Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала КЦС ВП від 22.05.2019 року у справі №367/8910/17 Ухвала КЦС ВП від 22.05.2019 року у справі №367/89...
print
Друк
search Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

Іменем України

28 січня 2021 року

м. Київ

справа № 367/8910/17

провадження № 61-9629св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Аверс-Сіті",

відповідач - ОСОБА_1,

третя особа - ОСОБА_2,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 15 листопада 2018 року у складі судді Оладько С. І. та постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року у складі колегії суддів:

Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У грудні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Аверс-Сіті" (далі - ТОВ "Аверс-Сіті") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння, посилаючись на те, що 09 жовтня 2012 року йому було видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1, прийняте на підставі рішення Виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради від 22 вересня 2011 року № 270.09 липня 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовною заявою до ТОВ "Аверс-Сіті" про визнання за нею права власності на вказану квартиру.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 01 лютого 2016 року позов ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру залишено без задоволення.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 10 березня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 01 лютого 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено, визнано за ОСОБА_2 право власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2016 року рішення Апеляційного суду Київської області від 10 березня 2016 року скасовано, а рішення Ірпінського міського суду Київської області від 01 лютого 2016 року залишено в силі. Разом з тим 31 березня 2016 року ОСОБА_2 зареєструвала за собою право власності на спірну квартиру на підставі рішення Апеляційного суду Київської області від 10 березня 2016 року, а 20 травня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу вказаної квартири, за яким власником квартири став відповідач. Посилаючись на те, що спірна квартира вибула з власності ТОВ "Аверс-Сіті" поза його волею шляхом реєстрації права власності за ОСОБА_2 на підставі рішення Апеляційного суду Київської області від 10 березня 2016 року, яке було скасовано ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2016 року, позивач просив на підставі статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) витребувати у ОСОБА_1 на свою користь квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 15 листопада 2018 року позов задоволено. Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ТОВ "Аверс Сіті" об'єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 75,5 кв. м, реєстраційний номер об'єкта нерухомості 894264532109.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що спірна квартира вибула з власності ТОВ "Аверс-Сіті" не з його волі, а шляхом реєстрації права власності за ОСОБА_2 на підставі рішення Апеляційного суду Київської області від 10 березня 2016 року, яке в подальшому було скасоване ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2016 року, а тому позивач має право на витребування квартири з чужого незаконного володіння відповідача.

Постановою Київського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Ірпінського міського суду Київської області від 15 листопада 2018 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що квартира АДРЕСА_1 вибула з володіння власника ТОВ "Аверс-Сіті" на підставі рішення Апеляційного суду Київської області від 10 березня 2016 року, ухваленого щодо цього майна, яке в подальшому було скасоване ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2016 року. Тому з урахуванням положень пункту 3 частини 1 статті 388 ЦК України місцевий суд дійшов правильного висновку, що майно (квартиру) слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею, у зв'язку з чим позивач має право на витребування цього майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_1.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У травні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 15 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ "Аверс-Сіті".

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили доводів сторін та не встановили факт добросовісності чи недобросовісності набуття ним у власність спірної квартири, наслідком чого є витребування або відмова у витребуванні набутого ним майна відповідно до вимог статті 388 ЦК України. Право власності на спірну квартиру він набув у встановленому законом порядку, на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 20 травня 2016 року. Як станом на дату реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2, так і станом на дату реєстрації його права власності на неї - 20 травня 2016 року рішення Апеляційного суду Київської області від 10 березня 2016 року було чинним, його дія не була зупинена судом касаційної інстанції, на вказане рішення навіть не було подано касаційну скаргу та не вирішувалося питання про відкриття касаційного провадження. Винесення в подальшому Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвали від 09 листопада 2016 року про скасування вказаного рішення Апеляційного суду Київської області від 10 березня 2016 року, не спростовує того факту, що він набув право власності на спірну квартиру на законних підставах. Договір купівлі-продажу, відповідно до якого він набув право власності на квартиру, в судовому порядку не оскаржувався, а тому є чинним, а він є добросовісним набувачем спірного майна. Відтак, оскільки у справі відсутні належні докази, які підтверджують той факт, що квартира вибула з володіння позивача поза його волею, посилання останнього на положення статті 388 ЦК України є безпідставним, а вимоги про задоволення віндикаційного позову - незаконними. Під час ухвалення оскаржуваних судових рішень судами не враховано, що ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом. Спірна квартира використовується для проживання його з дружиною та дітьми, а позбавлення його цього майна призведе до істотного дисбалансу інтересів сторін - учасників судового розгляду, а також інтересів його малолітньої дитини.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 21 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Ірпінського міського суду Київської області.

03 червня 2019 року справа № 367/8910/17 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Судами встановлено, що ТОВ "Аверс-Сіті" є замовником будівництва житлового комплексу "Коцюбинський" по АДРЕСА_1.

16 вересня 2011 року житловий будинок АДРЕСА_1 введений в експлуатацію, що підтверджується сертифікатом відповідності серії КС № 16411043016, який засвідчує відповідність закінченого будівництва багатоповерхового житлового будинку з об'єктами соціально-побутового призначення та багатоповерхового паркінгу.

Рішенням Виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради Київської області від 22 вересня 2011 року № 270 присвоєно поштову адресу закінченому будівництвом житловому будинку АДРЕСА_1 та доручено Комунальному підприємству "Ірпінське бюро технічної інвентаризації" оформити і видати свідоцтва про право власності ТОВ "Аверс-Сіті" на квартири закінченого будівництвом об'єкта за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі вказаного рішення 09 жовтня 2012 року ТОВ "Аверс-Сіті" видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 та відповідне право власності зареєстроване за позивачем.

У липні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовною заявою до ТОВ "Аверс-Сіті" про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 09 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2014 року, в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 березня 2015 року рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 жовтня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 01 лютого 2016 року позов ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру залишено без задоволення.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 10 березня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 01 лютого 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2016 року рішення Апеляційного суду Київської області від 10 березня 2016 року скасовано, а рішення Ірпінського міського суду Київської області від 01 лютого 2016 року залишено в силі.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 31 березня 2016 року ОСОБА_2 зареєструвала за собою право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі рішення Апеляційного суду Київської області від 10 березня 2016 року.

20 травня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, за яким відповідач 20 травня 2016 року зареєстрував за собою право власності на зазначену квартиру, що підтверджується інформаційною довідкою.

Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суди мають враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Правилом частини 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту свого порушеного права.

Відповідно до положень статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. В цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України.

Пунктом 3 частини 1 статті 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини 1 статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке в подальшому відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18) вказано, що "за змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею". Саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року (провадження № 6-251цс15). Цей висновок також був неодноразово підтриманий і Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 05 грудня 2018 року (провадження № 14-247цс18 та № 14-179цс18).

Отже, з урахуванням викладених вище норм процесуального та матеріального права однією з обов'язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, яким чином спірне майно вибуло з володіння позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що квартира АДРЕСА_1 вибула з володіння власника ТОВ "Аверс-Сіті" на підставі рішення Апеляційного суду Київської області від 10 березня 2016 року, ухваленого щодо цього майна, яке в подальшому було скасоване ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2016 року, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що спірне майно вибуло з володіння власника поза його волею, у зв'язку з чим підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на підставі положень статті 388 ЦК України.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76, 77, 78, 79, 80, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи ОСОБА_1 про те, що витребування в нього спірної квартири призведе до порушення інтересів його малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, не заслуговують на увагу, оскільки встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та встановлювати нові обставини. Крім того вказані доводи не впливають на право позивача витребувати у відповідача належне йому майно.

З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29,30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Згідно з частиною 3 статті 401 та частиною 1 статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 15 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко
logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст

Приймаємо до оплати