Історія справи

Постанова КЦС ВП від 30.01.2023 року у справі №166/969/20
Постанова КЦС ВП від 30.01.2023 року у справі №166/969/20

Постанова

Іменем України

30 січня 2023 року

м. Київ

справа № 166/969/20

провадження № 61-16918св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Комунальне некомерційне підприємство «Ратнівська центральна районна лікарня» Ратнівської районної ради,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуКомунального некомерційного підприємства «Ратнівська центральна районна лікарня» Ратнівської районної ради на рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 05 березня 2021 року, додаткове рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 25 березня 2021 року у складі судді Свистун О. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року у складі колегії суддів Бовчалюк З. А., Карпук А. К., Шевчук Л. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року Комунальне некомерційне підприємство «Ратнівська центральна районна лікарня» Ратнівської районної ради (далі - КНП «Ратнівська ЦРЛ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (штрафу).

Позов мотивувало тим, що у червні 2017 року ОСОБА_1 закінчив Державний вищий навчальний заклад «Івано-Франківський національний медичний університет» Міністерства охорони здоров`я України за спеціальністю «Лікувальна справа».

Міністерство охорони здоров`я України надало ОСОБА_1 направлення у розпорядження Ратнівської ЦРЛ для роботи на посаді лікаря-хірурга із вказівкою на дату прибуття 01 серпня 2017 року.

Зазначило, що наказом від 20 липня 2017 року № 154-ос/к Управління охорони здоров`я Волинської обласної державної адміністрації (далі - Волинська ОДА) зарахувало ОСОБА_1 у Ратнівську ЦРЛ на посаду лікаря-інтерна за спеціальністю «Хірургія» з 01 серпня 2017 року до 31 липня 2020 року. Визначила порядок проведення заочної та очної частини інтернатури, виплати заробітної плати на час проходження інтернатури та допомоги у розмірі академічної або соціальної стипендії.

Надалі, 28 липня 2017 року Ратнівська ЦРЛ, в особі головного лікаря Бегаля М. Г., та ОСОБА_1 уклали Договір про співпрацю.

Зазначило, що за умовами Договору Ратнівська ЦРЛ взяла на себе зобов`язання не пізніше 01 серпня 2017 року прийняти для проходження інтернатури ОСОБА_1 строком на три роки з 01 серпня 2017 року до 31 липня 2020 року, а ОСОБА_1 , в свою чергу, після закінчення інтернатури зобов`язався укласти строковий трудовий договір із Ратнівською ЦРЛ строком на 3 роки та працювати протягом 3-х років відповідно до своєї кваліфікації та спеціалізації, що передбачені законодавством, з метою покращення якості медичного обслуговування населення Ратнівського району.

Послалося на те, що за Договір передбачає за відмову від виконання своїх зобов`язань сплату винною стороною іншій стороні 200 000,00 грн штрафу.

Рішенням від 26 лютого 2019 року № 30/6 Ратнівська районна рада сьомого скликання створила КНП «Ратнівська ЦРЛ» через реорганізацію шляхом перетворення Ратнівської ЦЛР.

Виходило з того, що на виконання Договору про співпрацю від 28 липня 2017 року КНП «Ратнівська ЦРЛ» листом від 17 липня 2020 року запропонувала ОСОБА_1 з 01 серпня 2020 року зайняти одну з перелічених вакантних посад.

Проте, ОСОБА_1 у встановлений строк - 01 серпня 2020 року до роботи не приступив, надалі від працевлаштування на посаді лікаря-хірурга КНП «Ратнівська ЦРЛ» відмовився.

Вважає, що КНП «Ратнівська ЦРЛ» виконало умови Договору про співпрацю від 28 липня 2017 року у повному обсязі, тоді, як ОСОБА_1 зобов`язання не виконав, що вкрай негативно позначилось на організації роботи лікарні та якості обслуговування жителів Ратнівського району Волинської області.

Просило суд стягнути з ОСОБА_1 неустойку (штраф) у розмірі 200 000,00 грн та понесені судові витрати.

У жовтні 2020 року звернувся до суду із зустрічним позовом до КНП «Ратнівська ЦРЛ» про визнання недійсним Договору про співпрацю від 28 липня 2017 року.

Зустрічний позов мотивував тим, що Договір про співпрацю від 28 липня 2017 року суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, нормам міжнародних договорів, а також моральним засадам суспільства.

Зазначив що, з огляду на Положення про спеціалізацію (інтернатуру) випускників вищих медичних і фармацевтичних закладів освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації медичних факультетів університетів, затверджене наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 вересня 1996 року № 291, спеціалізація (інтернатура) є обов`язковою формою післядипломної підготовки випускників всіх факультетів медичних і фармацевтичних вищих закладів освіти III-IV рівнів акредитації медичних факультетів університетів незалежно від підпорядкування та форми власності, після закінчення якої їм присвоюється кваліфікація лікаря (провізора)-спеціаліста певного фаху; зарахування молодих спеціалістів в інтернатуру здійснюється наказом Міністерства охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, управління охорони здоров`я обласної, Київської, Севастопольської міської держадміністрації, обласного, міст Києва та Севастополя Виробничого об`єднання «Фармація», обласної, міст Києва та Севастополя санітарно-епідеміологічної станції; підставою для зарахування в інтернатуру є диплом лікаря (провізора) з певної лікарської (провізорської) спеціальності, посвідчення про направлення на роботу за персональним розподілом або довідка про право самостійного працевлаштування.

Послався на те, що його зарахували на посаду лікаря-інтерна за спеціальністю «Хірургія» Ратнівської ЦРЛ на підставі наказу Управління охорони здоров`я Волинської ОДА від 20 липня 2017 року № 154, за попередньо отриманим 23 березня 2017 року від Міністерства охорони здоров`я України направленням на роботу № 20.

28 липня 2017 року між ОСОБА_1 та Ратнівська ЦРЛ підписали спірний Договір про співпрацю, як основну умову та підставу для проходження інтернатури.

Виходив з того, що наказом від 20 липня 2017 року № 154 «Про зарахування в інтернатуру ОСОБА_1 » Управління охорони здоров`я Волинської ОДА обов`язки за Договором про співпрацю поклала на ЦРЛ, а тому вимога про укладення спірного Договору про співпрацю від 28 липня 2017 року, як передумова проходження інтернатури, була необґрунтованою.

Вважає, що єдиним його зобов`язанням було укласти протягом 10 календарних днів з дня закінчення інтернатури строковий трудовий договір з Ратнівською ЦРЛ терміном на 3 роки.

31 липня 2020 року він звільнений із роботи у зв`язку із закінченням строку навчання в інтернатурі (пункт 2 стаття 36 КЗпП України).

На його думку, Закон України «Про вищу освіту» не містить умов про обов`язковість трирічного відпрацювання після закінчення навчання.

Виходив з того, що єдиною метою укладення спірного договору, з боку Ратнівської ЦРЛ, була примусова (обов`язкова) праця ОСОБА_1 .

Зазначив, що оспорений Договір про співпрацю суперечить статті 43 Конституції України, пункту 3 статті 4 Конвенції про захист прав люди тини і основоположних свобод, Конвенції Міжнародної організації праці № 29 «Про примусову чи обов`язкову працю», статті 1 Міжнародної Конвенції «Про скасування примусової праці» № 105, що ратифікована Законом України від 05 жовтня 2000 року, Закону України «Про вищу освіту», за якими примусова чи обов`язкова праця в Україні забороняються, тому відповідно до частини першої статті 203 ЦК України, статті 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним.

Просив суд визнати недійсним Договір про співпрацю від 28 липня 2017 року, укладений між ним та Ратнівською ЦРЛ, правонаступником якої є КНП «Ратнівська ЦРЛ».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням від 05 березня 2021 року Ратнівський районний суд Волинської області у задоволенні первісного позову відмовив за безпідставністю.

Зустрічний позов задовольнив.

Визнав недійсним Договір про співпрацю від 28 липня 2017 року між ОСОБА_1 та Ратнівською ЦРЛ, правонаступником якої є КНП «Ратнівська ЦРЛ».

Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що до трудових відносин, якщо вони не врегульовані актами трудового законодавства, застосовуються положення Цивільного кодексу.

Зазначив, що трудове законодавство не врегульовало можливість укладення попередніх договорів, укладення таких договорів не суперечить суті трудових правовідносин, відтак у правовідносинах, що виникли між сторонами, застосовними є положення ЦК України щодо попереднього договору.

Ознаки попереднього договору має укладений сторонами Договір про співпрацю від 28 липня 2017 року, оскільки такий договір не містить всіх умов, характерних для трудового договору.

Послався на те, що, укладаючи 28 липня 2017 року Договір про співпрацю, Ратнівська ЦРЛ продублювала у ньому свої обов`язки, які фактично уже були виконані на підставі наказу Управління охорони здоров`я Волинської ОДА.

Вважав, що обов`язок передбачення у штатному розписі штатної одиниці, надання робочого місця і обсягу роботи, виплати заробітної плати є похідними й обумовлений фактичним зарахуванням ОСОБА_1 на посаду лікаря-інтерна.

Дійшов висновку, що укладення Договору про співпрацю спрямовано виключно на фіксацію зобов`язання ОСОБА_1 укласти протягом 10 календарних днів з дня закінчення інтернатури строковий трудовий договір з Ратнівською ЦРЛ терміном на 3 роки в порядку визначеним чинним трудовим законодавством та роботу відповідно до своєї кваліфікації та спеціалізації, що передбачені законодавством протягом 3-років.

Зазначив, що про конституційне право випускників медичних вищих навчальних закладів України на вільний вибір місця подальшої роботи свідчить Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту» від 06 жовтня 2016 року №1662), який набрав чинності з 01 січня 2017 року і скасував обов`язковість працевлаштування для випускників, підготовка яких здійснювалась за державним (регіональним) замовленням за спеціальностями медичної (фармацевтичної) галузі.

Станом на дату укладення Договору про співпрацю законодавча норма про обов`язковість відпрацювання випускником медичного вищого навчального закладу після закінчення інтернатури втратила чинність.

Вважає, що з огляду на статті 203 238 ЦК України, сторони при укладенні договору зобов`язані дотримуватися загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема вимоги про несуперечливість змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Послався на те, що умова договору про обов`язок укласти трудовий договір є порушенням права громадянина України щодо вільного вибору місця роботи.

Виходив з того, що Договір про співпрацю від 28 липня 2017 року суперечить Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенції Міжнародної організації праці «Про примусову чи обов`язкову працю», Міжнародній Конвенції «Про скасування примусової праці», Закону України «Про вищу освіту», відповідно до яких примусова чи обов`язкова праця в Україні забороняються.

Дійшов висновку, що укладений сторонами договір спрямований на порушення конституційного права людини і громадянина щодо вільного вибору місця роботи, отже, такий договір за статтею 228 ЦК України є таким, що порушує публічний порядок.

Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Дійшов висновку, що враховуючи установлену судом недійсність укладеного сторонами Договору про співпрацю, відсутні підстави для стягнення із ОСОБА_1 штрафу за невиконання умов такого договору.

Додатковим рішенням Ратнівського районного суду Волинської області від 25 березня 2021 року заяву адвоката Мартинюка С. І. в інтересах ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат задоволено.

Стягнуто з КНП «Ратнівська ЦРЛ» на користь ОСОБА_1 1 6840,80 грн судових витрат.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

КНП «Ратнівська ЦРЛ» подало апеляційну скаргу на рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 05 березня 2021 року у частині відмови у задоволенні позову КНП «Ратнівська ЦРЛ» до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (штрафу) та на додаткове рішення цього суду від 25 березня 2021 року.

Волинський апеляційний суд постановою від 26 серпня 2021 року апеляційну скаргу КНП «Ратнівська ЦРЛ» залишив без задоволення, а рішення місцевого суду в оскарженій частині та додаткове рішення залишив без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішення місцевого суду в частині задоволення зустрічного позову про визнання недійсним Договору про співпрацю від 28 липня 2017 року не оскаржено, набрало законної сили та має преюдиційне значення для вирішення первісного позову.

Задовольняючи заяву ОСОБА_1 про стягнення судових витрат, які складаються з судового збору та витрат на правничу допомогу, місцевий суд правильно вважав такі вимоги обґрунтованими.

Послався на те, що оплата судового збору ОСОБА_1 підтверджена квитанцією про оплату, а витрати на правничу допомогу є обґрунтованими з врахуванням обсягу робіт і часу витраченого на підготовку процесуальних документів, співмірністю з складністю справи та за відсутності доведеності відповідачем їх неспівмірності.

Дійшов висновку про те, що доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду та не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2021 року до Верховного Суду, КНП «Ратнівська ЦРЛ», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило повністю скасувати рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 05 березня 2021 року, додаткове рішення цього суду від 25 березня 2021 року, постанову Волинського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року. Ухвалити нове судове рішення, яким позов КНП «Ратнівська ЦРЛ» до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (штрафу) задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 16 листопада 2021 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу КНП «Ратнівська ЦРЛ»мотивувало тим, що касаційна скарга має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права.

Зазначило, що поза увагою судів залишився той факт, що усупереч статті 83 ЦПК України відповідач не надав суду жодного належного, допустимого та достатнього доказу, на підтвердження того, що умови Договору про співпрацю від 28 липня 2017 року будь-яким чином погіршили становище відповідача порівняно із законодавством України про працю.

Послалося на те, що ОСОБА_1 з моменту укладення Договору про співпрацю від 28 липня 2017 року та до звернення КНП «Ратнівська ЦРЛ» з позовом у зв`язку з його невиконанням законності Договору його не оспорював, тому, на думку заявника, він не може вважатись недійсним.

Виходило з того, що у Договорі сторони обумовили укладення строкового трудового договору, що жодним чином не порушує права громадянина на вільний вибір місця роботи, а навпаки є гарантією його працевлаштування.

Підписаний сторонами Договір не виключає можливості останнього обрати інше місце роботи, за умови сплати неустойку (штраф).

Вважає, що суди неправильно застосували норми матеріального права, порушили норми процесуального права та принцип змагальності сторін.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що за направленням Міністерства охорони здоров`я України від 23 березня 2017 року № 20 ОСОБА_1 , як такий, що закінчив Державний вищий навчальний заклад «Івано-Франківський національний медичний університет» Міністерства охорони здоров`я України за спеціальністю «Лікувальна справа» направлений у розпорядження Ратнівської ЦЛР для роботи на посаді лікаря-хірурга із вказівкою на дату прибуття - 01 серпня 2017 року (т. 1, а. с. 20).

На підставі цього направлення відповідно до наказом від 20 липня 2017 року № 154-ос/к Управління охорони здоров`я Волинської ОДА зарахувало ОСОБА_1 у Ратнівську ЦРЛ на посаду лікаря-інтерна за спеціальністю «Хірургія» з 01 серпня 2017 року до 31 липня 2020 року. У пункті 5 цього наказу зазначило: «Після закінчення інтернатури ОСОБА_1 направити у розпорядження головного лікаря Ратнівської ЦРЛ для роботи на посаді лікаря-хірурга.» (т. 1, а. с. 29).

Наказом від 28 липня 2017 року № 289-ос головний лікар Ратнівської ЦРЛ зарахував ОСОБА_1 до Ратнівської ЦРЛ на посаду лікаря-інтерна за спеціальністю «Хірургія» з 01 серпня 2017 року до 31 січня 2020 року.

Ратнівська ЦРЛ, в особі головного лікаря Бегаля М. Г. , та ОСОБА_1 28 липня 2017 року уклали Договір про співпрацю (т. 1, а. с. 30, 31).

За умовами Договору Ратнівська ЦРЛ взяла на себе зобов`язання не пізніше 01 серпня 2017 року прийняти для проходження інтернатури ОСОБА_1 строком на три роки з 01 серпня 2017 року до 31 липня 2020 року, а ОСОБА_1 , в свою чергу, після закінчення інтернатури зобов`язався укласти строковий трудовий договір із Ратнівською ЦРЛ строком на 3 роки та працювати протягом 3-х років відповідно до своєї кваліфікації та спеціалізації, що передбачені законодавством, з метою покращення якості медичного обслуговування населення Ратнівського району.

За відмову від виконання своїх зобов`язань Договір передбачає сплату винною стороною іншій стороні 200 000,00 грн штрафу (пункт 3.2 Договору).

ОСОБА_1 присвоєно звання лікаря-спеціаліста за спеціальністю «Хірургія», що підтверджується сертифікатом спеціаліста № 233/25-20 (т. 1, а. с. 34).

Відповідно до листа Ратнівської ЦРЛ від 17 липня 2020 року ОСОБА_1 запропоновали зайняти з 01 серпня 2020 року одну із вакантних посад лікаря.

У зв`язку із відмовою ОСОБА_1 від подальшого працевлаштування на посаді лікаря-хірурга, після закінчення інтернатури, 07 серпня 2020 року комісія Ратнівської ЦРЛ склала акт.

Наказом від 31 липня 2020 року № 357-ос головний лікар Ратнівської ЦРЛ звільнив ОСОБА_1 за закінченням інтернатури відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України.

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до КНП «Ратнівська ЦРЛ» про визнання недійсним Договору про співпрацю від 28 липня 2017 року (т. 1 а. с. 44-50).

Ратнівський районний суд Волинської області рішенням від 05 березня 2021 року зустрічний позов задовольнив, визнав недійсним Договір про співпрацю від 28 липня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та Ратнівською ЦРЛ, правонаступником якої є КНП «Ратнівська ЦРЛ».

Волинський апеляційний суд ухвалою від 20 квітня 2021 року залишаючи без руху апеляційну скаргу КНП «Ратнівська ЦРЛ» на рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 05 березня 2021 року та додаткове рішення цього суду від 25 березня 2021 року, зазначив, що представник позивача за первісним позовом оскаржив рішення місцевого суду лише в частині відмови у задоволенні вимог первісного позову, а тому розмір судового збору необхідно вираховувати з ціни первісного позову (т. 1, а. с 197).

КНП «Ратнівська ЦРЛ» на виконання зазначеної ухвали сплатило судовий збір виключно за вимогами первісного позову.

Тобто, рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 05 березня 2021 року в частині задоволених вимог зустрічного позову не оскаржено, набрало законної сили та має преюдиційне значення для вирішення первісного позову.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Предметом касаційного оскарження заявник зазначив рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 05 березня 2021 року, додаткове рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 25 березня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року у повному обсязі.

Проте, за змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України, рішення суду першої інстанції можуть бути предметом перегляду суду касаційної інстанції лише після їх апеляційного перегляду.

З прохальної частини апеляційної скарги КНП «Ратнівська ЦРЛ» та постанови апеляційного суду слідує, що предметом апеляційного перегляду перебували рішення місцевого суду у частині відмови у задоволенні позову КНП «Ратнівська ЦРЛ» про стягнення неустойки (штрафу) та додаткове рішення суду першої інстанції щодо судових витрат.

Отже, рішення місцевого суду у частині задоволення зустрічного позову не було предметом розгляду апеляційного суду, тому у касаційному порядку не переглядається.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частинами другою та третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до КНП «Ратнівська ЦРЛ» про визнання недійсним Договору про співпрацю від 28 липня 2017 року (т. 1 а. с. 44-50).

Ратнівський районний суд Волинської області рішенням від 05 березня 2021 року зустрічний позов задовольнив, визнав недійсним Договір про співпрацю від 28 липня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та Ратнівською ЦРЛ, правонаступником якої є КНП «Ратнівська ЦРЛ».

КНП «Ратнівська ЦРЛ» на рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 05 березня 2021 року у частині відмови у задоволенні позову КНП «Ратнівська ЦРЛ» до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (штрафу) та на додаткове рішення цього суду від 25 березня 2021 року подало апеляційну скаргу (т. 1, а. с. 179-182).

Волинський апеляційний суд ухвалою від 20 квітня 2021 року залишаючи без руху апеляційну скаргу КНП «Ратнівська ЦРЛ» на рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 05 березня 2021 року та додаткове рішення цього суду від 25 березня 2021 року, зазначив, що представник позивача за первісним позовом оскаржує рішення місцевого суду в частині відмовлених позовних вимог первісного позову, а тому розмір судового збору необхідно вираховувати з ціни первісного позову (т. 1, а. с 197).

КНП «Ратнівська ЦРЛ» на виконання зазначеної ухвали сплатило судовий збір виключно за вимогами первісного позову.

Тобто, рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 05 березня 2021 року в частині задоволених вимог зустрічного позову не оскаржувалось, набрало законної сили та має преюдиційне значення для вирішення первісного позову.

Верховний Суд враховуючи установлену судом недійсність укладеного сторонами Договору про співпрацю, погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що підстави для стягнення із ОСОБА_1 штрафу за невиконання умов такого договору відсутні.

Щодо відсутності висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Подаючи касаційну скаргу КНП «Ратнівська ЦРЛ» зазнала, що вона має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права.

Крім того, справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для позивача, який подає касаційну скаргу, оскільки останнім до суду подано ще позовні заяви аналогічного характеру.

Цей довід касаційної скарги не знайшов свого підтвердження у справі.

У постанові від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20 (провадження № 61-16181св20). Верховний Суд дійшов висновку про те, що зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

У справі, що переглядається, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з необґрунтованості первісного позову у зв`язку з визнанням недійсним Договору про співпрацю від 28 липня 2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та Ратнівською ЦРЛ, правонаступником якої є КНП «Ратнівська ЦРЛ».

Аналіз відкритих даних Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що у судах на розгляді за позовом КНП «Ратнівська ЦРЛ» про стягнення неустойки (штрафу) перебувало три судові справи № 166/969/20 (справа, яка переглядається), № 166/144/20, № 166/988/20.

Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.

Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) звернула увагу на те, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Судові справи № 166/144/20 та № 166/988/20 є не подібними із справою № 166/969/20, яка переглядається Верховним Судом, за фактичними обставинами, оскільки у цій справі відповідач подав зустрічний позов до КНП «Ратнівська ЦРЛ» про визнання недійсним Договору про співпрацю.

За таких обставин відсутня необхідність у висловленні висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Крім того, оскаржуючи додаткове рішення та постанову суду апеляційної інстанції в частині відшкодування судових витрат КНП «Ратнівська ЦРЛ» у касаційній скарзі посилається на обставини та висновки, яких дійшли суди першої та апеляційної інстанції, містить цитування норм права та рішень Європейського суду з прав людини, посилання на постанови Великої Палати Верховного Суду щодо мотивування судових рішень, проте обґрунтування незаконності висновків у частині вирішення справи судами попередніх інстанцій щодо відшкодування судових витрат немає.

За таких обставин додаткове рішення та постанова суду апеляційної інстанції в частині відшкодування судових витрати не може бути предметом перегляду суду касаційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги є неприйнятними, оскільки переоцінка доказів та встановлення нових обставин у справі перебуває поза межами повноважень суду перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначеними статтею 400 ЦПК України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Ратнівська центральна районна лікарня» Ратнівської районної ради залишити без задоволення.

Рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 05 березня 2021 року, додаткове рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 25 березня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк І. М. Фаловська