Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.03.2019 року у справі №727/7741/16

Постанова

Іменем України

16 червня 2021 року

м. Київ

справа № 727/7741/16

провадження № 61-4209св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

за первісним позовом

позивач - Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України",

відповідач - ОСОБА_1,

треті особи, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2, Служба у справах дітей Чернівецької міської ради,

за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору

третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3, яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_4,

відповідач - Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Виконавчого комітету Чернівецької міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, подану через адвоката Волоса Сергія Вікторовича, на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25 вересня 2018 року у складі судді Семенка О. В. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 січня 2019 рокуу складі колегії суддів: Яремка В. В., Литвинюк І. М., Перепелюк І. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Державний ощадний банк України") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позов обґрунтований тим, що відповідно до договору відновлювальної кредитної лінії від 26 жовтня 2007 року № 875 зі змінами та доповненнями внесеними згідно з додатковими угодами ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_2) отримала у Чернівецькому обласному управлінні Відкритого акціонерного товариства "Ощадбанк" (далі - ВАТ "Ощадбанк") кредит в сумі 1 000 000,00 грн на споживчі потреби з терміном погашення не пізніше 25 жовтня 2019 року зі сплатою 15 % річних за користування кредитом.

Позичальник ОСОБА_6 змінила прізвище на ОСОБА_7, у зв'язку з укладенням шлюбу 15 листопада 2010 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за договором відновлювальної кредитної лінії укладено іпотечний договір від 26 жовтня 2007 pоку, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Скутар С. В., зареєстрований в реєстрі за номером 5602, зі змінами та доповненнями внесеними згідно з договором про внесення змін від 31 травня 2010 року № 1, предметом іпотеки за яким є нерухоме майно, а саме: житловий будинок, незавершений будівництвом, готовністю 95 % з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться у АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,0825 га, цільове призначення якої обслуговування житлового будинку та господарських будівель, кадастровий номер 7310136300:17:002:0150, що знаходиться у АДРЕСА_1.

Після укладення іпотечного договору, предмет іпотеки за іпотечним договором, а саме незавершений будівництвом житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться у АДРЕСА_1 завершений будівництвом та зданий в експлуатацію з реєстрацією в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12 вересня 2016 року № 67871455.

Позивач посилався на статтю 16 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закон), згідно з якою після завершення будівництва будівля (споруда), житловий будинок або житлова квартира залишається предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору.

У зв'язку з порушенням зобов'язань за договором відновлюваної кредитної лінії банк звернувся до позичальника та майнового поручителя з вимогами від 14 березня 2014 pоку № 26-3/1411, № 26-3/1412 про повернення протягом 30 днів всієї суми кредиту, яку відповідач ОСОБА_1 отримав 27 березня 2014 pоку, про що на другому примірнику вимоги є його власноручний підпис, а позичальник ОСОБА_2 вимогу отримала 19 березня 2014 року, що підтверджується поштовим повідомленням.

Незважаючи на неодноразові повідомлення про необхідність сплати боргу, позичальник ОСОБА_2 та майновий поручитель ОСОБА_1 зобов'язання не виконали.

У зв'язку з невиконанням позичальником ОСОБА_2 умов договору відновлювальної кредитної лінії було стягнено кредитну заборгованість з позичальника станом на 01 жовтня 2014 року, що підтверджується рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25 листопада 2014 року, яке рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 11 лютого 2015 року скасоване в частині відмови в позові до фінансових поручителів ОСОБА_1, ОСОБА_8.

Цими рішеннями встановлено кредитну заборгованість ОСОБА_2 за договором відновлювальної лінії станом на 01 жовтня 2014 року в сумі 708 991,51 грн, яка становить: заборгованість за кредитом - 582 104,35 грн, за процентами - 84
818,49 грн, за комісією - 1 898,50 грн, за пенею за несвоєчасну сплату процентів - 7 700,37 грн, за пенею за несвоєчасне погашення кредиту - 9 162,95 грн, за пенею за несвоєчасну сплату комісії - 165,11 грн, відшкодування трьох процентів річних - 5 362,58 грн, втрати від інфляції - 17 779,16 грн.

Також вказаними рішеннями встановлено виконання банком своїх зобов'язань щодо надання кредиту позичальнику ОСОБА_2 на сумі 1 000 000,00 грн за договором відновлювальної кредитної лінії.

Станом на 03 жовтня 2016 року сума заборгованості за договором відновлювальної кредитної лінії становить: 1 170 532,48 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 582 104,35 грн, за процентами - 259 987,03 грн, за комісією - 5 391,22 грн; за пенею за період з 03 жовтня 2013 року до 03 жовтня 2016 року: за несвоєчасну сплату процентів - 55 650,85 грн, за несвоєчасне погашення кредиту - 63 785,63
грн, за несвоєчасну сплату комісії - 1 182,96 грн; відшкодування трьох процентів річних з 03 жовтня 2013 року до 03 жовтня 2016 року - 24 784,85 грн, втрати від інфляції за той же період - 177 645,60 грн.

Позивач з урахуванням заяви про зміну предмета позову просив звернути стягнення на предмет іпотеки згідно з іпотечним договором від 26 жовтня 2007 року № 5602 зі змінами та доповненнями: житловий будинок, з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 243,7 кв. м, житловою площею 91,4 кв. м, що знаходиться у АДРЕСА_1, земельну ділянку, площею 0,0825 га, цільове призначення обслуговування житлового будинку та господарських будівель, кадастровий номер 7310136300:17:002:0150, що знаходиться у АДРЕСА_1, та належить на праві власності іпотекодавцю ОСОБА_1, на користь ПАТ "Державний ощадний банк України" для погашення боргових зобов'язань ОСОБА_2 за договором відновлюваної кредитної лінії від 26 жовтня 2007 року № 875 на загальну суму 1 170 532,48 грн. Визначити спосіб реалізації предмета застави шляхом проведення прилюдних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження". Визначити початкову ціну предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору

У січні 2016 року третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо премета спору, - ОСОБА_3, яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_4, звернулася до суду із позовом до ПАТ "Державний ощадний банк України", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Виконавчого комітету Чернівецької міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_1, про визнання іпотечного договору від 26 жовтня 2007 року недійсним.

Позов обґрунтований тим, що на момент укладення іпотечного договору від 26 жовтня 2007 року вона разом із своєю малолітньою дочкою ОСОБА_4 була зареєстрована, проживала і на сьогодні проживає в будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який є предметом іпотеки. Іпотечний договір укладений без згоди органу опіки та піклування, яка є обов'язковою, та є підставою визнання договору іпотеки недійсним. Крім цього, у довідці Житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства № 6 від 25 жовтня 2007 року № 2848 відсутні відомості щодо всіх зареєстрованих в будинку осіб, однак хто виготовив таку довідку їй не відомо. Іпотечний договір порушує законні права її дитини, оскільки існує ризик втрати нею єдиного житла.

Просила визнати іпотечний договір від 26 жовтня 2007 року, який укладений між ВАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_1, недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25 вересня 2018 року первісний позов задоволено частково. Звернено стягнення на предмет іпотеки згідно з договором іпотеки нерухомого майна від 26 жовтня 2007 року № 5602, а саме: житловий будинок, з належними до нього, господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 243,7 кв. м, житловою площею 91,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, земельну ділянку, цільове призначення для обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд, площею 0,0825 га, кадастровий номер 7310136300:17:002:0150 та належить іпотекодавцю ОСОБА_1, для погашення боргових зобов'язань ОСОБА_2 за договором відновлюваної кредитної лінії від 26 жовтня 2007 року № 875 на загальну суму 1 170 532,48 грн, з яких: кредит - 582 104,35 грн, заборгованість за процентами - 259 987,03 грн, за комісіями - 5 391,22 грн, за пенею за несвоєчасну сплату процентів нарахованої за період з 03 жовтня 2013 року до 03 жовтня 2016 року - 55 650,85 грн, за пенею за несвоєчасне погашення кредиту нарахованої за період з 03 жовтня 2013 року до 03 жовтня 2016 року - 63 785,63 грн; за пенею за несвоєчасну сплату комісії нарахованої за період з 03 жовтня 2013 року до 03 жовтня 2016 року - 1 182,96
грн; відшкодування трьох процентів річних нарахованих за період з 03 жовтня 2013 року до 03 жовтня 2016 року - 24 784,85 грн, втрати від інфляції нарахованої за період з 03 жовтня 2013 року до 03 жовтня 2016 року - 177 645,60 грн.

Визначено спосіб реалізації предмету застави шляхом проведення прилюдних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження". У частині позовних вимог щодо визначення заявленої банком суми початкової ціни предмета іпотеки відмовлено частково. Визначено початкову ціну предмета іпотеки за договором іпотеки нерухомого майна від 26 жовтня 2007 року № 5602 для його продажу, визначену згідно з висновком судової експертизи № 56/02-18, який склав 14 лютого - 01 березня 2018 року судовий експерт ОСОБА_9, а саме: житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами та земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, як об'єднаного предмета іпотеки в розмірі 4 005 453,00 грн, зокрема земельної ділянки площею 0,0825 га, кадастровий номер 7310136300:17:002:0150 - 457 157,00
грн.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Державний ощадний банк України" витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 378,00 грн.

У позові третьої особи. яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору відмовлено.

Задовольнивши частково первісний позов та відмовивши у позові третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору, суд першої інстанції, виходив з того, що у зв'язку із неналежним виконанням умов договору відновлювальної кредитної лінії утворилась заборгованість, у рахунок погашення якої банк як іпотекодержатель скористався своїм правом на звернення стягнення на предмет іпотеки. Укладенням іпотечного договору, зокрема, дідусем малолітньої дитини ОСОБА_1, не порушено права та інтереси малолітньої ОСОБА_4. Крім того, на момент вчинення вказаного правочину ОСОБА_4 не була зареєстрована та не проживала у спірному будинку.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 16 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3, яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_4, подану через представника ОСОБА_10, залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25 вересня 2018 року в частині визначення суми заборгованості, в рахунок погашення якої звернено стягнення на предмет іпотеки, змінено, зменшено вказану суму з 1 170 532,48 грн до 708 991,51 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 582 104,35 грн; за процентами - 84 818,49 грн, за комісією - 1 898,50 грн, за пенею за несвоєчасну сплату процентів - 7 700,37 грн, за пенею за несвоєчасне погашення кредиту - 9
162,95 грн, за пенею за несвоєчасну сплату комісії - 165,11 грн, три проценти річних - 5 362,58 грн, інфляційні втрати - 17 779,16 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції, виходив з того, що наявність невиконаного судового рішення про стягнення з відповідача, який є позичальником, заборгованості за основним зобов'язанням, не виключає можливості задоволення вимог кредитора за рахунок забезпечувального зобов'язання.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час вчинення таких дій вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості, звернення стягнення, чи вчинення виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

З урахуванням правового висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25 листопада 2014 року, яким задоволено позов банку про дострокове стягнення заборгованості за договором відновлювальної кредитної лінії, змінено строк виконання основного зобов'язання в повному обсязі.

Отже, у ПАТ "Державний ощадний банк України" право нараховувати передбачені кредитним договором проценти за користування кредитними коштами та пеню припинилось після звернення позивача до суду про дострокове стягнення кредиту.

Тому із суми заборгованості за кредитним договором, яка підлягає стягненню за рахунок предмета іпотеки підлягає виключення сума нарахованих банком процентів за період після ухвалення рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25 листопада 2014 року про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Також безпідставними є вимоги банку про те, що за рахунок предмета іпотеки позивач має право стягнути інфляційні втрати та три проценти річних, нараховані за період після закінчення строку дії кредитного договору на підставі статті 625 ЦК України. Законом України "Про іпотеку" та умовами іпотечного договору, укладеного між банком та ОСОБА_1, не передбачено стягнення втрат від інфляції та три процентирічних, нарахованих у зв'язку з невиконанням боржником умов кредитного договору за межами строку його дії за рахунок предмета іпотеки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2019 року ОСОБА_3, яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_4, через адвоката Волоса С. В. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25 вересня 2018 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 січня 2019 року, просила скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про визнання іпотечного договору недійсним.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Суди неповно з'ясували всі обставини справи, не обгрунтували необхідність пред'явлення позивачем вимог, які стосуються права користування житлом для доведення порушення прав неповнолітніх дітей.

Вважає, що існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки без дозволу органу опіки та піклування. Малолітня ОСОБА_4 зареєстрована та проживає з 2005 року за адресою: АДРЕСА_1, де фактично також проживають її батьки, це є єдиним житлом дитини.

Суди не взяли до уваги, що незважаючи на готовність будинку на 95 % та не введення його в експлуатацію, станом на 25 жовтня 2007 року будинок фактично був придатним для проживання та є житлом для членів сім'ї ОСОБА_1, зокрема малолітньої ОСОБА_4.

Суди безпідставно не взяли до уваги докази та показання свідків на підтвердження факту проживання у спірному будинку малолітньої ОСОБА_4.

Суд апеляційної інстанції помилково послався на довідку Львівського комунального підприємства "Вулецьке" від 12 червня 2008 року № 52 як доказ на підтвердження відсутності у дітей права користування предметом іпотеки.

Суди дійшли помилкового висновку, що оскільки іпотечний договір укладений не батьками дитини, а дідом, то права дитини не порушені.

Суд апеляційної інстанції помилково зазначив, що відсутні докази на підтвердження факту проживання однією сім'єю ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та їх об'єднання спільним побутом, оскільки факт їх реєстрації та спільного проживання підтверджується наявними у матеріалах справи довідками.

Посилається на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17, згідно з яким право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження.

Суд першої інстанції, визначаючи у рішенні розмір конкретної початкової ціни предмета іпотеки, не врахував, що банк просив визначити таку ціну на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, тому суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог. Суд апеляційної інстанції не усунув ці порушення.

Суди взяли до уваги лише докази банку, ігноруючи докази та аргументи ОСОБА_3.

Аргументи інших учасників справи

Відзив ПАТ "Державний ощадний банк України" на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вимоги ОСОБА_11 про визнання іпотечного договору недійсним є безпідставними, оскільки не відповідають фактичним обставинам справи. На момент укладення іпотечного договору об'єкта нерухомого майна - житлового будинку не існувало, оскільки він не був зданий в експлуатацію та не проведено його державну реєстрацію, отже, не могло виникнути право користування (проживання) житловим приміщенням у малолітніх, зокрема ОСОБА_4.

Необґрунтованим є твердження заявника про реєстрацію місця проживання малолітньої ОСОБА_4 на дату укладення договору іпотеки за адресою: АДРЕСА_1, оскільки вказане спростовується наявною в матеріалах справи довідкою від 25 жовтня 2007 року № 2484 Житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства № 6 та довідкою-випискою з домової про склад сім'ї та реєстрацію від 27 травня 2010 року № 1077.

Суди обгрунтовано не взяли до уваги довідку, надану ОСОБА_3 від 08 червня 2016 року № 1069, оскільки вона видана пізніше, ніж довідки взяті судами до укладення іпотечного договору.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 26 жовтня 2007 року ВАТ "Ощадбанк" та третя особа ОСОБА_12 уклали договір відновлювальної кредитної лінії № 875 з наступними змінами та доповненнями, згідно з якими остання отримала кредит у сумі 1 000 000,00 грн зі сплатою 15 % річних, з кінцевим терміном повернення 25 жовтня 2019 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за договором відновлювальної кредитної лінії 26 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, за умовами якого останній передав банку в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок, незавершений будівництвом, готовністю 95 % з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться у АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,0825 га, цільове призначення обслуговування житлового будинку та господарських будівель, кадастровий номер undefined, що знаходиться за цією ж адресою.

Після укладення іпотечного договору предмет іпотеки за вказаним договором, а саме незавершений будівництвом житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться у АДРЕСА_1 був завершений будівництвом та зданий в експлуатацію з реєстрацією в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12 вересня 2016 року № 67871455.

У зв'язку з порушенням зобов'язань за договором відновлюваної кредитної лінії банк звернувся до позичальника та майнового поручителя з вимогами від 14 березня 2014 pоку № 26-3/1411 та № 26-3/1412 про повернення протягом 30 днів всієї суми кредиту, яку відповідач ОСОБА_1 отримав 27 березня 2014 pоку, про що на другому примірнику вимоги знаходиться його власноручний підпис, а позичальник ОСОБА_2-19 березня 2014 року, що підтверджується поштовим повідомленням.

Вказані вимоги боржники не виконали.

У зв'язку з невиконанням позичальником ОСОБА_2 умов договору відновлювальної кредитної лінії, з неї стягнено кредитну заборгованість за рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25 листопада 2014 року, яке рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 11 лютого 2015 року скасоване в частині відмови в позові до фінансових поручителів ОСОБА_1, ОСОБА_8.

Зазначеними рішеннями встановлено кредитну заборгованість ОСОБА_2 за договором відновлювальної лінії станом на 01 жовтня 2014 року в сумі 708 991,51 грн, яка складається із заборгованості: за кредитом - 582 104,35 грн, за процентами - 84

818,49 грн, за комісією - 1 898,50 грн, за пенею за несвоєчасну сплату процентів - 7 700,37 грн, за несвоєчасне погашення кредиту 9 162,95 грн, за несвоєчасну сплату комісії - 165,11 грн, з відшкодування трьох процентів річних - 5 362,58
грн, з втрат від інфляції - 17 779,16 грн.

Цими рішеннями встановлено виконання банком своїх зобов'язань щодо надання кредиту позичальнику ОСОБА_2 в сумі 1 000 000,00 грн за договором відновлювальної кредитної лінії.

Заборгованість за вищевказаним рішенням суду боржник не погасила.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У січні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2021 року заяву судді Яремка В. В. про самовідвід у справі задоволено. Відведено суддю Яремка В. В. Справу передано на повторний автоматизований розподіл.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 травня 2021 року доповідачем у справі визначено суддю Олійник А. С. та суддів, які входять до складу колегії: Гулейков І. Ю., Погрібний С. О.

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law42~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law43~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law44~ (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у лютому 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law45~.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Предметом позову є визнання іпотечного договору недійсним з тих підстав, що він укладений без дозволу органу опіки та піклування, оскільки у будинку зареєстрована малолітня дитина.

Відповідно до вимог частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частини 1 статті 215 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина 2 статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 ЦК України).

Згідно зі статтями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статтями 626, 628 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Відмовивши у позові третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору, суд першої інстанції, з висновком якого в цій частині погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у зв'язку із неналежним виконанням умов договору відновлювальної кредитної лінії, утворилась заборгованість, у рахунок погашення якої банк як іпотекодержатель скористався своїм правом на звернення стягнення на предмет іпотеки. Укладенням іпотечного договору, зокрема, дідусем малолітньої дитини ОСОБА_1, не порушено права та інтереси малолітньої ОСОБА_4 яка на момент вчинення вказаного правочину не була зареєстрована та не проживала у спірному будинку.

Оцінюючи доводи касаційної скарги щодо відсутності правових підстав для визнання оскаржуваного правочину недійсним відповідно до статей 203, 215 ЦК України, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей" держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України "Про охорону дитинства", статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов'язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов'язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини та осіб, які їх замінюють, вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

До осіб, що замінюють батьків та мають обов'язки щодо дитини, відповідно до положень СК України належать: 1) опікун (частина 4 статті 249 СК України); 2) піклувальник (частина 4 статті 249 СК України); 3) особа, що усиновила чи удочерила (частина 4 статті 232 СК України); 4) патронатний вихователь (стаття 255 СК України); 5) прийомні батьки (частина 2 статті 256-2 СК України); 6) батьки-вихователі дитячого будинку (частина 2 статті 256-6 СК України); 7) фактичний вихователь, особа, яка взяла у свою сім'ю дитину-сироту або дитину, позбавлену батьківського піклування (стаття 261 СК України).

Відповідно до частини 2 статті 177 СК України батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов'язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини.

Згідно з частинами 4 , 5 статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.

Відповідно до частини 6 статті 203, частини 1 статті 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

Отже, вчинення батьками неповнолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина 6 статті 203, частина 1 статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.

Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 1612/2343/12, провадження № 61-6301св18, від 10 лютого 2021 року у справі №№ 385/1598/18, провадження № 61-12954св19.

Системне тлумачення вказаних вище норм матеріального права дає підстави дійти висновку, що органи опіки та піклування надають згоду на укладення договорів, якщо такі договори укладаються батьками або особами, які їх замінюють.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 18 Закону України "Про охорону дитинства" діти - члени сім'ї власника житлового приміщення мають право користування займаним приміщенням на рівні з власником. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Згідно зі статтею 9 Закону іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено частин 2 та 3 статті 18 Закону України "Про охорону дитинства". ЦК України, як і спеціальний Закон, не містять норм, які б зменшували або обмежували право членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

При вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки, підставами яких позивач визначає порушення статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", статтю 177 СК України, необхідно у кожному конкретному випадку: перевіряти наявність у дитини права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного проживання; враховувати добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про право дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору, з'ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки.

Верховний Суд зауважує, що однією із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України).

Отже, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Суди встановили, що згідно з підпунктами 5.1.1 та 5.1.2 іпотечного договору від 26 жовтня 2007 року предмет іпотеки є власністю іпотекодавця і він (іпотекодавець) може ним розпоряджатися, на предмет іпотеки може бути звернуто стягнення без жодних обмежень та обтяжень. Не існує прав, обтяжень та вимог інших осіб на предмет іпотеки, останній нікому не відчужений, не переданий в управління, у спорі та/або під арештом та забороною не перебуває, не є предметом іпотеки за іншими договорами (угодами), укладеними іпотекодавцем з третіми особами.

Станом на 25 жовтня 2007 року, а також станом на 27 травня 2010 року за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані чотири особи: ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_3, що підтверджується інформаційними довідками № 2484, № 1077 Житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства № 6. Ці довідки не містить інформацію про реєстрацію у спірній квартирі неповнолітніх або малолітніх дітей.

Встановивши обставини справи, зокрема, що ОСОБА_1 передав в іпотеку будинок АДРЕСА_1, суди дійшли висновку, що ОСОБА_3 не довела факт проживання малолітньої дитини у спірному будинку на день укладення договору іпотеки.

Отже, згідно з матеріалами справи в іпотеку банку нерухоме майно передавалося не батьками малолітньої ОСОБА_4, а ОСОБА_1 за згодою дружини іпотекодавця ОСОБА_8, які є бабою та дідом малолітньої ОСОБА_4.

Верховний Суд виходить з того, що ОСОБА_1, дід малолітньої ОСОБА_4, не є особою, що замінює її батьків, тобто не зобов'язаний утримувати та забезпечувати малолітню ОСОБА_4, то суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в позові третої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо премета спору, - ОСОБА_3, що діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_4, оскільки для укладення ОСОБА_1 оспорюваного іпотечного договору згоди органу опіки і піклування не вимагається.

Доводи касаційної скарги про те, що договір іпотеки не погоджено органом опіки і піклування відповідно до Закону України "Про охорону дитинства" та статті 177 СК України, не спростовують зазначених висновків судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки дозволу органу опіки та піклування не вимагалося через відсутність у власників іпотеки неповнолітніх дітей, а згідно з наданими довідками щодо інформації про зареєстрованих осіб на момент посвідчення іпотечного договору у будинку неповнолітніх дітей немає.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції помилково зазначив, що відсутні докази на підтвердження факту проживання однією сім'єю ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та їх об'єднання спільним побутом, з огляду на таке.

Згідно з частинами 3 , 4 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Відповідно до частини 2 статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Для підтвердження проживання однією сім'єю необхідно підтвердити факт ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, піклування та підтримку один одного морально і матеріально.

Наявні у справі докази не підтверджують, що ОСОБА_3 і малолітня ОСОБА_4 є членами сім'ї ОСОБА_1, який є власником будинку, оскільки наявність родинних відносин не свідчить, що сторони у справі є членами сім'ї і об'єднані спільним побутом.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

За умови встановлення місця проживання батьків (усиновлювачів) або одного з них місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце їх проживання, а відсутність або наявність факту реєстрації за цим місцем проживання сама по собі не впливає на реалізацію права на свободу вибору місця проживання.

Отже, ОСОБА_3, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4, не довела, що вони є членами сім'ї власника будинку ОСОБА_1 та цей будинок є місцем постійного їх проживання. Реєстрація місця проживання є лише фактом, що засвідчує адміністративну процедуру.

Матеріали справи не містять доказів того, що саме предмет іпотеки був місцем постійного проживання дитини разом із батьками.

Посилання в касаційній скарзі на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17, згідно з яким право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження, Верховний Суд не бере до уваги, оскільки у справах різні предмет та підстави позову.

Верховний Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги про наявність у дитини права користування житловим приміщенням - предметом іпотеки, на момент укладення оспорюваного іпотечного договору, оскільки укладаючи оспорюваний іпотечний договір від 26 жовтня 2007 року, іпотекодавець на підтвердження відсутності у дітей права користування предметом іпотеки надав банку довідки, згідно з якими у будинку неповнолітні діти не зареєстровані та не проживають.

ОСОБА_3 не надала жодних належних та допустимих доказів на підтвердження недостовірності інформації, вказаної у вказаній довідці.

Крім того, суди також встановили, що на час укладення оспорюваного договору іпотеки, житловий будинок незавершений будівництвом не зданий в експлуатацію, що також спростовує доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що на час укладення іпотечного договору її малолітня дитина мала право користування спірним житлом.

Необґрунтованим є твердження ОСОБА_3 про реєстрацію місця проживання малолітньої ОСОБА_4 на дату укладення договору іпотеки за адресою: АДРЕСА_1, оскільки вказане спростовується наявною в матеріалах справи довідкою Житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства № 6 від 25 жовтня 2007 року № 2484 та довідкою-випискою з домової про склад сім'ї та реєстрацію від 27 травня 2010 року № 1077.

Суди обгрунтовано не взяли до уваги надану ОСОБА_3 довідку від 08 червня 2016 року № 1069, оскільки вона видана пізніше ніж довідки, які дослідили та оцінили суди.

Доводи касаційної скарги, що суд першої інстанції, визначаючи у рішенні розмір конкретної початкової ціни предмету іпотеки, не врахував, що банк просив визначити таку ціну на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, а тому вийшов за межі позовних вимог, не заслуговують на увагу, оскільки рішення у цій частині відповідають частині першій статті 39 Закону, відповідно до якої у рішенні суду зазначається, крім іншого, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц, провадження № 14-11цс18.

У касаційній скарзі обгрунтовано зазначено про помилкове посилання суду апеляційної інстанції на довідку від 14 червня 2008 року № 52, видану ЛКП "Вулецьке", проте таке не вплинуло на висновки судів у справі.

Інші доводи касаційної скарги аналогічні доводам апеляційної скарги, зводяться до незгоди з судовими рішеннями у справі та необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану через адвоката Волоса Сергія Вікторовича, залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25 вересня 2018 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик