Історія справи

Постанова КЦС ВП від 29.05.2023 року у справі №352/450/22
Постанова КЦС ВП від 29.05.2023 року у справі №352/450/22
Постанова КЦС ВП від 29.05.2023 року у справі №352/450/22

Постанова

Іменем України

29 травня 2023 року

м. Київ

справа № 352/450/22

провадження № 61-3565св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне підприємство «Інноваційна компанія»,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 01 грудня 2022 року у складі судді Олійника М. Ю. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Бойчука І. В., Пнівчук О. В., Мальцевої Є. Є.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Інноваційна компанія» (далі - КП «Інноваційна компанія»), третя особа - ОСОБА_2 , про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтований тим, що 21 жовтня 2021 року на підставі рішення суду він був поновлений на роботі у КП «Інноваційна компанія» на посаді начальника дільниці будинкоуправління.

На підставі наказу «Про внесення змін до штатного розпису та скорочення чисельності працівників» від 24 грудня 2021 року № 89-В він отримав попередження у зв`язку із скороченням чисельності працівників про його майбутнє звільнення із займаної посади з 25 лютого 2022 року. Також йому повідомлено, що станом на 24 грудня 2021 року на підприємстві наявні наступні вакантні посади: сантехнік, робітник, прибиральник громадської вбиральні.

Наказом від 25 лютого 2022 року № 4-К він був звільнений із займаної посади

у зв`язку із скороченням чисельності працівників на підставі пункту 1

частини першої статті 40 КЗпП України.

Посилався на незаконність та необґрунтованість свого звільнення, оскільки будь-яких змін в організації виробництва і праці, що призводять до скорочення чисельності і штату працівників, у відповідача не відбулося. Крім того, йому не були запропоновані вакантні посади юриста і головного інженера, а також не вирішено питання його переважного права на залишення на роботі.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 остаточно просив поновити його на роботі в КП «Інноваційна компанія» на посаді начальника дільниці будинкоуправління, стягнути із відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 01 грудня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.Стягнуто

з ОСОБА_1 на користь КП «Інноваційна компанія» понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.

Рішення мотивоване тим, що на підприємстві дійсно мало місце скорочення штату працівників, зокрема, скорочення посади начальника дільниці будинкоуправління, оспорювані накази прийняті відповідачем в межах наданих Статутом повноважень, дотримано порядок звільнення позивача з роботи, зокрема, виконано вимоги статті 49-2 КЗпП України щодо попередження позивача про наступне вивільнення і про наявність усіх вакантних посад на підприємстві, працювати на яких позивач не погодився, а тому підстав для скасування оспорюваного позивачем наказу та, відповідно, підстав для визнання звільнення позивача незаконним і поновлення його на роботі, немає.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 01 грудня 2022 року змінено

в частині розподілу судових витрат, зменшено відшкодування судових витрат на користь відповідача до 5 000,00 грн. В решті рішення суду залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що

у відповідача фактично відбулися зміни в організації виробництва та праці, на підставі чого було виведено зі штату посаду начальника дільниці будинкоуправління, роботодавцем дотримано визначений законодавством порядок при звільненні позивача із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області

від 01 грудня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду

від 01 лютого 2023 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду 31 січня 2018 року у справі

№ 824/3229/14, від 21 лютого 2020 року у справі № 761/25605/17, від 15 червня 2021 року у справі № 761/23325/17.Також, у касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 4 частини другої

статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

У квітні 2023 року КП «Інноваційна компанія», в інтересах якого діє адвокат Устінський А. В., подало до суду відзив на касаційну скаргу, який не підписаний представником. Оскільки відзив КП «Інноваційна компанія», поданий адвокатом Устінським А. В., не підписаний, то він не може бути розглянутий та підлягає поверненню.

У квітні 2023 року КП «Інноваційна компанія», в інтересах якого діє адвокат Устінський А. В., також подало до суду клопотання про закриття касаційного провадження, оскільки ця справа є малозначною відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України, а тому ухвалені в ній рішення не підлягають касаційному оскарженню в силу вимог частини третьої статті 389 ЦПК України.

У травні 2023 року ОСОБА_1 подав до суду заперечення на відзив на касаційну скаргу.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Встановлені судами обставини

Наказом КП «Інноваційна компанія» від 21 жовтня 2021 року № 62-К на підставі рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 06 жовтня 2021 року у справі № 352/989/20 скасовано наказ про звільнення ОСОБА_1 від 28 квітня 2020 року № 20-К; забезпечено допуск ОСОБА_1 до роботи на посаді начальника дільниці будинкоуправління з 21 жовтня 2021 року (т. 1,

а. с. 25, 55).

Наказом КП «Інноваційна компанія» від 24 грудня 2021 року № 88-В затверджено технічно-економічне обґрунтування скорочення чисельності та штату працівників КП «Інноваційна компанія» (т. 1, а. с. 27-29).

Наказом КП «Інноваційна компанія» від 24 грудня 2021 року № 89-В виведено із штатного розпису КП «Інноваційна компанія» шляхом скорочення чисельності

1 (одного) працівника, а саме за посадою: начальник дільниці будинкоуправління - одна особа; введено в дію з 28 лютого 2022 року штатний розпис КП «Інноваційна компанія» в новій редакції (т. 1, а. с. 59-60).

На підставі вказаного наказу ОСОБА_3 24 грудня 2021 року попереджений про майбутнє звільнення із займаної посади 25 лютого 2022 року, а також йому запропоновано переведення на вакансії: сантехніка, робітника і прибиральника громадської вбиральні, від яких він відмовився (т. 1, а. с. 61-62).

Наказом від 25 лютого 2022 року № 4-К ОСОБА_1 звільнено з роботи

у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України (т. 1, а. с. 31, 64). Позивачу запропоновано переведення на вакансії: сантехніка, робітника і прибиральника громадської вбиральні, від яких він відмовився (т. 1, а. с. 65).

Правове обґрунтування

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва

і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення

з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Вирішуючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні з`ясувати питання про те, чи дійсно

у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які

є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника

з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно

з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва

і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією або спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того,

в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював, тобто всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати такий працівник.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Частиною другою статті 42 КЗпП України, зокрема, визначено, що при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам з тривалішим безперервним стажем роботи на цьому підприємстві, в установі, організації.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Отже, при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва

і праці передусім підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, які підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України.

Тобто, застосування положень статті 42 КЗпП України можливе серед всіх працівників які обіймають ідентичні (тотожні, однакові) посади.

Гарантії працівників при незаконному звільненні з роботи та порушенні порядку їх звільнення з роботи передбачені у статті 235 КЗпП України.

При ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно постановляє рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш ніж за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, установивши, що

у відповідача дійсно відбулося скорочення чисельності штату, у тому числі посади начальник дільниці будинкоуправління, яку обіймав позивач, дійшов обґрунтованого висновку, що звільнення позивача відбулося відповідно до вимог трудового законодавства, оскільки позивач був попереджений про майбутнє вивільнення за два місяці, з моменту попередження про наступне вивільнення та до дати звільнення роботодавець пропонував йому вакантні посади, проте позивач не погодився на переведення на будь-яку з них. Також у відповідача не було підстав для застосування щодо позивача положення статті 42 КЗпП України, оскільки оцінка належності переважного права на залишення на роботі здійснюється роботодавцем у разі, якщо відбувається скорочення декількох аналогічних посад, проте у відповідача скорочувалася одна посада начальника, яку й обіймав позивач.

Верховний Суд погоджується, що оскільки у КП «Інноваційна компанія» дійсно мало місце скорочення чисельності штату (зі скороченням посади позивача повністю ліквідовано дільницю будинкоуправління). Відповідачем при вивільненні ОСОБА_1 дотримано вимоги частини другої статті 40 та статей 42 49-2 КЗпП України, а саме вчасно попереджено про вивільнення та запропоновані всі вакантні у роботодавця посади, від переведення на будь-яку з цих посад він відмовився, про що засвідчив письмово, то звільнення позивача з підстав скорочення чисельності працівників відбулось відповідно до вимог закону.

У позивача не виникло переважного права на залишення на роботі, оскільки у штатному розписі відповідача лише одна посада начальника дільниці будинкоуправління, яка скорочувалася, тож у роботодавця не було підстав та можливості проводити порівняльний аналіз продуктивності праці та кваліфікації

з метою вирішення питання переважного права на залишення на роботі.

Щодо доводів касаційної скарги про неврахування висновків Верховного Суду

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду 31 січня 2018 року

у справі № 824/3229/14, від 21 лютого 2020 року у справі № 761/25605/17,

від 15 червня 2021 року у справі № 761/23325/17.

Оскільки врахуванню підлягають висновки у справах у подібних правовідносинах, Верховний Суд аналізує наведені заявником як приклади на предмет подібності рішення Верховного Суду до обставин розглядуваної справи.

У справі № 824/3229/14 Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду про те, що звільнення позивача відбулось із порушенням трудового законодавства, оскільки позивачу повинна бути запропонована будь-яка з вакантних посад, рівнозначна тій, яку він займав, або нижча - за його згодою, оскільки державні службовці, які перебували на відповідних посадах у державних органах та виконавчих органах Рад, у тому числі в тих, що ліквідуються, приймаються без конкурсного відбору до новостворених органів державної виконавчої влади

і місцевого самоврядування.

У справі № 761/25605/17 Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про те, що звільнення позивача є незаконним, оскільки його звільнено з посади, яка на час його попередження про скорочення - 23 лютого 2017 року, так і на час його звільнення - 19 червня 2017 року, більше не вводилась та не існувала

у штатному розписі, та без попередньої згоди профспілкового органу. Крім того, третє звільнення позивача з підстав скорочення штату в установі, де не змінювалася чисельність штату є дискримінацією за ознакою належності його до профспілки НМІ України.

У справі № 761/23325/17 Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду про те, що при звільненні позивача з роботи відповідачем було порушено вимоги статей 40 49-2 КЗпП України, оскільки жодних доказів, які

б підтверджували, що позивач відмовився від переведення на іншу роботу,

а також, що роботодавець не мав можливості перевести позивача з його згоди на іншу роботу матеріали справи не містять.

Проте у розглядуваній справі № 352/450/22 встановлено дотримання роботодавцем вимог частини другої статті 40 та частини третьої статті 49?

КЗпП України щодо заходів з працевлаштування працівника, якому пропонувались вакантні посади, проте позивач від них відмовився, а посада головного інженера не запропонована позивачу у зв`язку з тим, що не була вакантною, тому не могла бути запропонована позивачу.

Отже, у справах № 824/3229/14, № 761/25605/17, № 761/23325/17, наведених заявником у касаційній скарзі як приклади неоднакового застосування норм права, встановлені інші фактичні обставини ніж у справі, яка переглядається

у касаційному порядку.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що реалізація положень частини четвертої статті 263 ЦПК України полягає у тому, що при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосуванні відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду лише у справах, у яких відносини є подібними.

З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень правових висновків, викладених у зазначених постановах Верховного Суду

(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), є необґрунтованими.

Також підставою оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої

цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

За правилом пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд

є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Тобто обов`язковою умовою застосування положень пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України є визначення та наведення заявником підстав касаційного оскарження відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України.

Оскільки Верховний Суд констатує, що наведені ОСОБА_1 підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України не підтверджені, відповідно, суд касаційної інстанції не оцінює доводи заявника щодо недослідження (неналежного дослідження) доказів, як підставу касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини третьої

статті 411 ЦПК України.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані, з якими погоджується й суд касаційної інстанції.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційним судом не встановлено та заявником таких не зазначено.

Отже доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли своє підтвердження.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені

в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів та не дають підстав вважати, що судами порушені норми матеріального чи процесуального права, тому касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення залишенню без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Щодо клопотання КП «Інноваційна компанія» про закриття касаційного провадження

У квітні 2023 року КП «Інноваційна компанія», в інтересах якого діє адвокат Устінський А. В., подало до суду клопотання про закриття касаційного провадження, оскільки справа є малозначною в силу положень частини шостої статті 19 ЦПК України, а тому ухвалені в ній рішення не підлягають касаційному оскарженню відповідно до частини третьої статті 389 ЦПК України.

У пункті 1 частини шостої статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Справа незначної складності може бути визнана судом малозначною (пункт 2 частини шостої статті 19 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини,

у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.

Отже всі малозначні справи можуть бути розглянути судом в порядку спрощеного позовного провадження, але не всі справи, які підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження є малозначними в силу приписів процесуального закону.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У цій справі позивач заявив вимоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, отже у позовній заяві об`єднано вимоги майнового і немайнового характеру.

Судом першої інстанції справа розглянута у порядку спрощеного провадження

з посиланням на частину шосту статті 19 ЦПК України, як справа незначної складності.

Оскільки у цій справі позивач заявив також вимоги немайнового характеру, тому справа не належить до категорії малозначних на підставі пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України (за ціною позову).

Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Апеляційний суд здійснив розгляд цієї справи

з викликом сторін.

У пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України встановлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах

з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку, що критерій «малозначності» справи за ціною позову застосовується до справ

з майновими вимогами. У справах, де заявлено вимоги як майнового, так

і немайнового характеру, застосовним є критерій «незначної складності».

Верховний Суд не встановив наявності підстав для застосування критерію «незначної складності» справи, а тому з урахуванням положень пункту 2

частини третьої статті 389 ЦПК України відсутні підстави для закриття касаційного провадження у цій справі, як малозначній.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

У травні 2023 року ОСОБА_1 подав клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а саме на підставі частини п`ятої

статті 403 ЦПК України.

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі

№ 757/172/16 зазначила, що виключна правова проблема має оцінюватися

з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Враховуючи, що ОСОБА_1 не навів обґрунтованих підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, не окреслено правову проблему, яка б потребувала її вирішення Великою Палатою Верховного Суду,

а Верховним Судом її не встановлено, тому відсутні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відзив Комунального підприємства «Інноваційна компанія», поданий адвокатом Устінським Андрієм Вікторовичем, на касаційну скаргу залишити без розгляду та повернути заявнику.

У задоволенні клопотання Комунального підприємства «Інноваційна компанія», поданого адвокатом Устінським Андрієм Вікторовичем, про закриття касаційного провадження відмовити.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 01 грудня 2022 року у незміненій частині та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний