Історія справи

Постанова

Іменем України

30 липня 2018 року

м. Київ

справа № 332/45/17

провадження № 61-36983 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ГулькаБ. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

представник позивача - Магда Віталій Юрійович,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,

представник ОСОБА_9 - ОСОБА_10,

представники ОСОБА_8 - ОСОБА_11, ОСОБА_12,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_7 на постанову апеляційного суду Запорізької області від 3 травня 2018 рокуу складі колегії суддів: Гончар М. С., Кочеткової І. В., Маловічко С. В.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»)звернулося до суду з позовом до ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 10 жовтня 2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_9 укладено договір про надання споживчого кредиту, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 40 тис. доларів США, зі сплатою 12,9 % річних, терміном до 9 жовтня 2028 року.

10 жовтня 2007 року на забезпечення виконання зобов'язання за вказаним договором про надання споживчого кредиту між банком та ОСОБА_13, який у 2012 році помер, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 було укладено з кожним окремо договір поруки, за умовами яких кожен з поручителів зобов'язався солідарно з позичальником відповідати перед банком за виконання ним зобов'язання по вказаному договору про надання споживчого кредиту.

Відповідачі взяті на себе зобов'язання належним чином не виконували, на вимоги не реагували, унаслідок чого станом на 20 грудня 2016 року виникла заборгованість за договором про надання споживчого кредиту у розмірі 18 708 доларів 10 центів США та пеня у розмірі 3 813 грн 44 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 17 029 доларів 97 центів США, заборгованість за процентами у розмірі 1 678 доларів 13 центів США, у тому числі прострочена заборгованість у розмірі 1 495 доларів 06 центів США за період з 1 квітня 2016 року по 30 листопада 2016 року, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами у розмірі 3 813 грн 44 коп. за період з 13 травня 2016 року по 29 вересня 2016 року.

З урахуванням викладеного ПАТ «УкрСиббанк» просило суд солідарно стягнути з ОСОБА_9 та кожного із поручителів ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь банку заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 10 жовтня 2007 року у розмірі 18 708 доларів 10 центів США та 3 813 грн 44 коп.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 21 квітня 2017 року у складі судді Яцуна О. С. у задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позов банку до ОСОБА_9, як позичальника, є передчасним, оскільки банк зазначав про те, що ним було направлено вимогу про погашення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту на адресу ОСОБА_9, проте у порушення умов цього договору ним не було долучено опису вкладеної кореспонденції. Вимоги банку до поручителів задоволенню не підлягають, так як ним було пропущено шестимісячний строк на звернення до останніх з такою вимогою, оскільки позичальник останній платіж здійснив 11 березня 2014 року, а з позовом до поручителів до суду банк звернувся у грудні 2016 року.

Постановою апеляційного суду Запорізької області від 3 травня 2018 року апеляційна скарга ПАТ «УкрСиббанк» задоволена, рішення суду першої інстанції скасовано. Позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_9 та з кожного із поручителів окремо, а саме ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, як солідарних із позичальником боржників, на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 10 жовтня 2007 року станом на 20 грудня 2016 року у розмірі 18 708 доларів 10 центів США та пеня у розмірі 3 813 грн 44 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 17 029 доларів 97 центів США, заборгованість за процентами у розмірі 1 678 доларів 13 центів США, у тому числі прострочена заборгованість у розмірі 1 495 доларів 06 центів США за період з 1 квітня 2016 року по 30 листопада 2016 року, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами у розмірі 3 813 грн 44 коп.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідачі, як позичальник та поручителі, належним чином взяті на себе зобов'язання за договором про надання споживчого кредиту не виконували, на вимоги не реагували, унаслідок чого утворилась заборгованість за цим договором, яка підлягає стягненню з ОСОБА_9, як позичальника, та з кожного із поручителів окремо, як солідарних із позичальником боржників. Останній платіж позичальником було здійснено 29 квітня 2016 року, 31 жовтня 2016 року банк звернувся до відповідачів з вимогою про дострокове погашення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, а 27 грудня 2016 року банк звернувся з позовом до суду, тобто з дотримання шестимісячного строку на звернення з вимогою до поручителів через суд.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що жодних вимог від банку про дострокове повернення кредиту вони не отримували, тому позов банку є передчасним і не відповідає положенням договору про надання споживчого кредиту, так як право на дострокове стягнення заборгованості виникає після отримання відповідачем вимоги про це та її невиконання.

У липні 2018 року ПАТ «УкрСиббанк» подало відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, у випадку не надіслання банком, як кредитором, відповідачам, як боржникам, вимоги про дострокове повернення кредиту, то це не є перешкодою для реалізації права банку на звернення у будь-який час за захистом своїх порушених прав безпосередньо до суду. Проте банк надіслав досудову вимогу і апеляційний суд її досліджував. Відповідачі взяті на себе зобов'язання за договором про надання споживчого кредиту належним чином не виконували, унаслідок чого з них підлягає стягненню заборгованість за цим договором.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У липні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог ? відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Ураховуючи викладене, апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що відповідачі, як позичальник та поручителі, взяті на себе зобов'язання за договором про надання споживчого кредиту належним чином не виконували, на вимоги не реагували, унаслідок чого утворилась заборгованість за цим договором. Розмір заборгованості відповідає вимогам закону та умовам договору і відповідачами не спростований.

Апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що заборгованість за договором про надання споживчого кредиту підлягає стягненню з ОСОБА_9, як позичальника, та з кожного із поручителів окремо, а саме ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, як солідарних із позичальником боржників, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 1 березня 2017 року № 6-923 цс 16.

Доводи касаційної скарги про те, що оскільки відповідачі вимог від банку про дострокове повернення кредиту не отримували, тому позов банку є передчасним, безпідставні, так як не надіслання банком такої вимога не є перешкодою для реалізації ним права на звернення у будь-який час за захистом своїх порушених прав безпосередньо до суду.

Крім того, апеляційним судом достовірно установлено, що банк надіслав досудову вимогу від 31 жовтня 2016 року (а.с. 42-46 т. 1), яка була отримана відповідачами (а.с. 47-49 т. 1).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

При цьому, згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Запорізької області від 3 травня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови апеляційного суду Запорізької області від 3 травня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк