Історія справи

Постанова КЦС ВП від 30.03.2022 року у справі №296/5050/20

Постанова

Іменем України

30 березня 2022 року

м. Київ

справа № 296/5050/20

провадження № 61-13725св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Підприємство облспоживспілки «Житомирський кооперативний ринок»,

треті особи: Первинна профспілкова організація Підприємства облспоживспілки «Житомирський кооперативний ринок», Житомирська обласна спілка споживчих товариств,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Підприємства облспоживспілки «Житомирський кооперативний ринок», треті особи: Первинна Профспілкова організація Підприємства облспоживспілки «Житомирський кооперативний ринок», Житомирська обласна спілка споживчих товариств, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 11 січня 2021 року у складі судді Драча Ю. І. та постанову Житомирського апеляційного суду від 10 червня 2021 року у складі колегії суддів: Галацевич О. М., Борисюка Р. М., Микитюк О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила поновити її на роботі, визнавши незаконним її звільнення 10 березня 2020 року з роботи з Підприємства облспоживспілки «Житомирський кооперативний ринок» з посади провідного спеціаліста - завідуючої по громадському харчуванню та побутовому обслуговуванню населення згідно з наказом відповідача від 10 березня 2020 року № 4-К «Про розірвання трудового договору у зв`язку із скороченням чисельності працівників»; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10 березня 2020 року по день ухвалення судом судового рішення у справі та моральну шкоду в сумі 100 000,00 грн.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначала, що вона була прийнята на роботу на посаду директора магазину № 2 «Продтовари» в порядку переведення згідно з наказом від 27 квітня 2000 року № 34-к. На цій посаді позивач працювала до червня 2001 року і була переведена на посаду завідуючої торговельним комплексом Спільного підприємства - управління кооперативними ринками облспоживспілки та міської кооперативної торгівлі згідно з наказом від 01 червня 2001 року № 47-к.

11 липня 2003 року Спільне підприємство - управління кооперативними ринками облспоживспілки та міської кооперативної торгівлі було перейменовано в Підприємство облспоживспілки «Житомирський кооперативний ринок» (далі - підприємство).

01 липня 2010 року наказом директора підприємства № 84-к ОСОБА_1 переведено на посаду провідного спеціаліста - завідуючої з громадського харчування та побутовому обслуговуванню населення.

Наказом директора підприємства від 10 березня 2020 року № 4-к «Про розірвання трудового договору у зв`язку із скороченням чисельності працівників» позивача звільнено на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Своє звільнення ОСОБА_1 вважає незаконним, оскільки її посадові обов`язки з керівництва були покладені на іншого працівника.

Ураховуючи наведене, позивач просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Корольовський районний суд м. Житомира рішенням від 11 січня 2021 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що звільнення позивача за пунктом 1 статті 41 КЗпП України відповідач провів з дотриманням норм трудового законодавства.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Житомирський апеляційний суд постановою від 10 червня 2021 року рішенняКорольовського районного суду м. Житомира від 11 січня 2021 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована законністю і обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 04 серпня 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 11 січня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 10 червня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 161/7196/19, від 07 квітня 2021 року у справі № 946/6628/19, від 21 квітня 2021 року у справі № 723/822/20, від 28 квітня 2021 року у справі № 755/14564/18.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідач не виконав свого процесуального обов`язку і не довів законності підстав її звільнення, не довів дотримання ним процедури звільнення її з роботи на межі досягнення нею пенсійного віку.

Висновок суду апеляційної інстанції про те, що суд не вирішує питання щодо доцільності змін в організації виробництва і праці та наступного скорочення штату працівників, поза як вирішення вказаних питань належить до виключної компетенцій роботодавця, є помилковим. Неперевірка судом апеляційної інстанції доводів її апеляційної скарги щодо встановлення підстав для скорочення штату працівників підприємства і законності її звільнення за менш ніж два роки до виходу на пенсію суперечить і не відповідає нормам Конвенції № 158 Міжнародної організації праці «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року», які є обов`язковими до застосування міжнародними нормами в галузі трудового права.

Відповідач не виконав свого процесуального обов`язку і не надав суду доказів відсутності вакантних посад під час двомісячного перебігу попередження позивача про звільнення, не надано доказів вжиття заходів із встановлення наявності у неї права на переважне залишення на роботі. Водноча, допитані в судовому засіданні свідки підтвердили наявність у спірний період вакансій прибиральника службових приміщень по 0,5 ставки та рубщиків. Однак таким доказам суд апеляційної інстанції жодної правової оцінки не надав.

Рішення суду першої інстанції, яким не враховано всі істотні для залишення позивача на роботі і на переведення на одну з вакантних посад обставини, є неправосудним і підлягає скасуванню.

02 листопада 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив Підприємства облспоживспілки «Житомирський кооперативний ринок» на касаційну скаргу, який мотивований законністю і обґрунтованістю оскаржуваних позивачем судових рішень.

ОСОБА_1 була належним чином попереджена про її наступне звільнення у зв`язку із скороченням її посади не пізніше ніж за два місяці до звільнення, про що свідчить її особистий підпис; у зв`язку із відсутністю на підприємстві вакантних посад, які могли б бути запропоновані позивачу у період з дня попередження позивача про звільнення (08.01.2020) та до моменту звільнення (10.03.2020), відповідач об`єктивно не мав можливості запропонувати іншу роботу позивачу. Відповідач обмежений штатним розписом, який узгоджується із засновником. У цей період взагалі ніхто не приймався на роботу, відбулося лише одне переведення працівника, який також підлягав скороченню ( ОСОБА_2 ) на аналогічнузайманій нею раніше посаду: з прибиральника службових приміщень на прибиральника виробничих приміщень. Позивач займала посаду провідного спеціаліста - завідувача по громадському харчуванню та побутовому обслуговуванню населення, яка була єдиною на підприємстві, на підприємстві не було та не з`явилось аналогічних за обсягом та характером трудових обов`язків посад у зазначений період. Звільнення позивача відбулося за попередньої згоди профспілкового комітету.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

28 жовтня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до наказу директора підприємства від 01 листопада 2010 року № 84-к ОСОБА_1 обіймала посаду провідного спеціаліста - завідуючої по громадському харчуванню та побутовому обслуговуванню населення.

ОСОБА_1 має вищу освіту за спеціальністю «Товарознавець продовольчих та непродовольчих товарів».

01 січня 2019 року на підприємстві затверджено та введено в дію штатний розпис, яким передбачено 114,65 штатної одиниці та окремий підрозділ галузі громадського харчування, який включав 10 штатних одиниць, а саме: завідуючий складом громадського харчування (1 штатна одиниця), в кафе « Житній ринок »: бармен (1 штатна одиниця), шеф-кухар (1 штатна одиниця), кухар (1 штатна одиниця), кухонний робітник (1 штатна одиниця). В кафетерії «Винний бар»: бармен (2 штатні одиниці). В кафе « Шашлична »: бармен (1 штатна одиниця). В кафетерії « Житній » (молочний павільйон): бармен (2 штатні одиниці).

Вказаним штатним розписом було передбачено посаду провідного спеціаліста -завідуюча по громадському харчуванню та побутовому обслуговуванню (1 штатна одиниця), яку займала ОСОБА_1 .

Постановою правління ЖОССТ від 23 грудня 2019 року № 136 затверджено новий штатний розпис підприємства, яким передбачено 99,05 штатні одиниці.

У зв`язку із затвердженням нового штатного розпису наказом директора підприємства від 28 грудня 2019 року № 48-К виведено зі штатного розпису підприємства такі штатні одиниці: провідного спеціаліста - завідуючого по громадському харчуванню та побутовому обслуговуванню (1 штатну одиницю), завідуючого складом громадського харчування (1 штатну одиницю), бармена (5 штатних одиниць), шеф-кухаря (1 штатну одиницю), кухаря (1 штатну одиницю), кухонного робітника (1 штатну одиницю), прибиральника виробничих приміщень (1 штатну одиницю) (0,8 ставки посадового окладу), вантажника (1 штатну одиницю).

Наказом директора підприємства від 02 січня 2020 року № 2-К попереджено працівників про наступне звільнення у зв`язку зі скороченням їх посад в порядку статті 49-2 КЗпП України.

ОСОБА_1 попереджено про звільнення 08 січня 2020 року.

08 січня 2020 року підприємство звернулося до Житомирського міського центру зайнятості та подало інформацію про заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, у тому числі щодо посади провідного спеціаліста - завідуючого по громадському харчуванню та побутовому обслуговуванню.

18 лютого 2020 року о 08:00 інспектор з кадрів ОСОБА_3 у телефонному режимі повідомила провідного спеціаліста - завідуючу громадським харчуванням та побутовим обслуговуванням ОСОБА_1 про те, що о 09:00 цього ж дня в кабінеті голови профкому відбудеться засідання профспілкового комітету з питання розгляду подання адміністрації підприємства щодо звільнення ОСОБА_1 , що підтверджується актом комісії у складі голови профкому ОСОБА_5, економіста-статиста ОСОБА_4 , інспектора з кадрів ОСОБА_3

18 лютого 2020 року згідно з протоколом № 2 на засіданні профспілкового комітету надано згоду на звільнення провідного спеціаліста - завідуючої по громадському харчуванню та побутовому обслуговуванню ОСОБА_1 .

У зв`язку з неявкою ОСОБА_1 на засідання профкому 18 лютого 2020 року, повторно, 03 березня 2020 року о 08:30 в приміщенні м`ясного павільйону ринку «Житній» на території підприємства її повідомлено про те, що о 10:00 год 03 березня 2020 року в кабінеті голови профкому відбудеться повторне засідання профспілкового комітету з питання розгляду подання адміністрації підприємства щодо її звільнення. ОСОБА_1 знову в кабінет голови профкому не з`явилася і не повідомила причини своєї неявки.

03 березня 2020 року згідно з протоколом № 4 на засіданні профспілкового комітету надано згоду на звільнення провідного спеціаліста - завідуючої по громадському харчуванню та побутовому обслуговуванню ОСОБА_1 .

Наказом директора підприємства від 10 березня 2020 року № 4-К «Про розірвання трудового договору у зв`язку із скороченням чисельності працівників» позивача звільнено з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Позивачу не було запропоновано переліку вакантних посад для переведення на іншу роботу у зв`язку з відсутністю таких посад.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не

підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Стаття 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Відповідно до пункту 3 статті 62 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Ураховуючи, що підприємство вправі самостійно визначати свою організаційну структуру, встановлювати чисельність працівників і штатний розпис, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що з метою вдосконалення та оптимізації організаційно-управлінської структури апарату управління підприємства у відповідача дійсно відбулося скорочення чисельності та штату працівників.

Згідно з позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц (провадження № 61-312св17), від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц (провадження № 61-1214св18), від 12 червня 2019 року у справі № 297/868/18 (провадження № 61-393св19), суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням на підставі пункту першого частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише в разі відсутності такої роботи інша наявна робота.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Суди встановили, що 08 січня 2020 року позивач попереджена про скорочення посади, яку вона займає, вакантних посад, які існували, але не були запропоновані позивачу з часу ознайомлення з наказом про скорочення і до звільнення, суди не встановили і позивач не довела.

Ураховуючи наведене, висновок судів про дотримання відповідачем при звільненні позивача наведених норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, є обґрунтованим.

Частиною першою статті 42 КЗпП України встановлено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається вказаним у переліку (частина друга статті 42 КЗпП України).

Тобто застосування статті 42 КЗпП України можливе серед працівників, які обіймають ідентичні (тотожні, однакові) посади.

Оскільки посада, яку займала позивач, на підприємстві була єдиною, застосування статті 42 КЗпП України є безпідставним, тому висновки судів у цій частині є правильними.

Установивши, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з дотриманням трудового законодавства, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, про відсутність правових підстав для задоволення позову про поновлення її на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Оскаржувані судові рішення містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування стосовно доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аргументи касаційної скарги є аналогічними доводам позову і апеляційної скарги позивача, яким суди надали належну оцінку та їх спростували, з посиланням на зібрані у справі докази та сформулювали обґрунтовані

висновки у прийнятих судових рішеннях, зводяться до незгоди з ними і необхідності переоцінки фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

За встановлених у цій справі обставин, посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків щодо застосування норм матеріального й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, зазначених у касаційній скарзі, є необґрунтованими, а висновки судів попередніх інстанцій не суперечать зазначеним висновкам.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 11 січня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 10 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун