Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.07.2021 року у справі №206/3432/20

Постанова

Іменем України

17 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 206/3432/20

провадження № 61-10249св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - відділ обліку проживання фізичних осіб Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Бут Наталія Вікторівна, на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська, у складі судді Маштак К. С., від 21 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів:

Деркач Н. М., Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., від 21 квітня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - відділ обліку проживання фізичних осіб Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження шляхом виселення з частки квартири.

Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що вона є власником 53/100 частин квартири

АДРЕСА_1.

Оскільки зазначена квартира є комунальною, то їй належить одна житлова кімната, площею 21,4 кв. м, а у загальному користуванні перебуває - коридор, кухня, туалет, ванна та комора. Окрім позивача, в кімнаті

із 2013 року зареєстрований та проживає відповідач - ОСОБА_2, з яким була одружена мати позивача - ОСОБА_3.

Стверджувала, що відповідач влаштовував сварки в сім'ї внаслідок чого її мати змушена була виїхати із квартири.

Шлюб між ОСОБА_3 та відповідачем розірвано рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня 2018 року у справі № 206/3864/18.

Починаючи із 2013 року позивач та її мати постійно намагалися вести розмови з відповідачем, щоб він не чинив перешкод в здійсненні права власності ОСОБА_1 та виселився, однак ці розмови не дали результату.

Вказувала, що не має можливості проживати в своїй кімнаті разом із відповідачем.

Просила суд усунути перешкоди в здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом виселення ОСОБА_2 з 53/100 частин квартири

АДРЕСА_1.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 21 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що виселення відповідача в контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням порушення права останнього на житло та недобросовісності дій ОСОБА_3 (мати позивача), на користь якої відповідач відчужив за безоплатним правочином належне йому єдине житло та у подальшому зареєструвався у спірному житлі, і дій позивача, внаслідок яких ОСОБА_2 може втратити не лише право на користування цим спірним житлом, а позбутися такого права взагалі та стати безхатченком.

Суд також дійшов висновку, що задоволення позовних вимог про виселення не є пропорційним визначеним цілям та за своїми наслідками призведе до втручання у право ОСОБА_2 на житло, передбачене Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, що зумовить втрату ним єдиного житла та надмірних витрат, а отже необхідного балансу між метою, яку необхідно досягти, та засобами, які застосовуються, не буде дотримано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Бут Н. В., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

15 червня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бут Н. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 21 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з районного суду.

У серпні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник вважає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду

від 04 грудня 2019 року в справі № 235/9835/15-ц.

Зазначає, що відповідач вселився в спірну квартиру як чоловік її матері, при цьому вона разом з відповідачем не проживала, спільного господарства не вела, він не є членом її сім'ї. Вказує, що раніше проживала окремо разом з бабусею, але на даний час має намір створити свою сім'ю та потребує використання належного їй житла в повній мірі.

Вважає, що суди попередніх інстанцій, не врахувавши того, що у відповідача було своє житло, він працює і має забезпечувати себе особисто, у нього наявні можливості орендувати собі інше житло, фактично позбавили її права власності на спірну квартиру, що змусило її, особу з інвалідністю другої групи, винаймати собі іншу квартиру.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У відзиві, поданому у серпні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Зазначає, що судами попередніх інстанцій обґрунтовано враховано відсутність у нього іншого житла, крім спірного, тоді як у приватній власності позивача перебувають дві квартири. Вважає, що судами належним чином оцінено баланс інтересів сторін, а доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі.

Також наголошує на тому, що рішенням Самарського районного суду

м. Дніпропетровська від 09 квітня 2019 року у справі № 206/519/19 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання таким, що втратив право користування квартирою та виселення відмовлено.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 1991 року народження є особою з інвалідністю з дитинства другої групи.

За договором дарування частини квартири від 27 липня 2010 року,

ОСОБА_4 подарував ОСОБА_1 53/100 частини квартири

АДРЕСА_1.

Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано рішенням Самарського районного суду м.

Дніпропетровська від 26 вересня 2018 року в справі № 206/3864/18.

У спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_1 із 16 липня 2012 року та ОСОБА_2 із 29 липня 2013 року.

ОСОБА_2 належала квартира

АДРЕСА_2 відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 11 вересня 2006 року.

Згідно договору про встановлення порядку володіння спільної власністю від 06 квітня 2007 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 домовилися про поділ квартири АДРЕСА_2, що є їх спільною власністю і вважали, що їх частки у праві спільної власності на квартиру є рівними по 1/2 частці за кожним.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 19 травня 2020 року у справі № 206/896/19 відмовлено у задоволенні позову

ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Якуба Ю. А., Восьма дніпровська державна нотаріальна контора, комунальне підприємство "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради, про визнання недійсним правочинів та визнання права власності.

Під час розгляду вказаної справи судом були встановлені наступні обставини.

03 вересня 2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений шлюб.

06 квітня 2007 року між ОСОБА_2 (дарувальником) та ОСОБА_3 (обдарованою) був укладений договір дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_2, який посвідчений державним нотаріусом Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори Куликовим С. В., зареєстрований в реєстрі за № 1-3035.

01 жовтня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений договір дарування квартири АДРЕСА_2, який посвідчений державним нотаріусом Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори Хорошманенко Н. С., зареєстрований в реєстрі за № 2-2626.

04 жовтня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Якуба Ю. О., зареєстрований в реєстрі за № 3107.

Право власності на підставі вказаного договору купівлі-продажу зареєстровано в Реєстрі речових прав 04 жовтня 2013 року за ОСОБА_5, реєстраційний номер об'єкту 171598912101.

У виготовленому КП "Дніпропетровське міжміське БТІ" станом на 25 грудня 2007 року технічному паспорті на квартиру

АДРЕСА_1 (інвентаризаційна справа № 10396, реєстровий № 20580899) вказано відомості про ОСОБА_2, як власника 53/100 часток.

У ОСОБА_2 відсутнє будь-яке інше житло, що належить йому на праві власності або праві користування.

ОСОБА_1 є власником 53/100 часток квартири АДРЕСА_1, загальною площею 58,7 кв. м, та квартири АДРЕСА_3, загальною площею 98,8 кв. м.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 09 квітня 2019 року у справі № 206/519/19 відмовлено у задоволенні позову

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання таким, що втратив право користування квартирою та виселення.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 пояснила, що по

проживала разом із ОСОБА_2 в неприватизованій квартирі по

АДРЕСА_4. Квартира була з боргами за комунальні послуги, які вона сплатила та приватизувала квартиру. Приватизація була на двох людей. ОСОБА_2 до 2012 року був зареєстрований в квартирі по АДРЕСА_4. ОСОБА_2 подарував їй 1/2 частку цієї квартири та у 2012 році пішов від неї. Вони домовилися, що він зніметься з реєстрації у квартирі по

АДРЕСА_4, яку вона хотіла продати. У 2013 році вона продала квартиру по АДРЕСА_4. При цьому ОСОБА_2 мав зареєструвати своє місце проживання в с.

Шевченкове у жінки, з якою мав стосунки. Однак в подальшому вони домовились, що ОСОБА_2 тимчасово зареєструє своє місце проживання в квартирі

АДРЕСА_1 та буде там тимчасово проживати доки не знайде роботу. Технічний паспорт на квартиру

АДРЕСА_1 вона робила для того, щоб відповідача пустила бабуся, яка раніше там проживала. Заборгованості по квартирі немає. Наразі у неї власне житло відсутнє та вона вимушена проживати із дочкою в квартирі по АДРЕСА_5.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснила, що два роки проживає в квартирі

АДРЕСА_1 та позивачку жодного разу не бачила. Відповідача знає, з ним в неї нормальні стосунки.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частинами 1 -2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин 1 -2 , 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно з частиною 1 , 2 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина 1 статті 321 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

За змістом статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

(далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

У справі, що розглядається, виселення відповідача в контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням порушення права останнього на житло та дій позивача і її матері, внаслідок яких ОСОБА_2 може втратити не лише право на користування житлом, а позбутися такого права взагалі та стати безхатченком.

Судами встановлено, що 06 квітня 2007 року ОСОБА_2 подарував належну йому 1/2 частку квартири

АДРЕСА_2 матері позивача - ОСОБА_3, яка 01 жовтня 2010 року подарувала цю квартиру ОСОБА_1

ОСОБА_1, відчуживши 04 жовтня 2013 року квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_5, того ж дня купила квартиру АДРЕСА_3.

При цьому ОСОБА_2 з відома власника (ОСОБА_1) понад 7 років проживає і зареєстрований в квартирі

АДРЕСА_1 та іншого житла не має.

Натомість ОСОБА_1, окрім 53/100 частин спірної квартири, має у власності інше житло, а саме квартири

АДРЕСА_3, загальною площею 98,8 кв. м

Суди попередніх інстанцій, оцінивши виселення відповідача на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

За встановлених у розглядуваній справі обставин висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 235/9835/15-ц, на які посилається заявник в касаційній скарзі.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України ", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Бут Наталія Вікторівна, залишити без задоволення.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 21 січня

2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 квітня

2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В.

Шипович