Історія справи

Постанова КЦС ВП від 29.11.2023 року у справі №753/23204/17
Постанова КЦС ВП від 29.11.2023 року у справі №753/23204/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 753/23204/17

провадження № 61-6829св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Горбунова Леся Василівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Лавренчук Мариною Іванівною, на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 жовтня 2021 року у складі судді Колесника О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2022 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Матвієнко Ю. О., Верланова С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Горбунова Л. В., про розірвання договору довічного утримання, повернення квартири, визнання права власності, скасування обтяження на нерухоме майно.

Позов обґрунтований тим, що 23 грудня 2015 року він та ОСОБА_2 уклали договір довічного утримання, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горбуновою Л. В.

За вказаним договором він передав у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 зобов`язався довічно його утримувати, зокрема забезпечити довічно його житлом для проживання у спірній квартирі, щомісячно забезпечувати грошовими коштами в розмірі 900,00 грн для задоволення життєвих потреб, щомісячно сплачувати житлово-комунальні послуги в терміни, зазначені постачальниками послуг, одноразово сплатити 50 000,00 грн одноразової допомоги.

Він є особою з інвалідністю першої групи по зору, повністю незрячий, а тому потребує сторонньої допомоги. ОСОБА_2 не зважав на стан його здоров`я, не забезпечував його харчуванням, одягом, ліками, не прибирав квартиру, не супроводжував його до медичних установ для надання медичної допомоги, не провідував його, у зв`язку з чим він був вимушений користуватись допомогою сторонніх осіб.

Просив розірвати договір довічного утримання від 23 грудня 2015 року, застосувати наслідки розірвання вказаного договору довічного утримання та повернути йому зазначену квартиру, визнавши за ним право власності на спірну квартиру, скасувати обтяження на нерухоме майно за договором довічного утримання від 23 грудня 2015 року.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 18 жовтня 2021 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 червня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів мотивовані тим, що відповідач ОСОБА_2 зі своєї сторони повністю виконував усі умови договору довічного утримання від 23 грудня 2015 року щодо позивача ОСОБА_1 , окрім оплати абонентської плати за телефон, послуги соціального пакета кабельного телебачення та домофона, які не міг виконати у зв`язку з перешкодами в отриманні рахунків за вказані послуги, тому підстав для розірвання вказаного договору немає. Оскільки вимоги позову про повернення квартири, визнання права власності на неї, скасування обтяження на нерухоме майно є похідними від вимоги про розірвання договору довічного утримання, тому вони також не підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2022 року ОСОБА_1 через адвоката Лавренчук М. І. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2022 року, просив їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 759/501/17, провадження № 61-14554св18, від 19 травня 2021 року у справі № 755/16507/19, провадження № 61-2126св21, не дослідили докази у справі та не надали їм належної оцінки.

Суди першої та апеляційної інстанцій ухвалюючи оскаржувані рішення, застосували положення статті 755 ЦК України без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

Також суди обох інстанцій залишили поза увагою доводи позивача та надані ним до суду першої інстанції письмові докази, зокрема про сплату за житлово-комунальні послуги, витрати з утримання будинку, користування природним газом, теплопостачанням, електроенергію, абонентську плату за телефон, послуги соціального пакета кабельного телебачення, оплату домофона, за рахунок власних коштів та за допомогою сторонніх осіб. Проте відповідна оцінка цих доказів судами попередніх інстанцій відсутня.

Крім того, при вирішенні справи по суті суди першої та апеляційної інстанцій повинні були враховувати, що позивач є особою з інвалідністю, незрячою людиною і виконання умов договору довічного утримання має виконуватися з урахуванням цієї обставини. Позивач вказував на свій стан здоров`я у зв`язку з яким він не може самостійно без сторонньої допомоги пересуватися у місті та самостійно здійснювати будь-які розрахункові операції за допомогою банківської картки. А тому позивачу не відомо, знаходяться перераховані відповідачем кошти на картковому рахунку чи ні. На цей час існує заборгованість зі сплати щомісячних платежів з січня 2016 року до грудня 2017 року. Копії квитанцій не є належними доказами, оскільки у квитанціях відсутня інформація про отримувача, номер картки, кому належить картковий рахунок, призначення платежу, що унеможливлює встановлення факту перерахування коштів саме на виконання пункту 7 договору довічного утримання.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій не встановили період прострочення сплати грошового утримання та причини виникнення заборгованості.

Таким чином, суди попередніх інстанцій не повною мірою оцінили належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, не надали належної оцінки як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, не мотивували відхилення одних доказів та врахування інших доказів.

Додаткові пояснення до касаційної скарги ОСОБА_1 Верховний Суд залишає без розгляду, оскільки вони всупереч частині першій статті 398 ЦПК України подані поза межами строку на касаційне оскарження.

Аргументи інших учасників справи

Відзив відповідача на касаційну скаргу мотивований тим, що заявник просить Верховний Суд фактично зробити переоцінку документам, доказам, іншим обставинам справи, яким суди попередніх інстанцій надали оцінку.

У матеріалах справи є копії всіх необхідних документів, які сторони надали суду для розгляду справи.

Позивач відмовився надавати відповідачу квитанції на абонентську плату за телефон, послуги соціального пакета кабельного телебачення та оплату домофона.

З липня 2018 року позивач переоформив усі документи на оплату комунальних послуг на своє ім`я, тому у відповідача відсутня можливість оплачувати вказані послуги особисто.

Крім того, відповідач надав проєкт мирової угоди, беручи до уваги обставини що існували, вік та стан здоров`я позивача, необхідність подальшого виконання договору довічного утримання, проте позивач відмовився від неї.

Рішення судів попередніх інстанцій є законними, ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У серпні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбаченихпунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

23 грудня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір довічного утримання, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горбуновою Л. В. і зареєстрований у реєстрі за № 3003.

Відповідно до пункту 1 договору відчужувач ОСОБА_1 передав, а набувач ОСОБА_2 отримав у власність однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належала відчужувачу на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Відділом приватизації комунального житлового фонду Дарницької райдержадміністрації м. Києва 18 липня 2005 року, а набувач зобов`язався забезпечувати відчужувача утриманням та доглядом довічно на умовах цього договору.

Згідно з пунктом 7 договору визначено, що набувач зобов`язується довічно утримувати відчужувача шляхом щомісячного перерахування 900,00 грн для забезпечення його життєвих потреб, сплачувати щомісячно комунальні послуги за квартиру, зокрема: витрати з утримання будинку, користування природним газом, теплопостачанням, водопостачанням (в обсязі: гаряча вода до 4 куб. м, холодна вода до 4 куб. м), електроенергією до 200 кВт/год., абонентська плата за телефон, за послуги соціального пакета кабельного телебачення та оплата домофона. Також сторони домовились, що у випадку виникнення у майбутньому потреби забезпечення відчужувача іншими видами матеріального забезпечення чи догляду, відчужувач самостійно, на свій розсуд, несе всі витрати на ці види забезпечення в межах грошового утримання, передбаченого цим договором, згідно з обумовленими сумами.

Відповідно до пункту 9 договору визначено, що одноразове грошове утримання у розмірі 50 000,00 грн відчужувач отримав повністю від набувача до підписання цього договору.

Згідно з пунктом 10 договору відчужувач засвідчує, що визначене сторонами щомісячне грошове утримання є достатнім для матеріального забезпечення відчужувача і не потребує подальшого перегляду сторонами.

Відповідно до пункту 14 договору визначено, що істотними умовами договору є вчасна проплата щомісячних платежів і довічне право на проживання відчужувача у вказаній квартирі. Разом з правом проживання у квартирі, відчужувач бере на себе обов`язок її зберігання та підтримання в належному стані. Відчужувач несе повну відповідальність за шкоду, спричинену його діями третім особам в процесі використання квартири для свого проживання.

Згідно з розпискою від 23 грудня 2015 року ОСОБА_2 до підписання спірного договору передав ОСОБА_1 50 000,00 грн в рахунок одноразової грошової допомоги (т. 2, а. с. 188).

У травні-червні 2016 року ОСОБА_1 неодноразово письмово звертався до ОСОБА_2 з вимогою розірвати договір довічного утримання. Заявами від 23 червня 2016 року, 15 липня 2016 року, 02 серпня 2016 року та 03 серпня 2016 року ОСОБА_2 відмовив ОСОБА_1 у задоволенні його вимог, вважаючи їх безпідставними (т. 1, а. с. 183-188).

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 18 липня 2016 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Горбунова Л. В. відмовила представнику ОСОБА_1 у розірванні договору довічного утримання від 23 грудня 2015 року (т. 1, а. с. 189).

Відповідно до копій квитанцій АТ «Ощадбанк» з грудня 2015 року до лютого 2018 року ОСОБА_2 сплачував ОСОБА_1 щомісячні платежі у розмірі 900,00 грн на його власні життєві потреби (т. 2, а. с. 188-195, 231-246).

У матеріалах справи наявні квитанції ОСОБА_2 про те, що він щомісячно з моменту укладення спірного договору до липня 2018 року сплачував житлово-комунальні послуги за спірну квартиру, витрати з утримання будинку, користування природним газом, теплопостачанням, водопостачанням, електроенергією за даними, які отримував з сайту Головного інформаційно-обчислювального центру (т. 2, а. с. 196-222).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або її частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Договір довічного утримання є однією із правових форм забезпечення непрацездатних за віком або за станом здоров`я фізичних осіб. Недієздатна особа, відчужуючи квартиру (домоволодіння), має на меті отримання утримання, догляду і інших послуг, яких вона потребує внаслідок непрацездатності та похилого віку.

Закон чи договір не ставить в залежність факт належності здійсненого забезпечення утриманням чи доглядом від прийняття виконання таких дій відчужувачем. Тому зобов`язання за договором довічного утримання вважається належно виконаним з моменту вчинення набувачем передбачених договором дій. Мотиви неприйняття виконання, як і сам факт такого неприйняття, не мають правового значення до вирішення питання про належність виконання набувачем своїх обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини.

Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (частина перша статті 756 ЦК України).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що відчужувачу за договором довічного утримання законом надано право ініціювати питання розірвання такого правочину у судовому порядку у випадку невиконання набувачем його умов, при цьому саме відповідач мав би убезпечити себе від подальших претензій відчужувача шляхом ведення відповідного обліку та на виконання вимог статей 12 81 ЦПК України повинен надати суду докази відсутності цих обставин, на які посилається позивач.

Такі висновки щодо застосування положень статей 755 756 ЦК України узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 509/513/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 755/1226/17-ц, від 06 травня 2020 року у справі № 755/1750/19 та від 18 травня 2022 року у справі № 759/10079/19-ц.

Згідно з частинами першою, другою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Суди попередніх інстанцій, враховуючи умови договору довічного утримання, а також встановлені у справі обставини, виходили з того, що істотними умовами договору довічного утримання сторони визначили: довічне право проживання відчужувача у квартирі, вчасну сплату щомісячного грошового утримання у чітко визначеному розмірі платежу - 900,00 грн, оплату комунальних послуг у визначених ними межах.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач не надав достатніх доказів, які б вказували на те, що відповідач ухиляється від виконання покладених на нього обов`язків за договором довічного утримання.

У період від грудня 2015 року (час укладення договору) до лютого 2018 року ОСОБА_2 здійснював виплату грошового утримання, на підтвердження чого відповідач надав розписки та квитанції.

Зобов`язання зі сплати комунальних послуг підтверджуються квитанціями, наданими відповідачем до матеріалів справи у період з грудня 2015 року (час укладення договору) до липня 2018 року.

За встановленими обставинами справи, ОСОБА_1 ухиляється від прийняття виконання ОСОБА_2 умов договору, а отже, відсутні підстави для його розірвання, оскільки набувач належним чином виконує взяті на себе зобов`язання відповідно до укладеного договору.

Доказів, які б підтвердили факт самоусунення відповідача від виконання зобов`язань щодо догляду та утримання ОСОБА_1 та/або неналежного виконання відповідачем договірних зобов`язань, позивач не надав.

Крім того, згідно з частини другої статті 614 ЦК України особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх належних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Отже, з урахуванням підстав позову та наведеної вище презумпції вини ОСОБА_2 за договором, відповідач є таким, що довів належне виконання умов договору довічного утримання.

Відмовляючи у задоволенні позову про розірвання договору довічного утримання, суди попередніх інстанцій, виходячи з правової природи цього договору, аналізу умов договору довічного утримання, положень статті 755 ЦК України та підстав позову, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність будь-яких доказів невиконання відповідачем умов вказаного договору, а позивач не надав суду належних та допустимих доказів істотного порушення ОСОБА_2 умов договору довічного утримання. Встановлення недоведеності обставин невиконання відповідачем умов договору довічного утримання стало підставою для висновку про відсутність правових підстав для його розірвання.

Доводи касаційної скарги є аналогічні доводам апеляційної скарги, обґрунтовану оцінку яким надав суд апеляційної інстанції, з висновками якого погоджується Верховний Суд.

У касаційній скарзі заявник посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах, зазначених у доводах касаційної скарги, на підставі яких відкрито касаційне провадження.

Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, провадження

№ 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У постанові Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 759/501/17, провадження № 61-14554св18, зазначено, що судами не досліджено та не надано належної правової оцінки зібраним у справі доказам та не встановлено фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи.

У постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 755/16507/19, провадження № 61-2126св21, викладено правовий висновок з урахуванням інших фактичних обставин, ніж у справі, що переглядається, а саме: суд апеляційної інстанції не встановив усіх фактичних обставин, що мають істотне значення для вирішення зазначеної справи, не вирішив спір по суті, а отже, не виконав покладених на нього завдань цивільного судочинства щодо справедливого та своєчасного вирішення цивільної справи з метою ефективного захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав та інтересів заявника. Висновки суду апеляційної інстанції про задоволення позову є передчасними. Оскільки недоліки, допущені судом апеляційної інстанції, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Загальні висновки Верховного Суду, викладені у вказаних постановах, про те, що судами не досліджено та не надано належної правової оцінки зібраним у справі доказам та не встановлено фактичних обставин справи, не суперечать висновкам судів попередніх інстанцій у справі, що переглядається.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій залишили доводи позивача та надані ним до суду першої інстанції письмові докази, зокрема про сплату за житлово-комунальні послуги, витрати з утримання будинку, користування природним газом, теплопостачанням, електроенергію, абонентську плату за телефон, послуги соціального пакета кабельного телебачення, оплату домофона, за рахунок власних коштів позивача та за допомогою сторонніх осіб, Верховний Суд відхиляє.

Встановлено, що відповідач щомісячно з моменту укладення спірного договору сплачував житлово-комунальні послуги за спірну квартиру: витрати з утримання будинку, користування природним газом, теплопостачанням, водопостачанням, електроенергією до 01 липня 2018 року, що випливає з наданих квитанцій (т. 2, а. с. 196-222).

Абонентську плату за телефон, послуги соціального пакета кабельного телебачення та оплату домофона відповідач здійснювати не міг, оскільки позивач не допускав відповідача до спірної квартири для отримання рахунків, що підтверджується заявами позивача про небажання підтримувати договірні відносини з червня 2016 року.

Крім того, відповідач до суду першої інстанції подав проєкт мирової угоди, беручи до уваги обставини, що існували, вік та стан позивача, необхідність подальшого виконання договору довічного утримання, проте позивач відмовився від її підписання.

Таким чином, доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.

Аргументи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 за станом здоров`я не може забезпечувати себе продуктами харчування та ліками, а відповідач не вчинив будь-яких дій для задоволення таких потреб, у зв`язку з чим у позивача виникла необхідність скористатися послугами інших осіб для закупівлі продуктів харчування, ліків, супроводу під час прогулянок та відвідування медичних закладів, готування їжі та прибирання житла, Верховний Суд відхиляє, оскільки умови укладеного між сторонами договору довічного утримання не зобов`язували відповідача відвідувати ОСОБА_1 , здійснювати за ним догляд та прибирати квартиру. Договором також не передбачено й обов`язків сплати набувачем квартири індексації.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність рішень судів попередніх інстанцій, а доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі.

Верховний Суд зауважує, що як суд касаційної інстанції, він не наділений повноваженнями встановлювати обставини справи, досліджувати докази та надавати їм правову оцінку.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Лавренчук Мариною Іванівною, залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак