Історія справи

Постанова

Іменем України

30 травня 2018 року

м. Київ

справа № 328/4249/16

провадження № 61-16193св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представники позивача: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

відповідач - Міністерство оборони України,

представники відповідача: Матвєєнко Галина Миколаївна, Вологжаніна Оксана Дмитрівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Токмацького районного суду Запорізької області у складі судді Петренко Л. В. від 19 липня 2017 року та постанову апеляційного суду Запорізької області у складі колегії суддів: Кримської О. М., Дашковської А. В., Подліянової Г. С. від 28 лютого 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що він проходив військову службу на території Демократичної Республіки Афганістан (далі - ДРА) з 10 серпня 1985 року по 02 лютого 1987 року. У 1986 році при виконанні службового обов'язку він отримав вогнепальні осколкові поранення голови (контузію) та тулуба. Унаслідок отриманих під час проходження військової служби захворювань він змушений тривалий час знаходитись на лікарняному, проходити чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури, оскільки внаслідок проходження військової служби він отримав невиліковні хвороби. У зв'язку із отриманими травмами та захворюваннями порушено його нормальний життєвий стан, він позбавлений можливості реалізовувати свої нормальні життєві функції, звички та бажання, щоденно його турбують головні болі, у нього виникають запаморочення, спостерігається погіршення пам'яті, пониження слуху. Крім того, він не може вести повноцінний спосіб життя, постійно відчуває страждання, психологічний дискомфорт, порушена його душевна рівновага, виражена у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, що негативно впливає на його душевний стан. Моральну шкоду він оцінює у 100 000 грн. На підставі зазначеного просив стягнути з Міністерства оборони України у рахунок відшкодування моральної шкоди на його користь 100 000 грн.

Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 19 липня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди унаслідок протиправних дій відповідача та причинно-наслідкового зв'язку між такими діями та отриманою шкодою.

Постановою апеляційного суду Запорізької області від 28 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог ОСОБА_4

У березні 2018 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій просить скасувати ухвалені судові рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили йому у задоволенні позову, оскільки він надав належні та достатні докази заподіяння йому моральної шкоди у зв'язку із травмами, отриманими під час проходження військової служби на території ДРА, що стало підставою для встановлення йому третьої групи інвалідності.

Відзив на касаційну скаргу відповідач до суду не подав.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» при вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з'ясовувати коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Згідно із статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до пунктів 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотню дію в часі та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Ураховуючи те, що позивач отримав поранення (травму) при виконанні службових обов'язків в ДРА у період з серпня 1985 року по лютий 1987 року, тобто до набрання чинності Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (який набув чинності 20 грудня 1991 року) та ЦК України, коли діючим законодавством взагалі не передбачалось регулювання правовідносин з відшкодування моральної шкоди, тому суди дійшли до правильного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 не ґрунтуються на законі і задоволенню не підлягають, оскільки шкода заподіяна позивачеві у період з серпня 1985 року по лютий 1987 року.

Доводи касаційної скарги про право позивача на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я, отриманого у 1985 - 1987 роках, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано відхилили. Ці доводи не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 19 липня 2017 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 28 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

В. М. Коротун

В. П. Курило