Історія справи

Постанова КЦС ВП від 31.05.2023 року у справі №308/4927/20
Постанова КЦС ВП від 31.05.2023 року у справі №308/4927/20

Постанова

Іменем України

31 травня 2023 року

м. Київ

справа № 308/4927/20

провадження № 61-5131 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;

відповідач - ОСОБА_3 ;

третя особа - об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Проспект Свободи, 50»;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 лютого 2021 року, додаткове рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 лютого 2021 року у складі судді Хамник М. М. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 27 квітня 2022 року у складі колегії суддів: Готри Т. Ю., Собослоя Г. Г., Мацунича М. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Проспект Свободи, 50», про витребування майна із чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , в якій проживає з 1990 року. Як співвласник допоміжних приміщень цього багатоквартирного будинку, він звернувся до керівника ОСББ із заявою про надання йому ключів від допоміжного приміщення, яке розташоване у цокольному поверсі даного будинку в під`їзді, де він проживає. Однак листом від 16 березня 2020 року ОСББ «Проспект Свободи, 50» повідомило його про неможливість задоволення його звернення, оскільки це приміщення належить на праві власності ОСОБА_3 .

Зазначали, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за відповідачем дійсно зареєстровано право власності на нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу від 01 лютого 2020 року - вбудоване цокольне приміщення (творча майстерня), площею 66,7 кв. м у будинку АДРЕСА_2 . Однак ані вони, ані інші мешканці будинку чи ОСББ жодних договорів на відчуження допоміжних приміщень багатоквартирного будинку чи згоду на їх відчуження, які належать їм на праві спільної сумісної власності, не укладали та не надавали.

Як стало їм відомо, ще 27 грудня 2001 року Ужгородська міська рада Закарпатської області прийняла рішення про передачу у власність убудованого цокольного приміщення по АДРЕСА_2 ОСОБА_5 , а 28 лютого 2002 року ця ж рада у зв`язку з допущеною технічною опискою прийняла рішення про внесення змін до рішення від 27 грудня 2001 року, виклавши попереднє рішення в такій редакції: «Передати у власність Заслуженому артисту України ОСОБА_5 вбудоване цокольне приміщення, загальною площею 67,7 кв. м, по АДРЕСА_2 під творчу майстерню».

Стверджували, що Ужгородська міська рада не мала права розпоряджатися цим майном, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, до того ж в акті введення будинку до експлуатації, та і фактично в будинку АДРЕСА_2 . Свободи немає вбудованих приміщень, а, відтак, кінцевий власник спірного майна ОСОБА_3 незаконно ним володіє.

Звертали увагу і на те, що в цьому приміщенні знаходились каналізаційні мережі центральної опалювальної системи, а на даний час там знаходяться комунікації щодо водопостачання та водовідведення, які здійснюють обслуговування будинку, а тому це спірне приміщення у жодному випадку не могло бути відчужено.

Посилаючись на наведені вище обставини, позивачі просили суд витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 допоміжне приміщення цокольного поверху будинку АДРЕСА_2 , площею 66,7 кв. м, яке вказане в Реєстрі речових прав на нерухоме майно як убудоване цокольне приміщення (творча майстерня), та зобов`язати ОСОБА_3 звільнити це приміщення і передати його ОСББ «Проспект Свободи, 50» як уповноваженому органу на управління спільною сумісною власністю співвласників даного багатоквартирного будинку, а також вирішити питання розподілу судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 лютого 2021 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Додатковим рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 лютого 2021 року заяву ОСОБА_3 про стягнення витрат на правову допомогу задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну (правничу) правову допомогу у розмірі 5 400 грн. У задоволені решти вимог заяви ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що спірне майно має статус нежитлового приміщення (творча майстерня), перебувало у комунальній власності м. Ужгорода та згодом було відчужено у власність фізичній особі.

На даний час власником вказаного приміщення є ОСОБА_3 , який придбав спірне майно на підставі договору купівлі-продажу від 01 лютого 2020 року. Посилання позивачів про належність спірного приміщення до допоміжних у зв`язку з наявністю у ньому інженерних комунікацій (комунікації з водопостачання та водовідведення, які здійснюють обслуговування будинку) є безпідставним, оскільки сама по собі наявність комунікацій не визначає статус приміщення як допоміжного.

Також неспроможним є твердження позивачів про відсутність нежитлових (вбудованих) приміщень у будинку з посиланням на акт про введення будинку в експлуатацію, в якому відсутні відповідні відомості, оскільки такий акт не може слугувати беззаперечним доказом наявності чи відсутності таких приміщень.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 15 лютого 2022 рокуапеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - залишено без задоволення. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 3 лютого 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що спірне приміщення не є допоміжним, а є нежилим приміщенням, яке не входить до житлового фонду й є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, а, відтак, не є у спільній сумісній власності мешканців даного будинку, у тому числі позивача ОСОБА_1 , та не порушує його прав як співвласника квартири в багатоквартирному будинку..

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15, постановах Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 821/227/17, від 09 червня 2020 року у справі № 466/9758/16, від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18, від 22 вересня 2021 року у справі № 686/24187/17 тощо, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі й витребувано цивільну справу № 308/4927/20 із Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.

У жовтні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що об`єкт спору - допоміжне приміщення, яке знаходиться в шостому під`їзді на цокольному поверсі будинку АДРЕСА_2 і належить на праві спільної сумісної власності всім співвласникам. В даному приміщенні знаходились каналізаційні мережі центральної опалювальної системи. Наразі там знаходяться комунікації щодо водопостачання та водовідведення, які здійснюють обслуговування будинку. В документах на право власності відповідача вказується, що дане приміщення є вбудованим, і саме вбудоване приміщення надавала у власність Ужгородська міська рада ОСОБА_5 .

Матеріали справи не містять доказів того, що вказане приміщення є нежилим, що таке приміщення (до моменту передачі його у власність міською радою) мало якесь окреме призначення. Всі технічні характеристики приміщення з`являються лише після прийняття рішення Ужгородською міською радою у 2001 році. Зазначав, що таке приміщення, якби воно було окремим об`єктом цивільних прав, мало б хоча б свою адресу. Також суду були надані докази того, що в таке приміщення не було окремого вводу електромережі чи лічильника, воно не мало окремо входу, що підтверджує той факт, що спірне приміщення ніколи не було окремим нежитловим приміщенням.

Також не погоджувався із додатковим рішенням суду першої інстанції щодо стягнення з нього витрат на правничу допомогу.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2022 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 - подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, підстави для їх скасування відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до акту державної приймальної комісії по прийманню в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту від 27 вересня 1989 року державна приймальна комісія, яка призначена розпорядженням Ужгородського міськвиконкому від 26 вересня 1989 року № 156, прийняла до експлуатації 88-ми квартирний житловий будинок по АДРЕСА_3 , будівництво якого здійснено на підставі рішення міськвиконкому від 23 квітня 1986 року № 99. Цей акт затверджено рішенням Ужгородської ради народних депутатів від 27 вересня 1989 року за № 169. Також із указаного акту вбачається про відсутність убудованих приміщень у даному будинку (а.с. 19-24, т. 1).

Із відомостей паспорту громадянина України ОСОБА_1 видно, що він з 21 травня 1990 року є зареєстрованим у квартирі АДРЕСА_1 (а.с. 8-9, т. 1).

Згідно з рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради народних депутатів міської ради від 22 квітня 1992 року № 61 «Про реєстрацію будинковолодінь», зокрема будинковолодіння АДРЕСА_4 зареєстровано на праві власності за Ужгородським міськвиконкомом. Отже, цей будинок став комунальною власністю м. Ужгорода, що також підтверджується довідкою-характеристикою Ужгородського міського Бюро технічної інвентаризації, реєстраційним посвідченням від 09 липня 1992 року та листом виконавчого комітету Ужгородської міської ради Закарпатської області (а.с. 174, 175, 177, 182, т. 1).

Рішенням Ужгородської міської ради Закарпатської області ХХХV сесії ІІІ скликання від 27 грудня 2001 року, з урахуванням внесених до нього змін рішенням цієї ж ради від 28 лютого 2002 року, вирішено передати у власність Заслуженому артисту України ОСОБА_5 вбудоване цокольне приміщення, загальною площею 67,7 кв. м, по АДРЕСА_2 під творчу майстерню, та зареєструвати Ужгородським державним міжрегіональним виробничим підприємством технічної інвентаризації право власності на це вбудоване приміщення за ОСОБА_5 (а.с. 17-18, т. 1).

На підставі рішення Ужгородської міської ради Закарпатської області ХХХV сесії ІІІ скликання від 25 березня 2002 року ОСОБА_5 було видано відповідне свідоцтво про право власності на це вбудоване приміщення в цокольному поверсі площею 66,7 кв. м, що підтверджується довідкою-характеристикою бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода (а.с. 182, т. 1).

ОСОБА_1 разом зі членами своєї сім`ї в порядку вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизували на праві приватної спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_1 у 2007 році на підставі рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради Закарпатської області від 28 листопада 2007 року № 427, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло (а.с. 11, т. 1).

Із відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 01 лютого 2020 року за ОСОБА_3 на підставі нотаріально-посвідченого договору купівлі-продажу від цієї ж дати, зареєстровано право власності на вбудоване цокольне приміщення (творча майстерня), не об`єкту житлової нерухомості, загальною площею 66,7 кв. м, будинку АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2020960921101 (а.с. 14-15, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 -задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав (частина друга статті 382 ЦК України).

У рішенні Конституційного Суду України у справі про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 вказано, що в аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» треба розуміти так: допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення) (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

Нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна (пункт 3 частини першої статті 2 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17).

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

За вимогами частини другої статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків та жилої площі в гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають. При цьому законодавство розділяє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення як окремого об`єкта нерухомості.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти й машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Разом з тим нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Таким чином, у житлових будинках можуть бути як допоміжні, так і нежилі приміщення, які мають окреме, незалежне призначення (магазини, кафе, перукарні, художні майстерні тощо). У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 ЖК України) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає. Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.

Зазначений висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц (провадження № 14-363цс19).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

ОСОБА_1 пред`явив позов з метою захисту свого права співвласника багатоквартирного будинку на користування цокольним приміщенням, яке відноситься, на думку позивача, до категорії допоміжних.

Судом встановлено, що рішенням Ужгородської міської ради Закарпатської області ХХХV сесії ІІІ скликання від 27 грудня 2001 року, з урахуванням внесених до нього змін рішенням цієї ж ради від 28 лютого 2002 року, вирішено передати у власність Заслуженому артисту України ОСОБА_5 вбудоване цокольне приміщення, загальною площею 67,7 кв. м, по АДРЕСА_2 під творчу майстерню, та зареєструвати Ужгородським державним міжрегіональним виробничим підприємством технічної інвентаризації право власності на це вбудоване приміщення за ОСОБА_5 (а.с. 17-18, т. 1).

Зазначені рішення міської ради не скасовано, свідоцтво про право власності за ОСОБА_5 на спірне приміщення недійсними не визнано.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновком судів про те, що спірне приміщення не є допоміжним, а є нежилим приміщенням, яке не входить до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, а, відтак, не є у спільній сумісній власності мешканців даного будинку, в тому числі позивача - ОСОБА_1 , та не порушує його прав як співвласника квартири у багатоквартирному будинку.

Доводи касаційної скарги щодо незгоди з додатковим рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 лютого 2021 року безпідставні, оскільки воно ухвалено з додержанням норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 лютого 2021 року, додаткове рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 лютого 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 27 квітня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович