Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.01.2021 року у справі №664/2854/17

Постанова

Іменем України

27 травня 2021 року

м. Київ

справа № 664/2854/17-ц

провадження № 61-607св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

третя особа - Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційні скарги представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 17 липня 2020 року у складі судді Прохоренко В. В. та постанову Херсонського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Майданіка В. В., Кутурланової О. В., Орловської Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У грудні 2017 року ОСОБА_3, який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області, про зобов'язання вчинити певні дії.

Свої позовні вимоги позивачі обґрунтовували тим, що з 28 грудня 1993 року ОСОБА_3 працював у НПЧ № 24 УПО МВС Херсонської області, що підтверджується трудовою книжкою, виданою 27 липня 1987 року на його ім'я. У зв'язку з поданою ним заявою, його сім'ї, до складу якої входив він, дружина ОСОБА_3, син ОСОБА_8,1994 року народження, надана трикімнатна квартира АДРЕСА_1. Наявність житлових приміщень за вказаною адресою підтверджується типовим проектом 164-08/80 пожежного депо на чотири автомобілі для міст та робітничих селищ із житловими приміщеннями.

У 1998 році їхня сім'я зареєстрована у вказаній квартирі, з 2004 року також дочка ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1. Цей факт підтверджується їхніми паспортами, а також списком мешканців, зареєстрованих за вказаною адресою, складеним Цюрупинським міським комунальним підприємством "ККП" від 11 квітня 2006 року № 126, карткою форми № 16.

Із моменту вселення у вказане житлове приміщення вони сплачували комунальні платежі, у тому числі, за централізоване опалення та плату за користуванням житлом, здійснювали ремонт жилого приміщення. Іншого житла їхня сім'я не має, що підтверджується довідкою КП "ХБТІ" ХОР від 20 липня 2016 року.

11 квітня 2006 року вони надали згоду Цюрупинській міській раді Херсонської області на приватизацію об'єкта, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, за умови надання рівноцінної житлової площі в межах м. Цюрупинська згідно з чинним законодавством, що підтверджується їхньою заявою від 11 квітня 2006 року, зареєстрованою Виконавчим комітетом Цюрупинської міської ради Херсонської області 12 квітня 2006 року за № 589.

У 2007 році їм стало відомо, що рішенням ІХ сесії ХХІV скликання Цюрупинської міської ради Херсонської області від 13 грудня 2002 року № 136 "Про зміну цільового призначення будівлі колишньої пожежної частини ППЧ-24 на будівлю адміністративно-виробничого корпусу" змінено статус житлових приміщень, які надані їм.

18 серпня 2005 року Виконавчим комітетом Цюрупинської міської ради Херсонської області на підставі рішення від 20 липня 2005 року № 149 видано свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю адміністративно-виробничого корпусу за адресою: АДРЕСА_2, на ім'я територіальної громади в особі Цюрупинської міської ради Херсонської області.

21 квітня 2006 року територіальна громада в особі Цюрупинської міської ради Херсонської області продала нежитлову будівлю адміністративно-виробничого корпусу з будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_2, ПП "Торговий дім "Союз", що підтверджується договором купівлі-продажу від 21 квітня 2006 року, посвідченим приватним нотаріусом Цюрупинського нотаріального округу Херсонської області. Згідно з пунктом 11 цього договору покупець зобов'язується дотримуватися вимог чинного законодавства України щодо прав мешканців нерухомого майна згідно з переліком сімей № 126, виданого Цюрупинським міським підприємством "Комбінат комунальних підприємств" 11 квітня 2006 року, та надати рівноцінну нову площу кожній вказаній сім'ї і в межах м. Цюрупинська.

Відповідно до ухвали Господарського суду Херсонської області від 12 березня 2007 року ПП "Торговий дім "Союз" відступило права та обов'язки покупця за вказаним договором купівлі-продажу та передало у власність ТОВ "Співдружність ініціативних працездатних інвалідів" (далі - ТОВ "СІПІ") нежитлову будівлю адміністративно-виробничого корпусу з будівлями і спорудами за вказаною адресою. ТОВ "СІПІ" гарантувало, що при укладанні наступного договору купівлі-продажу вказаної будівлі, в цей договір буде включено пункт, однаковий за змістом пункту 11 договору купівлі-продажу від 21 квітня 2006 року, укладеного між ПП "Торговий дім "Союз" та Цюрупинською міською радою, що підтверджується листом ТОВ "СІПІ" від 02 вересня 2015 року на ім'я Цюрупинської міської ради.

У 2014 році вони змушені виселитися із займаного ними приміщення в орендоване житло у зв'язку з неможливістю проживати в ньому з маленькою дитиною, оскільки в будівлі відсутнє теплопостачання та водопостачання, а в 2014 році припинено і електропостачання. Нині вони мешкають у дачному будинку знайомих, потрапити до квартири, яку раніше займали, не можуть, хоча в ній знаходяться їхні меблі та речі.

У квітні 2016 року ОСОБА_3 стало відомо, що він та його сім'я знята з реєстраційного обліку за адресою спірного приміщення. Із повідомлення Цюрупинського районного сектору Управління державної міграційної служби України в Херсонській області від 08 квітня 2016 року № 30/687 вбачається, що зняття з реєстрації місця проживання його сім'ї здійснено 29 жовтня 2015 року на підставі заяви власника будинку від 12 жовтня 2015 року та наданих документів. Зняття з реєстраційного обліку вважають незаконним, оскільки відбулось без їхнього відома та без рішення суду про визнання їх такими, що втратили право користування приміщенням.

На теперішній час вказаний об'єкт нерухомості на підставі договору купівлі-продажу від 11 травня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Новіковою Л. В., на праві приватної спільної часткової власності належить ОСОБА_6 та ОСОБА_5, що підтверджуються інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 94715820, сформованою 16 серпня 2017 року.

Вони неодноразово зверталися до власників вказаної будівлі з вимогою надати житло їхній сім'ї замість квартири, яку вони займали раніше, але отримували відповідь про те, що умови договору купівлі-продажу про дотримання вимог чинного законодавства України щодо прав мешканців виконуються, проводиться робота з вирішення цього питання.

Посилаючись на викладене, позивачі просили визнати незаконними дії Олешківського районного сектору ДМС України у Херсонській області щодо зняття з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_3; зобов'язати ОСОБА_5, ОСОБА_6 згідно з чинним законодавством надати їм житлове приміщення, рівноцінне наданому їхній сім'ї приміщенню, розташованому за адресою: АДРЕСА_3.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 17 липня 2020 року позов ОСОБА_3, який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволено. Зобов'язано ОСОБА_6, ОСОБА_5 надати ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 житлове приміщення, рівноцінне приміщенню, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що надаючи згоду Цюрупинській міській раді на приватизацію об'єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 гарантовано Цюрупинською міською радою та майбутніми власниками будівлі право на забезпечення рівноцінним житлом у межах м. Цюрупинська.

ТОВ "СІПІ", ОСОБА_6 та ОСОБА_5 за домовленістю сформулювали умови пункту 12 договору купівлі-продажу, яким фактично нівельовано обов'язок нових власників по забезпеченню житлом позивачів, оскільки правовою підставою для приватизації об'єкта нерухомого майна та укладення договорів купівлі-продажу, у тому числі від 10 вересня 2015 року, була вимога про наданням житла мешканцям, згідно з переліком сімей № 126, виданого Цюрупинським міським комунальним підприємством "Комбінат комунальних підприємств" від 11 квітня 2006 року, зареєстрованих за адресою: АДРЕСА_2, до якого включена сім'я позивачів. Вимоги відповідачів про надання позивачами ордеру, договору найму, документів на підтвердження права проживання, а також встановлення факту відсутності за місцем проживання більше шести місяців є безпідставними та свідчать про порушення прав позивачів на забезпечення житлом.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновком про те, що на час укладення договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 10 вересня 2015 року сім'я позивачів була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5, у це житло вони вселились у встановленому порядку, на час укладення договорів купівлі-продажу сім'я позивачів не проживала у квартирі АДРЕСА_6 із поважних причин через відсутність умов (тепло-, водо-, та електропостачання).

Апеляційний суд вважав, що продаж відповідачам вказаного нерухомого майна, що знаходиться в межах м. Цюрупинська (тепер - м. Олешки) Херсонської області, загальною площею 2 267,9 кв. м, за невисокою ціною в 553 000,00 грн (276 500,00
грн х 2), що еквівалентно 20 тис. дол. США, є таким підтвердженням того, що об'єкт продано з обтяженням, а саме зобов'язанням забезпечити житлом попередніх користувачів, тобто позивачів. Відповідачами не доведено того, що вони купили вказане нерухоме майно без обтяження.

Саме на відповідачах лежить зобов'язання забезпечити рівнозначною житловою площею сім'ю позивачів, що передбачено пунктом 11 договорів купівлі-продажу від 10 вересня 2015 року. При цьому, той факт, що позивачі знаті з реєстраційного обліку за адресою придбаного відповідачем об'єкта, не скасовує обов'язку по забезпеченню житлом позивачів.

Апеляційний суд вважав недопустимим формальний підхід при вирішені спору у цій справі, враховуючи, що позивачі звернулись за захистом одного з найважливіших прав людини, як право на житло, якого незаконно позбавлена сім'я позивачів, до складу якої входить й малолітня дочка ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка на теперішній час є неповнолітньою.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг

У січні 2021 року представник ОСОБА_5 - ОСОБА_7 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 17 липня 2020 рокута постанову Херсонського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У своїй касаційній скарзі представник посилається на пункт 3 частини 2 статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах) як на підставу оскарження судових рішень. Заявник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо вирішення питання: чи переходять обов'язки щодо третіх осіб до наступного покупця нерухомого майна, якщо попередній покупець прийняв на себе такі обов'язки, у контексті спірних правовідносин. Також в уточненій касаційній скарзі заявник посилається на пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1 , 3 статті 411 ЦПК України) як на підставу оскарження судових рішень. Зокрема, суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 4 статті 411 ЦПК України). У постанові Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 686/6276/19 зроблений висновок про те, що новий власник майна не зобов'язаний повертати борги попереднього власника, якщо суд установить, що він не брав на себе обов'язку з їх сплати. Договори про надання послуг не обтяжують майна, тому за відсутності відповідної умови в договорі щодо відчуження нерухомого майна суд повинен відмовляти у задоволенні позовних вимог до нового власника, оскільки належним відповідачем є попередній власник. Суд зробив висновок про те, що "ціна, за якою відповідачі купили майно є дуже незначною" та "відповідає середній ціні квартири у цій місцевості". В матеріалах справи відсутні будь-які дані щодо оцінки придбаного відповідачами майна. Так само матеріали справи не містять будь-яких матеріалів щодо середньої вартості майна у відповідній місцевості. Жодна із сторін не доводила перед судом зазначену обставину, це питання не входило у предмет доказування. Таким чином, судом використано у рішенні інформацію, яка не була наявна у матеріалах справи та яку сторони не мали можливості прокоментувати під час судового розгляду.

У січні 2021 року ОСОБА_6 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 17 липня 2020 рокута постанову Херсонського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі заявник вказує на те, що справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання (пункт 5 частини 1 статті 411 ЦПК України), суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 4 статті 411 ЦПК України). Він не повідомлявся про розгляд справи у суді. Письмові докази, які подані позивачами до суду на підтвердження своїх вимог, не можуть прийматися судом у якості доказів, оскільки надані в фотокопіях, які жодним чином не засвідчені.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_6, витребувано матеріали цивільної справи, надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7, зупинено виконання рішення суду першої інстанції до закінчення касаційного провадження, надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

03 березня 2021 року справа надійшла до суду касаційної інстанції.

У березні 2021 року від представника ОСОБА_3 - ОСОБА_10 на електронну адресу суду надійшов відзив на касаційну скаргу.

Оскільки вказаний відзив не скріплений електронно-цифровим підписом, він не приймається до розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини встановлені судами

29 січня 1994 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб, від якого у них народився син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та донька ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно з копією трудової книжки, виданої на ім'я ОСОБА_3 він із 28 грудня 1993 року працював у НПЧ № 24 УПО МВС Херсонської області, у зв'язку з чим йому та членам його сім'ї: ОСОБА_3 (дружина), ОСОБА_4 (син), надана трикімнатна квартира АДРЕСА_1.

Наявність житлових приміщень за вказаною адресою підтверджується типовим проектом 164-08/80 пожежного депо на 4 автомобілі для міст та робітничих селищ із житловими приміщеннями.

У 1998 році позивачі зареєструвались у вказаній квартирі, що підтверджується, копіями паспортів. Донька ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, також була зареєстрована за цією адресою. Факт реєстрації позивачів за вказаною адресою підтверджується карткою форми № 16 та складеним Цюрупинським міським комунальним підприємством "ККП" списком від 11 квітня 2006 року № 126.

Із моменту вселення у вказане житлове приміщення позивачі сплачували комунальні платежі, у тому числі, за централізоване опалення, та плату за користуванням житлом, здійснювали ремонт приміщення.

Іншого житла сім'я ОСОБА_2 немає, що підтверджується довідкою КП "ХБТІ" ХОР від 20 липня 2016 року.

11 квітня 2006 року позивачі надали згоду Цюрупинській міській раді Херсонської області на приватизацію об'єкта, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, при умові надання рівноцінної житлової площі в межах м. Цюрупинська згідно з чинним законодавством, що підтверджується їхньою заявою від 11 квітня 2006 року, зареєстрованою Виконавчим комітетом Цюрупинської міської ради Херсонської області 12 квітня 2006 року за № 589.

Рішенням № 69 прийнятим на V сесії ХХІV скликання Цюрупинської міської ради Херсонської області від 16 серпня 2002 року прийнято до комунальної власності міської ради багатоквартирну будівлю пожежного ДЕПО ППЧ-24 із устаткуванням, на двох поверхах якого розміщене пожежне ДЕПО з адміністративними будівлями, інші займають мешканці квартир.

Рішенням ІХ сесії ХХІV скликання Цюрупинської міської ради Херсонської області від 13 грудня 2002 року № 136 проведено зміну цільового призначення будівлі колишньої пожежної частини ППЧ-24 на будівлю адміністративно-виробничого корпусу.

Рішенням Цюрупинської міської ради Херсонської області від 22 липня 2005 року за № 586, прийнятим на 32 сесії четвертого скликання, надано згоду на приватизацію об'єкта за адресою: АДРЕСА_2, при умові забезпечення права громадян на житло, зареєстрованих за вказаною адресою, майбутнім власником.

Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 18 серпня 2005 року, нежитлова будівля, адміністративний корпус за адресою: АДРЕСА_2, належить територіальній громаді Цюрупинської міської ради на підставі рішення Виконавчого комітету від 20 липня 2005 року за № 149.

21 квітня 2006 року територіальна громада в особі Цюрупинської міської ради Херсонської області за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу продала нежитлову будівлю адміністративно-виробничого корпусу з будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_2, ПП "Торговий дім "Союз".

Пунктом 11 цього договору покупець зобов'язується дотримуватися вимог чинного законодавства України щодо житлових прав мешканців нерухомого майна згідно з переліком сімей № 126, виданого Цюрупинським міським підприємством "Комбінат комунальних підприємств" від 11 квітня 2006 року, та надати рівноцінну нову площу кожній вказаній сім'ї в межах м. Цюрупинська.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 12 березня 2007 року затверджена мирова угода у справі № 14/241-ПД-06, за якою ПП "Торговий дім "Союз" відступило права та обов'язки покупця за договором купівлі-продажу майна ВСТ № 172904 від 21 квітня 2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Лемківським І. П., та передає у власність ТОВ "СІПІ" нежитлову будівлю адміністративно-виробничого корпусу з будівлями і спорудами, яка знаходиться адресою: АДРЕСА_2, і придбана ПП "Торговий дім "Союз" за договором купівлі-продажу від 21 квітня 2006 року.

Листом від 03 вересня 2015 року за вх. 1257/213 ТОВ "СІПІ" на адресу Цюрупинської міської ради товариство гарантувало, що при укладанні наступного договору купівлі-продажу нежитлової будівлі адміністративно-виробничого корпусу з будівлями і спорудами, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, у цей договір буде включено пункт однаковий за змістом пункту 11 договору купівлі-продажу від 21 квітня 2006 року, укладеного між ПП "Торговий дім "Союз" та Цюрупинською міською радою.

Згідно з договорами купівлі-продажу від 10 вересня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Новіковою Л. В. ТОВ "СІПІ" продало 1/2 частини ОСОБА_6 та 1/2 частини ОСОБА_5 нежитлової будівлі адміністративно-виробничого корпусу з відповідною часткою будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до пунктів 11 зазначених договорів покупець зобов'язується дотриматись вимог чинного законодавства України щодо прав мешканців нерухомого майна, згідно з переліком сімей № 126, виданим Цюрупинським міським комунальним підприємством "Комбінат комунальних підприємств" від 11 квітня 2006 року та надати рівнозначну житлову площу кожній вказаній сім'ї в межах м. Цюрупинська.

Разом із тим, сторони договору в пункт 12 включили умови, що не були визначені Цюрупинською міською радою, як підстава укладення договору купівлі-продажу від 21 квітня 2006 року, а саме, що зобов'язання зазначені в пункті 11 договору застосовуються до фактичних мешканців нерухомого майна на дату укладення договору, з урахуванням стану нерухомого майна (відключення від системи електропостачання, водопостачання та водовідведення) за умови дотримання законодавства при їх вселенні у приміщення, надані документів, які підтверджують право на проживання (ордер, договір найму, піднайму, оренди або інші документи) та не застосовується у випадках встановлення факту відсутності мешканців більше шести місяців, штучного погіршення житлових умов шляхом відчуження придатного для проживання житла, починаючи з дати реєстрації місця проживання за цією адресою.

Як встановлено судами і сторонами не заперечується, в 2014 році позивачі були змушені виселитися із займаного ними приміщення в орендоване житло у зв'язку з неможливістю проживати у ньому, оскільки в будівлі було відсутнє теплопостачання та водопостачання, а в 2014 році припинено і електропостачання.

12 жовтня 2015 року за заявою власників нежитлової будівлі адміністративно-виробничого корпусу: ОСОБА_6 та ОСОБА_5 Цюрупинським районним сектором Управління державної міграційної служби України в Херсонській області знято з реєстрації місця проживання: ОСОБА_3, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_5, що підтверджується листом Цюрупинського районного сектору від 08 квітня 2016 року № 30/687.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно із частиною 1 статті 627 ЦК України і відповідно до частиною 1 статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог частиною 1 статті 627 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з приписами статей 525, 526, 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статей 525, 526, 629 ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. При цьому. це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін" (under the diminant sinfluence of the party).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що при наданні позивачамизгоди Цюрупинській міській раді на приватизацію об'єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2, їм гарантовано Цюрупинською міською радою та майбутніми власниками будівлі право на забезпечення рівноцінним житлом у межах м. Цюрупинська, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про наявність порушених прав сім'ї ОСОБА_2.

Пункт 11 договору від 21 квітня 2006 року, укладений між територіальною громадою в особі Цюрупинської міської ради Херсонської області та ПП "Торговий дім "Союз", щодо купівлі-продажу нежитлової будівлі адміністративно-виробничого корпусу з будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_2, гарантував позивачам житло в обмін на їхню згоду звільнити належну їм квартиру з метою приватизації вказаної будівлі.

Разом з тим, після відчуження цієї будівлі, ПП "Торговий дім "Союз", а надалі отримання цієї будівлі ТОВ "СІПІ" на підставі ухвали Господарського суду Херсонської області від 12 березня 2007 року про затвердження мирової угоди у справі № 14/241-ПД-06, яке у свою чергу відчужило її ОСОБА_5, ОСОБА_6, жодна із перелічених осіб не виконали умов договору щодо забезпечення сім'ї ОСОБА_2 житлом.

Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

У зв'язку з цим, добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальносоціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться. І, навпаки, реалізація правового регулювання цивільних відносин буде недобросовісною, якщо соціальна свідомість відторгає її як таку, що не відповідає задекларованій меті.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом статті 3 ЦК України. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Аналіз частини 2 статті 13 ЦК України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.

Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти, як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права, "injuria". Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Термін "зловживання правом" свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб'єктивних цивільних прав, а не виконання обов'язків. Обов'язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб'єктивного цивільного права.

Заборона зловживання правом по суті випливає з якості рівнозваженості, закладеної такою засадою, як юридична рівність учасників цивільних правовідносин. Ця формула виражає втілення в цивільному праві принципів пропорційності, еквівалентності, справедливості під час реалізації суб'єктивних цивільних прав і виконання юридичних обов'язків.

Здійснення суб'єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності здійснення суб'єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Їх сукупність є обов'язковою для застосування при здійсненні усіх без винятку суб'єктивних цивільних прав.

Розглядаючи поняття розумності та добросовісності як принципів здійснення суб'єктивних цивільних прав необхідно враховувати, що розумною є поведінка особи, яка діє у межах, не заборонених їй договором або актами цивільного законодавства. Виходячи із аналізу норм, закріплених у ЦК України, поняття "добросовісність" ототожнюється із поняттям "безвинність" і навпаки, "недобросовісність" із "виною". Такий висновок випливає із того, що за діяння, якими заподіяно шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність (наприклад, частина 3 статті 39 ЦК України), а оскільки обов'язковим елементом настання відповідальності, за загальним правилом, є вина, то такі діяння є винними.

Дослідження питання про здійснення особою належного їй суб'єктивного матеріального права відповідно до його мети тісно пов'язане з аналізом фактичних дій суб'єкта на предмет дотримання вимоги добросовісності.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності.

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

ТОВ "СІПІ" та ОСОБА_5, ОСОБА_6, порушуючи права позивачів на житло, включили до договорів купівлі-продажу вказаної будівлі пункт 12, згідно з яким зобов'язання зазначені в пункті 11 договору застосовуються до фактичних мешканців нерухомого майна на дату укладення договору, з урахуванням стану нерухомого майна (відключення від системи електропостачання, водопостачання та водовідведення) за умови дотримання законодавства при їх вселенні у приміщення, надані документів, які підтверджують право на проживання (ордер, договір найму, піднайму, оренди або інші документи) та не застосовується у випадках встановлення факту відсутності мешканців більше шести місяців, штучного погіршення житлових умов шляхом відчуження придатного для проживання житла, починаючи з дати реєстрації місця проживання за цією адресою.

Таким чином, сторони договорів від 10 вересня 2015 року: ТОВ "СІПІ", ОСОБА_5, ОСОБА_6 свідомо включили вказаний пункт із метою уникнення виконання зобов'язання щодо забезпечення позивачів житлом, оскільки є достатньо зрозумілим те, що позивачі не проживають у квартирі АДРЕСА_7, і з часу надання ними згоди на приватизацію (2006 рік) минуло 9 років, а отже, документів, які вимагають надати нові власники приміщення з метою забезпечення житлом, немає і їх неможливо надати.

Таким чином, Верховний Суд погоджується з наявністю недобросовісних дій зі сторони відповідачів щодо включення до договорів купівлі-продажу нежитлового приміщення пункту 12.

ОСОБА_5, ОСОБА_6 придбали нежитлову будівлю адміністративно-виробничого корпусу з будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_2, з обтяженням, а саме: зобов'язанням забезпечити житлові права мешканців нерухомого майна згідно з переліком сімей № 126, виданого Цюрупинським міським підприємством "Комбінат комунальних підприємств" від 11 квітня 2006 року, та надати рівноцінну нову площу кожній вказаній сім'ї в межах м. Цюрупинська, а тому вони зобов'язані забезпечити позивачів житлом.

Вимоги відповідачів про надання позивачами документів на право проживання не відповідають вимогам законодавства, умовам договору та гарантіям територіальної громади щодо забезпечення житлом.

Отже, суди попередніх інстанцій, враховуючи принцип pacta sunt servanda (договорів необхідно дотримуватися), дійшли правильного висновку про наявність підстав зобов'язати ОСОБА_6, ОСОБА_5 надати сім'ї ОСОБА_2 житлове приміщення, рівноцінне приміщенню, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3.

Доводи заявників про те, що: суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів; письмові докази, подані позивачами до суду на підтвердження своїх вимог, не можуть прийматися судом у якості доказів, оскільки надані в фотокопіях, які жодним чином не засвідчені; судом використано у рішенні інформацію, яка не була наявна у матеріалах справи та яку сторони не мали можливості прокоментувати під час судового розгляду, не знайшли свого підтвердження.

Викладені судом апеляційної інстанції міркування щодо цього спору не можуть розцінюватися як збирання судом доказів, адже, інформація, викладена судом у мотивувальній частині судового рішення є загальнодоступною.

Твердження ОСОБА_6 про те, що він не повідомлявся про розгляд справи у суді, є такими, що не знайшли свого підтвердження, та спростовуються матеріалами справи, а саме: отримання ним телеграми про розгляд справи у суді (т. 2 а. с. 97) та участю його адвоката Ільченка Д. О. (т.2 а. с. 99) у розгляді справи у суді апеляційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявниками у касаційних скаргах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7 та ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 17 липня 2020 рокута постанову Херсонського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик