Історія справи

Постанова КЦС ВП від 01.02.2018 року у справі №199/9523/15ц

Постанова

Іменем України

30 січня 2018 року

м. Київ

справа № 199/9523/15-ц

провадження № 61-1301 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Погрібного С. О.,

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_3,

відповідач -Товариство з обмеженою відповідальністю «Буделектродсервіс»,

третя особа - Дніпропетровська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 2 вересня 2016 року у складі головуючого судді Богун О. О. та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ :

У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Буделектродсервіс» (далі - ТОВ «Буделектродсервіс»), третя особа - Дніпропетровська міська рада, про визнання права власності за набувальною давністю.

Свої позовні вимоги ОСОБА_3 обґрунтовувала тим, що 14 грудня 1998 року вона придбала у Приватної фірми «Карадаг» (далі - ПФ «Карадаг») квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом внесення авансового платежу в загальній сумі 17 640 грн згідно з квитанцією від 14 грудня 1998 року № 1. На підставі акта про проведення аукціону ТОВ «Буделектродсервіс» 30 жовтня 2002 року придбало в ПФ «Карадаг» будівлю гуртожитку на стадії реконструкції під житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що починаючи з 14 грудня 1998 року позивач постійно мешкає в указаній квартирі, веде господарство, сплачує рахунки за комунальні послуги, проводить ремонтні роботи для підтримання квартири у відповідному жилому стані, просила визнати за нею право власності на вказану квартиру за набувальною давністю.

Представник відповідача ТОВ «Буделектродсервіс» позовних вимог не визнав, зазначивши, що оскільки товариство є власником будівлі АДРЕСА_1) на підставі свідоцтва про право придбання об'єкта нерухомого майна з аукціону від 29 листопада 2002 року № 1782, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу РуденкоВ. А., та на теперішній час своє право власності на зазначену будівлю, включаючи спірну квартиру, нікому не відчужувало, тому просив відмовити в задоволенні позову.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 2 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 листопада 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Судові рішення мотивовано недоведеністю та необґрунтованістю заявлених позовних вимог та відсутністю підстав, передбачених статтею 344 ЦК України, для визнання за позивачем права власності за набувальною давністю на спірне майно.

У листопаді 2016 року ОСОБА_3 подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на вказані судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій, в якій просить їх скасувати, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 09 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон від 3 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2017 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано Верховному Суду цивільну справу № 199/9523/15-ц.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_3

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей 213, 214 ЦПК України 2004 року (у редакції станом на час ухвалення судових рішень у справі) щодо законності та обґрунтованості.

Судом установлено, що згідно з договором від 14 грудня 1998 року № 41, укладеним між ПФ «Карадаг» та ОСОБА_3, остання ввійшла до складу учасників реконструкції будинку по АДРЕСА_1 та внесла підприємству суму в розмірі 17 640 грн, а підприємство зобов'язалося в січні 1999 року закінчити планування квартири АДРЕСА_1 та нести відповідальність за правильне оформлення всіх документів із передачі квартири по закінченню реконструкції.

Власником будівлі АДРЕСА_1, є ТОВ «Буделектродсервіс» на підставі свідоцтва про право придбання об'єкта нерухомого майна з аукціону від 29 листопада 2002 року, реєстровий запис № 1782, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Руденко В. А.

Також установлено, що ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 1 лютого 2012 року затверджено мирову угоду у справі за позовом ОСОБА_3 до ТОВ «Буделектродсервіс», відповідно до якої ОСОБА_3 надала згоду та зобов'язалася оплатити вартість робіт, пов'язаних із введенням в експлуатацію будинку, із розрахунку 400 грн (еквівалент 50 доларів США за курсом Національного банку України станом на день складання цієї угоди) за 1 кв. м загальної площі займаного житла - квартири АДРЕСА_1 та за допоміжні службові та загального користування приміщення (коридор, сходи), а ТОВ «Буделектродсервіс» зобов'язалося після введення будинку в експлуатацію надати право власності ОСОБА_3 шляхом оформлення договору купівлі-продажу вищезазначеної квартири. Указана ухвала ніким не оскаржувалася та набрала законної сили.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Аналогічне положення міститься й у статті 321 ЦК України.

Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

У частині першій статті 344 ЦК України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

При цьому необхідно виходити з того, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК України). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Разом із цим добросовісність свідчить про те, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі і надавши їм належну оцінку згідно зі статтями 10, 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, а також встановивши обставини справи, правильно виходив із недоведеності та необґрунтованості заявлених позовних вимог та відсутності підстав, установлених статтею 344 ЦК України, для визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю.

Зокрема, правильним є висновок суду про те, що не знайшов свого підтвердження факт добросовісного заволодіння позивачем спірним нерухомим майном, а також відкритого, безперервного володіння позивачем цим нерухомим майном протягом десяти років.

При цьому суд належним чином оцінив ту обставину, що, укладаючи вищевказану мирову угоду, ОСОБА_3 була обізнана щодо власника спірного майна та підстав набуття ним права власності на це майно. Крім того, суд правильно вважав, що невиконання з боку позивача умов мирової угоди, укладеної між сторонами та затвердженої ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 1 лютого 2012 року, не може розцінюватися як добросовісне володіння чужим майном, оскільки вказує на невиконання умов укладеної мирової угоди як договору із певними зобов'язаннями.

На спростування доводів про те, що позивач володіє спірною квартирою добросовісно, а тому за нею слід визнати право власності за набувальною давністю, суд правильно зазначив, що позивачу достовірно було відомо про те, що ТОВ «Буделектродсервіс» є власником будівлі АДРЕСА_1, а також позивач була обізнана про підстави набуття права власності на спірну квартиру, а саме: шляхом виконання зобов'язань за мировою угодою між нею та відповідачем, визнаною ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 1 лютого 2012 року.

Посилання позивача на договір від 14 грудня 1998 року № 41, укладений між ПФ «Карадаг» та ОСОБА_3, як на підставу набуття останньою права власності на спірну квартиру, суд правильно вважав безпідставним, виходячи з умов цього договору, а також відсутності відомостей щодо невизнання або оспорювання стороною цього договору ПФ «Карадаг» права власності позивача на спірну квартиру.

Статтею 212 ЦПК України 2004 року (у редакції станом на час розгляду справи в суді) установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 213-215, 315 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується із вказаними висновками судів, адже такі є правильними, законними та обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на вищевказаних нормах матеріального права, які правильно застосовані судом.

Таким чином, розглядаючи зазначений позов, суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог статей 303, 304 ЦПК України 2004 року перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам статті 315 ЦПК України 2004 року.

Наведені в касаційній скарзі доводи щодо невиконання саме відповідачем умов мирової угоди не впливають на правильність висновків судів по суті вирішеного спору в межах заявлених позовних вимог, виходячи з предмета і підстав позову, положень частини першої статті 11 ЦПК України 2004 року, частини другої статті 400 ЦПК України, та не спростовують відсутність підстав, установлених статтею 344 ЦК України, для визнання права власності за набувальною давністю.

Те саме стосується і посилання ОСОБА_3 в касаційній скарзі на те, що вона із 1999 року і до теперішнього часу володіє та користується спірною квартирою, а також на відсутність вимог власника цього майна до неї щодо незаконного володіння спірним майном, що, на її думку, свідчить про визнання її відповідачем добросовісним власником. Указані доводи не впливають на законність рішень судів у межах заявлених позовних вимог ще й тому, що спростовуються обставинами, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме щодо власника спірного майна, а також затвердження судом вищевказаної мирової угоди між останнім та позивачем.

За встановлених судами обставин справи, відсутні підстави, передбачені статтею 344 ЦК України, для визнання за позивачем права власності за набувальною давністю. Таким чином, право позивача не може бути захищено в обраний нею спосіб.

Доводи касаційної скарги про те, що до позовної заяви було додано всі документи, які свідчать про добросовісність володіння, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 2 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко

С.О. Погрібний

О.В. Ступак

Г.І. Усик