Постанова

Іменем України

24 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 344/8200/14-ц

провадження № 61-11766св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

позивачі за зустрічним позовом: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1,

третя особа за зустрічним позовом - реєстраційна служба Івано-Франківського міського управління юстиції Івано-Франківської області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 липня 2020 року у складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Пнівчук О. В., Томин О. О., та касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 травня 2016 року у складі судді Бабій О. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 липня 2020 року у складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Пнівчук О. В., Томин О. О.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виділ частки з майна, що є у спільній сумісній власності, та стягнення грошової компенсації за зменшення частки.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 11 травня 2004 року він спільно з відповідачами придбав у рівних частках земельну ділянку площею 0,0628 га, розташовану на АДРЕСА_1, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки їм видано державний акт серії ІФ № 072229 на право спільної власності на зазначену земельну ділянку з кадастровим номером 2610100000:02:001:0010.

17 лютого 2014 року реєстраційною службою Івано-Франківського міського управління юстиції Івано-Франківської області (далі - реєстраційна служба Івано-Франківського МУЮ) проведено державну реєстрацію права спільної часткової власності сторін на земельну ділянку, про що до реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис за номером 17852889.

У період 2004-2006 років на вказаній земельній ділянці за спільні кошти позивача та відповідачів побудовано житловий будинок загальною площею 466,5 кв. м, початковою вартістю 816 642,00 грн.

24 січня 2014 року реєстраційною службою Івано-Франківського міського управління юстиції проведено державну реєстрацію права спільної сумісної власності сторін на житловий будинок, про що до реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію права власності за індексним номером 16705698.

Оскільки частки кожного зі співвласників у спільній сумісній власності є рівними, ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належить по 1/3 частині зазначеного домоволодіння.

Згідно з фактичним порядком користування житловими приміщеннями, що склався між його співвласниками, позивач користується всіма приміщеннями першого поверху будинку загальною площею 79,00 кв. м, крім приміщення сходової клітини 10,5 кв. м, з відокремленим виходом до проїжджої частини, а також одним гаражем у приміщенні підвалу площею 50,2 кв. м і вбиральнею у ньому площею 1,3 кв. м, а всього площею 51,5 кв. м. Загальна площа будинку, якою користується позивач, становить 130,5 кв. м, що на 25,00 кв. м менше, ніж його ідеальна частка (155,5 кв. м).

Площа спільної земельної ділянки, не зайнятої будинком, яка підлягає поділу, становить 0,0433 га, а тому ідеальна частка кожного співвласника становить 0,0150 га.

17 вересня 2013 року він звернувся до відповідачів з письмовою пропозицією укласти договір про поділ житлового будинку та земельної ділянки в натурі, однак відповіді на пропозицію не отримав.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просив поділити спірний житловий будинок в натурі, виділити йому відокремлену частину житлового будинку, що відповідає розміру 1/3 ідеальної частки у спільному майні, а саме: приміщення гаражу площею 50,2 кв. м, із вбиральнею у ньому площею 1,3 кв. м, а всього у підвалі будинку - 51,5 кв. м, та приміщення прихожої, житлової кімнати, комори та кухні загальною площею 79 кв. м на першому поверсі будинку, що разом становить 130,5 кв. м, а також виділити йому в натурі 1/3 частину земельної ділянки площею 0,0443 га, яка примикає до окремого входу відповідно до розміщеної відокремленої частини житлового будинку, залишивши 2/3 частини житлового будинку та земельної ділянки у власності відповідачів, та стягнути солідарно з відповідачів грошову компенсацію за зменшення розміру належної йому частки у сумі 43 764,50 грн.

В подальшому позивач відмовився від позовної вимоги про стягнення грошової компенсації за відхилення від ідеальної 1/3 частки на 25 м. кв.

У вересні 2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа - реєстраційна служба Івано-Франківського МУЮ, про визнання за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права власності на 5/12 частин житлового будинку за кожним, визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на житловий будинок, зобов'язання державного реєстратора внести запис до Державного реєстру про скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок, зобов'язання усунути перешкоди у користуванні, розпорядженні житловим будинком шляхом надання дубліката ключа до вхідних дверей першого поверху будинку.

На обґрунтування вимог за зустрічним позовом зазначили, що за рахунок спільних коштів сторін було побудовано лише підвальне приміщення та перший поверх спірного будинку, тоді як другий та третій його поверхи ОСОБА_3 та ОСОБА_2 побудували за власні кошти, а тому їм фактично належить

10/12 частин житлового будинку, а відповідачу - 2/12 його частини.

Відповідач після введення будинку до експлуатації не виконав попередньо досягнутої домовленості щодо безоплатної передачі у власність позивачам за зустрічним позовом належної їм частки у житловому будинку відповідно до їх участі у створенні спільного нерухомого майна. За таких обставин державна реєстрація права власності на нерухоме майно за співвласниками у рівних частках порушує їх право власності на належу їм частку у спільному майні.

Крім того, ОСОБА_1 без їх згоди замінив замки до першого поверху житлового будинку, чим чинить перешкоди в користуванні та розпорядженні зазначеним нерухомим майном.

З огляду на зазначене та на підставі статей 331, 387, 392 ЦК України, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили:

- визнати за кожним із них право власності на 5/12 частин житлового будинку

АДРЕСА_1;

- визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно за індексним номером 16705698 від 24 січня 2014 року, видане державним реєстратором реєстраційної служби Івано-Франківського МУЮ Соловій В. В. ;

- визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на житловий будинок - об'єкт житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_1, індексний номер 8882651 від 10 грудня 2013 року;

- зобов'язати державного реєстратора реєстраційної служби Івано-Франківського МУЮ внести запис до Державного реєстру про скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на житловий будинок - об'єкт житлової нерухомості за адресою:

АДРЕСА_1;

- зобов'язати ОСОБА_1 усунути перешкоди ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у користуванні житловим будинком

АДРЕСА_1 шляхом надання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дубліката ключа від вхідних дверей першого поверху цього будинку.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 травня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторони не надали належних та допустимих доказів на підтвердження розміру грошової та трудової участі кожного зі співвласників у будівництві спірного житлового будинку, що унеможливлює визначення часток кожного з них при їх виділі в натурі зі спільного майна, з огляду на категоричне заперечення відповідачів проти рівності часток при поділі вказаного нерухомого майна.

Щодо земельної ділянки, то вимоги про її поділ у натурі не підлягають задоволенню, оскільки виділ часток земельної ділянки слід проводити з одночасним виділом часток будинку таким чином, щоб кожен зі співвласників будинку мав доступ до своєї частини земельної ділянки.

Вимоги зустрічного позову про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та рішення про державну реєстрацію права власності на спірний будинок є необґрунтованими, оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не заперечували, що з метою пришвидшення реєстрації права власності на спірний будинок вони прийняли рішення зареєструвати право власності на будинок у рівних частках.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 листопада 2016 року рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 травня 2016 року скасовано та визнано мирову угоду, укладену 14 вересня 2016 року між ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 17 травня 2016 року скасовано. Провадження у справі закрито.

Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції

Постановою Верховного Суду від 25 січня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 листопада 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Повторний апеляційний перегляд справи

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 05 березня 2018 року заяву ОСОБА_1 про залишення без розгляду його позовних вимог про виділ частини спільної земельної ділянки в особисте приватне користування, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, задоволено.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 17 травня 2016 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про виділ 1/3 частини земельної ділянки площею 0,0443 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_1 про виділ частини спільної земельної ділянки в особисте приватне користування за вказаною адресою залишено без розгляду.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції після повторного апеляційного перегляду справи

Постановою апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 квітня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково, рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 травня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності та зустрічний позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 24 січня 2014 року за індексним номером 16705698 на право спільної сумісної власності за ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 466,5 кв. м, видане державним реєстратором реєстраційної служби Івано-Франківського МУЮ Соловій В. В.

Визнано незаконним та скасовано рішення про державну реєстрацію права спільної сумісної власності за ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на житловий будинок АДРЕСА_1 від 10 грудня 2013 року загальною площею 466,5 кв. м за реєстраційним номером
237412826101.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 14/100 частин у житловому будинку АДРЕСА_1, загальною площею 466,5 кв. м.

Виділено у власність ОСОБА_1 у житловому будинку АДРЕСА_1, загальна площа якого становить 466,5 кв. м, приміщення першого поверху згідно з висновком судової комплексної будівельно-технічної, земельно-технічної, оціночно-будівельної експертизи № 14172 від 21 листопада 2014 року (таблиця № 1), а саме приміщення першого поверху: приміщення 1-1 прихожа площею 30,5 кв. м, вартістю 178 544,00
грн, приміщення 1-2 житловою площею 27,9 кв. м, вартістю 163 324,00 грн, приміщення 1-3 комора площею 5,7 кв. м, вартістю 33 367 грн, приміщення 1-4 кухня площею 14,9 кв. м, вартістю 87 223,00 грн, а всього приміщень загальною площею 79,0 кв. м, вартістю 462 458,00 грн, ідеальна частка яких у загальній вартості на домоволодіння становить 17/100 частин.

Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності у житловому будинку АДРЕСА_1, загальна площа якого становить 466,50 кв. м, у підвалі приміщення І гараж, площею 50,20 кв. м, вартістю 24 018,00 грн, приміщення ІІ вбиральня площею

1,3 кв. м, вартістю 6 293,00 грн, приміщення ІІІ гараж площею 52,1 кв. м, вартістю 252 215,00 грн, приміщення ІV комора, площею 10,1 кв. м, вартістю 48
894,00 грн, разом по підвалу приміщень площею 113,7 кв. м, загальною вартістю

550 420,00 грн, приміщення V сходова клітка площею 10,5 кв. м, вартістю 61
499,00 грн; приміщення другого поверху: сходова клітка площею 12,1 кв. м, вартістю 49 344,00 грн, 1-5 коридор площею 27,3 кв. м, вартістю 111 329,00 грн, 1-6 житлова площею 17,5 кв. м, вартістю 71 365,00 грн, 1-7 житлова площею

17,5 кв. м, вартістю 71 365,00 грн, приміщення 1-8 житлова площею 31,9 кв. м, вартістю 130 088,00 грн, приміщення 1-9 житлова, площею 14,5 кв. м, вартістю 59
131,00 грн, приміщення 1-10 ванна площею 4,5 кв. м, вартістю 18 351,00 грн, приміщення 1-11 вбиральня площею 2,3 кв. м, вартістю 9 379,00 грн, разом по другому поверху приміщень площею 127,6 кв. м, вартістю 520 352,00 грн; приміщення VІІ тренажерний зал на мансардному поверсі площею 135,7 кв. м, вартістю 428 252,00 грн, а всього приміщень загальною площею 387,5 кв. м, вартістю 1 560 490,00 грн, ідеальна частка яких у загальній вартості на домоволодіння становить 83/100 частин.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 відмовлено.

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 149,66 грн різниці сплаченого судового збору до судів першої та апеляційної інстанцій пропорційно до задоволеної частини позовних та апеляційних вимог.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 у суді першої інстанції визнав, що другий та третій поверхи житлового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 будували за власні кошти та частково надавали кошти на реконструкцію підвальних приміщень, доводи позивачів за зустрічним позовом щодо наявності у них права на перерозподіл ідеальних часок у спірному домоволодінні є обґрунтованими, а тому свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 24 січня 2014 року за індексним номером 16705698 на право спільної сумісної власності за ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, видане державним реєстратором реєстраційної служби Івано-Франківського МУЮ Соловій В. В., та рішення про державну реєстрацію права спільної сумісної власності за ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 від 10 грудня 2013 року за реєстраційним номером 237412826101 слід визнати незаконними.

Апеляційний суд вважав доведеним право позивача ОСОБА_1 на виділ 64,2 кв. м. у житловому будинку АДРЕСА_1, з яких: підвальні приміщення: 1-1 гараж площею 16,8 кв. м.,

1-2 вбиральня площею 0,5 кв. м., 1-3 гараж площею 17,3 кв. м, 1-5 комора площею 3,3 кв. м; приміщення першого поверху: 1-1 прихожа площею 10,1 кв. м, 1-2 житлова площею 9,3 кв. м, 1-3 комора площею 1,9 кв. м, 1-4 кухня площею

5,0 кв. м, що становить 14/100 частин житлового будинку.

Водночас з урахуванням конкретних обставин справи та домовленості між учасниками справи при затвердженні мирової угоди щодо поділу в натурі житлового будинку апеляційний суд вважав за доцільне виділити ОСОБА_1 в натурі приміщення всього першого поверху загальною площею 79,00 кв. м., відповідно до висновку судової комплексної будівельно-технічної, земельно-технічної, оціночно-будівельної експертизи № 14172 від 21 листопада 2014 року (таблиця № 1), зважаючи на належність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 83/100 частин у праві власності на спірне домоволодіння.

Апеляційний суд виходив з того, що всі учасники справи погодилися з висновком судової комплексної будівельно-технічної, земельно-технічної, оціночно-будівельної експертизи № 14172 від 21 листопада 2014 року щодо вартості житлового будинку та можливих варіантів поділу з належністю для кожного окремого входу. Жоден з учасників справи не заявив бажання отримати грошову компенсацію у разі перевищення його частки, а крім цього усі співвласники категорично у заяві про укладення мирової угоди заявили, що від компенсації за перевищення частки відмовляються.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що ОСОБА_4 не може бути виділено у власність належні кожному з них ідеальні частки, оскільки ними не було заявлено таких вимог.

З огляду на те, що за наслідками виділу ОСОБА_1 стає одноосібним власником приміщень першого поверху житлової будівлі, відсутні підстави для зобов'язання його надати позивачам за зустрічним позовом дублікати ключів до вхідних дверей цього поверху будинку.

Також відсутня необхідність у задоволенні вимог зустрічного позову про зобов'язання державного реєстратора внести запис до державного реєстру про скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на спірний будинок, оскільки визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на житловий будинок від 10 грудня 2013 року вже є підставою для внесення змін до державного реєстру прав власності на житловий будинок.

Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 квітня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції після повторного апеляційного перегляду справи

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 02 липня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 17 травня 2016 року скасовано та ухвалено нове.

Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виділення частки із майна спільної часткової власності - житлового будинку АДРЕСА_1, а саме відокремленої частини житлового будинку, що відповідає розміру 1/3 ідеальної частки у спільному майні, приміщення гаражу площею 50,2 кв. м, із вбиральнею у ньому площею 1,3 кв. м, а всього у підвалі будинку - 51,5 кв. м, та приміщення прихожої, житлової кімнати, комори та кухні загальною площею 79 кв. м на першому поверсі будинку, що разом становить 130,5 кв. м, а також виділення йому в натурі 1/3 частину земельної ділянки площею 0,0443 га, яка примикає до окремого входу відповідно до розміщеної відокремленої частини житлового будинку, залишивши 2/3 частини житлового будинку та земельної ділянки у власності відповідачів, та стягнуто солідарно з відповідачів грошову компенсацію за зменшення розміру належної йому частки.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа - реєстраційна служба Івано-Франківського МУЮ, про визнання за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права власності на 5/12 частин житлового будинку АДРЕСА_1 за кожним, визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на житловий будинок, зобов'язання державного реєстратора внести запис до Державного реєстру про скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок, зобов'язання усунути перешкоди у користуванні, розпорядженні житловим будинком шляхом надання дубліката ключа до вхідних дверей першого поверху будинку відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 та

ОСОБА_3, апеляційний суд виходив із того, що вони не подали суду доказів про те, що при виділі частки зі спільного нерухомого майна власнику, частка якого виділяється, та власнику (власникам), частки яких залишаються, мають бути виділені окремі приміщення, є ізольованими від приміщень іншого (інших) співвласників, мають окремий вихід, підведену систему водопостачання, водовідведення, опалення тощо, тобто складають окремий об'єкт нерухомого майна в розумінні пункту 10 Порядку присвоєння об'єкту нерухомого майна реєстраційного номера, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 грудня 2010 року № 1117 "Про ідентифікацію об'єктів нерухомого майна для державної реєстрації прав на них".

Суд відхилив висновок судової комплексної будівельно технічної, земельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи № 14172 від 21 листопада

2014 року щодо можливих варіантів поділу належного сторонам на праві спільної сумісної власності у рівних долях житлового будинку по

АДРЕСА_1, оскільки вказаною експертизою, відповідно статей 364, 370 ЦПК України не передбачено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3, частки яких залишаються, виділені окремі приміщення, є ізольованими від приміщень іншого співвласника, мають окремий вихід, підведену систему водопостачання, водовідведення, опалення тощо і складають окремий об'єкт нерухомого майна в розумінні пункту 10 Порядку присвоєння об'єкту нерухомого майна реєстраційного номера, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 грудня 2010 року № 1117 "Про ідентифікацію об'єктів нерухомого майна для державної реєстрації прав на них".

Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційних скаргах

У серпні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3, в якій заявник просить скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 травня 2016 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 липня 2020 року в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити.

Касаційну скаргу ОСОБА_3 мотивує тим, що справа в апеляційному суді була розглянута без участі заявника та його представника ОСОБА_5.

Суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, а також відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

У серпні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, в якій заявник просить скасувати та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 липня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивує тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив висновки судової комплексної будівельно-технічної, земельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 21 листопада

2014 року № 14172. Відмова у позові порушує право заявника на розпорядження спірним майном.

Доводи інших учасників справи

У грудні 2020 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив, у якому він просить касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 липня 2020 року залишити без змін.

Рух касаційних скарг та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2020 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 02 липня 2020 року. Відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 липня 2020 рокуу даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.

Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 травня 2016 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 липня 2020 рокуу даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.

19 листопада 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційних скарг, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, а касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст встановлених фактичних обставин справи

Сторонами у 2004 році спільно придбано земельну ділянку площею 0,0628 га, яка розташована в АДРЕСА_1, що підтверджується копією договору купівлі-продажу (т. 1, а. с. 25).

ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підтвердили, що разом із земельною ділянкою вони придбали недобудоване підвальне приміщення.

10 грудня 2013 року вони зареєстрували право спільної сумісної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та 24 січня 2014 року отримали свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджується копією свідоцтва та копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1 а. с. 10,11).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

У частинах 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду відповідає.

Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до частини 1 статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частиною 1 статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Згідно з частинами 2 -3 статті 358 ЦК України співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майно, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до статті 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Згідно з частиною 2 статті 364 ЦК України якщо виділ в натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частиною 2 статті 364 ЦК України), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Статтями 364, 367 ЦК України передбачено, що кожен із співвласників має право на виділ його частки майна, що є у спільній частковій власності, в натурі або його поділ з дотриманням вимог статті 183 ЦК України.

За відсутності згоди співвласників про поділ спільного майна таке питання вирішується судом.

Відповідно до статей 183, 367 ЦК України виділ частки в натурі (поділ будинку) може мати місце за наявності технічної можливості виділення кожній із сторін відокремленої частини будинку із самостійним виходом (квартири), яка відповідає розміру їх часток у приватній власності або наявності технічної можливості переобладнання будинку в ізольовані квартири.

Системний аналіз положень статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України дає підстави дійти висновку, що у спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності.

Виділ часток (поділ) будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним входом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.

Враховуючи те, що після виділу частки зі спільного нерухомого майна відповідно до статті 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, при виділі такої частки власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишається, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вхід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об'єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції по справі було проведено судово будівельно-технічну експертизу на вирішення якої було поставлено питання щодо варіантів розподілу спірного будинку.

Частина 2 статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною 5 статті 12 ЦПК України, яка також покладає і на суд певні обов'язки зі створення для сторін змагального процесу, суд керує ходом судового процесу, сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами, роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених частиною 5 статті 12 ЦПК України, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Частиною 1 статті 84 ЦПК України передбачено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Способами забезпечення судом доказів є, зокрема, призначення експертизи.

За змістом положень статей 102, 103 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд призначає експертизу.

Аналіз проведеної судово будівельно-технічної експертизи, свідчить про те, що на питання щодо виділу нерухомого майна, яким є спірний будинок, експерт надав 4 варіанти розподілу, кожен з яких не містить висновку щодо неможливості такого поділу.

Апеляційний суд, перевіряючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, зазначеного не врахував, не надав належної оцінки висновку експерта у цій справі, зробив передчасний висновок про відсутність доказів які свідчать про технічну можливість поділу в натурі нерухомого майна, яким є спірне будинковолодіння та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності та стягнення грошової компенсації за зменшення частки.

За наведених підстав, Верховний Суд зробив висновок про те, що постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 02 липня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності та стягнення грошової компенсації за зменшення частки в силу правил статті 411 ЦПК України підлягає скасування з передачею справи в цій частині на новий розгляд до апеляційного суду.

Вимоги зустрічного позову про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та рішення про державну реєстрацію права власності на спірний будинок є необґрунтованими, оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не заперечували, що з метою пришвидшення реєстрації права власності на спірний будинок вони прийняли рішення зареєструвати право власності на будинок у рівних частках, а відтак апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1.

Висновки за результатом розгляду касаційних скарг

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Оскільки судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, не досліджено та не надано оцінки доказам, наявним в матеріалах справи, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення, постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 02 липня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності та стягнення грошової компенсації за зменшення частки в силу правил статті 411 ЦПК України підлягає скасування з передачею справи в цій частині на новий розгляд до апеляційного суду, в іншій частині постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 02 липня 2020 року слід залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 липня 2020 рокув частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності та стягнення грошової компенсації за зменшення частки скасувати та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев В. М. Коротун М.

Ю. Тітов