Історія справи

Постанова КЦС ВП від 30.08.2023 року у справі №569/3802/20
Постанова КЦС ВП від 30.08.2023 року у справі №569/3802/20
Постанова КЦС ВП від 30.08.2023 року у справі №569/3802/20

Постанова

Іменем України

30 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 569/3802/20

провадження № 61-4690св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 вересня 2022 року у складі судді Кучиної Н. Г. та постанову Рівненського апеляційного суду від 09 березня 2023 року у складі колегії суддів: Боймиструка С. В., Гордійчук С. О., Майданіка В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради, про позбавлення батьківських прав.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 08 квітня 2014 року шлюб між нею та відповідачем, який було укладено 26 серпня 2005 року відділом реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції, актовий запис № 1187, розірвано. Малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишено проживати з нею та стягнуто на її користь з відповідача аліменти на утримання дітей.

Позивач зазначала, що відповідач після розлучення не цікавиться дітьми, не приймає участі в їх вихованні, аліменти сплачує не регулярно та не у повному обсязі, має заборгованість зі сплати аліментів. Оскільки відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків з виховання дітей, матеріально їх не утримує, не турбується про їх життя, здоров`я, тому вважала за необхідне позбавити його батьківських прав щодо дітей.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 10 травня 2022 року, з урахуванням ухвали Рівненського міського суду Рівненської області від 10 травня 2022 року про виправлення описки, позов ОСОБА_1 задоволено.

Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав стосовно дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 27 липня 2022 року заяву ОСОБА_2 про скасування заочного рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 травня 2022 року задоволено.

Скасовано заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 травня 2022 року та призначено справу до судового розгляду.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 30 вересня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав стосовно дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення районного суду мотивовано тим, що ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх обов`язків має місце, оскільки він не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дітям, що негативно впливає на їхній фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дітьми в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення; не надає дітям доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню ними загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу ( молодший син в судовому засіданні повідомив, що взагалі не знає ОСОБА_2 , що він до нього жодного разу не приходив і він його не бачив); не створює умов для отримання ними освіти.

При вирішенні спору судом враховано положення Конвенції про права дитини, відповідно до якої у такій категорії справ першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. При цьому зазначено, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Суд вважав, що позбавлення батьківських прав відповідача відповідатиме інтересам дітей, оскільки діти тривалий час проживають та виховуються у стійкому сімейному середовищі матері та вітчима, якими створені належні умови для фізичного та духовного розвитку дітей. У матеріалах справи відсутні докази того, що протягом тривалого неодноразового розгляду справи у суді (понад два роки), ставлення відповідача до своїх батьківських обов`язків змінилось.

Судом першої інстанції враховано висновок виконавчого комітету Рівненської міської ради як органу опіки та піклування від 20 січня 2022 року № 08-95 , у якому зазначено, що ОСОБА_1 у лютому 2019 року зверталася до Рівненського міського суду з позовною заявою про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно дітей та вказувала, що після розірвання шлюбу ОСОБА_5 не цікавиться ні донькою, ні сином, не бере участі у їх вихованні. Ще до розлучення ОСОБА_2 зі своїми батьками виселили її з малолітніми дітьми на вулицю з квартири АДРЕСА_1 . Згодом дід ОСОБА_6 пред`явив позов до суду про визнання його невістки ОСОБА_5 та малолітніх онуків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житлом за адресою: АДРЕСА_2 і зняття їх з реєстраційного обліку за вказаною адресою (справа № 569/6219/16). Позов було задоволено повністю, рішення суду набрало законної сили 18 жовтня 2016 року. ОСОБА_2 надав службі у справах дітей письмове пояснення, в якому вказав, що не буде заперечувати проти позбавлення його батьківських прав у разі, якщо ОСОБА_1 відмовиться від усіх фінансових вимог щодо нього, які утворилися через несвоєчасну виплату аліментів на дітей. Пізніше він повідомив, що мати дітей не бажає іти на компроміс, тому він відмовляється від попереднього свого пояснення. Малолітні ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з матір`ю, вітчимом та меншою сестрою проживають за адресою: АДРЕСА_3 . За місцем проживання створені належні умови для виховання і розвитку дітей. Зазначеним висновком виконавчого комітету Рівненської міської ради як органу опіки та піклування від 20 січня 2022 року № 08-95 комісія прийняла рішення про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Районний суд взяв до уваги, що ОСОБА_2 звертався до Рівненського міського суду з позовною заявою про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , однак ухвалою Рівненського міського суду від 07 грудня 2020 року у справі № 569/4963/19 його позовну заяву залишено без розгляду у зв`язку з його неодноразовою неявкою до суду. Вказана ухвала суду в апеляційному порядку ОСОБА_2 не оскаржена та вступила в законну силу.

Крім того, наявну заборгованість зі сплати аліментів на утримання дітей районний суд розцінив як одну із складових ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків у сукупності з іншими складовими.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 09 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 вересня 2022 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що районним судом правильно враховано, що звернення ОСОБА_2 у лютому 2019 року до Рівненського міського суду з позовом про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав та залишення 24 жовтня 2019 року позовної заяви без розгляду за ініціативою позивачки слід розцінювати як превентивний захід впливу, який дозволяв відповідачу передбачати настання негативних наслідків у разі неналежного виконання батьківських обов`язків та проявити прагнення для налагодження стосунків з дітьми.

Проте ОСОБА_2 не довів прагнення здійснювати належне піклування за дітьми, не спростував, що свідомо нехтував обов`язками батька щодо дітей.

Апеляційний суд вважав, що позбавлення відповідача батьківських прав здійснене згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання в права відповідача є пропорційним меті позбавлення його батьківських прав.

Суд апеляційної інстанції вважав, що районний суд правильно врахував висновки виконавчого комітету Рівненської міської ради як органу опіки та піклування від 20 січня 2022 року № 08-95 щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому судом першої інстанції правильно застосовано положення Конвенції про права дитини щодо забезпечення якнайкращих інтересів дітей.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 вересня 2022 року, постанову Рівненського апеляційного суду від 09 березня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У квітні 2023 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 серпня 2023 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій взяли до уваги показання позивача, її матері і дітей, останні висновки органу опіки і піклування. Проте вважає, що діти давали показання під тиском, а мати позивача є зацікавленою особою, тому такі показання не підтверджують позов та не можуть бути доказами.

При цьому зазначає, що любить дітей і піклується про них, проте позивач створює йому перешкоди у спілкуванні з ними.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_2 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а та постановах Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20), від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Крім того, підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_2 вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 та ОСОБА_5 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 16 березня 2007 року, свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 24 березня 2012 року (том 1, а. с. 5, 6).

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , укладений 26 серпня 2005 року відділом реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції, актовий запис № 1187, розірвано на підставі рішення Рівненського міського суду від 08 квітня 2014 року у справі № 569/2776/14-ц.

Малолітні діти ОСОБА_4 та ОСОБА_3 залишено на проживання з матір`ю.

З ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 стягнуто аліменти на утримання малолітніх дітей в розмірі по 500 грн на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 24 лютого 2014 року і до повноліття дітей (том 1, а. с. 2, 3).

Згідно з висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав від 20 січня 2022 року № 08-95 комісія, як консультативно-дорадчий орган при виконавчому комітеті Рівненської міської ради, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та неповнолітньої дитини, керуючись статтями 19 164 СК України, прийняла рішення про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У висновку органу опіки та піклування від 20 січня 2022 року № 08-95 зазначено, що ОСОБА_2 надав службі у справах дітей письмове пояснення, в якому вказав, що не буде заперечувати проти позбавлення його батьківських прав у разі, якщо ОСОБА_1 відмовиться від усіх фінансових вимог щодо нього, які утворилися через несвоєчасну виплату аліментів на дітей. Пізніше він повідомив, що мати дітей не бажає йти на компроміс, тому він відмовляється від попереднього свого пояснення.

У цьому висновку вказано, що ОСОБА_5 участі у шкільному житті дітей не приймає.

Самі діти вважають своїм батьком ОСОБА_5 та не виявляють бажання бачитись з відповідачем.

Окрім того, донька ОСОБА_3 сама висловила бажання про позбавлення тата батьківських прав стосовно неї.

Разом з тим ОСОБА_2 вказує, що не брав участі у вихованні дітей, бо йому перешкоджали бачитися з дітьми (том 1, а. с. 42-44).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм статей 12 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У статті 18 цієї Конвенції визначено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно зі статтями 141 150 153 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має один з батьків.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав, з якими закон пов`язує можливість позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. При цьому судами враховано, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу та допускається при наявності вини в його батька/матері, які належно не виконують своїх батьківських обов`язків.

Наявність заборгованості зі сплати аліментів на утримання дітей не є безумовною підставою для позбавлення відповідача батьківських прав щодо дітей, проте сукупність встановлених під час розгляду справи обставин підтверджує ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків. Також наявність заборгованості зі сплати аліментів на утримання дитей не свідчить про намір ОСОБА_2 на відновлення відносин із сином і донькою та зацікавленість у наявності засобів для життя, навчання й розвитку дітей.

Колегія суддів також враховує, що справа перебуває на розгляді суду з лютого 2020 року, проте відповідач не вчиняв дій, крім апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, які б свідчили про наявність у нього інтересу до спілкування з дітьми, проведенні з ними часу та їх виховання. Посилання ОСОБА_2 про наявність перешкод у спілкуванні з дітьми не підтвердилися під час розгляду справи та не звільняють його від виконання батьківських обов`язків.

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивачем надано докази, які свідчать про ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків щодо виховання дітей та його винну поведінку.

При цьому суди взяли до уваги висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 як такого, що підтверджує факт ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків. У вказаному висновку, який враховано судами попередніх інстанцій, зазначено, що ОСОБА_2 надав службі у справах дітей письмове пояснення, в якому вказав, що не буде заперечувати проти позбавлення його батьківських прав у разі, якщо ОСОБА_1 відмовиться від усіх фінансових вимог щодо нього, які утворилися через несвоєчасну виплату аліментів на дітей. Пізніше він повідомив, що мати дітей не бажає іти на компроміс, тому він відмовляється від попереднього свого пояснення.

На думку Верховного Суду це свідчить про відсутність у ОСОБА_2 наміру займатися вихованням дітей, виконувати свої батьківські обов`язки.

З огляду на вказане суди і не знайшли підстав для неврахування висновків органу опіки та піклування (частина шоста статті 19 СК України).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 доведено необхідність застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, доцільність вжиття якого арґументовано судами попередніх інстанцій.

Згідно з положеннями статей 12 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Посилання заявника на застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19) та постановах Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20), від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20) колегія суддів відхиляє, оскільки фактичні обставини у вказаних справах не є подібними до обставин цієї справи.

Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи і зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не віднесено до компетенції суду касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість його судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 вересня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 09 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник О. В. Білоконь Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець