Постанова

Іменем України

30 травня 2018 року

м. Київ

справа № 461/6803/16-ц

провадження № 61-15027св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., КратаВ.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - дочірнє підприємство Національної акціонерної компанії «Надра України» «Західукргеологія»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Львівської області від 04 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Павлишина О. Ф., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,

встановив:

У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії «Надра України» «Західукргеологія», в якому з урахуванням уточнень просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 38 597,30 грн та 10 000 грн моральної шкоди.

На обґрунтування своїх вимог посилався на те, що протягом 2009- 2014 років він працював у відокремленому підрозділі «Львівська геологорозвідувальна експедиція» дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії «Надра України» «Західукргеологія», де виконував обов'язки сторожа.

У зв'язку із систематичною затримкою та невиплатою заробітної плати 05 квітня 2014 року він звільнився на підставі частини першої статті 36 КЗпП України за згодою сторін.

На день звільнення відповідач нарахував, але не виплатив йому заробітну плату за період з лютого 2014 року до липня 2014 року в розмірі 4 072,21 грн.

Виплата проведена лише 20 серпня 2015 року, проте остаточний розрахунок із ним відповідач не провів.

Посилаючись на те, що з вини відповідача було затримано виплату належної йому заробітної плати, просив позов задовольнити та відшкодувати моральну шкоду.

Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 26 грудня 2016 року у складі судді Стрельбицького В. В. у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено у зв'язку з пропуском строку звернення до суду (позовної давності).

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 04 квітня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Стягнуто з дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії «Надра України» «Західукргеологія» на користь ОСОБА_3 3 938,50 грн середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, зокрема частини третьої статті 23 ЦК України, статей 116, 117 КЗпП України, статей 41, 63 Конституції України, та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині зменшення розміру відшкодування середнього заробітку за весь час затримки розрахунку і виплати заробітної плати та відмови в задоволенні відшкодування моральної шкоди.

Заявник зазначав, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди.

Зменшуючи розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд не врахував, що між сторонами відсутній спір про розмір належних до виплати сум після звільнення працівника. Крім того, застосувавши принцип співмірності в сторону зменшення розміру відшкодування, не звернув уваги на те, що розмір наявної заборгованості у сумі 1 078,36 грн є якраз і співмірним із його (позивача) середнім заробітком.

Рішення апеляційного суду оскаржується лише в частині вирішення позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, в іншій частині судове рішення не оскаржується, тому в касаційному порядку не переглядається (частина перша статті 400 ЦПК України).

У вересні 2017 року дочірнє підприємство Національної акціонерної компанії «Надра України» «Західукргеологія» подало заперечення, в яких просить залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_3 та залишити без змін оскаржуване судове рішення як таке, що ухвалене із додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зазначав, що до серпня 2015 року безспірною була сума невиплаченої заробітної плати - 4 071,21 грн, яка стягнута в серпні на підставі судового наказу від 06 лютого 2015 року. Сума 1 078,36 грн є компенсацією втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати і є спірною.

Крім того, ОСОБА_3 не надав належних доказів, що підтверджують факт нанесення йому моральної шкоди, тому суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди.

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справу № 461/6803/16-ц передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суд встановив, що ОСОБА_3 працював у відокремленому підрозділі «Львівська геологорозвідувальна експедиція» дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії «Надра України» «Західукргеологія» та 05 квітня 2014 року був звільнений з роботи на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України за згодою сторін.

Станом на 02 лютого 2015 року у дочірньому підприємстві Національної акціонерної компанії «Надра України» «Західукргеологія» перед звільненим працівником ОСОБА_3 наявна заборгованість в сумі 4 072,21 грн за період із лютого 2014 року до липня 2014 року.

Постановою державного виконавця Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження з виконання судового наказу, виданого 06 лютого 2015 року Галицьким районним судом міста Львова, про стягнення з дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії «Надра України» «Західукргеологія» на користь ОСОБА_3 4 071,21 грн.

Згідно з повідомленням Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції від 28 серпня 2015 року ОСОБА_3 виплачено кошти в сумі 4 071,21 грн у серпні 2015 року.

Крім того, 05 квітня 2016 року ОСОБА_3 була виплачена компенсація в сумі 786,25 грн за невчасно виплачену заробітну плату, нараховану за період лютий-квітень 2014 року.

Остаточний розрахунок з позивачем проведено 06 грудня 2016 року шляхом перерахунку 1 078,36 грн, як компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з травня 2014 року до серпня 2015 року

Встановивши, що дочірнє підприємство Національна акціонерна компанія «Надра України» «Західукргеологія» виплатило ОСОБА_3 усі суми, що належать йому від підприємства, лише у грудні 2016 року, апеляційний суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного розрахунку.

Дійшовши висновку про те, що між сторонами існував спір щодо належних позивачу сум при звільненні, зокрема, до серпня 2015 року безспірною була сума невиплаченої заробітної плати - 4 071,21 грн, яка стягнута в серпні на підставі судового наказу від 06 лютого 2015 року, тому сума 1 078,36 грн компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати є спірною, суд зменшив розмір середнього заробітку до 3 938,50 грн.

Відмовляючи у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд виходив ї їх недоведеності.

З висновками апеляційного суду в оскарженій частині погодися не можна з таких підстав.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постановах від 23 грудня 2015 року у справі № 6-837цс15, від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16.

Таким чином, застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду, але виключно при існуванні таких умов: наявність чи виникнення спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплат працівникові сум за трудовим договором на день звільнення, або коли вони (ці суми) повинні бути сплачені роботодавцем та прийняття судом відповідного рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні (цих) сум.

При цьому, принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні полягає у пропорційності частки суми, на яку той мав право (задоволеної судом або визнаної позивачем), порівняно саме із середнім заробітком.

Апеляційний суд, застосувавши принцип співмірності в сторону зменшення розміру відшкодування середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, на вищезазначені норми права уваги не звернув, не надав оцінки доводам позивача, що між ним та відповідачем був відсутній спір про розмір належних до виплати сум на час звільнення та після звільнення, а була наявна лише заборгованість підприємства, яку останнє погашало частинами.

Заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги щодо безпідставної відмови у відшкодуванні моральної шкоди.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

За змістом вказаного положення закону, передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Вирішення позову в частині відшкодування моральної шкоди залежить від вирішення позовних вимог про відшкодування заробітної плати на користь звільненого працівника за час затримки розрахунку.

Встановивши факт тривалого порушення трудових прав позивача у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні та невиплати заробітної плати в період роботи, апеляційний суд, при цьому, не звернув увагу на те, що зазначені обставини призвели до вимушених змін у його життєвих стосунках і такі дії є втручанням у право на майно, та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди.

Ураховуючи вищенаведене, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, рішення апеляційного суду в оскарженій частині не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, під час розгляду якої суду належить урахувати викладене та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 141, 400, 416, 417 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 04 квітня 2017 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 до дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії «Надра України» «Західукргеологія» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та відшкодування моральної шкоди скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:Н. О. Антоненко В. І. Журавель В. М. Коротун В. І. Крат