Постанова

Іменем України

30 травня 2018 року

м. Київ

справа № 524/7159/16-ц

провадження № 61-6059св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя - доповідач), КратаВ. І., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Завод «Агрегатмаш»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 29 березня 2017 року у складі судді Нестеренка С. Г. та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 26 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Прядкіної О. В., Бутенко С. Б., Обідіної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Агрегатмаш» (далі - ТОВ «Завод «Агрегатмаш»), у якому просила визнати незаконними та скасувати накази про притягнення до дисциплінарної відповідальності і звільнення з роботи, поновити на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що з 01 липня 2016 року вона працювала на посаді юрисконсульта у ТОВ «Завод «Агрегатмаш». Звільнена 19 серпня 2016 року за систематичне невиконання обов'язків, покладених трудовим договором.

Вважає своє звільнення незаконним, оскільки порушено її право на працю. Адміністрація ТОВ «Завод «Агрегатмаш» не забезпечила її належним робочим місцем, без її згоди вела відеоспостереження, допустила порушення порядку застосування дисциплінарних стягнень, які оформлені наказами від 04 серпня 2016 року № 17-к, від 05 серпня 2016 року № 18-к, від 16 серпня 2016 року № 24-к, від 17 серпня 2016 року № 25-к та від 19 серпня 2016 року № 26-к. Просила позов задовольнити.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 29 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 26 квітня 2017 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що звільнення позивача здійснено з дотриманням вимог трудового законодавства. ОСОБА_3 неодноразово залишала своє робоче місце без дозволу керівництва, не надаючи обґрунтованих пояснень поважності причин відсутності на робочому місці. При складанні актів щодо відсутності позивача на робочому місці відповідач дотримав відповідний порядок.

У листопаді 2017 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 29 березня 2017 року і ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 26 квітня 2017 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що фактичним місцем роботи визначено місце знаходження адміністрації підприємства - м. Кременчук Полтавської області, проте укладеним трудовим договором конкретне робоче місце не визначено. Кабінет, у якому проведено відеоспостереження, не є робочим місцем, тому факт невиконання або неналежного виконання трудових обов'язків не встановлено. Не зазначено, у чому саме полягає невиконання трудових обов'язків та яку шкоду внаслідок залишення робочого місця заподіяно підприємству.

У березні 2018 року ТОВ «Завод «Агрегатмаш» подало відзив на касаційну скаргу, у якому просило залишити її без задоволення, а судові рішення без змін.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України 12 березня 2018 року справу № 524/7159/16-ц передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга статті 400 ЦПК України).

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суди встановили, що 01 липня 2016 року між ОСОБА_3 і ТОВ «Завод «Агрегатмаш» укладено трудовий договір, позивача прийнято на роботу на посаду юрисконсульта.

За умовами трудового договору ОСОБА_3 встановлено режим робочого часу з перервою на відпочинок і харчування та фактичне робоче місце.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової дисципліни.

Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов'язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов'язків.

Згідно з частиною першою статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано такий захід стягнення як догана.

Частиною першою статті 148 КЗпП Українивизначено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення.

Відповідно до статті 149 цього ж Кодексудо застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Наказом від 04 серпня 2016 року № 17-к ОСОБА_3 оголошено догану за самовільне залишення робочого місця та відсутність на робочому місці 29 липня 2016 року. Позивач відмовилася від надання пояснень щодо причин свого самовільного залишення робочого місця 29 липня 2016 року.

Наказом від 05 серпня 2016 року № 18-к ОСОБА_3 оголошено догану за самовільне залишення робочого місця та відсутність на робочому місці 01 серпня 2016 року. ОСОБА_3 заперечувала свою відсутність на робочому місці на підприємстві та вважала, що акт про це складений з порушенням.

Наказом від 16 серпня 2016 року № 24-к ОСОБА_3 оголошено догану за самовільне залишення робочого місця та відсутність на робочому місці 10 серпня 2016 року. Відсутність позивач пояснювала перебуванням у вбиральні, а також виходом на пошту для відправлення листа на ім'я директораСухоносова В. С.

Наказом від 17 серпня 2016 року № 25-к ОСОБА_3 оголошено догану за самовільне залишення робочого місця та відсутність на робочому місці 11 серпня 2016 року. Позивач зазначала, що перебувала в коридорі за дверима кабінету.

Суди встановили, що відповідач дотримав порядок та строки застосування дисциплінарних стягнень. За кожне порушення трудової дисципліни до ОСОБА_3 застосовано лише одне дисциплінарне стягнення, від неї отримано письмові пояснення, а тому немає правових підстаи для скасування наказів про застосування дисциплінарного впливу у вигляді догани.

Дисциплінарні стягнення, які застосовані до ОСОБА_3 до дати її звільнення, достроково не зняті.

Наказом від 19 серпня 2016 року № 26-к позивача звільнено за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків,покладених трудовим договором, на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України. Підставою стало самовільне залишення робочого місця з 17 год. 24 хв. 16 серпня 2016 року.

У пункті 3 статті 40 КЗпП України передбачено таку підставу для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, як «систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором, або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення».

Такими, що систематично порушують трудову дисципліну, вважаються працівники, які мають дисциплінарне чи громадське стягнення, і порушили її знов. Аналогічне положення міститься в пункті 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів». Буквальне тлумачення цієї норми свідчить про те, що вказане оціночне поняття є кількісним, адже формально достатньо другого проступку (як бачимо, є вказівка на мірну характеристику), вчиненого протягом року після накладення дисциплінарного чи громадського стягнення за перше порушення, для того щоб дії працівника кваліфікувалися як систематичні.

Такими, що мають дисциплінарне стягнення, вважаються працівники, у яких наявні незняті і нескасовані заходи дисциплінарного впливу.

Встановивши систематичне порушення позивачем трудової дисципліни та дотримання відповідачем процедури і строків накладення дисциплінарних стягнень, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання наказу від 19 серпня 2016 року № 26-к про звільнення незаконним та його скасування.

Оскільки ОСОБА_3 неодноразово порушувала трудову дисципліну у вигляді самовільного залишення робочого місця без поважних на те причин та відповідних дозволів адміністрації відповідача, а саме: 29 липня, 01 серпня, 10 серпня 2016 року, за що їй було оголошено догану, після чого знову 16 серпня 2016 року скоїла дисциплінарний проступок, тому її обґрунтованозвільнено з підприємства за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на неї трудовим договором.

Мотиви касаційної скарги про те, що укладеним трудовим договором їй не було визначено конкретне робоче місце, колегія суддів відхиляє.

Відповідно до укладеного між сторонами трудового договору фактичне місце роботи ОСОБА_3 з 01 до 18 липня 2016 року визначене за адресою: вул. Карла Маркса, 11/29, м. Кременчук; з 19 липня 2016 року - за адресою: вул. Єгорова, 77, м. Світловодськ.

Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги ОСОБА_3 та залишення без змін рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 29 березня 2017 року та ухвали апеляційного суду Полтавської області від 26 квітня 2017 року, оскільки судові рішення законні та обґрунтовані.

Керуючись статтями 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 29 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 26 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська СуддіН. О. Антоненко В. І. Журавель В. І. Крат В. П. Курило