Історія справи

Постанова

Іменем України

31 травня 2018 року

м. Київ

справа № 395/332/17-ц

провадження № 61-789св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 01 вересня 2017 року у складі судді Забуранного Р. А. та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 23 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Дуковського О. Л., Голованя А. М., Письменного О. А.,

встановив:

У березні 2017 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором від 16 вересня 2014 року у розмірі 28 657 грн 80 коп., укладеним із ОСОБА_4

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що за умовами кредитного договору відповідач отримала кредит у розмірі 15 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок строком на 12 місяців із можливістю його автоматичного продовження.

Проте взяті на себе зобов'язання не виконала.

Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 01 вересня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Кіровоградської області від 23 листопада 2017 року, позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість у розмірі 21 771 грн 59 коп. за кредитним договором від 16 вересня 2014 року б/н, з яких 8 134 грн 84 коп. - тіло кредиту, 9 695 грн 90 коп. - проценти за користування кредитом, 500 грн - заборгованість за пенею, 500 грн - штраф (фіксована частина), 1 340 грн 85 коп. - штраф (процентна складова).

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, керуючись статтями 526, 1054 ЦК України, виходив із того, що відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, користувалася даними коштами та своєчасно їх не повернула.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до ухвалення судових рішень, які не ґрунтуються на законі.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити. відсотки.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судами встановлено, що між ОСОБА_4 та публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «ПриватБанк» був укладений кредитний договір у вигляді анкети-заяви від 16 вересня 2014 року № б/н строком на 12 місяців, на підставі якого відповідач отримала кредит у розмірі 15 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

ОСОБА_4 висловила згоду на укладення договору шляхом отримання кредитної картки, що засвідчила особистим підписом.

З умовами кредитування та з відомостями вартості кредиту ознайомлена, отримала пам'ятку про умови кредитування, про що поставила свій підпис в анкеті-заяві.

Вказана заява разом із запропонованими «Умовами про надання споживчого кредиту фізичним особам», і «Тарифами банку» становить між банком та позичальником договір про надання банківських послуг.

Договором передбачено порядок та умови погашення кредиту, погашення заборгованості за кредитом, сплату нарахованих відсотків, комісії та інших витрат.

06 червня 2015 року за кредитною карткою відповідача було здійснено 2 операції зі зняття грошових коштів: о 13 год. 08 хв. здійснено переказ грошових коштів на суму 6 600,00 грн та о 13 год. 10 хв. - на суму 7 800,00 грн.

Переказ коштів проведений через карту Універсальну Голд №*9103 за допомогою термінала № Е0175922.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи норми статті 526, частини третьої статі 551 ЦК України, статті 1054 ЦК України, на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені, дійшов обґрунтованого висновкупро те, що відповідач належним чином не виконала зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого виникла заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача.

Аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів, обґрунтовано викладених у мотивувальних частинах судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

Докази та обставини, на які посилаються заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій і при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Частиною третьою статті 10, частиною першою статті 60 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідачем не доведено, що платежі, здійснені по належній їй кредитній карті, проводилися іншою особою, що є її процесуальним обов'язком (статті 10, 60 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи).

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 01 вересня 2017 року та ухвали апеляційного суду Кіровоградської області від 23 листопада 2017 року, оскільки судові рішення є законними та обґрунтованими.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 01 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 23 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

В.І. Крат