Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.04.2021 року у справі №945/2045/20

Постанова

Іменем України

23 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 945/2045/20

провадження № 61-4876св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М.

М.

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

заінтересована особа - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 17 грудня 2020 року у складі судді Шаронової Н. О. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Локтіонової О. В., Колосовського С. Ю., Ямкової О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулась із заявою про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_2.

Заява мотивована тим, що з січня 2017 року по 18 серпня 2020 року вона проживала з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Під час спільного проживання у них народилася донька ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Починаючи з квітня 2018 року ОСОБА_2 постійно принижував заявника, висловлювався на її адресу нецензурною лайкою, примушував вийти на роботу, хоча вона була у відпустці по догляду за дитиною, а також змушував отримувати кредити і позичати кошти у родичів.

Постійні сварки та конфлікти стали причиною розриву їхніх відносин. З серпня 2020 року вона та ОСОБА_2 проживають окремо. Заявник разом з дитиною повернулася проживати до своїх батьків у с. Сливине Миколаївського району Миколаївської області.

Однак, ОСОБА_2 не залишає її в спокої. Він неодноразово їй телефонував, постійно ображав, залякував, почав переслідувати, ходити за нею на роботу, надсилав з телефону образливі повідомлення, в яких містилися погрози щодо неї та членів її родини. ОСОБА_2 систематично приїжджає за місцем її проживання та фізично здійснює напад на заявника та членів її родини.

Просила видати обмежувальний припис щодо ОСОБА_2, строком на шість місяців, яким:

заборонити ОСОБА_2 перебувати у місці проживання (перебування) заявника за адресою: АДРЕСА_1;

заборонити ОСОБА_2 наближатися на 30 метрів до її місця проживання (перебування): АДРЕСА_1, роботи - міське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Миколаївській області за адресою: вул. Погранична, 3/1 у м. Миколаєві, дошкільного навчального закладу "Колосок" за адресою: вул. Південна, 8 у с. Сливине Миколаївського району Миколаївської області, інших місць частого відвідування;

заборонити ОСОБА_2 особисто і через третіх осіб розшукувати її, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_2, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

заборонити ОСОБА_2 вести із нею листування, телефонні перемовини або контактування через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 17 грудня 2020 року заяву ОСОБА_1, заінтересована особа - ОСОБА_2, про видачу обмежувального припису, задоволено.

Видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 строком на шість мiсяцiв, яким визначено настyпнi заходи тимчасового обмеження його прав, а саме:

- заборонено ОСОБА_2 перебувати в мiсцi проживання (перебування) ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1;

- заборонено ОСОБА_2 наближатися на 30 метрів до мiсця проживання (перебування), роботи, iнших мiсць частого вiдвiдування ОСОБА_1, у тому числi: мiсця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1; мiсця роботи ОСОБА_1, а саме - Миколаївське міське вiддiлення Управлiння виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Миколаївський областi за адресою: вул. Погранична, 3/1, м.

Миколаїв; місця відвідування ОСОБА_1 - Сливинський дошкільний навчальний заклад "Колосок" за адресою: вул. Південна, с. Сливине, Миколаївського району Миколаївської областi;

- заборонено ОСОБА_2 особисто i через третіх осiб, у тому числі, розшукувати ОСОБА_1, якщо вона за власним бажанням перебуває у мiсцi, невiдомому ОСОБА_2, переслiдувати її та в будь - який спосiб спiлкуватися з нею;

- заборонено ОСОБА_2 вести листування, телефоннi переговори з ОСОБА_1 та/або контактувати з нею через iншi засоби зв'язку особисто i через третіх осiб.

Про видачу обмежувального припису повідомлено Миколаївський РВП Очаківського ВП ГУНП в Миколаївській області для взяття ОСОБА_2, на профілактичний облік, а також Миколаївську районну державну адміністрацію Миколаївської області та Веснянську сільську раду Миколаївського району Миколаївської області.

Судове рішення мотивовано тим, що через тривалий і систематичний психологічний тиск, який проявляється у словесних образах, погрозах, приниженнях і залякуваннях, що чинить ОСОБА_2 щодо ОСОБА_1, остання, як особа, що постраждала від домашнього насильства, потребує невідкладного захисту у порядку, передбаченому Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 17 грудня 2020 року змінено в частині визначення строку дії обмежувального припису з шести місяців до двох місяців.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 щодо видачі обмежувального припису, оскільки заявник довела належними та допустимими доказами факт вчинення психологічного насильства щодо неї, а також наявності ризиків, які можуть настати у майбутньому у зв'язку із невчиненням щодо ОСОБА_2 обмежувального припису.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині визначення строку дії обмежувального припису, суд апеляційної інстанції виходив з того, що судом першої інстанції при визначенні строку застосування обмежувального припису не було взято до уваги, що вказане психологічне насильство було вчинено на фоні наявності конфлікту сторін щодо спілкування батька з донькою та відсутності доказів тривалого, систематичного спричинення ОСОБА_2 насильства. Наявні у справі докази та обставини справи свідчать, що встановлений судом максимальний строк дії обмежувального припису є необґрунтовано завеликим.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У березні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, з урахуванням уточнень, просить скасувати рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 17 грудня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні зави ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виник спір щодо участі у вихованні спільної доньки - ОСОБА_3. Причиною виникнення вказаного спору стало постійне створення перешкод з боку ОСОБА_1 у побаченнях батька з дитиною. Суди, вбачаючи наявність спору між батьками щодо участі батька у вихованні доньки, прийняли рішення про обмеження його у можливості відвідувати доньку за місцем її проживання/перебування, спочатку на 6 місяців, а згодом на 2 місяці. Суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18,18 лютого 2021 року у справі № 442/3516/20,12 березня 2020 року у справі № 159/4550/19,20 липня 2020 року у справі № 947/21516/19,25 листопада 2019 року у справі № 521/4195/13-ц, 03 лютого 2021 року у справі № 756/8643/19,16 квітня 2020 року у справі № 336/992/18,09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18,05 березня 2020 року у справі № 336/5627/19,05 березня 2020 року у справі № 755/5273/19,05 червня 2020 року у справі № 752/8633/19,09 липня 2020 року у справі № 752/25278/18,09 вересня 2020 року у справі № 711/3280/20,17 вересня 2020 року у справі № 226/511/20,24 вересня 2020 року у справі № 752/7631/19,02 листопада 2020 року у справі № 336/3551/18-ц, 30 травня 2019 року у справі № 159/5880/18,29 серпня 2019 року. Суд апеляційної інстанції порушив процесуальні норми, пов'язані із дослідженням та оцінкою доказів по справі. Заявник не надала суду достатніх, належних та (або) достовірних доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства або ризику такого насильства. Повідомлення образливого характеру, надіслані ОСОБА_2 заявнику були скоріше його оціночними судженнями, з огляду на поведінку заявника, яка багаторазово відкрито та безпідставно створювала йому перешкоди у побаченнях з донькою. ОСОБА_2 не бажає і ніколи не бажав вчиняти насильство відносно заявника або до своєї доньки. Він лише намагається домогтися побачень зі своєю донькою та бути частиною її життя, бажає надати їй необхідну допомогу. ОСОБА_2 не вважає себе особою, яка вчиняє/вчиняла домашнє насильство відносно заявника, своєї доньки або інших осіб, а тому бажає позбутися такого статусу.

Позиція інших учасників справи

У вересні 2021 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Відзив мотивований тим, що ОСОБА_2 має на меті ввести в оману і приховати факт свого систематичного насильства відносно своєї колишньої дружини наявністю спору про виховання дитини. Проте ОСОБА_1 викликала поліцію та повідомляла про вчинення відносно неї домашнього насильства, не перешкоджаючи у побаченнях батька із донькою.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 945/2045/20, витребувано справу з суду першої інстанції.

У червні 2021 року справа № 945/2045/20 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2021 року клопотання ОСОБА_1 про направлення копії доданих матеріали до касаційної скарги та продовження строку для подання відзиву на касаційну скаргу задоволено, надіслано ОСОБА_1 копію доданих матеріалів до касаційної скарги, продовжено ОСОБА_1 строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 03 вересня 2021 року.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 8 статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 02 червня 2021 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18,18 лютого 2021 року у справі № 442/3516/20,12 березня 2020 року у справі № 159/4550/19,20 липня 2020 року у справі № 947/21516/19,25 листопада 2019 року у справі № 521/4195/13-ц, 03 лютого 2021 року у справі № 756/8643/19,16 квітня 2020 року у справі № 336/992/18,09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18,05 березня 2020 року у справі № 336/5627/19,05 березня 2020 року у справі № 755/5273/19,05 червня 2020 року у справі № 752/8633/19,09 липня 2020 року у справі № 752/25278/18,09 вересня 2020 року у справі № 711/3280/20,17 вересня 2020 року у справі № 226/511/20,24 вересня 2020 року у справі № 752/7631/19,02 листопада 2020 року у справі № 336/3551/18-ц, 30 травня 2019 року у справі № 159/5880/18,29 серпня 2019 року у справі № 641/7592/18 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1 , 3 статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживали однією родиною без реєстрації шлюбу. За час спільного проживання у них народилася дочка ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Заявник разом з донькою, батьком ОСОБА_8 та матір'ю ОСОБА_9 проживає у будинку АДРЕСА_1.

ОСОБА_2 проживає у с. Кир'яківка Миколаївського району Миколаївської області.

Рішенням комісії з питань захисту прав дитини при Веснянській сільській раді від 21 жовтня 2020 року рекомендовано ОСОБА_1 надати можливість ОСОБА_2 спілкуватися із донькою у її присутності кожної суботи місяця з 10 до 12 години, а також у день народження, святкові дні на нейтральній території, із збільшенням у подальшому часу спілкування з 10 до 14 години, за попередньою домовленістю між батьками. Для кращої адаптації спілкування дитини з батьком запропоновано спілкування через відеозв'язок за домовленістю батьків до 10 хв 3 рази на тиждень.

Рішенням виконкому Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області №5 від 21 січня 2021 року встановлено дні спілкування ОСОБА_2 з донькою ОСОБА_3 - щосуботи з 10.00 до 12.00 год на нейтральній території у присутності матері дитини.

24 та 31 жовтня, 05 та 07 листопада 2020 року ОСОБА_2 звертався до правоохоронних органів по факту конфлікту з ОСОБА_1 щодо спілкування з дитиною.

21 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернулася до правоохоронних органів із заявою про винесення заборонного припису щодо ОСОБА_2, який ображає її та погрожує.

У формі оцінки ризиків вчинення домашнього насильства ОСОБА_1 зазначила, що ОСОБА_2 погрожував вбити її, має зброю та/або може її легко дістати і застосувати, раніше застосовував фізичне насильство, залякував, переслідував, здійснював напади на постраждалу за межами домашнього середовища, утримував проти її волі в певному місці або будь-яким іншим чином обмежував свободу, у тому числі свободу в спілкуванні, виганяв її з місця проживання та/або погрожував здійснити такі дії.

У цей день співробітником поліції було винесено терміновий заборонний припис щодо ОСОБА_2 строком на 10 діб через надсилання кривдником на адресу заявника повідомлень образливого змісту щодо неї та членів її родини.

Постановою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 23 листопада 2020 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 КУпАП (вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування) та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 170 грн. Зі змісту вказаної постанови вбачається, що ОСОБА_2 було визнано винним у скоєнні домашнього насильства психологічного характеру через те, що він 21 листопада 2020 року надіслав ОСОБА_1 повідомлення образливого змісту. Під час судового розгляду справи ОСОБА_2 винну визнав повністю.

Відповідно до наданих ОСОБА_1 витягів листування з ОСОБА_2, протягом жовтня-листопада 2020 року останній надсилав їй повідомлення образливого змісту, які містять натяки на можливість здійснення ним таких дій, що не сподобаються ОСОБА_1, які можна оцінити як залякування.

21 листопада 2020 року було звернення до правоохоронних органів матері ОСОБА_1 про спричинення ОСОБА_2 їй легких тілесних ушкоджень. Однак, 29 грудня 2020 року кримінальне провадження було закрито у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

У частині 1 та 2 статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У частині 1 статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених частині 1 статті 11 ЦПК України, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII (далі-Закон № 2229-VIII) визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Згідно з ~law15~ домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.

Основними засадами запобігання та протидії домашньому насильству, зокрема, є гарантування постраждалим особам безпеки та основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на життя, свободу та особисту недоторканість, на повагу до приватного та сімейного життя, на справедливий суд; належна увага до кожного факту домашнього насильства під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству; врахування непропорційного впливу домашнього насильства на жінок і чоловіків, дітей та дорослих; визнання суспільної небезпеки домашнього насильства та забезпечення нетерпимого ставлення до будь-яких проявів домашнього насильства; забезпечення пріоритетності прав, законних інтересів та безпеки постраждалих осіб під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству (~law16~).

Згідно з ~law17~ до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

У ~law18~ передбачено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків: заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; обмеження спілкування з постраждалою дитиною; заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.

За змістом ~law19~ обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених ~law20~, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях. При вирішенні питання щодо застосування заходів тимчасового обмеження прав кривдника суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність втручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов'язані із протиправною поведінкою такої особи.

Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (~law21~).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених КК України (частина 1 статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини 1 -3 статті 89 ЦПК України).

Звертаючись до суду першої інстанції, ОСОБА_1 обґрунтовувала підстави для видачі судом обмежувального припису стосовно її ОСОБА_2 нормами статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству".

Ураховуючи наведені норми права та встановлені фактичні обставини, суди на підставі належно оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 вчиняє психологічне насильство.

Верховний Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що ОСОБА_1, як жертва домашнього насильства, з урахуванням та оцінкою наявних ризиків потребує захисту у порядку, передбаченому Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству".

Наведені у касаційній скарзі висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18,18 лютого 2021 року у справі № 442/3516/20,12 березня 2020 року у справі № 159/4550/19,20 липня 2020 року у справі № 947/21516/19,25 листопада 2019 року у справі № 521/4195/13-ц, 03 лютого 2021 року у справі № 756/8643/19,16 квітня 2020 року у справі № 336/992/18,09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18,05 березня 2020 року у справі № 336/5627/19,05 березня 2020 року у справі № 755/5273/19,05 червня 2020 року у справі № 752/8633/19,09 липня 2020 року у справі № 752/25278/18,09 вересня 2020 року у справі № 711/3280/20,17 вересня 2020 року у справі № 226/511/20,24 вересня 2020 року у справі № 752/7631/19,02 листопада 2020 року у справі № 336/3551/18-ц, 30 травня 2019 року у справі № 159/5880/18,29 серпня 2019 року, зроблені за встановлення інших фактичних обставин, тому не свідчать, що суди у даній справі застосували норму права без урахування таких висновків.

Висновки Верховного Суду

Доводи касаційної скарги, не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами компетенції Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанову апеляційного суду залишити без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 17 грудня 2020 року в незміненій частині та постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук