавська дистанція колії» від 02 березня 2022 року № 53/ос у зв`язку із зупиненням дії наказу МОЗ України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04 жовтня 2021 року № 2153, з 03 березня 2022 року відстороненого від роботи працівника ОСОБА_1 чергову по переїзду 5 лінійного відділку допущено до роботи.

Наказом від 24 лютого 2022 року № 70/Н регіональної філії Південна залізниця, встановлено режим простою з 24 лютого 2022 року до скасування для працівників підрозділів регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця».

Згідно з посадовою інструкцією до обов`язків чергового по переїзду входить: забезпечувати безпеку руху поїздів і транспортних засобів на переїзді, своєчасно відкривати і закривати шлагбауми та подавати встановлені сигнали, стежити за станом поїздів, які проходять; у разі виявлення несправності, яка загрожує безпеці руху ужити заходів для зупинки поїзда, а якщо відсутній сигнал доповісти про це; негайно огороджувати сигналами зупинки місце пошкодження колії; забороняти зупинку транспортних засобів та інших самохідних машин, людей, худоби на переїзді; наглядати за справністю освітлення, шлагбаумів, сигналів на них; своєчасно вмикати та вимикати зовнішнє освітлення; прочищати жолоби для вільного проходу по ним ободу коліс; очищати колію від трави, снігу, прибирати колію від сторонніх предметів; оглядати колію протяжністю 50 м у кожний бік; виконувати роботи лише при закритих шлагбаумах і вільний від поїздів час. Черговий по переїзду повинен перебувати на веранді переїзного поста або переїзді. Він може заходити до приміщення поста після звільнення переїзду рухомим складом та переконавшись у відсутності такого, що наближається. Забороняється залишати пост або доручати обслуговування іншим особам. У приміщенні чергового по переїзду не повинні перебувати сторонні люди.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

Термін «законодавство» широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних - лише закони; в інших - в обсяг поняття «законодавство» включаються закони та інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (Рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

У Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1 3 6 8 19 64 Конституції України.

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 ЦК України, якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частина друга статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (частини четверта-шоста статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Згідно із Положенням про МОЗ України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» затверджено Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (далі - Перелік № 83), до якого віднесено, зокрема, АТ «Укрзалізниця».

Наказом МОЗ України від 01 листопада 2021 року № 2393 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 09 грудня 2021 року, Перелік № 2153 доповнено пунктами 4-6, відповідно до яких у Перелік увійшли також працівники: підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених до Переліку № 83.

Наказом МОЗ України від 30 листопада 2021 року № 2664 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 31 січня 2022 року, Перелік № 2153 доповнено пунктами 7-9, згідно з якими до Переліку увійшли працівники органів місцевого самоврядування, закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності, комунальних підприємств, установ та організацій.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Наказом МОЗ України від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ України № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.

Надалі постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1236, зокрема на період воєнного стану:

- фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19;

- фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;

- закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану;

- пункт 41-6 постанови № 1236 було доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».

Указане вище свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкцією про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженою наказом МОЗ України від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).

Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ України від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Згідно з пунктом 2.5 Інструкції № 66 подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Відповідно до пункту 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Верховний Суд зауважує, що норми Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню

на COVID-19. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, провадження № 14-82цс22, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду та усталеною практикою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду суди у справах про відсторонення невакцинованого працівника повинні оцінювати питання пропорційності втручання у приватне життя такого відстороненого працівника.

Як зазначає Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності» та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами. З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з`ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.

У цій справі суди з`ясували, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти

COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 він не містить.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, провадження № 14-82цс22, вказала, що відсторонення особи від роботи, яке може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку необхідно перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми (кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих) чи продукцією для споживання населення, можливості організації дистанційної чи надомної роботи, потреби відбувати у внутрішні та закордонні відрядження.

У справі, яка переглядається, при зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що її відсторонення від роботи з 14 січня 2022 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати є незаконним та таким, що порушує її право на працю.

Суди встановили, що наказом начальника виробничого підрозділу Полтавська дистанція колії від 14 січня 2022 року № 6/ос ОСОБА_1 відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 14 січня 2022 року. Підставою для видання наказу вказано лист-ознайомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 01 грудня 2021 року.

Застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми.

Відсторонивши позивачку від роботи АТ «Укрзалізниця»не надало доказів того,що обіймаючи посаду чергової по переїзду 5 лінійного відділку, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця» тощо.

Верховний Суд зазначає також таке.

У постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження

№ 14-82цс22) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «у кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням».

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій керувалися тим, що позивачка працює безпосередньо на переїзді, у приміщенні якого не можуть знаходитись сторонні особи, приймання-передання здійснюється змінним працівником шляхом огляду колії, інструктаж також проводиться на місці, а групові навчання востаннє були проведені у листопаді 2021. Тобто, умови праці позивачки, у яких вона виконує трудові обов`язки, не збільшують вірогідність зараження COVID-19 самої позивачки та інших працівників, а її обов`язки здебільше по`вязані із роботою з пристроями управління, сповіщення, а також з роботою безпосередньо на переїзді, в межах поста.

Зазначені обставини не були спростовані відповідачем.

Відповідач не надав суду доказів того, що обмежувальний захід, у вигляді відсторонення позивачки від роботи, до якого він вдався і який мав для позивачки негативні наслідки, сприяв досягненню заявленої державними органами мети - запобіганню зараженню вірусом інших працівників або інших осіб установи. Отже, відсторонення позивачки від роботи не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки, тому оспорюваний наказ є незаконним та підлягає скасуванню.

Верховний Суд враховує, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду 5 лінійного відділку, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначила, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).

Наказ про відсторонення позивача від роботи видано на підставі статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ, наказу Міністерства охорони здоров`я України від 30 листопада 2021 року № 2664), пункту 41-6 Постанови № 1236.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановивши обставини справи, суди дійшли висновку, що відповідач не надав суду доказів, що обмежувальний захід у виді відсторонення позивачки від роботи сприяв досягненню заявленої державними органам мети - запобігання зараженню вірусом інших працівників товариства. Відсторонення позивачки від роботи не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки, а отже оспорюваний наказ є незаконним та підлягає скасуванню.

Верховний Суд із такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погоджується, оскільки застосування до позивачки такого заходу, як відсторонення від роботи, не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми.

З урахуванням викладеного роботодавець прийняв незаконне рішення про тимчасове відсторонення позивачки від роботи.

Щодо вимоги з виплати заробітної плати за час незаконного відсторонення

Відповідно до частини другої статті 46 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець і власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

У разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу (постанови Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18, провадження № 61-13444св19, від 01 березня 2023 року у справі № 159/22/22, провадження

№ 61-5700св22).

У разі, якщо відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 не було правомірним, роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові визначені законодавством виплати.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, провадження № 14-82цс22.

Оскільки у справі, що переглядається, відповідач неправомірно відсторонив позивачку від роботи, суди дійшли правильного висновку про задоволення позовної вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (відсторонення від роботи).

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, прийняті з дотриманням вимог закону, а доводи касаційної скарги висновки судів не спростовують.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, у постановах Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 203/917/22, від 22 листопада 2023 року у справі № 537/1718/22, від 15 серпня 2023 року у справі № 203/216/22, від 12 квітня 2023 року у справі № 621/4155/21, від 12 квітня 2023 року у справі № 130/3554/21, від 29 березня 2023 року у справі № 206/462/22, від 29 березня 2023 року у справі № 130/3509/21, від 22 березня 2023 року у справі № 130/3531/21, у яких вирішувалося питання щодо відсторонення працівника від роботи у зв`язку із ненаданням працівником документа, який підтверджує вакцинацію проти

COVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до щеплень, Верховний Суд відхиляє, оскільки висновки судів попередніх інстанцій у цій справі щодо застосування норм матеріального і процесуального права не суперечать висновкам, викладеним у вказаних вище постановах суду касаційної інстанції, оскільки у зазначених справах встановлені інші фактичні обставини, відмінні від обставин справи, встановлених у справі, що є предметом касаційного перегляду.

Посилаючись у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 474/5/22, заявник не зазначив висновку суду касаційної інстанції саме щодо застосування норми права у подібних правовідносин.

Водночас саме лише цитування у постанові Верховного Суду не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Аргументи касаційної скарги про те, що відзив ОСОБА_1 на апеляційну скаргу був поданий до суду поза межами встановленого ухвалою строку, без подання заяви про поновлення або продовження строку із зазначенням поважності пропуску, тому цей відзив підлягав залишенню без розгляду відповідно до частини другої статті 126 ЦПК України, Верховний Суд відхиляє, оскільки не подання ОСОБА_1 відзиву на апеляційну скаргу у визначений судом строк не є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та не є порушенням процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення спору по суті.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність рішень судів попередніх інстанцій, разом з тим доводи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 14 вересня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 17 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

В. М. Ігнатенко

І. М. Фаловська