Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.05.2018 року у справі №605/144/16ц

Постанова

Іменем України

30 травня 2018 року

м. Київ

справа № 605/144/16-ц

провадження № 61-7513зпв18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М.Є. (суддя-доповідач)

суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М., Крата В. І., Курило В. П.,….

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення та виклику учасників справи заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія-Підгайці» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня 2017 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 20 вересня 2016 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія-Підгайці» до товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія-Агро-Підгайці», ОСОБА_1, третя особа - Зборівське районне управління юстиції, про визнання недійсним договору оренди землі, визнання поновленим договору оренди землі, визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі та за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія-Агро-Підгайці» до ОСОБА_1, товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія-Підгайці» про визнання недійсним договору оренди землі та додаткової угоди до договору оренди землі,

ВСТАНОВИВ:

Підпунктом 1 пункту 1 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

У березні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю «Мрія- Підгайці» (далі - ТОВ «Мрія-Підгайці») звернулося до суду з позовом, до товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія-Агро-Підгайці» (далі - ТОВ «Мрія-Агро-Підгайці»), ОСОБА_1, третя особа - Зборівське районне управління юстиції, про визнання недійсним договору оренди землі, визнання поновленим договору оренди землі, визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі.

Позов мотивовано тим, що 20 травня 2008 року між товариством та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого відповідач передала ТОВ «Мрія-Підгайці» у строкове платне користування земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_1) загальною площею 0,59 га, розташованої на території Шумлянської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області, строком на 5 років з моменту державної реєстрації, яка проведена 30 травня 2008 року.

15 квітня 2013 року ТОВ «Мрія-Підгайці» направило на адресу ОСОБА_1 листа з пропозицією укласти додаткову угоду до договору оренди землі з проектом додаткової угоди. Того ж дня між ними укладена додаткова угода № 1 до договору оренди землі від 20 травня 2008 року, якою продовжено строк дії договору оренду земельної ділянки терміном на 7 років, починаючи з 30 травня 2013 року.

Під час звернення до реєстраційної служби Підгаєцького районного управління юстиції Тернопільської області із заявою про реєстрацію права оренди земельної ділянки, позивач дізнався, що 20 березня 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Мрія-Агро-Підгайці» укладено договір оренди земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_1).

Вважає, що договір оренди від 20 березня 2015 року порушує його права, як орендаря, оскільки ТОВ «Мрія-Підгайці» мало переважне право на укладення договору оренди вказаної земельної ділянки. Крім того, на час укладення оспорюваного договору між ОСОБА_1 та ТОВ «Мрія-Агро-Підгайці», земельна ділянка перебувала у його користуванні.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд:визнати недійсним договір оренди землі від 20 березня 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Мрія-Агро-Підгайці» про передачу у строкове платне користування земельної ділянки (кадастровим номер НОМЕР_1) сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Шумлянської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області; визнати поновленим договір оренди землі від 20 травня 2008 року, укладений між ТОВ «Мрія-Підгайці» та ОСОБА_1, зареєстрований в Підгаєцькому реєстраційному відділі Тернопільської регіональної філії ДП «Центр державного кадастру», запис у Державному реєстрі земель за № 040865800277 від 30 травня 2008 року та визнати укладеною додаткову угоду № 1 від 15 квітня 2013 року до договору оренди землі від 20 травня 2008 року, укладеної між ТОВ «Мрія-Підгайці» та ОСОБА_1

У травні 2016 року ТОВ «Мрія-Агро-Підгайці» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ТОВ «Мрія-Підгайці», про визнання недійсним договору оренди землі від 20 травня 2008 року, укладеного між ТОВ «Мрія-Підгайці» та ОСОБА_1 та додаткову угоду до нього від 15 квітня 2013 року, посилаючись на те, що на момент укладення спірного договору та додаткової угоди директором ТОВ «Мрія-Підгайці» був Боднарчук Я. М., що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань. Проте, оспорювані угоди були підписані ОСОБА_4, який на момент їх укладення не був директором товариства. Крім того, товариство ставило під сумнів підпис ОСОБА_1 та час його вчинення на листі-повідомленні про поновлення договору оренди в графі «отримано» та на додатковій угоді.

Ухвалою Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 23 червня 2016 року і позови об'єднані в одне провадження.

Рішенням Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 25 липня 2016 року позов ТОВ «Мрія-Підгайці» задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі з кадастровим № НОМЕР_1, укладений 20 березня 2015 року між ТОВ «Мрія-Агро-Підгайці» та ОСОБА_1 Визнано поновленим договір оренди землі з кадастровим № НОМЕР_1 від 20 травня 2008 року, укладений між ТОВ «Мрія-Підгайці» та ОСОБА_1, зареєстрований в Підгаєцькому реєстраційному відділі Тернопільської регіональної філії ДП «Центр державного кадастру» запис у Державному реєстрі земель за № 040865800277 від 30 травня 2008 року. Визнано укладеною додаткову угоду № 1 від 15 квітня 2013 року до договору оренди землі від 20 травня 2008 року про поновлення та продовження терміну дії договору оренди, укладеного між ТОВ «Мрія-Підгайці» та ОСОБА_1 з 15 квітня 2013 року. У задоволенні позову ТОВ «Мрія-Агро-Підгайці» відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ «Мрія- Підгайці» дотримано встановлену частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі» процедуру повідомлення про намір реалізувати переважне право оренди земельної ділянки, а тому дійшов висновку, що укладений 20 березня 2015 року договір оренди між ТОВ «Мрія-Агро-Підгайці» та ОСОБА_1 порушує права позивача, як орендаря, у зв'язку з чим визнав його недійсним з визнанням поновленим договору оренди від 20 травня 2008 року та укладеною додаткову угоду № 1 від 15 квітня 2013 року до договору оренди від 20 травня 2008 року.

Вирішуючи спір в частині вимог ТОВ «Мрія-Агро-Підгайці», суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з тих підстав, що на підтвердження повноважень ОСОБА_4 вчиняти від імені ТОВ «Мрія-Підгайці» правочини надана довіреність № 9 від 12 вересня 2012 року, видана ТОВ «Мрія-Підгайці» в особі її директора Боднарчука Я. М., відповідно якої ОСОБА_4 надано право підпису та укладення договорів оренди землі, додаткових угод до договорів оренди землі від імені даного товариства.

Додатковим рішенням Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 26 липня 2016 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 20 вересня 2016 року апеляційну скаргу ТОВ «Мрія-Агро-Підгайці» задоволено частково. Рішення Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 25 липня 2016 року в частині відмови у задоволенні позову ТОВ «Мрія-Агро-Підгайці» про визнання недійсним договору оренди землі від 20 травня 2008 року залишено без змін. Рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог ТОВ «Мрія-Агро-Підгайці» про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 15 квітня 2013 року скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог з інших підстав.

Рішення Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 25 липня 2016 року в частині задоволення позову ТОВ «Мрія-Підгайці» про визнання недійсним договору оренди землі від 20 березня 2015 року, визнання поновленим договору оренди землі від 20 травня 2008 року, визнання укладеною додаткову угоду № 1 від 15 квітня 2013 року до договору оренди землі від 20 травня 2008 року про поновлення та продовження терміну дії договору оренди, укладеного між ТОВ «Мрія-Підгайці» та ОСОБА_1, скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення про відмову у задоволенніпозову. Скасовано додаткове рішення Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 26 липня 2016 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ТОВ «Мрія-Підгайці» не вчинено дій щодо проведення державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди від 20 травня 2008 року, що свідчить про не чинність такої угоди та відсутність у товариства прав орендаря щодо спірної земельної ділянки. Натомість вважав чинним договір оренди землі, укладений 20 березня 2015 року з ТОВ «Мрія-Агро-Підгайці» як такий, що зареєстрований у встановленому законом порядку, у зв'язку з чим дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору оренди землі від 20 березня 2015 року, визнання поновленим договору оренди землі від 20 травня 2008 року.

Висновок про відмову у задоволенні позову щодо визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 15 квітня 2013 року суд апеляційної інстанції обґрунтовував тим, що вона не була внесена до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а тому не є вчиненою і не може бути визнаною недійсною.

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ТОВ «Мрія-Агро-Підгайці» про визнання недійсним договору оренди землі від 20 травня 2008 року, апеляційний суд вважав їх обґрунтованими та зазначив, що спірним договором не порушено прав товариства, яке створено та зареєстровано як юридичну особу 24 вересня 2014 року.

З огляду на наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог ТОВ «Мрія-Підгайці», апеляційний суд вважав за необхідне скасувати додаткове рішення Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 26 липня 2016 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня 2017 року касаційну скаргу ТОВ «Мрія-Підгайці» відхилено. Рішення апеляційного суду Тернопільської області від 20 вересня 2016 року залишено без змін.

Суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення апеляційного суду, виходив з того, що права та обов'язки, на досягнення яких спрямовано волевиявлення сторін під час укладення договору оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації, у зв'язку з чим відсутність державної реєстрації додаткової угоди № 1 від 15 квітня 2013 року свідчить про те, що ТОВ «Мрія-Підгайці» не набуло прав орендаря щодо спірної земельної ділянки, а тому дійшов висновку про безпідставність доводів щодо порушення переважного права товариства на укладення договору оренди землі.

У жовтні 2017 року ТОВ «Мрія-Підгайці» звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня 2017 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 20 вересня 2016 року з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України (тут і надалі у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судового рішення) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, зокрема статті 777 ЦК України та статті 33 Закону України «Про оренду землі», а також невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України від 23 листопада 2016 року (справа № 6-2540цс16) висновку щодо застосування у подібних правовідносинах вказаних норм матеріального права.

Посилаючись на наведене, заявник просить скасувати ухвалені у справі рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм метаріального права заявник посилався на: ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 липня 2016 року; ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2016року; ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2017 року; ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2017 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 квітня 2017року та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України від 23 листопада 2016 року.

Ухвалою Верховного Суду України від 02 листопада 2017 року відкрито провадження у справі, витребувано матеріали справи та здійснено підготовчі дії відповідно до пункту 1 частини першої статті 360-1 ЦПК України.

14 листопада 2017 року справа надійшла до Верховного Суду України.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року, яким ЦПК України викладений у новій редакції.

У січні 2018 року Верховний Суд отримав справу за заявою ТОВ «Мрія-Підгайці» про перегляд про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня 2017 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 20 вересня 2016 року.

Ухвалою судді Верховного Суду від 18 квітня 2018 року справу призначено до розгляду на засіданні колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду без повідомлення учасників справи.

Відповідно до статті 353 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За загальним правилом, заява про перегляд судових рішень у цивільних справах із підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 ЦПК України, може бути подана за сукупності таких умов: судом (судами) касаційної інстанції при розгляді двох або більше справ неоднаково застосовано одні й ті самі норми матеріального; справи стосуються спорів, які виникли з подібних правовідносин; має місце ухвалення різних за змістом судових рішень судом (судами) касаційної інстанції; неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, має місце недотримання правової позиції щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, викладеної у постанові Верховного Суду України.

Неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права полягає, зокрема: у різному тлумаченні судами змісту і сутності правових норм, що призвело до різних висновків про наявність чи відсутність суб'єктивних прав та обов'язків учасників відповідних правовідносин; у різному застосуванні правил конкуренції правових норм при вирішенні колізій між ними з урахуванням юридичної сили цих правових норм, а також їх дії у часі, просторі та за колом осіб, тобто різне незастосування закону, який підлягав застосуванню; у різному визначенні предмета регулювання правових норм, зокрема застосуванні різних правових норм для регулювання одних і тих самих правовідносин або поширенні дії норми на певні правовідносини в одних випадках і незастосуванні цієї самої норми до аналогічних відносин в інших випадках, тобто різне застосування закону, який не підлягав застосуванню; у різному застосуванні правил аналогії права чи закону у подібних правовідносинах.

Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Зміст правовідносин із метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Ухвалення різних за змістом судових рішень означає, що суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох або більше справ за подібних правовідносин при однаковому їх матеріально-правовому регулюванні дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків.

Перевіривши доводи заяви, колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, рішення в якій просить переглянути заявник, суд касаційної інстанції, погодився з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову ТОВ «Мрія-Підгайці» про визнання недійсним договору оренди землі від 20 березня 2015 року, визнання поновленим договору оренди землі від 20 травня 2008 року, визнання укладеною додаткову угоду № 1 від 15 квітня 2013 року до договору оренди землі, посилаючись на відсутність у позивача переважного права на поновлення договору оренди від 20 травня 2008 року.

Доданою до заяви ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 липня 2016 року у справі за позовом про визнання договорів оренди землі недійсними та визнання договору оренди поновленим (№ 657/2188/15-ц), суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення апеляційного суду, виходив з того, що укладення договору оренди земельних ділянок за наявності погодження орендодавця на продовження договору оренди попереднім орендарем, суперечить положенням частин першої-шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» та пункту 8 договору оренди та порушує його переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди.

У наданій для порівняння ухвалі колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2016 року у справі № 702/626/15-ц за позовом про визнання договору оренди землі недійсним, скасування його державної реєстрації, визнання договору оренди поновленим із попереднім орендарем, касаційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, виходив з того, що відповідач у порушення умов укладеного договору оренди земельної ділянки не повідомив позивача про відсутність наміру на поновлення договору оренди; орендар належним чином виконував умови укладеного договору оренди, продовжував використовувати земельну ділянку після закінчення строку дії договору. За таких обставин, суд касаційної інстанції на підставі статті 777 ЦК України, статті 33 Закону України «Про оренду землі» та з урахуванням пункту 8 договору оренди, погодився з висновком, що укладання договору оренди з іншим орендарем на тих самих умовах, які були запропоновані попереднім орендарем свідчить про порушення права на поновлення договору на новий термін.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2017 року (справа № 395/978/16-ц), яка надана для порівняння, суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про застосування до спірних правовідносин норм статті 33 Закону України «Про оренду землі»; визнання недійсним договору оренди землі від 15 жовтня 2013 року та визнання поновленим договір оренди від 11 вересня 2003 року, та виходив з того, що позивач є добросовісним орендарем, конклюдентні дії якого (продовження користування спірною земельною ділянкою, внесення орендної плати після закінчення строку дії договору) свідчать про намір скористатися переважним правом та поновити договір оренди, строку якого закінчився. При цьому суд касаційної інстанції врахував правову позицію, викладену зокрема у постанові Верховного Суду України від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2540цс16.

Наданою для порівняння ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2017 року у справі (№ 709/1874/16-ц) за позовом про визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації права оренди, визнання договору оренди землі продовженим (поновленим), суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення апеляційного суду, погодився з висновком про відмову у задоволенні позову в частині вимог про визнання поновленим договору оренди від 09 жовтня 2004 року та скасування рішення державного реєстратора, посилаючись на те, що пунктом 44 додаткової угоди від 20 листопада 2012 року передбачено, що договір оренди набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації, питання про скасування якої суд вправі вирішити за умови залучення до участі у справі державного реєстратора, як відповідача. Разом з тим, суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про визнання недійсним договору оренди землі від 03 липня 2013 року.

Ухвалою колегії Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 квітня 2017 року у справі (№ 693/443/16-ц) за позовом про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, касаційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, виходив з того, що укладеним договором оренди від 24 лютого 2016 року порушено право позивача на оренду земельних ділянок на підставі договорів від 01 січня 2010 року та 01 січня 2011 року із змінами, внесеними 15 травня 2015 року, у звязку з чим погодився з висновокм судів попередніх інстанцій про визнання спірного договору недійсним.

Таким чином, за результатами оцінки доводів заяви та змісту доданих до неї копій судових рішень колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ не встановлено неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, оскільки вищевказані судові рішення постановлені у справах з різним предметом спору, підставами позову і змістом позовних вимог, порівняно зі справою про перегляд якої подано заяву.

Також не встановлено і невідповідність ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня 2017 року правовим висновкам Верховного Суду України.

Зокрема, у наданій для порівняння постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 23 листопада 2016 року (№ 594/153/16-ц) у справі за позовом визнання недійсним договору оренди землі, визнання поновленим договору оренди землі, визнання додаткової угоди укладеною, Верховний Суд України вказав на необхідність встановлення судами наявність вчинення орендарем конклюдентних дій, а саме продовження користування носієм переважного права спірною земельною ділянкою та внесення ним відповідної орендної плати після закінчення строку дії договору, які б свідчили про його намір скористатися своїм переважним правом та поновити договір оренди землі, строк дії якого закінчився, що підтверджує наявність підстав визнання договору оренди з новим орендарем недійсним, а договір оренди землі з носієм переважного права поновленим. За відсутності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі з попереднім добросовісним орендарем та за відсутності попереднього повідомлення останнього щодо наміру укладення нового договору оренди з новим орендарем, право особи на реалізацію свого переважного права, що передбачено статтею 777 ЦК України та статтею 33 Закону України «Про оренду землі», буде порушено, а така поведінка орендодавця відносно попереднього орендаря буде недобросовісною.

Отже, у справах встановлені різні фактичні обставини, що не свідчить про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Таким чином не знайшли свого підтвердження обставини для перегляду судового рішення, у зв'язку із чим, відповідно до частини першої статті 360-5 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, у задоволенні заяви про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня 2017 року необхідно відмовити.

Керуючись пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України 2004 року, пунктом 1 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у реакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія-Підгайці» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня 2017 рокута рішення апеляційного суду Тернопільської області від 20 вересня 2016 року відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:Н. О. Антоненко В. М. Коротун В. І. Крат В. П. Курило