Постанова

Іменем України

30 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 759/14068/19

провадження № 61-8505 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство «ПроКредит Банк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Андрієнко А. М., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до акціонерного товариства «ПроКредит Банк» (далі - АТ «ПроКредит Банк», банк), в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просив стягнути з АТ «ПроКредит Банк» на свою користь: інфляційні нарахування

у розмірі 255 968,76 грн за період із вересня 2017 року по червень 2019 року, три проценти річних у розмірі 74 580,82 грн за період із 29 серпня

2017 року по 28 липня 2019 року, нараховані на підставі частини другої статті 625 ЦК України, а також пеню за період із 30 липня 2018 року

по 28 липня 2019 року у розмірі 14 196 000,00 грн, нараховану на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»,

а всього - 14 526 549,58 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 16 травня 2015 року він шляхом підписання заяви про приєднання/підтвердження приєднання

до Генерального договору про надання банківських послуг фізичним особам в АТ «ПроКредит Банк» акцептував/підтвердив акцептування публічної пропозиції банку на укладення зазначеного Генерального договору

(у редакції, затвердженій наказом Голови Правління АТ «ПроКредит Банк» № 146 від 22 травня 2015 року), чим приєднався до його умов,

як клієнт.

У цей самий день між ними укладено дві додаткові угоди до Генерального договору щодо надання послуги з відкриття та обслуговування поточних

і карткових рахунків, за якими йому відкрито поточний рахунок

№ НОМЕР_1 та картковий рахунок № НОМЕР_2

у національній валюті - гривні.

Позивач указував, що станом на 22 серпня 2017 року на його банківському рахунку обліковувалися грошові кошти у розмірі 1 304 405,17 грн.

22 серпня 2017 року він звернувся до АТ «ПроКредит Банк» із письмовою заявою про повернення (видачу) готівки з його поточного рахунку у розмірі 1 300 000,00 грн, яка була прийнята банком. Разом із цим, банк не виконав свої зобов`язання і не видав йому кошти, а в подальшому протиправно заблокував поточний рахунок та повідомив про припинення ділових відносин, посилаючись при цьому на закони України: «Про банки

і банківську діяльність», «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».

Такими діями банк порушив його права, як споживача банківських послуг.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24 вересня

2018 року у справі № 759/14190/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року та постановою Верховного Суду від 26 червня 2019 року (провадження № 61-4406св19), його позов до банку про захист прав споживачів, стягнення коштів та пені задоволено. Стягнуто з АТ «ПроКредит Банк» на його користь грошові кошти у розмірі 1 300 000,00 грн, пеню у розмірі 4 407 000,00 грн (за період

із 29 серпня 2017 року по 20 грудня 2017 року), вирішено питання розподілу судових витрат.

Даним судовим рішенням встановлено, що він є споживачем банківських послуг, а банк повинен нести відповідальність за порушення його прав,

як споживача, у тому числі, передбачену частиною п`ятою статті 10

Закону України «Про захист прав споживачів». Датою початку невиконання банком своїх зобов`язань визначено 29 серпня 2017 року.

Позивач указував, що 29 липня 2019 року банк у примусовому порядку виконав свої зобов`язання.

Проте порушення його прав, як споживача банківських послуг,

й невиконання грошового зобов`язання щодо повернення суми у розмірі 1 300 000,00 грн тривало з 29 серпня 2017 року по 28 липня 2019 року. Саме за цей період ним здійснено розрахунки відповідних грошових сум,

які підлягають стягненню з банка на його користь, що вказано у заяві

про зменшення позовних вимог.

Позивач посилався на відповідні норми ЦК України, Закону України

«Про захист прав споживачів», у тому числі, на частину п`яту статті 10 указаного Закону, судову практику Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду, у тому числі, на постанову від 20 березня 2019 року

у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), та Верховного Суду.

З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просив суд його утгочнений позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 18 вересня

2020 року у складі судді Величко Т. О. позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ «ПроКредит Банк» на користь ОСОБА_1 інфляційні нарахування у розмірі 255 968,76 грн, три проценти річних

у розмірі 74 580,82 грн та пеню за період із 30 липня 2018 року по 28 липня 2019 року у розмірі 1 000 000,00 грн, а всього - 1 330 549,58 грн. У решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір, врахував відповідні норми ЦК України, що регулюють правовідносини з виконання зобов`язань, правові позиції Великої Палати Верховного Суду, у тому числі, правовий висновок, викладений у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), указав, що невиконання або неналежне виконання зобов`язань банку за договором банківського рахунка, зокрема, відмова виконати розпорядження клієнта з видачі йому відповідних сум

із рахунка, має наслідком настання відповідальності встановленої договором або законом.

Районний суд урахував обставини, встановлені судами при розгляді справи № 759/14190/17, за результатами розгляду якої задоволено позов ОСОБА_2 до АТ «ПроКредит Банк» й стягнуто з відповідача

на користь позивача грошові кошти у розмірі 1 300 000,00 грн, пеню

у розмірі 4 407 000,00 грн (за період із 29 серпня 2017 року по 20 грудня

2017 року). При цьому банк у період з 29 серпня 2017 року по 28 липня

2019 року не повертав позивачу грошові кошти, чим порушив його права.

Суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин частину другу статті 625 ЦК України, частину п`яту статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», й, з урахуванням відповідної судової практики зазначив про обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог, зокрема: у частині стягнення інфляційних нарахувань, які нараховуються

за кожен повний місяць прострочення, з вересня 2017 року по червень

2019 року; трьох процентів річних, які нараховуються за кожен день невиконання з 29 серпня 2017 року по 28 липня 2019 року (698 днів прострочення).

Крім того, беручи до уваги стягнуті з банку на користь позивача грошові суми у справі № 759/14190/17, суд першої інстанції у даному спорі,

з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності, вважав, що розмір пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» слід розраховувати за період із 30 липня

2018 року по 28 липня 2019 року, що становить 14 196 000,00 грн, який має бути зменшено до 1 000 000,00 грн.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу АТ «ПроКредит Банк» задоволено частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 вересня 2020 року у частині вирішення позовних вимог про стягнення суми пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» скасовано та ухвалено

у цій частині нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1

до АТ «ПроКредит Банк» про стягнення суми пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» залишено

без задоволення. Рішення Святошинського районного суду м. Києва

від 18 вересня 2020 року у частині вирішення позовних вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат на підставі частини другої

статті 625 ЦК України змінено, визначено суми: три проценти річних -

74 580,82 грн, сума інфляційних втрат - 219 180,00 грн, а всього -

293 760,82 грн.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що судовими рішеннями

у справі № 759/14190/17 встановлено, що 29 серпня 2017 року відповідач мав виконати своє зобов`язання перед позивачем щодо повернення суми вкладу, а договірні правовідносини між сторонами були розірвані 30 серпня 2017 року. Звернувшись до суду із позовом, позивач просив стягнути

з відповідача пеню за період із 30 липня 2018 року по 28 липня 2019 року

у розмірі 14 196 000,00 грн, нараховану на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» на суму 1 300 000,00 грн, тобто на суму вкладу.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір, виходив із того, що розмір пені

на підставі вищевказаної норми Закону України «Про захист прав споживачів» слід розраховувати в межах спеціальної однорічної позовної давності, тобто за період із 30 липня 2018 року по 28 липня 2019 року

у розмірі 14 196 000,00 грн, але з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності зменшив цей розмір до 1 000 000,00 грн.

Разом із тим, у спірних правовідносинах відсутні правові підстави

для стягнення з відповідача на користь позивача пені, так як після розірвання договорів банківського вкладу з ініціативи банку між сторонами припинені договірні правовідносини. З моменту набрання вищевказаним судовим рішенням законної сили на спірні правовідносини не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів» й нарахування пені відповідно до частини п`ятої статті 10 цього Закону не здійснюється.

У цій частині апеляційним судом враховано судову практику Великої Палати Верховного Суду, у тому числі, правові позиції, викладені у постановах:

від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження

№ 14-64цс19), від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).

Крім того, рішення суду першої інстанції у частині вирішення позовних вимог

про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат на підставі частини другої статті 625 ЦК України підлягає зміні, оскільки нарахування компенсаційних сум за вказаною нормою права повинно здійснюватися

з наступного дня після порушення грошового зобов`язання, тобто

з 30 серпня 2017 року, а сукупний індекс інфляції за цей період становив 116,86 процентів. За період із 30 серпня 2017 року по 28 липня 2019 року сума трьох процентів річних становить 74 580,82 грн, сума інфляційних

втрат - 219 180,00 грн.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач та/або його представник

в судове засідання 25 серпня 2022 року не з`явилися, хоча про час та місце розгляду справи позивач повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомили. При цьому за клопотанням позивача неодноразово відкладався розгляд справи, тому апеляційний суд вважав за можливе розглянути справу за його відсутності (частина друга статті 372

ЦПК України).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2022 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1 , посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просять скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду й направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення

заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу

за його відсутності, належним чином не повідомленого про дату, час

і місце судового засідання (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Банк постанову апеляційного суду в касаційному порядку не оскаржив,

а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України оскаржуване судове рішення

у задоволеній частині в касаційному порядку не переглядається.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у даній справі, витребувано її матеріали з суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги

та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У вересні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року справу призначено

до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за його відсутності. Він не був повідомлений

про дату, час і місце судового засідання, що є обов`язковою підставою

для скасування судового рішення (пункт 5 частини першої статті 411

ЦПК України).

Указує, що розгляд справи в апеляційному суді тривав фактично

з листопада 2020 року, він неодноразово відкладався та зупинявся

ухвалою від 01 березня 2021 року до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).

Після поновлення апеляційного провадження, 15 грудня 2021 року, розгляд справи було призначено на 24 січня 2022 року, який було відкладено

за клопотанням відповідача на 21 лютого 2022 року. 21 лютого 2022 року

у справі оголошено перерву для додаткового вивчення судом матеріалів справи, розгляд справи призначено на 28 березня 2022 року, проте у цей день справу знято з розгляду у зв`язку із введенням воєнного стану.

30 червня 2022 року задоволено його клопотання про відкладення розгляду справи, який відкладено на 11 серпня 2022 року. У цей день розгляд справи було відкладено на 25 серпня 2022 року, який і було проведено без участі позивача та належного його повідомлення про дату, час і місце такого розгляду.

Зазначає, що він добросовісно користувався своїми процесуальними правами, не зловживав ними, цікавився розглядом справи з власної ініціативи, так як судових повісток не отримував, проте інформація

про розгляд справи 25 серпня 2022 року була відсутня. Вважає, що суд апеляційної інстанції повинен був відкласти розгляд справи 25 серпня

2022 року, так як його не було повідомлено про дату, час і місце розгляду справи.

При цьому він не отримував й електронних повідомлень на свою особисту електронну адресу, так як останнє вхідне повідомлення від апеляційного суду стосувалося судового засідання, призначеного на 11 серпня 2022 року, а не 25 серпня 2022 року.

Зазначає, що випадково дізнався про те, що справу було розглянуто

25 серпня 2022 року від свого колишнього представника. 26 серпня

2022 року, повернувшись до Києва з відрядження, в якому перебував

з 22 серпня 2022 року, він подав до Київського апеляційного суду клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та видачу судового рішення, на які станом на 31 серпня 2022 року судом не відреаговано.

Посилається на статтю 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо обов`язку суду дотримуватися вимог щодо справедливого судового розгляду

і забезпечення доступу до суду, відповідну прецедентну судову практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), судову практику Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, у тому числі, правовий висновок Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21).

Крім того, спірні правовідносини є правовідносинами за договором банківського вкладу, позивач є споживачем банківських послуг, а банк повинен нести відповідальність за неналежне надання цих послуг, у тому числі, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Указані обставини уже встановлено судовими рішеннями у справі № 759/14190/17.

Предметом позову у цій справі було застосування відповідальності

за порушення грошового зобов`язання, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України та частиною п`ятою статті 10 Закону України

«Про захист прав споживачів», за період, неохоплений у справі

№ 759/14190/17, до дня фактичного виконання банком зобов`язання

(28 липня 2019 року).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від АТ «ПроКредит Банк», в якому вказано, що доводи касаційної скарги

є безпідставними та не підлягають задоволенню, оскільки оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального

та процесуального права, тому просить касаційну скаргу залишити

без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Зазначає, що позивач повідомлявся про дату, час і місце судових засідань,

у тому числі 25 серпня 2022 року, належним чином, зокрема, йому направлялися судові повістки на особисту електронну адресу. При цьому

в судове засідання, призначене на 11 серпня 2022 року, яке відбулося

із запізненням через повітряну тривогу у місті Києві, позивач не з`явився, тому розгляд справи було відкладено на 25 серпня 2022 року. Правові підстави для відкладення розгляду справи у цей день у зв`язку з неявкою позивача були відсутні.

Вважає, що ОСОБА_1 реалізував свої процесуальні права шляхом подання відповідних заяв по суті вирішення спору

Крім того, у відзиві банк просить вирішити питання про компенсацію йому витрат на професійну правничу допомогу, розмір якої складе приблизно 548 400, 00 грн (еквівалент - 15 000,00 доларів США). При цьому вказує,

що уже сплачено 274 264,00 грн на користь адвокатського об`єднання «Екво», яке надає банку правову допомогу на підставі укладеного

між сторонами договору, на підтвердження чого надає відповідні докази.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

16 червня 2015 року ОСОБА_1 шляхом підписання заяви

про приєднання до Генерального договору про надання банківських послуг фізичним особам в АТ «ПроКредит Банк» акцептував/підтвердив акцептування публічної пропозиції вказаного банку на укладення Генерального договору, яка була розміщена у електронному вигляді

на вебсайті банку та у письмовому вигляді у відділені банку (а. с. 109, т. 1).

Генеральний договір про надання банківських послуг фізичним особам

в АТ «ПроКредит Банк» затверджено наказом Голови Правління АТ «ПроКредит Банк» від 22 травня 2015 року № 146 (зі змінами та доповненнями) (а. с. 69-107, т. 1).

16 червня 2015 року між АТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_1 укладено дві додаткові угоди до Генерального договору, за умовами яких банк відкрив ОСОБА_1 поточний розрахунковий рахунок

№ НОМЕР_1 та здійснював його розрахункове обслуговування

у національній валюті - гривні.

У пункті 2 цієї додаткової угоди визначено, що правовідносини

між її сторонами регулюються чинним законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України

та Генеральним договором.

АТ «ПроКредит Банк» також відкрив позивачу картковий рахунок

№ НОМЕР_3 у національній валюті - гривні, для обліку операцій

з використанням банківських платіжних карток (а. с. 108, 109, т. 1).

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24 вересня

2018 року у справі № 759/14190/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року та постановою Верховного Суду від 26 червня 2019 року (провадження № 61-4406св19), позов ОСОБА_1 до АТ «ПроКредит Банк» про захист прав споживачів, стягнення коштів та пені задоволено. Стягнуто з АТ «ПроКредит Банк»

на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1 300 000,00 грн, пеню

у розмірі 4 407 000,00 грн, вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судами встановлено, що листом від 30 серпня 2017 року № 1-2/17/2312, який був отриманий ОСОБА_1 13 вересня 2017 року, банк інформував останнього про проведений ним аналіз операцій і джерел походження коштів по його рахунку та повідомив про припинення ділових відносин. Банк запропонував ОСОБА_1 надати реквізити

для безготівкового перерахування коштів та звернутися до нього

для закриття рахунків. В іншому випадку, по закінченню 15-денного терміну, рахунки будуть закриті банком самостійно, а всі укладені договори вважатимуться розірваними.

Станом на 20 вересня 2017 року всі банківські рахунки ОСОБА_1 були закриті за ініціативою банку, а залишок коштів перераховано на рахунок ОСОБА_1 2903 «Кошти клієнтів банку за недіючими рахунками»

для повернення власнику згідно його розпорядження.

Листом від 22 вересня 2017 року № 1-2/17/2585 банк повторно інформував ОСОБА_1 про припинення ділових відносин шляхом їх розірвання

(а. с. 16-26, т. 1; 67-77, 78-82, т. 2).

Судами встановлено, що наказом Голови Правління АТ «ПроКредит Банк» від 23 червня 2017 року № 160 затверджено Генеральний договір

про надання банківських послуг фізичним особам в ПАТ «ПроКредит Банк», який діє з 10 липня 2017 року.

Станом на 22 серпня 2017 року на банківському картковому рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 обліковувалися грошові кошти

у розмірі 1 304 405,17 грн.

22 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до АТ «ПроКредит Банк»

із письмовою заявою № 4-1/17/687 про повернення (видачу) готівки з його поточного рахунку у розмірі 1 300 000,00 грн. Заява була прийнята банком

в операційний час, про що свідчить відбиток штемпеля (22 серпня

2017 року) та підпис відповідного працівника (а. с. 111, т. 1).

Указане судове рішення виконано в порядку примусового виконання судових рішень 29 липня 2019 року, про що свідчать дані виконавчого провадження № 58705978 (а. с. 27-31, т. 1).

Відповідно до копії меморіального ордеру від 29 липня 2019 року

№ 000000000011_367948400 АТ «ПроКредит Банк» здійснено переказ коштів на рахунок приватного виконавця Коновалова О. С. на виконання виконавчого листа № 759/14190/17 (а. с. 136, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених

частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт 4

частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права,

які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411,

частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного

у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси

у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон

або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи,

яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги

такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту,

який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду

з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду

з прав людини як джерело права.

Право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання визначено частиною першою статті 15 ЦК України.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися

до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права

та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням

є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити

на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії,

а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають

з підстав, встановлених статтею 11цього Кодексу.

Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але які породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, наприклад, договори та інші правочини, створення речей, творча діяльність, результатом якої є об`єкти права інтелектуальної власності, завдання майнової (матеріальної

та моральної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права

та обов`язки можуть виникати з рішення суду (стаття 11 ЦК України).

Тобто відповідно до положень статті 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, - за наявності прямої вказівки про це в законі (постанова Великої Палати Верховного Суду

від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17, провадження

№ 14-133цс20).

У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються

(частина друга статті 653 ЦК України).

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України

чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати

від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше

не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних

від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає

в отриманні компенсації від боржника.

Такі правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження

№ 14-446цс18).

Законом України «Про захист прав споживачів» врегульовано договірні відносини за участі споживача.

Відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Отже, пеня, передбачена частиною п'ятою статті 10 Закону України

«Про захист прав споживачів», застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача.

Згідно із частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» базою нарахування пені слід вважати розмір процентів на суму або дохід в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача (статті 1066 1070 ЦК України). Сама сума коштів, розміщених на рахунках, не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20).

Після розірвання договорів банківського вкладу між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов'язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, виходив із того, що між сторонами існували договірні правовідносини з договору банківського вкладу.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24 вересня

2018 року у справі № 759/14190/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року та постановою Верховного Суду від 26 червня 2019 року (провадження № 61-4406св19), позов ОСОБА_1 до АТ «ПроКредит Банк» про захист прав споживачів, стягнення коштів та пені задоволено. Стягнуто з АТ «ПроКредит Банк»

на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1 300 000,00 грн, пеню

у розмірі 4 407 000,00 грн, вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд апеляційної інстанції, виконуючи вимоги частини четвертої статті 82 ЦПК України, врахував преюдиційні обставини, встановлені судами при розгляді вищевказаної справи, у тому числі, що банк інформував

ОСОБА_1 про припинення ділових відносин шляхом їх розірвання

й 29 серпня 2017 року відповідач мав виконати зобов`язання перед позивачем щодо повернення суми вкладу, а договірні правовідносини

між сторонами були розірвані 30 серпня 2017 року.

Указане судове рішення виконано у порядку примусового виконання судових рішень 29 липня 2019 року.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір, виходив із того, що розмір пені

на підставі вищевказаної норми Закону України «Про захист прав споживачів» слід розраховувати за період із 30 липня 2018 року по 28 липня 2019 року у розмірі 14 196 000,00 грн, але з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності зменшив цей розмір

до 1 000 000,00 грн.

Проте, у спірних правовідносинах відсутні правові підстави для стягнення

з відповідача на користь позивача пені, так як після розірвання

договорів банківського вкладу з ініціативи банку між сторонами припинені договірні правовідносини. З моменту набрання вищевказаним судовим рішенням законної сили на спірні правовідносини не поширюється

дія Закону України «Про захист прав споживачів» й нарахування пені відповідно до частини п`ятої статті 10 цього Закону не здійснюється.

Указане відповідає правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах: від 20 березня 2019 року у справі

№ 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), від 09 листопада 2021 року

у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20), а також постанові Верховного Суду від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19, провадження № 61-1297св22, які вірно у цій частині враховано апеляційним судом.

У частині четвертій статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, колегія суддів, з урахуванням встановлених апеляційним судом обставин розірвання договірних правовідносин між сторонами,

а також того, що позивачем заявлено вимоги про стягнення пені, нарахованої на підставі частини п`ятої статті Закону України «Про захист прав споживачів» на суму 1 300 000,00 грн, тобто на суму вкладу,

вважає правильними висновки апеляційного суду про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені.

Крім того, суд апеляційної інстанції обґрунтовано змінив рішення суду першої інстанції у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1

про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат на підставі частини другої статті 625 ЦК України, виходячи з дати порушення грошового зобов`язання та сукупного індексу інфляції за відповідний період, -

із 30 серпня 2017 року по 28 липня 2019 року сума трьох процентів річних становить 74 580,82 грн, сума інфляційних втрат - 219 180,00 грн.

Доводи касаційної скарги у цій частині зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду по суті вирішення спору й до власного тлумачення норм матеріального права, однак вони спростовуються матеріалами справи

та наведеними нормами права, а тому відхиляються Верховним Судом.

Отже, з урахуванням установлених у цій справі обставин, не вбачається неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального права,

а зроблені судом висновки узгоджуються із судовою практикою Верховного Суду у даній категорії справ, яка є сталою та сформованою, застосовані правові позиції є релевантними до спірних правовідносин.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована також порушенням апеляційним судом норм процесуального права, зокрема, тим, що суд апеляційної інстанції розглянув справу та ухвалив судове рішення без його участі, не повідомивши про дату, час і місце судового засідання.

Колегія суддів відхиляє вказані доводи касаційної скарги з огляду на таке.

Згідно з частиною третьою статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд

і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж

за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно (частини друга, четверта та п`ята статті 128 ЦПК України).

Відповідно до частини шостої статті 128 ЦПК України судова повістка,

а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів

за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні

чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

Отже, для вручення повісток закон передбачає альтернативні способи комунікації.

У тексті оскаржуваної постанови апеляційного суду вказано, що позивач та/або його представник у судове засідання 25 серпня 2022 року

не з`явилися, про час та місце розгляду справи позивач повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до частин першої-другої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи у разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи,

не перешкоджає розгляду справи.

Згідно з протоколом судового засідання 11 серпня 2022 року

(а. с. 65-66, т. 6) розгляд справи було відкладено на 25 серпня 2022 року

на 12 год. 50 хв.

Представник відповідача ознайомлений про день та час розгляду справи

25 серпня 2022 року під розписку (а. с. 67, т. 6).

У матеріалах справи наявна судова повістка-повідомлення від 11 серпня 2022 року за підписом секретаря судового засідання (а. с. 68, т. 6), якою апеляційний суд повідомляє позивача, що розгляд справи відкладено

на 25 серпня 2022 року на 12 год. 50 хв.

Указана судова повістка-повідомлення, згідно з відомостями, які у ній зазначено, направлена позивачу на поштову та електронну адреси

(а. с. 68, 69, т. 6).

При цьому у касаційній скарзі заявник указує про те, що отримував

на електронну адресу вхідне повідомлення від апеляційного суду,

яке стосувалося судового засідання, призначеного на 11 серпня 2022 року.

Судова повістка-повідомлення від 30 червня 2022 року за підписом секретаря судового засідання (а. с. 52, т. 6), якою апеляційний суд повідомляв позивача, що розгляд справи відкладено на 11 серпня 2022 року на 12 год. 30 хв., згідно з відомостями, які у ній зазначено, направлена позивачу на поштову та електронну адреси.

Тобто з доводів касаційної скарги вбачається, що вказану судову повістку позивач отримав на електронну пошту, з якої останній направляв процесуальні заяви на адресу суду, у тому числі 29 червня 2022 року про відкладення розгляду справи на 30 червня 2022 року й ці заяви скріплені за допомогою кваліфікованого електронного підпису (а. с. 42, 43-44, т. 6).

Вищевказана судова повістка-повідомлення від 11 серпня 2022 року, якою апеляційний суд повідомляв позивача, що розгляд справи відкладено

на 25 серпня 2022 року на 12 год. 50 хв., направлена позивачу на ті самі поштову та електронну адреси, які вказані у судовій повістці-повідомленні від 30 червня 2022 року (а. с. 68-9, т. 6), які позивач отримував і з якої за допомогою вказаної електронної пошти заявою, скріпленою за допомогою кваліфікованого електронного підпису, надсилав суду інформацію.

З урахуванням наведеного та наведених обставин даної справи, апеляційний суд виконав обов`язок щодо повідомлення ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи.

Указане узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 761/877/20 (провадження № 61-11706св21).

Верховний Суд виходить із того, якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши їх у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них.

З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи з допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.

Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Єврорпейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).

Отже, доводи касаційної скарги у цій частині відхиляються Верховним Судом, так як зводяться до власного тлумачення заявником норм процесуального права, спростовуютья матеріалами справи й не можуть бути підставою для скасування оскаржваного судового рішення.

При цьому судове рішення не може бути скасованим з формальних підстав

(частина друга статті 410 ЦПК України).

Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судом під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести

до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89

ЦПК України судом апеляційної інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться

до незгоди з висновками апеляційного суду і переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини указав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення

та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення, оскільки надано оцінку всім важливим аргументам сторін.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -

без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення -

без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду

не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення

не впливають.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416

ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а судове рішення апеляційного суду - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом

не здійснюється.

Що стосується доводів відзиву на касаційну скаргу про стягнення судових витрат на правничу допомогу, то вказана заява залишається без розгляду, оскільки у порушення вимог частини третьої статті 137 ЦПК України заявник для визначення розміру витрат на правничу допомогу не надав детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Керуючись статтями 400 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити

без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець