Постанова

Іменем України

28 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 357/759/17

провадження № 61-28002св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Білоцерківська міська рада Київської області, ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_3,

третя особа - Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Київської області від 21 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Коцюрби О. П., Лівінського С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Білоцерківської міської ради Київської області, ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_3, третя особа - Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області, про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що у період з 14 вересня 2004 року до 12 грудня 2016 року він та ОСОБА_5 проживали однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, виховували доньку ОСОБА_5 від першого шлюбу - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, були пов'язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали взаємні права та обов'язки.

Зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла, після її смерті виникла необхідність у встановленні факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу для набуття статусу особи, яка відповідно до норм Сімейного кодексу України (далі - СК України) має право бути усиновлювачем щодо неповнолітньої ОСОБА_7 та для визнання права спільної сумісної власності на майно, набуте за час проживання з ОСОБА_5

Звертав увагу на те, що за час спільного проживання з ОСОБА_5 вони разом мешкали у квартирі АДРЕСА_1, підтримували подружні стосунки, за спільні кошти придбали меблі та предмети домашнього вжитку, проводили ремонтні роботи в квартирі.

Також, під час спільного проживання ними в 2009 році придбано автомобіль марки Mitsubishi Pajero, державний реєстраційний номер

НОМЕР_1, у 2015 році придбано кімнату в гуртожитку по АДРЕСА_2 та в 2016 році - квартиру АДРЕСА_3. Дочку ОСОБА_5 - ОСОБА_8 він вважає своєю дочкою, оскільки виховував її з дитинства.

Посилаючись на наведене, позивач просив встановити факт спільного проживання з ОСОБА_5 однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період

з 14 вересня 2004 року до 12 грудня 2016 року.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 травня

2017 року позов задоволено частково. Встановлено факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з грудня 2005 року до 12 грудня 2016 року. У задоволенні решти позову відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт спільного проживання з ОСОБА_5, ведення спільного господарства та виховання дочки ОСОБА_5 - ОСОБА_9, яка вважає позивача своїм батьком.

Разом з тим, судом першої інстанції зазначено, що з наданих ОСОБА_1 письмових доказів убачається, що спільне господарство позивач та ОСОБА_5 почали вести з грудня 2005 року, а тому вважав за можливе встановити факт їх спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу саме з цього періоду по день смерті ОСОБА_5, оскільки факту їх спільного проживання з вересня 2004 року позивачем не доведено.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 21 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_7, задоволено. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 травня 2017 рокускасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що позивачем не надано беззаперечних доказів на підтвердження спільного проживання з ОСОБА_5 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у спірний період. Посилання позивача на те, що за час спільного проживання він та ОСОБА_5 за спільні кошти придбали автомобіль, кімнату в гуртожитку та квартиру спростовуються доказами, з яких вбачається, що кімната в гуртожитку була набута ОСОБА_5 на підставі договору дарування, а квартира і автомобіль були придбані та зареєстровані на ім'я ОСОБА_5. При цьому при посвідченні договору купівлі-продажу квартира АДРЕСА_3 від 08 червня 2015 року ОСОБА_5 вказала, що кошти, за які придбано цю квартиру, є її особистою приватною власністю

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У вересні 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційної скаргою на рішення Апеляційного суду Київської області від 21 серпня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вказує на те, що апеляційним судом безпідставно скасовано законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, який надав належну оцінку доказам, проте апеляційний суд зазначив про їх недопустимість без будь-якої мотивації.

Апеляційним судом не зазначено в чому полягало неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріально права чи порушення норм процесуального права, що стало підставою для скасування рішення міськрайонного суду. Також апеляційним судом не надано належної оцінки доводам відповідача, викладених в апеляційній скарзі щодо того, що позивач лише працював у ОСОБА_5 водієм та продавцем, в сукупності з доказами спільного відпочинку, підтвердженого свідками факту, що дитина померлої ОСОБА_5 називає його батьком та іншими доказами, які містяться в матеріалах справи.

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 подала заперечення на касаційну скаргу, у якому зазначила про відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення апеляційного суду, оскільки у касаційній скарзі відсутні посилання на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а доводи зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 червня 2016 року провадження № 61-28002ск18 призначено судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення суду апеляційного інстанції - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5, яка мала неповнолітню дочку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, на яку їй було призначено державну допомогу як одинокій матері, що підтверджується копією свідоцтва про народження дитини та копією довідки управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області.

У зареєстрованому шлюбі ОСОБА_5 ніколи не перебувала.

Позивач ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_10 в період з від 24 листопада 2001 року до 24 березня 2004 року, від якого мають неповнолітнього сина ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на належне їй майно, яку в порядку, передбаченому статтями 1269, 1270 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), прийняли спадкоємці першої черги за законом, а саме: мати спадкодавця

ОСОБА_2 та неповнолітня дочка померлої ОСОБА_12.

Також судами встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 20 лютого 1997 року.

Місце проживання ОСОБА_1 зареєстроване по

АДРЕСА_4.

Місце проживання ОСОБА_5 та її дочки ОСОБА_9 було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_5 зміни назви АДРЕСА_6, де проживає відповідач ОСОБА_13, що підверджується копією довідки управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради Київської області.

3 09 січня 2004 року ОСОБА_5 була зареєстрована як фізична особа-підприємець.

Відповідно до копії довідки управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області від 18 січня 2010 року на ім'я

ОСОБА_1 було оформлено допомогу за надання соціальних послуг особам похилого віку, інвалідам, по догляду за ОСОБА_14 - батьком ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4.

У рішенні виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області

від 14 лютого 2017 року за № 40 "Про встановлення піклування над неповнолітньою ОСОБА_3 та майном, що їй належить", яким призначено піклувальником дитини її бабусю ОСОБА_2, зазначено, що ОСОБА_15 проживає із співмешканцем її матері ОСОБА_1 та письмово виявила бажання залишитися проживати з татом та бабусею, хоча ОСОБА_1 не є біологічним батьком ОСОБА_9.

В психолого-педагогічній характеристиці на ОСОБА_6, яку надано "Першою Білоцерківською гімназією-школою 1 ступеня", де дитина навчається, також зазначено, що проживає дівчинка з вітчимом ОСОБА_1.

Відповідно до психолого-педагогічної характеристики на ОСОБА_6 з дошкільного навчального закладу (ясла-садок), який вона відвідувала до 31 серпня 2009 року дитину в садочок приводили бабуся або мати.

ОСОБА_2 були надані довідки з Білоцерківської міської лікарні № 2 про перелік ліків та медикаментів, які були придбані для лікування ОСОБА_5

Відповідачем надано копії квитанцій про понесені нею витрати на ритуальні послуги при похованні доньки.

Нормативно-правове обґрунтування

Положеннями статті 315 ЦПК України передбачено встановлення судом фактів, що мають юридичне значення, у тому числі і проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Відповідно до частин 2 , 4 статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Про утворення особами сім'ї може свідчити не тільки укладення між ними шлюбу, кровне споріднення, усиновлення, а й інші обставини, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Про те, що законодавець визнає можливість створення сім'ї чоловіком і жінкою, які не перебувають у шлюбі, свідчать положення статті 74 СК України.

За змістом частини 1 статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 60 ЦПК України.

Частиною 4 статті 60 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку відповідно до вимог статті 212 ЦПК України 2004 року, обґрунтовано виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту його проживання однією сім'єю з ОСОБА_5, наявність спільного побуту, взаємних прав та обов'язків, не надано доказів того, що в період придбання майна, яке позивач зазначив у позовній заяві, між сторонами існували усталені відносини, притаманні сім'ї, в розумінні частини 2 статті 3 СК України.

Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4. зводяться до переоцінки доказів, які, на його думку, підтверджують факт спільного проживання з ОСОБА_5 однією сім'єю без реєстрації шлюбу.

Разом з тим усі докази, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження та оцінки суду апеляційної інстанції, який за результатами апеляційного перегляду виклав свої висновки щодо оцінки цих доказів в мотивувальній частині ухваленого рішення. В силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення суду апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Київської області від 21 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик