Постанова

Іменем України

29 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 587/1714/17

провадження № 61-8473св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - Низівська селищна рада Сумського району Сумської області,

третя особа - Сумське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Галімон Надія Анатоліївна, на рішення Сумського районного суду Сумської області від 04 жовтня 2017 року у складі судді Степаненка О. А. та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 14 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Кононенко О. Ю., Хвостика С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Низівської селищної ради Сумського району Сумської області (далі - Низівська селищна рада), третя особа - Сумське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області (далі - Сумське відділення УВД ФСС України у сумській області), про визнання угоди трудовим договором, стягнення матеріального забезпечення з тимчасової втрати працездатності, скасування розпорядження селищного голови, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної та матеріальної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що Низівською селищною радою області в особі селищного голови з одного боку та позивачем з іншого боку 22 березня 2016 року було укладено безстроковий трудовий договір (трудова угода), згідно з яким позивач брав на себе зобов'язання виконати всі роботи з благоустрою території Низівської селищної ради (на ставку згідно з посадою робітника з благоустрою) з 22 березня 2016 року.

Низівська селищна рада зобов'язалася забезпечити позивача всім необхідним для виконання роботи та оплатити роботу. Відповідно до пункту 2.2. цієї угоди за виконані роботи з благоустрою території селищної ради виплачується заробітна плата в сумі 2 000 грн.

Того ж дня, 22 березня 2016 року до трудової книжки позивача було внесено запис, в якому зазначено, що позивач прийнятий робітником з благоустрою Низівської селищної ради, згідно з розпорядженням селищного голови № 20 від 22 березня 2016 року. Позивач був впевнений, що працює саме на підставі трудового договору, оскільки підписав трудову угоду та надав відповідачу свою трудову книжку, яка протягом часу його роботи зберігалася в Низівській селищній раді.

27 березня 2017 року позивача направили для робіт по благоустрою на кладовище (вирубка дерев та кущів), під час виконання яких, позивач отримав тяжкий опік кисті руки. З 27 березня 2017 року він перебував на лікарняному та продовжує перебувати по день подачі позову. 02 червня 2017 року позивачу було видано його трудову книжку, яку відповідач направив йому поштою. В трудовій книжці міститься запис від 31 травня 2017 року про звільнення з посади в зв'язку з закінченням трудової угоди на підставі пункту 8 статті 36 КЗпП України.

Позичав не погоджується з вищевказаним, оскільки вважає, що між ним та відповідачем був укладений саме трудовий договір, а не трудова угода.

Після вказаного випадку позивач знаходився в лікарні 47 днів, але відповідач відмовив йому в обрахуванні листка непрацездатності та виплаті лікарняних. Крім того, позивач не погоджується з формулюванням його звільнення «в зв'язку з закінченням трудової угоди пункт 8 стаття 36 КЗпП України», оскільки дана норма передбачає підстави розірвання контракту, а позивач не входить до категорії осіб, з якими може бути укладений контракт, а укладання між сторонами угоди не містить строку її дії.

Крім того, позивач був звільнений в період своєї непрацездатності, тобто перебування на лікарняному. Позивач вважав, що під час отримання виробничої травми він знаходився в трудових відносинах з відповідачем, отже, звільнений з порушенням норм чинного законодавства.

На підставі викладеного позивач просив визнати трудову угоду між ОСОБА_2 і Низівською селищною радою трудовим договором; стягнути з відповідача суму матеріального забезпечення з тимчасової втрати працездатності; скасувати розпорядження селищного голови від 31 травня 2017 року про звільнення його з посади; поновити його на посаді робітника з благоустрою в Низівській селищній раді Сумського району Сумської області з 31 травня 2017 року; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 травня 2017 року по дату ухвалення рішення судом; стягнути 14 928,49 грн матеріальної шкоди; відшкодувати 15 000 грн моральної шкоди.

Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 04 жовтня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що за договором підряду, укладеним між власником і громадянином, останній зобов'язується за винагороду виконувати для підприємства індивідуально визначену роботу. Зазначаючи, що між сторонами відсутні трудові відносини, місцевий суд вказав, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Підрядник, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик. ОСОБА_2 з заявою про прийняття на роботу до Низівської селищної ради не звертався, не приймався на роботу за конкретною кваліфікацією, професією, посадою; йому не роз'яснювались його права і обов'язки, відповідач не інформував ОСОБА_2 під розписку про умови праці, про суттєві умови трудового договору, зокрема, щодо заробітної плати, йому не визначалося певне робоче місце, ОСОБА_2 не роз'яснювались його права на пільги і компенсації.

Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 14 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, щоукладена між ОСОБА_2 та селищною радою оспорювана трудова угода не є трудовим договором в розумінні статті 21 КЗпП України, а є цивільно-правовою угодою, тому немає підстав для застосування до правовідносин, що виникли між сторонами, саме трудового, а не цивільного законодавства.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Галімон Н. А., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що відповідно до статті 48 КЗпП України та пункту 1.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Мінпраці, Мінюсту та Мінсоцзахисту України № 58 від 29 липня 1993 року, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Вважає, що трудова книжка ОСОБА_2 є головним свідченням саме таких відносин, оскільки норми КЗпП України поширюються виключно на найманих працівників, які працюють на умовах трудового договору. В той час як цивільно-правові відносини не регулюються нормами вказаного закону.

Позивач зазначає, що наявність між ним і відповідачем саме трудових, а не цивільно-правових відносин підтверджується наступними обставинами: 22 березня 2016 року між сторонами укладено трудову угоду безстроково. Пзивача прийнято на роботу на посаду працівника з благоустрою. Трудова угода не припинена.

Відповідно до відомостей Державної податкової інспекції у м. Сумах, відповідачем виплачувалась позивачу саме щомісячна заробітна плата найманого працівника за трудовим договором (код ознаки доходу 101), а не винагорода за цивільно-правовим договором (код ознаки доходу 102), про що, власне і звітував відповідач до податкової інспекції (саме на підставі звітів відповідача форми 1ДФ «Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку»)

Трудова книжка позивача містить записи про прийняття на роботу робітником з благоустрою Низівської селищної ради по трудовій угоді та про звільнення з посади в зв'язку з закінченням трудової угоди. Роботи, які виконував позивач були систематичною роботою, яку виконує найманий працівник: кожного робочого для виконував роботи з благоустрою території (прибирання, вирубування кущів, очищення від чагарників і т.д.) Позивач підпорядковувався внутрішньому трудовому розпорядку відповідача, хоча і не був з ним письмово ознайомлений.

У відзиві на касаційну скаргу Низівська селищна рада, вказує, що відповідно до пункту 5 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішенням голови селищної ради затверджено штатний розпис працівників, згідно з яким, не передбачена посада робітника з благоустрою території Низівської селищної ради, а отже, позивач не міг займати посаду, яка не існує за штатним розписом.

Зазначає, що між ОСОБА_2 та селищною радою був укладений цивільно-правовий договір, оскільки ОСОБА_2 з заявою про прийняття на роботу до Низівської селищної ради не звертався, не приймався на роботу за конкретною посадою; йому не визначалося певне робоче місце, не роз'яснювались його права та обов'язки. Крім того, трудова угода між позивачем та селищною радою переукладалася декілька разів на певний строк, який зазначений в угоді, тобто це свідчить про строковість трудового договору, претензій з приводу цього жодна із сторін не заявляла.

07 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Суди встановили, що 22 березня 2016 року Низівською селищною радою в особі селищного голови з одного боку та ОСОБА_2 з іншого боку було укладено трудову угоду, у відповідності з якою селищна рада доручає, а виконавець (позивач) бере на себе зобов'язання виконати всі роботи з благоустрою території Низівської селищної ради (на ставку посади робітника з благоустрою) з 22 березня 2016 року. Строк дії договору не визначений.

Низівська селищна рада зобов'язалася забезпечити позивача всім необхідним для виконання роботи, передбаченої цією угодою. Замовник зобов'язаний своєчасно прийняти й оплатити роботу в розмірі 2000 грн. У випадку порушення однієї із сторін зобов'язань з угодою інша сторона має право розірвати її в односторонньому порядку.

На виконання укладеної між сторонами угоди, 27 березня 2017 року позивач працював на кладовищі (вирубка дерев та кущів). Роботи проводилися з використанням бензопили та стався нещасний випадок, внаслідок якого позивач отримав тяжкий опік кисті руки.

З 27 березня 2017 року позивач перебував на лікарняному.

02 червня 2017 року позивачем було отримано поштою свою трудову книжку, із записом від 31 травня 2017 року про звільнення з посади в зв'язку з закінченням трудової угоди на підставі пункту 8 статті 36 КЗпП України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини.

Однак з вказаним висновком судів касаційний суд не погоджується, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Разом з тим, цивільно-правовий договір - це угода між організацією (підприємством, установою тощо) і громадянином на виконання останнім певної роботи (а саме: договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

Відповідно до частини першої статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Таким чином, основною ознакою, що відрізняє підрядні (цивільно-правові) відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Підрядник, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

За трудовим договором працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

При цьому за підрядним договором оплачується не процес праці, а її конкретні результати, на підставі яких провадиться їх оплата. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці не робиться запис про виконання роботи за цивільно-правовими договорами.

Отже, основною ознакою, яка відрізняє трудові відносини від підрядних є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Підрядник, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує і виконує свою роботу.

Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Виходячи зі змісту статті 21 КЗпП України трудовий договір спрямований на здійснення та забезпечення трудових функцій працівника.

Згідно зі статтею 626 ЦК України цивільно-правовий договір є домовленістю двох або більше сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зі змісту трудової угоди від 22 березня 2016 року видно, що їх предметом є виконання ОСОБА_2 робіт з благоустрою території Низівської селищної ради, тобто процес виробництва та праці, без зазначення конкретного виду роботи за певний період.

Відповідно до пункту 1.2 трудової угоди замовник забезпечує виконавця всім необхідним для виконання роботи, передбаченої цією угодою.

Зазначені докази вказують про те, що Низівська селищна рада організувала трудову діяльність ОСОБА_2, що свідчить про наявність між сторонами трудового договору, а не договору підряду, за яким саме підрядник організовує трудову діяльність і виконує її на власний ризик.

Пунктом 2 цієї угоди передбачено, що за виконану роботу відповідачу виплачується заробітна плата у сумі 2000 грн, згідно з Наказом Міністерства праці України від 02 жовтня 1996 року № 77 «Про умови оплати праці робітників, зайнятих обслуговуванням органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, суддів та інших органів». Оплата відбувається з дня прийняття на роботу.

У роз'ясненнях, наданих у пункті 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року зазначено, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того чи було прийняття на роботу належним чином оформлене.

Установлено, що Низівською селищною радою було внесено до трудової книжки позивача записи про прийняття на роботу - запис від 22 березня 2016 року «Прийнятий робітником з благоустрою Низівської селищної ради по трудовій угоді» за розпорядженням селищного голови № 20 від 22 березня 2016 року та про звільнення - запис від 31 травня 2017 року «звільнений з посади в зв'язку з закінченням трудової угоди, стаття 36, пункт 8 КЗпП України» за розпорядженням селищного голови № 46 від 31 травня 2017 року.

Відповідно до частин першої, другої статті 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи більше п'яти днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників за умови, що вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.

Відповідно до відомостей Державної податкової інспекції у м. Сумах від 21 липня 2017 року, позивачу Низівською селищною радою виплачувались кошти, які є його доходом за кодом та назвою ознаки доходу «101» - «Доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту)».

Таким чином, матеріали справи та зібрані по справі докази свідчать, що між сторонами укладався трудовий договір у виді трудової угоди безстроково.

Ухвалюючи рішення про відмову у позові, суди не звернули увагу, що в трудовій угоді від 22 березня 2016 року не зазначено, який саме результат роботи повинен передати виконавець замовнику, а процес праці не передбачає будь-якого кінцевого результату.

Також суди не врахували, що жодним пунктом договору не встановлено обсяг виконуваної роботи у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню, що повинні були бути відображені в акті їх приймання. Не містяться у них і відомості щодо того, який саме конкретний результат роботи повинні передати виконавці замовникові, не визначено переліку завдань роботи, її видів, кількісних і якісних характеристик.

Разом з тим, наявні в матеріалах справи акти виконаних робіт за цивільно-правовим договором, не підписані ОСОБА_2

Не враховано судами і того, що оплата праці за виконану роботу мала систематичний характер, як це передбачено трудовим договором, а не була разовою. Що підтверджується відомістю Державної податкової інспекції у м. Сумах з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб Державної податкової адміністрації України про суми виплачених доходів від 21 липня 2017 року, зокрема позивачу Низівською селищною радою виплачувались кошти, які є його доходом за кодом та назвою ознаки доходу «101» - «Доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту)».

Установлено, що на підставі розпорядження селищного голови № 46 від 31 травня 2017 року позивача звільнено (запис у трудовій книжці від 31 травня 2017 року «звільнений з посади в зв'язку з закінченням трудової угоди, стаття 36, пункт 8 КЗпП України»), що свідчило про існування трудового договору між сторонами.

На підставі належних та допустимих доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин справи, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для визнання трудової угоди від 22 березня 2016 року, укладеної між ОСОБА_2 і Низівською селищною радою - трудовим договором.

Суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що контракт є особливою формою трудового договору та відповідно до пункту 8 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом.

Доказів укладання між сторонами саме контракту, судами не здобуто. Відсутні підстави для укладання з позивачем такої особливої форми трудового договору, як контракт із урахуванням його посади робітника з благоустрою.

Як установлено вище, з 27 березня 2017 року позивач перебував на лікарняному до часу звернення до суду із цим позовом. Згідно з листком непрацездатності комунального закладу Сумської обласної клінічної лікарні, виданим 11 травня 2017 року, ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні у період з 27 березня 2017 року до 12 травня 2017 року з діагнозом опік полум'я І-ІІ АБ ступеня.

Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Отже, рішення про звільнення позивача прийнято у період його тимчасової непрацездатності, що суперечить трудовому законодавству.

За таких обставин колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про задоволення позовних вимог про поновлення ОСОБА_2 на посаді робітника з благоустрою в Низівській селищній раді з 31 травня 2017 року, оскільки відповідач не дотримався вимог чинного законодавства під час звільнення позивача з посади.

Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці», пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок), середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Згідно з пунктом 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (годинна) заробітна плата працівника, яка відповідно до пункту 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботи (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Оскільки матеріали справи не містять відомостей необхідних для обчислення середнього заробітку як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу, рішення місцевого суду та ухвала апеляційного суду відповідно до положень статті 411 ЦК України в частині вирішення позову про стягнення з відповідача середньомісячної заробітної плати підлягає скасуванню з направленням на новий розгляд до суду першої інстанції.

В частині вирішення позову про стягнення матеріального забезпечення з тимчасової втрати працездатності, скасування розпорядження селищного голови, стягнення моральної та матеріальної шкоди судові рішення також підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції з вищевказаних підстав.

Отже, суд першої інстанції при новому розгляді справи в вищезазначених частинах позовних вимог, повинен встановити обставини справи в повному обсязі на підставі належних і допустимих доказів та вирішити спір відповідно до вимог закону.

Крім того, судам необхідно враховувати, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Таким чином, матеріалів справи та встановлених обставин достатньо для вирішення справи в частині позовних вимог про визнання трудової угоди від 22 березня 2016 року, укладеної між ОСОБА_2 і Низівською селищною радою трудовим договором, та поновлення ОСОБА_2 на посаді робітника з благоустрою в Низівській селищній раді. Тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову в цій частині з підстав, передбачених статтею 412 ЦПК України.

Крім того, Верховний суд здійснює розподіл судових витрат відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, оскільки ухвалює нове рішення в частині позовних вимог, не передаючи справи на новий розгляд.

Оскільки судом касаційної інстанції задоволено частково касаційну скаргу, скасовано ухвалені в справі судові рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання угоди трудовим договором, поновлення на роботі та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення цих вимог, то з відповідача відповідно до вимог статті 141 ЦПК України підлягають стягненню в дохід держави судові витрати у розмірі 1280 грн. за подання позовної заяви (пропорційно розміру задоволених позовних вимог). Крім того, судові витрати за подання касаційної скарги також підлягають стягненню в дохід держави з відповідача у пропорційному розмірі до задоволених вимог, тобто в розмірі 1536 грн. судового збору.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Разом з тим, рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду не можуть вважатися законними та обґрунтованими та відповідно до положень статті 411 ЦПК України, підлягають скасуванню з направленням справи в частині вирішення позову про стягнення матеріального забезпечення з тимчасової втрати працездатності, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної та матеріальної шкоди на новий розгляд до суду першої інстанції.

Крім того, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи в частині позовних вимог про скасування розпорядження селищного голови, на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки розпорядження селищного голови № 46 від 31 травня 2017 року взагалі відсутнє в матеріалах справи.

Керуючись статтями 141 400 402 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Галімон Надія Анатоліївна, задовольнити частково.

Рішення Сумського районного суду Сумської області від 04 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 14 листопада 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання угоди трудовим договором, поновлення на роботі скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині про задоволення позову.

Визнати трудову угоду від 22 березня 2016 року, укладену між ОСОБА_2 і Низівською селищною радою Сумського району Сумської області, трудовим договором.

Поновити ОСОБА_2 на посаді робітника з благоустрою в Низівській селищній раді Сумського району Сумської області з 31 травня 2017 року.

Постанову Верховного Суду в частині поновлення на роботі допустити до негайного виконання.

Рішення Сумського районного суду Сумської області від 04 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 14 листопада 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення матеріального забезпечення з тимчасової втрати працездатності, скасування розпорядження селищного голови, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної та матеріальної шкоди скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Стягнути з Низівської селищної ради Сумського району Сумської області в дохід держави 1280 грн судового збору за подання позовної заяви та 1536 грн судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. О. Лесько

В.В. Пророк

І.М. Фаловська

С. П.Штелик