Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.02.2018 року у справі №336/567/17

Постанова

Іменем України

30 січня 2019 року

м. Київ

справа № 336/567/17

провадження № 61-3576св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя у складі судді Наумова О. О. від 07 липня 2017 року та рішення Апеляційного суду Запорізької області у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Маловічко С. В., Гончар М. С., від 14 грудня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 27 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, згідно з умовами якого ОСОБА_4 отримала кредит у розмірі 64 628,20 грн на купівлю автомобіля зі строком повернення до 26 вересня 2012 року, зі сплатою 1,34 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, щомісячної винагороди у розмірі 0,14 % від суми виданого кредиту.

Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 30 листопада 2016 року становить 293 403,85 грн.

З урахуванням зазначеного, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з відповідача на користь банку заборгованість у розмірі 105 413,36 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 35 023,42 грн; заборгованості за відсотками за користування кредитом - 49 823,14 грн; заборгованості з комісії за користуванням кредитом - 2 566,80 грн та пені за невчасне виконання зобов'язань за договором - 18 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 липня 2017 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження розміру заборгованості, розрахунки банку є незрозумілими для суду, у ньому не враховані банком грошові кошти, отримані від продажу заставного автомобіля.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 14 грудня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, рішення суду першої інстанції змінено в частині правового обґрунтування причин відмови у позові.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що банк, прийнявши у грудні 2009 року у боржника предмет застави, реалізував його у лютому 2015 року, чим допустив прострочення кредитора. При цьому після продажу автомобіля заборгованість за тілом кредиту відсутня, а інші вимоги банку не підлягають задоволенню у зв'язку з простроченням кредитора.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, що подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач передала банку у грудні 2009 року автомобіль, придбаний за кредитні кошти, але не надала довіреність на його реалізацію, у зв'язку з чим банк був позбавлений можливості реалізувати автомобіль. Рішенням суду від 21 червня 2011 року звернуто стягнення на вказаний автомобіль і банк отримав право продажу вказаного предмета застави, однак не зміг його реалізувати, оскільки на автомобіль було накладено арешт. Рішенням суду від 17 грудня 2014 року автомобіль звільнено з-під арешту. 24 квітня 2015 року кошти від реалізації автомобіля зараховано у рахунок погашення кредиту.

Зазначав, що суди мали право на зменшення розміру збитків та неустойки, однак дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами, комісії та пені.

Відзив на касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відповідач не подав.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У справі, що переглядається, установлено, що 27 вересня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладений кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 64 628,20 грн на купівлі автомобіля, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,34 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, щомісячної винагороди у розмірі 0,14 % від суми виданого кредиту на придбання автомобіля, зі строком повернення до 26 вересня 2012 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 28 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_4 укладений договір застави, згідно з яким остання надала в заставу банку автомобіль марки «DAEWOO-FSO LANOS TF69Y», 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1.

У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором 02 грудня 2009 року за актом приймання-передачі ОСОБА_4 передала банку предмет застави.

Звертаючись до суду з цим позовом, банк просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, яка утворилась станом на 30 листопада 2016 року, у розмірі 105 413,36 грн та складається із: заборгованості за тілом кредиту - 35 023,42 грн; заборгованості за відсотками за користування кредитом - 49 823,14 грн; заборгованості з комісії за користуванням кредитом - 2 566,80 грн та пені за невчасне виконання зобов'язань за договором - 18 000,00 грн.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 червня 2011 року, яке набрало законної сили, у рахунок погашення заборгованості за вищевказаним кредитним договором, яка утворилась станом на 21 квітня 2011 року у розмірі 75 483,63 грн і складалась із: заборгованості за тілом кредиту - 41 841,26 грн, заборгованості за процентами - 22 890,34 грн, заборгованості з комісії - 1 283 грн, пені - 9 468,63 грн, звернуто стягнення на предмет застави шляхом його продажу ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_4 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з правом вчинення всіх необхідних дій.

28 січня 2015 року на підставі вказаного судового рішення автомобіль знято з реєстрації в органах ДАІ та 03 лютого 2015 року продано. Кошти на погашення кредиту у сумі 97 000 грн надійшли на рахунок банку 24 квітня 2015 року.

Згідно з розрахунком заборгованості, наданим банком до суду апеляційної інстанції, банк зарахував кошти, отримані від реалізації заставного автомобіля, в сумі 96 794,73 грн у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, а саме: на погашення тіла кредиту зараховано 42 334,61 грн, на погашення відсотків - 44 995,49 грн, на погашення пені - 9 468,63 грн. Із вказаного розрахунку вбачається, що розмір заборгованості за кредитним договором станом на 30 листопада 2016 року становить 271 618,80 грн і складається із: заборгованості за процентами - 64 213,73 грн, заборгованості за комісією - 2 566,80 грн, заборгованості за пенею - 204 838,27 грн. При цьому заборгованість за тілом кредиту - 0,00 грн (а. с. 190-194).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції в незміненій частині та рішення апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Установивши, що станом на час звернення до суду з цим позовом, заборгованість за тілом кредиту була відсутня у зв'язку з виконанням судового рішення про звернення стягнення на предмет застави (розрахунок банку - а. с. 190-194), суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за тілом кредиту.

Переглядаючи судові рішення в частині стягнення процентів, комісії та пені, колегія суддів виходить із такого.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом та пеню припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження 14-154цс18), звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Сторони встановили у кредитному договорі строк його виконання до 26 вересня 2012 року (пункт 7.1 договору). Однак у квітні 2011 року банк достроково вимагав звернути стягнення на предмет застави у рахунок погашення усієї заборгованості за кредитом і рішення суду про задоволення таких вимог банку засвідчило зміну строку виконання договору у повному обсязі.

Отже, позовні вимоги про стягнення процентів, комісії та пені, які нараховані поза межами дії строку кредитного договору, є безпідставними, оскільки суперечать встановленим судом обставинам справи і висновкам, викладеним у вищезгаданих постановах Верховного Суду, які суд враховує відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України.

У цьому випадку права кредитора можуть бути захищені у порядку, передбаченому статтею 625 ЦК України, а тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог, а доводи касаційної скарги про обґрунтованість позовних вимог про стягнення процентів, комісії та пені є безпідставними.

Що стосується нарахованих банком процентів, пені і комісії за період дії кредитного договору (проценти - 22 890,34 грн, комісія - 1 283 грн, пеня - 9 468,63 грн), то вони були погашені, що підтверджується розрахунком, наданим банком до суду апеляційної інстанції (а. с. 190-194), тому в цій частині доводи касаційної скарги також не ґрунтуються на обставинах справи і вимогах закону.

При цьому мотивація рішення суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову банку у зв'язку із простроченням кредитора є неправильною, разом із тим це не впливає на висновок суду про відмову у його задоволенні та не може бути є підставою для скасування рішення суду, оскільки не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

З урахуванням викладеного, рішення апеляційного суду про відмову у задоволенні позовних вимог банку у повному обсязі у зв'язку з їх безпідставністю є законним і обґрунтованим, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій частині та рішення апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 липня 2017 року в незміненій частині та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 14 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: О. В. Білоконь Є. В. Синельников С. Ф. Хопта Ю. В. Черняк