Постанова

Іменем України

30 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 541/2445/17

провадження № 61-40170св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В., Грушицького А. І., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 березня 2018 року в складі судді Городівського О. А. та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 07 червня 2018 року в складі колегії суддів: Одринської Т. В., Панченка О. О., Пікуля В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що з 30 липня 1994 року по 31 липня 2017 року він перебував з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, за період якого ними було придбано квартиру АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0347 га за вказаною адресою, призначену для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Після розірвання шлюбу він ініціював питання про поділ спільного майна у позасудовому порядку, але відповідачка не визнає його право на Ѕ частини квартири та земельної ділянки, що і стало підставою для звернення до суду.

Враховуючи наведене, позивач просив визнати за ним право власності на Ѕ частини спільної сумісної власності подружжя, а саме: квартири АДРЕСА_1 та земельної ділянки, яка призначена для обслуговування квартири АДРЕСА_1 , кадастровий номер 53109000000:50:004:0120.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 березня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частини спільної сумісної власності подружжя, квартиру АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частини спільної сумісної власності подружжя, земельну ділянку, що розташована в АДРЕСА_1 , площею 0,0347 га призначеної для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 53109000000:50:004:0120.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що спірне майно є спільним майном подружжя та підлягає розподілу між ними в рівних частках, оскільки відсутні підстави для відступу від засад рівності таких часток при поділі майна подружжя.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 07 червня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя відповідачкою не спростовано, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що спірне майно придбане за її особисті кошти, чи з іншою метою аніж інтереси сім`ї.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2018 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та змінити рішення суду першої інстанції, шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на 17,8 % спірного майна.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що встановивши, що для придбання спірного майна 95 000,00 грн надали її батьки, а лише 52 537,00 грн було затрачено зі спільного сімейного бюджету, суди неправильно застосували положення статті 60 СК України та безпідставно не відступили від засад рівності часток подружжя. Таким чином має місце неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права (засад справедливості, добросовісності, розумності та принципу верховенства права).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Відповідно до розпорядження Верховного Суду від 16 квітня 2020 року призначений повторний автоматизований розподіл вказаної судової справи.

У квітні 2020 року справу розподілено судді-доповідачу.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

У серпні 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив скаргу відхилити, рішення судів залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У період перебування сторін у шлюбі на підставі договорів купівлі-продажу від 09 та 26 грудня 2014 року на ім`я ОСОБА_2 було придбано квартиру АДРЕСА_1 та земельну ділянку, яка призначена для обслуговування вказаної квартири, кадастровий номер 53109000000:50:004:0120.

Згідно із договорами купівлі-продажу продаж спірної квартири за домовленістю сторін вчинено за 130 000,00 грн, а земельної ділянки за 17 537,00 грн, які сплачені покупцем ОСОБА_2 до підписання договорів.

Придбання відповідачем спірного майна вчинялося за письмовою згодою її чоловіка - ОСОБА_1 , відповідно до положень частини третьої статті 65 СК України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

За частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення- без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Пунктом 3 частини першої статті 57 СК України визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно із частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Виходячи з наведеного, ухвалюючи оскаржувані рішення, суди першої та апеляційної інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог з урахуванням того, що спірне майно - квартира та земельна ділянка, набуте подружжям під час перебування у шлюбі, а тому є їхнім спільним майном та воно підлягає поділу між ними в рівних частинах.

Посилання у касаційній скарзі на те, що кошти у сумі 95 000 грн є особистою власністю ОСОБА_2 , а договори купівлі-продажу квартири і земельної ділянки були укладені не в інтересах сім`ї не підтверджені належними та допустимими доказами.

Доводи касаційної скарги про те, що зазначені кошти були надані батьками відповідача на придбання спірного майна за умови, що вона і позивач будуть проживати у спірній квартирі, тобто укладення договорів купівлі-продажу від 09 грудня 2014 року мало іншу мету ніж набуття майна у спільну сумісну власність, спростовуються матеріалами справи, зокрема змістом самих договорів купівлі-продажу квартири і земельної ділянки та письмовою згодою ОСОБА_1 , наданою нотаріусу на придбання вказаного майна, дослідженими у судовому засіданні.

Крім того, вказані договори купівлі-продажу не містять застереження про те, що кошти у розмірі 95 000 грн є особистою власністю ОСОБА_2 , або надані третіми особами, або укладені в інтересах третіх осіб.

Таким чином, презумпція спільності права власності подружжя на майно не спростована відповідачем, нею не доведені підстави для відступу від засад рівності таких часток при поділі майна.

З урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували, а по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Суд касаційної інстанції вважає, що висновки судів відповідають вимогам закону та не суперечать обставинам, що мають значення для справи, судами правильно застосовано закон, який підлягав до застосування, тому підстав для скасування судових рішень немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Керуючись статтями 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 07 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Сердюк А. І. Грушицький І. М. Фаловська