Історія справи

Постанова КЦС ВП від 06.02.2018 року у справі №484/272/16

Постанова

Іменем України

30 січня 2018 року

м. Київ

справа № 484/272/16-ц

провадження № 61-913св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого: Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Кузнецова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С.,

Усик Г. І.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - фермерське господарство «Оазис»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 березня 2016 року у складі судді Маржиної Т. В. та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 11 квітня 2016 року у складі суддів Галущенка О. І., Самчишиної Н. В., Серебрякової Т. В.

В С Т А Н О В И В :

У січні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до фермерського господарства «Оазис» (далі - ФГ Оазис )про повернення земельних ділянок.

Вимоги за позовом мотивовані тим, що відповідно до державного акта на право власності на земельні ділянки серії НОМЕР_1, виданого на підставі розпорядження Первомайської районної державної адміністрації від 20 травня 2003 року № 149-р ОСОБА_4 належать п'ять земельних ділянок загальною площею 6,15 га, розташованих в межах території Романовобалківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області. 1 жовтня 2004 року між нею та ФГ «Оазис» укладений договір оренди № 134 зазначених земельних ділянок терміном на 10 років.

1 грудня 2005 року договір оренди зареєстрований в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі по Романовобалківській сільській раді, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис за № 040502200245.

Посилаючись на те, що в грудні 2015 року строк дії договору закінчився, проте на її прохання повернути земельну ділянку відповідач відповів відмовою, позивач просила задовольнити позов в повному обсязі.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 березня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що положення статей 627, 638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 18, 20 Закону України «Про оренду землі» та правова позиція, викладена у Постанові Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року № 6-162цс13 визначають, що строк дії договорів оренди землі слід обчислювати з моменту їх укладення, а не державної реєстрації.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 11 квітня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Суд апеляційної інстанції, зокрема, вказав, що перебіг строку договору починається саме з моменту його укладення. Разом із тим цивільні права та обов'язки, на досягнення яких спрямоване волевиявлення сторін договору оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, просить скасувати рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 11 квітня 2016 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що при ухваленні оскаржуваних рішень судами неповно з'ясовані всі обставини справи, зокрема, не взято до уваги пункт 10.4 договору оренди землі відповідно до якого зазначений договір набуває чинності з моменту його реєстрації. Крім того, згідно акту приймання-передачі, земельні ділянки за спірним договором передані в натурі орендарю саме 1 грудня 2015 року.

12 липня 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 березня 2016 року справу за позовом ОСОБА_4 до ФГ «Оазис» про повернення земельних ділянок, призначено до судового розгляду.

У серпні 2016 року ФГ «Оазис» подало заперечення на касаційну скаргу, вказуючи на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстав для їх скасування немає.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII«Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

3 січня 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої та апеляційної інстанції не відповідають.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_3 відповідно до державного акта на право власності на земельні ділянки серії НОМЕР_1, виданого на підставі розпорядження Первомайської районної державної адміністрації від 20 травня 2003 року № 149-р належать земельні ділянки загальною площею 6,15 га, розташовані в межах території Романовобалківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області. 1 жовтня 2004 року між нею та ФГ «Оазис» укладений договір оренди № 134 зазначених земельних ділянок терміном на 10 років.

Договір оренди зареєстрований 1 грудня 2005 року в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі по Романовобалківській сільській раді, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис за № 040502200245.

8 вересня та 1 грудня 2014 року позивач направила ФГ «Оазис» заяви про повернення земельних ділянок у зв'язку із закінченням строку дії договору, на які отримала відповіді про те, що договір оренди закінчується лише 1 грудня 2015 року, а тому її вимога про повернення земельної ділянки є завчасною (а. с. 5-6, 10-12).

17 листопада 2015 року ОСОБА_3 направила відповідачу аналогічну заяву, однак отримала запрошення від голови ФГ «Оазис» КолесніченкоВ. І. на дружню бесіду (7-9).

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

За змістом статей 18 та 20 цього Закону (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

У справі, яка переглядається, пунктом 1.4 договору оренди землі встановлено, що земельна ділянка надається в оренду строком на 10 років. Відповідно до пункту 10.4 договір набуває чинності з моменту його реєстрації (а. с. 15-16).

Отже, строк дії спірного договору оренди землі починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення.

Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов'язки по договору, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Актом приймання-передачі земельної ділянки в натурі (на місцевості) спірні земельні ділянки передані в користування орендарю 1 грудня 2005 року, тобто в день їх державної реєстрації (а. с. 18).

Саме з цієї дати починається перебіг строку договору оренди.

Крім того, згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 25 грудня 2015 року № НВ-4801857382015 вбачається, що строк дії договору оренди від 1 жовтня 2004 року встановлений до 1 грудня 2015 року (а. с. 28-29).

З урахуванням зазначених норм матеріального права строк дії спірного договору спливає 1 грудня 2015 року.

Аналіз вищезазначених норм дає підстави для висновку про те, що ОСОБА_3 направивши заяви ФГ «Оазис» 8 вересня та 1 грудня 2014 року з повідомленням про небажання продовження договору оренди, не пропустила визначений пунктом 6.1 договору строк, тому відсутні підстави для його пролонгації.

Така правова позиція узгоджується з висновком викладеним у постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року № 6-2777цс16.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 про повернення земельних ділянок, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов неправильного висновку про те, що строк дії договорів оренди землі слід обчислювати з моменту їх укладення, а не державної реєстрації.

Суди попередніх інстанцій, у порушення вищевказаних положень закону, не звернули увагу на те, що направивши заяви ФГ «Оазис» 8 вересня та 1 грудня 2014 року з повідомленням про небажання продовження договору оренди землі, ОСОБА_3 не пропустила визначений пунктом 6.1 вищевказаного договору строк, оскільки виконала його вимоги та письмово заявила відповідачу за 1 рік до закінчення строку дії договору, про намір його припинити.

Таким чином, доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що оскаржувані рішення ухвалені без додержанням норм матеріального права, а саме статей 18 та 20 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), статей 210, 627, 631, 638 ЦК України. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 11 квітня 2016 року скасувати.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За правилами статті 141 ЦПК України з відповідача ФГ «Оазис» на користь позивача ОСОБА_3 підлягають стягненню понесені нею судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг у загальному розмірі 1 818 грн. 96 коп.

Керуючись статями 141, 400, 409, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 11 квітня 2016 року скасувати.

Позовну заяву ОСОБА_3задовольнити.

Витребувати від фермерського господарства «Оазис» належні ОСОБА_3 земельні ділянки, які відповідно до Державного акту про право власності на земельні ділянки серії НОМЕР_1, виданого на підставі розпорядження Первомайської районної державної адміністрації від 20 травня 2003 року за № 149-р належать їй на праві власності та розташовані в межах території Романовобалківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області: площею 5,92 га кадастровий номер НОМЕР_2; площею 0,13 га кадастровий номер НОМЕР_3; площею 0,01га кадастровий номер НОМЕР_4 площею 0,02 га кадастровий номер НОМЕР_5 площею 0,02 га кадастровий номер НОМЕР_6 загальною площею 6,15 га та повернути дані земельні ділянки ОСОБА_3.

Стягнути з фермерського господарства «Оазис» на користь ОСОБА_3 1 818 (одну тисячу вісімсот вісімнадцять) грн. 96 коп. судових витрат, понесених за сплату судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко

В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник

Г.І. Усик