Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.07.2019 року у справі №554/13/17

Постанова

Іменем України

31 липня 2019 року

м. Київ

справа № 554/13/17

провадження № 61-24754 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Житло Інвест Полтава»;

представник позивача- Бова Євген Юрійович;

відповідач - ОСОБА_1 ;

представник - ОСОБА_2 ;

третя особа: публічне акціонерне товариство «Полтаваагротранс»;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 06 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Обідіної О. І., Бутенко С. Б., Пікуля В. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю «Житло Інвест Полтава» (далі - ТОВ «Житло Інвест Полтава») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: публічне акціонерне товариство «Полтаваагротранс» (далі - ПАТ «Полтаваагротранс»), про усунення перешкод у користуванні власністю, виселення.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі договору купівлі-продажу державного майна від 29 червня 1994 року, укладеного між Фондом комунального майна області та відкритим акціонерним товариством «Полтаваагротранс»(далі - ВАТ «Полтаваагротранс»), посвідченого державним нотаріусом другої Полтавської державної нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі № 2-1746, ВАТ «Полтаваагротранс» набуло право власності на будівлі гуртожитку літ. «А-9», розташовані по АДРЕСА_1 .

На даний час право власності на зазначений гуртожиток належить ТОВ «Житло Інвест Полтава» на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27 травня 2015 року, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень за № 446572253101.

Зазначало, що у кімнаті АДРЕСА_1 зареєстрована ОСОБА_1 . При цьому, ТОВ «Житло Інвест Полтава» жодних договорів з відповідачем не укладало, відповідач за відсутності будь-яких законних підстав проживає у вказаній кімнаті, чим перешкоджає йому, як власнику, вільно користуватися та розпоряджатися кімнатою.

Вказувало, що після зміни власника спірного житлового приміщення відповідач не набула самостійного права на житло з підстав, передбачених законом, вважало, що права власника підлягають відновленню на підставі статті 391 ЦК України.

Ураховуючи викладене, ТОВ «Житло Інвест Полтава», з урахуванням уточнених позовних вимог, просило суд усунути перешкоди у користуванні кімнатою АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_1 із вказаної кімнати без надання іншого житлового приміщення, а також стягнути понесені судові витрати по справі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 14 вересня 2017 року у задоволенні позову ТОВ «Житло Інвест Полтава» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено факт незаконного проживання відповідача у гуртожитку, оскільки вона вселена в кімнату АДРЕСА_1 на підставі ордеру, виданого ПАТ «Полтаваагротранс», між ними укладався договір найму житлового приміщення на невизначений строк, своїх зобов`язань за даним договором відповідач не порушувала, а відтак користується кімнатою правомірно, що виключає її виселення з підстав, зазначених позивачем.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 06 листопада 2017 рокуапеляційну скаргу ТОВ «Житло Інвест Полтава» задоволено. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 14 вересня 2017 року скасовано та постановлено нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «Житло Інвест Полтава» задоволено. Усунуто перешкоди та виселено ОСОБА_1 з кімнати АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що новий власник жодних договорів із відповідачем не укладав, натомість сам позивач має намір на власний розсуд користуватись своєю власністю, тому правомірно вимагає усунення перешкод шляхом виселення відповідача із кімнати АДРЕСА_1 , що є належним способом захисту в розумінні статті 16 ЦК України та сприяє відновленню права власника на вільне користування своїм майном. Крім того, зазначив, що поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що на момент набуття позивачем права власності на вказаний гуртожиток у травні 2015 року, п`ятирічний строк дії угоди від 19 лютого 2010 року, на підставі якої відповідач була вселена у спірну кімнату гуртожитку, закінчився.

При ухваленні рішення суд посилався на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року (провадження № 6-92цс15).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просила оскаржуване судове рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 листопада 2017 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 554/13/17 із Октябрського районного суду м. Полтави.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 червня 2019 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 липня 2019 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не перевірено підставу виникнення права власності у ТОВ «Житло Інвест Полтава» на гуртожиток, не встановлено, кому належать 1191/5000 частки гуртожитку, адже позивачу на праві спільної часткової власності належать 3809/5000 частин будівлі гуртожитку по АДРЕСА_1 та не з`ясовано, чи являється ТОВ «Житло Інвест Полтава» власником саме кімнати № 908 гуртожитку. Зазначає, що судом також не перевірено, чи підпадає відповідач під дію Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», статтею 8 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) якого передбачено, що громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, які на законних підставах зареєстровані та тривалий час (не менш як п`ять років) проживають у гуртожитках, віднесених до недержавного житлового фонду (які перебувають у власності чи у повному господарському віданні відповідних державних чи комунальних підприємств, установ, організацій, а також підприємств та організацій, утворених шляхом корпоратизації чи приватизації колишніх державних підприємств, крім тих організацій, які створено органами державної влади, органами місцевого самоврядування для управління житловим фондом) та призначених для проживання працівників (членів їх сімей), які не мають можливості самостійно придбати чи побудувати власне житло, у разі, коли такі гуртожитки не передаються їх власниками у власність територіальних громад, мають право подальшого проживання в таких гуртожитках до розв`язання їх житлової проблеми. Зазначає, що відповідач не має власного житла, її вселення у спірну кімнату гуртожитку відбулося на законних підставах, відповідач фактично 9 років зареєстрована та проживає у спірній кімнаті гуртожитку, вчасно та в повному обсязі сплачує комунальні платежі, тобто, на законних підставах користується спірною кімнатою гуртожитку, а тому не може бути виселена із займаного нею приміщення.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі договору купівлі-продажу державного майна від 29 червня 1994 року, укладеного між Фондом комунального майна області та ВАТ «Полтаваагротранс», посвідченого державним нотаріусом другої Полтавської державної нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі № 2-1746, ВАТ «Полтаваагротранс» набуло право власності на будівлі гуртожитку літ. «А-9», розташованих по АДРЕСА_1 .

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, зазначений гуртожиток належить ТОВ «Житло Інвест Полтава» на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27 травня 2015 року.

Згідно ордеру-розпорядження № 113 від 22 жовтня 2008 року ОСОБА_1 надано ліжко-місце у гуртожитку по АДРЕСА_1 .

22 жовтня 2008 року та 19 лютого 2010 року між АТ «Полтаваагротранс» та ОСОБА_1 були укладені угоди на проживання в кімнаті АДРЕСА_1 .

Згідно відомостей форми А-1 ОСОБА_1 зареєстрована у кімнаті АДРЕСА_1 з 2008 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

На підставі статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Правовідносини щодо користування жилою площею у гуртожитках врегульовані окремою главою 4 розділу ІІІ ЖК Української РСР.

Згідно зі статтею 127 ЖК Української РСР для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Відповідно до положень частини другої статті 128 ЖК Української РСР жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу.

Згідно до статті 129 ЖК Української РСР та Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 03 червня 1986 року № 208, на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку.

Відповідно до частини першої статті 109 ЖК Української РСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, передбачених законом.

Згідно частини третьої статті 10 ЦПК України 2004 року кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом (частина четверта статті 10 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Житло Інвест Полтава» на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27 травня 2015 року на праві спільної часткової власності належать 3809/5000 частин будівлі гуртожитку, розташованого по АДРЕСА_1 , до якої входить і кімната № 908 , площею 11,6 кв. м (а.с. 6, 114-116, 117-121).

ОСОБА_1 отримала право на зайняття житлової площі гуртожитку, а саме кімнати № 908 , відповідно до ордеру-розпорядження № 113 від 22 жовтня 2008 року, виданого АТ «Полтаваагротранс», якому на той час на праві власності належало приміщення гуртожитку та з яким була укладена угода на проживання від 19 лютого 2010 року. Вказаний ордер на житлове приміщення недійсним не визнавався. ОСОБА_1 зареєстрована та проживає у спірному житловому приміщенніз 2008 року.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що припинення права власності на спірне житлове приміщення у ПАТ «Полтаваагротранс» потягло за собою припинення права користування таким приміщенням у відповідача, оскільки остання не перебуває у договірних відносинах із новим власником житлового приміщення, а тому до спірних правовідносин застосовуються положення статті 391 ЦК України.

Відповідно до вимог статті 47 Конституції України держава гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Стаття 8 Конвенції стосується прав особливої важливості для особистості людини, її самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див., mutatis mutandis, рішення від 27 травня 2004 року у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» («Connors v. the United Kingdom»), заява № 66746/01, § 82).

Європейський суд з прав людини(далі - ЄСПЛ) неодноразово висловлювався щодо можливості виселення особи з житлового приміщення. Так, у рішенні від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 19009/04, § 41) ЄСПЛ вказав, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.

Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ від 09 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини» («Stankova v. Slovakia»), заява № 7205/02, § 60-63).

Відсутність обґрунтування у судовому рішенні фактичних підстав застосування приписів законодавства, навіть якщо формальні вимоги були дотримані, може серед інших чинників братися до уваги при вирішенні питання про те, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ у справі «Беєлер проти Італії» («Beyeler v Italy»), заява № 33202/96, § 110).

Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення стосовно такої особи статті 8 Конвенції (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ у справах «Дакус проти України» («Dakus v. Ukraine») від 14 грудня 2017 року, заява № 19957/07; «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine») від 02 березня 2011 року, заява № 30856/03; «Садов`як проти України» («Sadovyak v. Ukraine») від 17 травня 2018 року, заява № 17365/14).

Задовольняючи позовні вимоги позивача суд апеляційної інстанції не врахував положення статті 8 Конвенції, не надав належної оцінки тому, чи відповідатиме виселення відповідача із кімнати спірного житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення критеріям, що викладені у статті 8 Конвенції, чи є таке втручання у право відповідача на житло пропорційним, із урахуванням тривалого проживання відповідача із 2008 року у спірному житловому приміщенні, яке є єдиним житлом, чи дотриманий розумний баланс між інтересами позивача, який має довести необхідність виселення відповідача, та самого відповідача.

Разом з тим, на підставі належним чином оцінених доказів, суд першої інстанції правильно дав оцінку відповідності виселення відповідача критерію пропорційності, вказав, що ОСОБА_1 на підставі відповідного ордеру правомірно вселилась до кімнати АДРЕСА_1 та зазначив аргументи про неможливість її виселення без надання іншого житлового приміщення.

Отже, суд першої інстанції врахував доводи ТОВ «Житло Інвест Полтава» та оцінив пропорційність виселення відповідача меті цього обмеження права на повагу до житла, надав оцінку виселення у контексті принципу пропорційності. Суд зазначив, що ТОВ «Житло Інвест Полтава» не навело жодних обставин та підстав, за яких ОСОБА_1 , яка правомірно вселена до кімнати у гуртожитку, має втратити право на житло, та виходив з відсутності доказів того, що відповідачці пропонувалось переукладення договору найму спірного житлового приміщення або доказів її відмови від укладення з позивачем такого договору, як і не надано доказів того, що відповідач була повідомлена про розірвання договору найму спірного житлового приміщення. Також суд виходив з того, що відсутні матеріальні претензії до відповідача та будь-яка заборгованість зі сплати утримання та обслуговування цього спірного житла.

Апеляційний суд вищезазначених обставин не врахував, помилково скасувавши рішення суду першої інстанції, яке відповідає обставинам справи і вимогам закону.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У частиніпершій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При поданні касаційної скарги ОСОБА_1 було сплачено 1 920 грн судового збору, що підтверджується доданою до касаційної скарги квитанцією від 17 листопада 2017 року, які підлягають стягненню із ТОВ «Житло Інвест Полтава» на користь відповідача, оскільки колегія суддів залишає у силі рішення суду першої інстанції, яким ТОВ «Житло Інвест Полтава» було відмовлено у задоволенні позову.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Полтавської області від 06 листопада 2017 року скасувати, рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 14 вересня 2017 року залишити в силі.

Стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю «Житло Інвест Полтава» на користь ОСОБА_1 судові витрати за сплату судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 1 920 (тисяча дев`ятсот двадцять) гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович