Історія справи

Постанова

Іменем України

29 травня 2019 року

м. Київ

справа № 285/1829/17

провадження № 61-6880св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Хопти С. Ф.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Галацевич О. М., Борисюка Р. М., Микитюк О. Ю., від 26 лютого 2019 року.

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») про визнання договору поруки припиненим.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 19 вересня 2006 року між ОСОБА_2 та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (далі - АППБ «Аваль»), правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»,укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав останньому кредит у розмірі 100 тис. дол. США зі сплатою процентів в розмірі 14 % річних, з кінцевим терміном повернення коштів до 19 вересня 2016 року. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між АППБ «Аваль» та ОСОБА_1 укладено договір поруки, за умовами якого остання зобов`язалась відповідати перед банком за виконання грошових зобов`язань ОСОБА_2 по кредитному договору. 13 грудня 2010 року сторонами укладено додаткову угоду № 014/1842/82/94271, згідно якої збільшено строк надання кредиту й відповідно збільшено строк сплати щомісячних платежів по тілу кредиту та процентів за користування кредитом з кінцевим терміном повернення кредиту до 19 вересня 2026 року. Позивач стверджувала, що про наявність додаткової угоди до кредитного договору їй відомо не було, згоди на укладення такої угоди вона не надавала, саму угоду не підписувала. Про наявність цієї додаткової угоди позивач дізналась лише після отримання постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 08 червня 2016 року по виконанню рішення суду у справі за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та інших про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором.

Із урахуванням зазначеного, враховуючи те, що додаткової угоди до кредитного договору, якою збільшено обсяг грошового зобов`язання за кредитним договором, позивач не підписувала, керуючись положеннями частини першої статті 559 ЦК України, просила позов задовольнити, визнати припиненим договір поруки, який був укладений 19 вересня 2006 року між нею та АППБ «Аваль».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області, у складі судді Сташківа Т. Б., від 14 листопада 2018 рокупозов ОСОБА_1 задоволено. Визнано припиненим договір поруки № 1 від 19 вересня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль». Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, щододатковою угодою до кредитного договору, яка не була підписана поручителем ОСОБА_1 , внесені зміни до кредитного договору, збільшено строк виконання грошового зобов`язання, що призвело до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування кредитом, та, як наслідок, - до збільшення обсягу відповідальності поручителя, що є підставою для застосування положень частини першої статті 559 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року апеляційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено. Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 14 листопада 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог. Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 10 квітня 2012 року позов банку задоволено, стягнуто у солідарному порядку із боржника та поручителів заборгованість за кредитним договором. Оскільки рішенням суду, яке набрало законної сили, задоволені вимоги кредитора до поручителя, підстави для застосування положень частини першої статті 559 ЦК України відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року і залишити в силі рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 14 листопада 2018 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не застосував положення частини першої статті 559 ЦК України, оскільки поручитель не надавав згоди на збільшення своєї відповідальності за кредитним договором, що підтверджено висновком судової почеркознавчої експертизи, згідно якого підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Підпис» у верхній частині третьої сторінки додаткової угоди № 014/1842/82/94271 від 13 грудня 2010 року до кредитного договору виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання договору поруки припиненим призначено до судового розгляду.

Відзивів на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

19 вересня 2006 року між ОСОБА_2 та АППБ «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», укладено кредитний договір № 014/1842/82/94271, відповідно до умов якого банк надав останньому кредит у розмірі 100 тис. дол. США зі сплатою процентів у розмірі 14 % річних, з кінцевим терміном повернення коштів до 19 вересня 2016 року.

Цього ж дня з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між АППБ «Аваль» та ОСОБА_1 укладено договір поруки, за умовами якого остання зобов`язалась відповідати перед банком за виконання грошових зобов`язань ОСОБА_2 по кредитному договору (а. с. 150).

13 грудня 2010 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № 014/1842/82/94271, згідно пункту 1 якої строк кредиту збільшується на 39 календарних місяців, у зв`язку з чим пункт 1.2 кредитного договору викладено в наступній редакції: «дата остаточного погашення кредиту 19 вересня 2026 року, строк кредиту (строк користування кредитом) складає 240 місяців». При цьому, згідно пункту 2.3 цієї додаткової угоди з 13 грудня 2010 року фактична заборгованість за сумою кредиту збільшується на суму заборгованості за процентами, у зв`язку з чим відбувається зміна строку погашення заборгованості. Таке збільшення не супроводжується видачею кредитних коштів позичальнику (а. с. 157).

Графіком погашення кредиту, який є додатком до додаткової угоди № 014/1842/82/94271 від 13 грудня 2010 року, визначено розмір і строки сплати щомісячних платежів по погашенню тіла кредиту та процентів за користування кредитом за період з 15 грудня 2010 року по 15 вересня 2026 року (а. с. 159-161).

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 10 квітня 2012 року позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та інших поручителів задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та інших поручителів на користь банку заборгованість за вищевказаним кредитним договором у розмірі 103 918, 87 дол. США, що становить 830 051, 98 грн (а. с. 12).

Постановою державного виконавця від 08 червня 2016 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 0616/1324/12, виданого Новоград-Волинським міськрайонним судом 06 червня 2012 року про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та інших на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором у сумі 500 051, 98 грн (а. с. 15).

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що про наявність додаткової угоди до кредитного договору їй не було відомо, згоди на укладення такої угоди вона не надавала, у цій додатковій угоді не розписувалась.

Згідно висновку експерта № 1/3-126 від 23 червня 2018 року за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Підпис» у верхній частині третьої сторінки додаткової угоди № 014/1842/82/94271 від 13 грудня 2010 року до кредитного договору виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (а. с. 128).

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У відповідності до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК Українизміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (частина перша статті 653 ЦК України).

За змістом частини першої статті 654 ЦК Українизміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами)(частина друга статті 207 ЦК України).

Частиною першою статті 553 ЦК України передбачено, що а договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК Українипорука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення, розстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

У зобов`язаннях, у яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки та періоду її нарахування навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або без відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком.

Викладене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-3176цс15.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач, посилаючись на положення частини першої статті 559 ЦК України, просила визнати припиненою поруку, оскільки банком та позичальником були внесені зміни до кредитного договору, внаслідок яких збільшено відповідальність за основним зобов`язанням, однак такі зміни відбулись без згоди поручителя.

Як встановлено судами, згідно висновку № 1/3-126 від 23 червня 2018 року за результатами проведеної судової почеркознавчої експертизи встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Підпис» у верхній частині третьої сторінки додаткової угоди № 014/1842/82/94271 від 13 грудня 2010 року до кредитного договору виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою, що свідчить про відсутність волевиявлення останньої на укладення додаткової угоди, якою збільшено обсяг відповідальності поручителя.

Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд, виходив із того, що позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 10 квітня 2012 рокуу справі № 0616/1324/12, яке набрало законної сили, задоволені вимоги кредитора до поручителя, а тому підстави для застосування положень частини першої статті 559 ЦК України після ухвалення такого рішення - відсутні.

Однак із таким висновком погодися не можна, виходячи із наступного.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), враховуючи встановлену законодавцем правову природу поручительства, як додаткового (акцесорного) зобов`язання до основного договору та пряму залежність від його умов, дійшла висновку про необхідність відступити від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 26 листопада 2014 року (справа № 6-75цс14), від 03 лютого 2016 року (справа № 6-2017цс15) та від 06 липня 2016 року (справа № 6-1199цс16) про презумпцію чинності поруки та неможливість її припинення на підставі статті 559 ЦК України з огляду на наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, оскільки таке рішення саме по собі свідчить про закінченнястроку дії договору. На правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки.

Відмова апеляційного суду у задоволенні позовних вимог позивача про припинення поруки, з підстав наявності судового рішення про стягнення заборгованості із боржника та поручителів не узгоджується із вказаним правовим висновком Великої Палати Верховного Суду.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що збільшення обсягу відповідальності поручителя відбулось у грудні 2010 року, а рішення про стягнення кредитної заборгованості винесено у квітні 2012 року

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, міськрайонний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки додатковою угодою від 13 грудня 2010 року, яка не була підписана поручителем ОСОБА_1 , що підтверджено висновком експерта, внесені зміни до кредитного договору щодо збільшення строку виконання грошового зобов`язання по поверненню кредиту, що призвело до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування кредитом та, як наслідок, - до збільшення обсягу відповідальності поручителя, що є підставою для застосування положень частини першої статті 559 ЦПК України.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що порука ОСОБА_1 в силу положень частини першої статті 559 ЦК України є припиненою.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції при винесенні рішення про задоволення позовних вимог були належним чином оцінені подані сторонами докази, зокрема висновок експерта, точно встановлені обставини справи та загалом правильно застосовані норми матеріального права, а апеляційний суд помилково скасував законне та по суті правильне рішення суду першої інстанції.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції не врахував, що статтею 559 ЦК України передбачено припинення саме поруки, як виду забезпечення виконання зобов`язання, а не припинення договору, на підставі якого порука виникла, у зв`язку із чим рішення суду першої інстанції на підставі статті 412 ЦПК України підлягає зміні у частині вирішення позовних вимог.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року скасувати та залишити в силі рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 14 листопада 2018 року, змінивши його резолютивну частину.

Визнати припиненою поруку за договором поруки № 1 від 19 вересня 2006 року, укладеним між ОСОБА_1 та акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль».

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (код ЄДРПОУ 14305909) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 536 (одна тисяча п`ятсот тридцять шість) грн 80 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С. Ф. Хопта Судді О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников Ю. В. Черняк