Постанова КЦС ВП від 30.11.2023 року у справі №522/3239/20

Друк

Пошук

553

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

касаційний цивільний суд верховного суду ( КЦС ВП )

Історія справи

Постанова КЦС ВП від 30.11.2023 року у справі №522/3239/20
Постанова КЦС ВП від 30.11.2023 року у справі №522/3239/20

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 522/3239/20

провадження № 61-14117св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Котовська місцева прокуратура Одеської області, Державна казначейська служба України, Одеська обласна прокуратура,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року в складі колегії суддів Таварткіладзе О. М., Князюка О. В., Погорєлової С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заяви

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Котовської місцевої прокуратури Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням, діями та бездіяльністю органів досудового слідства, прокуратури і суду.

З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог та клопотання про залучення до участі у справі в якості співвідповідачів Одеської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України, позивач просив суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунка Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 765 126 грн та витрати зі сплати правничої допомоги за попереднім розрахунком у розмірі 7 900 грн.

У грудні 2020 року ОСОБА_1 надіслав до суду заяву про стягнення судових витрат разом з актом виконаних робіт та квитанцією зі сплати послуг адвоката у розмірі 9 200 грн, в якій останній просив суд стягнути з відповідачів на свою користь витрати на правничу допомогу у розмірі 9 200 грн.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 20 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнено з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку 292 856,90 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та 9 200 грн у рахунок відшкодування судових витрат на правову допомогу. В іншій частині позову відмовлено.

Представник Державної казначейської служби України та ОСОБА_1 оскаржили рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Постановою Одеського апеляційного суду від 20 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задоволено частково. Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 20 квітня 2021 року змінено та стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування шкоди 292 451,65 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

28 червня 2023 року Державна казначейська служба України звернулася до апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, яка обґрунтована тим, що постановою Одеського апеляційного суду від 20 червня 2023 року апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задоволено частково, проте при ухваленні постанови апеляційним судом не було вирішено питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних з апеляційним переглядом справи.

Заявник зазначає, що Державна казначейська служба України сплатила судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 11 476,89 грн, а оскільки за наслідками перегляду справи в апеляційному порядку оскаржуване рішення змінено, то виникла потреба у вирішенні судом питання розподілу судових витрат, пов`язаних з апеляційним переглядом справи.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції і мотиви його прийняття

Додатковою постановою Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року клопотання Державної казначейської служби України про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат задоволено частково.

Прийнято додаткову постанову.

Зобов`язано компенсувати Державній казначейській службі України за рахунок держави судові витрати, пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, в сумі 16,07 грн в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Апеляційний суд виходив з того, що постановою Одеського апеляційного суду від 20 червня 2023 року у даній справі оскаржуване судове рішення змінено та апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задоволено частково. Зокрема, вимоги апеляційної скарги Державної казначейської служби України задоволено на 0,14 %. Питання щодо розподілу судових витрат під час ухвалення постанови апеляційного суду від 20 червня 2023 року судом не вирішувалось.

Оскільки судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому, враховуючи співвідношення задоволених позовних вимог (0,14 %) до сплаченого заявником судового збору (11 476,89 грн), на користь Державної казначейської служби України підлягає поверненню судовий збір за подання апеляційної скарги до суду у розмірі 16,07 грн (11 476,89 грн х 0,14 %).

Між тим, оскільки ОСОБА_1 звільнений від сплати судових витрат, тому Державна казначейська служба України має право на компенсацію суми судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, в розмірі 16,07 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати додаткову постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 9 200 грн у рахунок відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме суд апеляційної інстанції застосував норму права без врахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 454/908/16-ц, постановах Верховного Суду від 29 серпня 2022 року у справі № 826/16473/15, від 26 травня 2022 року у справі № 495/8567/16-ц, від 09 грудня 2020 року у справі № 617/763/16-ц, від 09 вересня 2020 року у справі № 467/1274/18, від 18 березня 2020 року у справі № 369/891/18, від 25 жовтня 2019 року у справі № 826/13270/16, від 25 вересня 2019 року у справі № 820/4280/17, від 05 вересня 2019 року у справі № 826/841/17, від 31 липня 2019 року у справі № 472/1286/17-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 755/2545/15-ц, від 25 квітня 2018 року у справі № 461/2132/17.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не вирішив питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 9 200 грн, понесених в суді першої інстанції, за рахунок Державного бюджету України. До позову було додано попередній (орієнтовний) розрахунок сум судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку з розглядом справи.

Також заявник зазначає, що звертався до суду з клопотанням про стягнення на свою користь витрат на правничу допомогу у розмірі 9 200 грн, понесених в суді першої інстанції, з обох відповідачів, проте судами це не взято до уваги.

Відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2023 року Одеська обласна прокуратура подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Вказує, що позивач заяви про ухвалення додаткового рішення та стягнення на його користь витрат на професійну правничу допомогу, понесених в апеляційному суді, не подавав, а тому апеляційний суд не вирішував таке питання.

Крім того, касаційна скарга ОСОБА_1 не містить жодного обґрунтованого доводу щодо застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваній додатковій постанові норми права без врахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які викладено Верховним Судом.

У жовтні 2023 року Державна казначейська служба України подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Зазначає, що 27 жовтня 2023 року на адресу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області надійшла заява ОСОБА_1 від 25 жовтня 2023 року щодо виконання виконавчих листів Приморського районного суду міста Одеси у справі № 522/3239/20 стосовно стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування шкоди 292 451,65 грн та стягнення з Державної казначейської служби України на його користь 9 200 грн в рахунок відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу. Вказує також, що задоволення касаційної скарги призведе до подвійного стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, оскільки апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу на користь позивача без змін.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 у вересні 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

Справа № 522/3239/20 надійшла до Верховного Суду 27 жовтня 2023 року.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог та клопотання про залучення до участі у справі в якості співвідповідачів Одеської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України, просив суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунка Державної казначейської служби України на свою користь моральну шкоду у розмірі 765 126 грн та витрати зі сплати правничої допомоги за попереднім розрахунком у розмірі 7 900 грн.

У грудні 2020 року ОСОБА_1 надіслав до суду першої інстанції заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу разом з актом виконаних робіт та квитанцією зі сплати послуг адвоката у розмірі 9 200 грн, в якій останній просив суд стягнути з відповідачів на свою користь витрати на правничу допомогу у розмірі 9 200 грн.

Державна казначейська служба України та ОСОБА_1 оскаржили рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

28 червня 2023 року Державна казначейська служба України звернулася до апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Апеляційний суд, розглядаючи заяву Державної казначейської служби України про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, виходив з того, що постановою Одеського апеляційного суду від 20 червня 2023 року у даній справі рішення суду першої інстанції змінено та апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задоволено частково. Зокрема, вимоги апеляційної скарги Державної казначейської служби України задоволено на 0,14 %. Питання щодо розподілу судових витрат під час ухвалення постанови апеляційного суду від 20 червня 2023 року судом не вирішувалось.

Оскільки судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому, враховуючи співвідношення задоволених позовних вимог (0,14 %) до сплаченого апелянтом судового збору (11 476,89 грн), на користь Державної казначейської служби України підлягає поверненню судовий збір за подання апеляційної скарги до суду у розмірі 16,07 грн (11 476,89 грн х 0,14 %).

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено.

Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою, другою статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Відповідно до частин першої, шостої, тринадцятої статті 141 ЦПК України, що закріплює вимоги щодо розподілу судових витрат між сторонами, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Предметом спору у цій справі є відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням, діями та бездіяльністю органів прокуратури.

Підставами касаційної скарги є правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час ухвалення додаткового рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги ОСОБА_1 .

На підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно?розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Отже, позивач звільнений від сплати судового збору за звернення до суду в силу закону.

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильний розрахунок розміру моральної шкоди, обчислений місцевим судом, просив рішення суду першої інстанції скасувати повністю та ухвалити нове, яким стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України на його користь 972 000 грн на відшкодування моральної шкоди та 9 200 грн на відшкодування витрат на правничу допомогу.

Державна казначейська служба України сплатила судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 11 476,89 грн.

Сторони постанову Одеського апеляційного суду від 20 червня 2023 року в касаційному порядку не оскаржували.

Апеляційний суд встановивши, що питання щодо розподілу судових витрат під час ухвалення постанови апеляційного суду від 20 червня 2023 року судом не вирішувалось, разом з тим оскаржувану суму зменшено до 292 451,65 грн, тобто вимоги апеляційної скарги Державної казначейської служби України задоволено на 0,14 %, дійшов висновку, що на користь Державної казначейської служби України підлягає поверненню судовий збір за подання апеляційної скарги до суду у розмірі 16,07 грн. При цьому, оскільки ОСОБА_1 звільнений від сплати судових витрат, то Державна казначейська служба України має право на компенсацію суми судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, в розмірі 16,07 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд в додатковій постанові не вирішив питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 9 200 грн за рахунок Державного бюджету України, а також, що позивачем подано окрему заяву про стягнення з відповідачів на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в сумі 9 200 грн, є безпідставними, оскільки апеляційний суд, приймаючи додаткову постанову, розглядав заяву Державної казначейської служби України про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, понесених Державною казначейською службою України за подання апеляційної скарги, та у зв`язку з невирішенням цього питання апеляційним судом під час часткового задоволення апеляційної скарги останньої.

Крім того, питання про стягнення з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в сумі 9 200 грн вирішено рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 20 квітня 2021 року, залишеним в цій частині без змін постановою Одеського апеляційного суду від 20 червня 2023 року.

Як зазначалось вище, ОСОБА_1 постанову Одеського апеляційного суду від 20 червня 2023 року в частині вирішення питання про стягнення з Державної казначейської служби України на його користь витрат на професійну правничу допомогу в касаційному порядку не оскаржує.

В матеріалах справи міститься виконавчий лист від 20 червня 2023 року про стягнення з Державної казначейської служби України на користь позивача 9 200 грн у рахунок відшкодування судових витрат на правничу допомогу.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без врахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 454/908/16-ц, постановах Верховного Суду від 29 серпня 2022 року у справі № 826/16473/15, від 26 травня 2022 року у справі № 495/8567/16-ц, від 09 грудня 2020 року у справі № 617/763/16-ц, від 09 вересня 2020 року у справі № 467/1274/18, від 18 березня 2020 року у справі № 369/891/18, від 25 жовтня 2019 року у справі № 826/13270/16, від 25 вересня 2019 року у справі № 820/4280/17, від 05 вересня 2019 року у справі № 826/841/17, від 31 липня 2019 року у справі № 472/1286/17-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 755/2545/15-ц, від 25 квітня 2018 року у справі № 461/2132/17 є необґрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, предмет позову є різними.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Так, у справі № 454/908/16-ц Велика Палата Верховного Суду щодо розподілу судових витрат дійшла висновку про те, що «У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовлено, а тому судовий збір у розмірі 979 грн, понесений ОСОБА_3 у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції та у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції судовий збір у розмірі 661 грн 44 коп. необхідно покласти на ОСОБА_1».

У справі № 826/16473/15 Верховний Суд дійшов висновку, що: «З урахуванням наведеного об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2021 року у справі № 380/3138/20 щодо можливості покладення на відповідача обов`язку відшкодування понесених позивачем - суб`єктом владних повноважень судових витрат як міри відповідальності за поведінку, яка змусила позивача вирішувати спір у судовому порядку, та дійшла висновку про те, що передбачене статтею 140 КАС України правило щодо присудження витрат спрацьовує, якщо позивачем є фізична особа або юридична особа, яка не є суб`єктом владних повноважень; якщо позивачем виступає суб`єкт владних повноважень, незалежно від результату розгляду справи не підлягають відшкодуванню понесені ним судові витрати, окрім судових витрат суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз».

У справі № 826/13270/16 представником позивача - адвокатом Зудіновим О. О. заявлено клопотання про стягнення з ДФС України за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2 400 грн.

При вирішенні питання щодо судових витрат, Верховний Суд, враховуючи складність справи, обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, витрачений час, значення цієї справи для особи, яка є іншою стороною у справі, вважав обґрунтованими, співмірними та підтвердженими належними доказами понесені позивачем витрати на правничу допомогу.

У справі № 820/4280/17, звертаючись з позовом до суду, позивачем заявлено вимогу про розподіл судових витрат за надання правової допомоги, розмір якої, згідно з наданим розрахунком, складає 7 040 грн. При розгляді справи Верховний Суд зазначив, що: «До 01 січня 2019 в судах першої інстанції особи можуть користуватися правничою допомогою фахівців у галузі права, які не є адвокатами.

Представник позивача є фахівцем у галузі права, що підтверджується дипломом серії НОМЕР_1 від 12 червня 2010 року та даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за якими ОСОБА_3 на момент надання правової допомоги у суді першої інстанції був зареєстрований фізичною - особою підприємцем з видом діяльності «Діяльність у сфері права» (код КВЕД 69.10).

Таким чином, суд не бачить правових підстав для обмеження позивача у праві на відшкодування понесених ним витрат на правничу допомогу.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вказує на помилковість висновків суду апеляційної інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача компенсації витрат на правову допомогу у справі».

Верховний Суд у справі № 826/841/17 з приводу посилання відповідача в касаційні скарзі на невірне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права щодо розподілу судових витрат зазначив наступне: «Так судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачем укладено договір про надання правової допомоги від 22 грудня 2016 року № 22/12-6 з ОСОБА_3 та сплачено за вказаним договором 5 120 грн.

На замовлення позивача (яке є додатком до вказаного договору) представником позивача було надано відповідні послуги правової допомоги (що становлять предмет договору про надання правової допомоги від 22 грудня 2016 року № 22/12-6), що підтверджується підписаним сторонами Актом виконаних робіт від 23 грудня 2016 року.

З огляду на викладене, враховуючи положення зазначених норм, виходячи з фактично витраченого представником позивача часу на складання адміністративного позову, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про стягнення судових витрат на правову допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської ради на користь ОСОБА_1».

У справі № 755/2545/15-ц, враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про задоволення вимог касаційної скарги, а заявник звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції у розмірі 9 057,81 грн підлягали стягненню з ТОВ «Боріс» в дохід держави.

У справах № 495/8567/16-ц, № 617/763/16-ц, № 467/1274/18, № 369/891/18, № 472/1286/17-ц, № 461/2132/17 Верховним Судом не вирішувалось питання про розподіл судових витрат.

У справі, яка переглядається, апеляційним судом було розглянуто заяву Державної казначейської служби України про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат. Вимогу позивача про стягнення на його користь витрат на правничу допомогу, понесених ним у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, у розмірі 9 200 грн судом першої інстанції задоволено, апеляційним судом залишено без змін. Питання про стягнення вказаних судових витрат з обох відповідачів, а не з Державної казначейської служби України оскаржуваною додатковою постановою апеляційного суду не вирішувалось.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду.

Верховний Суд, враховуючи усі обставини вказаної справи, вважає оскаржувану додаткову постанову апеляційного суду законною та обґрунтованою, наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

При цьому суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

Популярні новини