Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.01.2019 року у справі №356/1380/17

Постанова

Іменем України

29 травня 2019 року

м. Київ

справа № 356/1380/17-ц

провадження № 61-1057св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представники позивача:ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідач - ОСОБА_4 ,

представники відповідача:ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

третя особа - виконавчий комітет Березанської міської ради Київської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року в складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Соколової В. В.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , третя особа - виконавчий комітет Березанської міської ради Київської області, про визначення місця проживання дитини.

Позовна заява мотивована тим, що з 24 жовтня 2010 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 27 липня 2017 року було розірвано. Мають дітей: дочку - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після розлучення з відповідачем діти проживали разом з нею, проте у квітні 2017 року відповідач без її згоди забрав малолітнього ОСОБА_8 і по теперішній час дитина проживає разом із ним. Вважала, що проживання малолітнього з нею буде відповідати найкращими інтересам дитини. Також, посилалась на те, що малолітній ОСОБА_8 не відвідує дитячого садка та його фактичним вихованням займаються батьки відповідача, а не він сам.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила суд визначити місце проживання дитини, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю - ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Березанського міського суду Київської області від 31 липня 2018 року відмовлено у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з того, що дитина з народження проживає в сім`ї батька, має схильність до нього та його близьких, а тому проживання малолітнього разом із батьком буде відповідати найкращим інтересам дитини.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року рішення Березанського міського суду Київської області від 31 липня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог.

Визначено місце проживання ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір`ю - ОСОБА_1

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд, виходив із того, що визначення місця проживання дитини з матір`ю повністю буде відповідати інтересам дитини.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У січні 2019 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи апеляційним судом не взято до уваги те, що малолітня дитина фактично проживає з ним та знаходиться на його утриманні, а тому судом неповно з`ясовано обставини, що мають істотне значення для справи, а також не перевірено належним чином надані докази у справі, що призвело до неправильного вирішення справи судом апеляційної інстанції та помилкового скасування рішення суду першої інстанції.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У березні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що судове рішення є законним і обґрунтованим.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами установлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 27 липня 2017 року розірвано.

Сторони мають двох дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Між сторонами виник спір з приводу місця проживання їх спільної дитини - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до актів обстеження умов проживання було виявлено належні умови для проживання дитини за місцем проживання як матері, так і батька, проте житлово-побутові умови батька кращі ніж у матері.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

від 15 березня 2018 року № 72 орган опіки вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього разом з його матір`ю - ОСОБА_1

30 вересня 2017 року ОСОБА_4 зареєстрував шлюб з ОСОБА_13

Відповідно до психологічного висновку практикуючого психолога Київського обласного центру соціально-психологічної реабілітації дітей «Сезенків», психологічне обстеження дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проводилося за наступними методами: діагностична бесіда, вільне малювання, проектна методика «Сім`я тварин», проективна методика діагностики між особових відносин Рене Жиля , метод спостереження (за ігровою діяльністю). На період обстеження дитина була спокійна, мала охайний зовнішній вигляд, хлопчик після знайомства достатньо легко іде на контакт, комунікабельний, відповідає на поставлені запитання чітко і зрозуміло. Розвиток дитини відповідає віковій нормі. Аналіз емоційного фону та результатів обстеження свідчить, що у дитини переважає позитивний настрій та довірливе ставлення до оточуючих. Хлопчик без роздумів залишився на одинці з психологом, виявляє інтерес до ігор, особливо до різноманітних конструкторів. Вільно пересувався по кімнаті. Під час діагностичної бесіди, встановлено, що ОСОБА_8 виявляє значну прихильність до батька: він є взірцем для хлопчика, висловлює бажання бути схожим на тата. Дитина вивчає для себе дві мами: мама ОСОБА_15 (дружина батька) та мама ОСОБА_1 (біологічна мати). Емоційну прихильність дитина виявляє до батька, мами ОСОБА_15, тітки ОСОБА_17, бабусі, дідуся, двоюрідного брата ОСОБА_16 . При розмові про маму ОСОБА_1 хлопець виявляє явне роздратування, пояснює тим, що його засмучують непорозуміння між мамою і батьком. Для дитини сім`я, в якій він проживає, є позитивним середовищем для психоемоційного та розумного розвитку. ОСОБА_8 достатньо чітко виявив своє бажання жити з батьком.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами 2, 8, 9, 10 статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У пункті 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції).

Відповідно до частини 4 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Статтею 157 СК України встановлено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Неповнолітній ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час розгляду справи судами попередніх інстанцій проживав разом із батьком -

ОСОБА_4

Ставлення дитини до своїх батьків зафіксовані у висновку психолога, в якому зазначено, що при розмові про маму ОСОБА_1 хлопець виявляє явне роздратування, пояснює тим, що його засмучують непорозуміння між мамою і батьком. Для дитини сім`я, в якій він проживає, є позитивним середовищем для психоемоційного та розумного розвитку. ОСОБА_8 достатньо чітко виявив своє бажання жити з батьком.

Статтею 15 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини.

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - СЄПЛ) від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).

Частиною 1 статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Так, 11 липня 2017 року Європейським Судом з прав людини було винесено рішення у справі «М.С. проти України», у якому йдеться визначення «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками.

При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є не благодійним.

У рішенні СЄПЛ від 02 лютого 2016 року у справі «N.TS. та інші проти Грузії» зазначено, що обов`язок національних органів влади вживати заходів для полегшення возз`єднання, однак, не є абсолютним. Возз`єднання одного з батьків з дитиною, яка деякий час прожила з іншими особами, може бути неможливо реалізувати негайно і може знадобитися проведення підготовчих заходів для цього. Характер та обсяг такої підготовки залежатимуть від обставин кожного випадку, але розуміння та співпраця всіх зацікавлених сторін завжди буде важливим компонентом. Хоча національні органи влади повинні зробити все можливе для сприяння такому співробітництву, будь-яке зобов`язання щодо застосування примусу в цій сфері має бути обмеженим, оскільки інтереси, а також права і свободи всіх зацікавлених осіб повинні бути враховані, а особливо найкращі інтереси дитини та її права за статтею 8 Конвенції. Якщо контакти з батьками можуть загрожувати цим інтересам або втручатися в ці права, національні органи влади повинні дотримуватись справедливого балансу між ними (див. посилання Hokkanen, п. 58). Найкращі інтереси дитини повинні бути першочерговими і, залежно від їхньої природи та серйозності, можуть перевищувати права їхніх батьків (див. серед інших, Ольссон (№ 2), § 90, Ignaccolo-Zenide, § 94, обидва цитовані вище Plaza v. Poland, № 18830/07, п. 71, 25 січня 2011 р., І Manic, наведене вище, § 102, з подальшими посиланнями на нього).

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосується дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Аналіз вищезазначених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків витікає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і у першу чергу повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що дитина з народження проживає в сім`ї батька, має схильність до нього та його близьких, беручи до уваги особу відповідача, яка характеризується позитивно, з урахуванням психологічного висновку згідно з яким сім`я, в якій проживає дитина, є позитивним середовищем для психоемоційного та розумового розвитку, ОСОБА_8 достатньо чітко виявив своє бажання проживати разом з батьком, суд першої інстанції обґрунтовано вважав недоцільним передачу малолітнього сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на проживання з матір`ю, що буде відповідати найкращим інтересам дитини.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 389, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палатиКасаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року скасувати, рішення Березанського міського суду Київської області від 31 липня 2018 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасоване рішення апеляційного суду втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун

В. І. Крат