Історія справи

Постанова

Іменем України

29 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 755/3345/20

провадження № 61-5171св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 січня 2021 року в складі судді Марфіної Н. В. та постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2021 року в складі колегії суддів: Кравець В. А., Желепи О. В., Мазурик О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (далі - ТОВ «Порше Мобіліті») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та просило стягнути з неї заборгованість за кредитним договором № 50006473 від 25 жовтня 2012 року в розмірі 750 250, 60 грн, а також витрати на правничу допомогу в сумі 15 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що05 жовтня 2012 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 50006473, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу грошові кошти в розмірі 282 720, 83 грн (34 554 долари США), зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 9, 90% на рік з кінцевим терміном повернення до 15 жовтня 2017 року для придбання автомобіля.

Зобов`язання відповідача перед товариством за вказаним кредитним договором було забезпечено договором застави транспортного засобу № 50006473 від 02 листопада 2015 року.

У зв`язку із систематичним невиконанням позичальником умов кредитного договору, 29 травня 2015 року ТОВ «Порше Мобіліті» надіслало останній вимогу (повідомлення) щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 30 червня 2017 року в справі № 755/12923/16-ц встановлено розмір заборгованості відповідача станом на 07 серпня 2016 року, який складає 757 992, 20 грн.

У межах виконавчого провадження № 57426425 реалізовано предмет застави, а кошти від реалізації в розмірі 406 363, 64 грн 05 квітня 2019 року перераховано на рахунок товариства. Таким чином, непогашена сума заборгованості становить 351 628, 56 грн.

У зв`язку з неповерненням відповідачем суми залишку заборгованості, станом на 14 лютого 2020 року утворилася заборгованість у розмірі 750 250, 60 грн, яка складається з: 351 628, 56 грн - непогашена сума заборгованості; 38 389 грн - 3 % річних у зв`язку із простроченням дострокового повернення суми кредиту за період з 08 серпня 2016 року по 05 квітня 2019 року; 177 975, 76 грн - інфляційні втрати в зв`язку з простроченням дострокового повернення суми кредиту за період з 08 серпня 2016 року по 05 квітня 2019 року; 4 587, 02 грн - 3 % річних у зв`язку з простроченням сплати чергових платежів за кредитом за період з 08 серпня 2016 року по 05 квітня 2019 року; 21 265, 97 грн - інфляційні втрати в зв`язку з простроченням сплати періодичних платежів за кредитом за період з 08 серпня 2016 року по 05 квітня 2019 року; 3 587, 56 грн - 3 % річних у зв`язку з простроченням з відшкодування страхових платежів за період з 08 серпня 2016 по 05 квітня 2019 року; 16 632, 32 грн - інфляційні втрати в зв`язку з простроченням з відшкодування страхових платежів за період з 08 серпня 2016 року по 05 квітня 2019 року; 8 629, 51 грн - 3 % річних у зв`язку з простроченням дострокового повернення суми кредиту за період з 06 квітня 2019 року по 14 лютого 2020 року; 5 999, 56 грн - інфляційні втрати у зв`язку з простроченням дострокового повернення суми кредиту за період з 06 квітня 2019 року по 14 лютого 2020 року;91 555, 34 грн - сума заборгованості за компенсацію інших витрат за кредитним договором.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 12 січня 2021 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» заборгованість за кредитним договором № 50006473 від 25 жовтня 2012 року в загальному розмірі 548 897, 38 грн; 8 210, 86 грн судового збору та 11 400 грн витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині позову відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що суми, вирученої від продажу предмета застави, не вистачило для повного задоволення вимог позивача, а тому позовні вимоги про стягнення залишку боргу в сумі 351 628, 56 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню. При цьому місцевий суд зазначив, що позовна давність щодо стягнення цієї заборгованості позивачем не пропущена, оскільки кошти від реалізації автомобіля надійшли на рахунок позивача 05 квітня 2019 року, а з цим позовом позивач звернувся до суду 26 лютого 2020 року.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про їх часткове задоволення, визначивши період стягнення з 26 лютого 2017 року по 05 квітня 2019 року, у частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих до 26 лютого 2017 року, суд відмовив у зв`язку із спливом позовної давності.

Також суд першої інстанції вважав обґрунтованими вимоги позивача про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на заборгованість з дострокового повернення суми кредиту (333 308, 97 грн) за період з 06 квітня 2019 року (наступний день за днем надходження коштів від реалізації застави) по 14 лютого 2020 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 16 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 січня 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права й доводи апеляційної скарги цього не спростовують.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), просить скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2021 року в частині стягнення 530 542, 02 грн заборгованості та 10 800 грн витрат на професійну правничу допомогу й ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в їх задоволенні в зв`язку з пропуском позовної давності.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не перевірили правильності нарахування суми заборгованості в розмірі 778 475, 05 грн, неправильно визначили початок перебігу позовної давності, не врахували, що позовна давність не переривається на суму, яка перевищує заявлену як початкову ціну реалізації заставного майна, внаслідок чого безпідставно стягнули з неї заборгованість за кредитним договором, яка заявлена банком за межами позовної давності.

Судові рішення в частині відмовлених позовних вимог в касаційному порядку не оскаржуються, а тому в цій частині судом касаційної інстанції не переглядаються.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження в справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

16 червня 2021 року справа № 755/3345/20 надійшла до Верховного Суду.

Представник відповідача ОСОБА_2 надіслала відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

Установлено, що 25 жовтня 2012 року між сторонами укладено кредитний договір № 50006473 на суму 282 720, 83 грн (еквівалентно 34 554 доларам США), строком на 60 місяців, процентна ставка - 9, 90% змінна відповідно до статті 2.3 Загальних умов кредитування, цільове призначення - придбання автомобіля марки «Ауді», 2012 року випуску.

02 листопада 2012 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 укладено договір застави транспортного засобу № 50006473, предметом якого став автомобіль марки «Ауді», 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 . Заставою за цим договором забезпечено вимоги заставодержателя за вищевказаним кредитним договором.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 30 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 08 листопада 2017 року, частково задоволено вимоги ТОВ «Порше Мобіліті»; в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 станом на 07 серпня 2016 року в розмірі 757 992, 20 грн, яка складається з основної заборгованості за кредитом у розмірі 595 768, 10 грн, збитків у розмірі 44 952, 22 грн, штрафу в розмірі 98 952, 29 грн, 3 % річних у розмірі 18 319, 59 грн за кредитним договором № 50006473 від 25 жовтня 2012 року, звернуто стягнення на користь ТОВ «Порше Мобіліті» на предмет застави автомобіль марки «Audi», модель А5, 2012 року випуску, який належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом продажу вказаного автомобіля на публічних торгах, відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», встановивши його початкову вартість у розмірі 424 719 грн, згідно з договором застави транспортного засобу № 50006473 від 02 листопада 2012 року.

05 квітня 2019 року на рахунок позивача надійшли стягнуті по АСВП № 57426425 (боржник ОСОБА_1 ) кошти в сумі 406 363, 64 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з положеннями статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (статті 610 611 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення -невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Якщо в зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Відповідно до частини четвертої статті 591 ЦК України, якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц зазначено, що в разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов`язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Установлено, що станом на 07 серпня 2016 року заборгованість відповідача за кредитним договором складала 757 992, 20 грн.

05 квітня 2019 року на погашення цієї заборгованості зараховано 406 363, 64 грн, які надійшли від продажу предмета застави.

Оскільки коштів, отриманих від реалізації предмета застави, не вистачило для повного задоволення вимог позивача, суди обґрунтовано вважали, що банк має право стягнення решти заборгованості за кредитним договором, а також нарахованих відповідно до частини другої статті 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат.

Посилання відповідача в касаційній скарзі на те, що суди не перевірили правильності нарахування банком суми заборгованості в розмірі 778 475, 05 грн колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки ця сума заборгованості встановлена рішенням суду в справі про звернення стягнення на предмет застави, яке набрало законної сили, а тому в силу вимог частини четвертої статті 82 ЦПК України вказана обставина не підлягає доказуванню під час розгляду цієї справи, у якій беруть участь ті ж самі особи.

Доводів щодо неправильності нарахування судом першої інстанції 3 % річних та інфляційних втрат касаційна скарга не містить, а тому правильність таких нарахувань суд касаційної інстанції не перевіряє.

Аргументи ОСОБА_1 про пропуск позовної давності не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Позовна давність у разі стягнення з боржника різниці між отриманою від реалізації заставного майна сумою та загальним розміром заборгованості, визначеним рішення суду з метою звернення стягнення на заставне майно, починає свій перебіг з моменту, коли кредитору стало відомо про те, що суми, вирученої від реалізації заставного майна, недостатньо для повного погашення заборгованості.

Подібний висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 20 листопада 2019 року в справі № 467/395/16-ц.

Таким чином, установивши, що кошти від реалізації предмета застави надійшли на рахунок позивача 05 квітня 2019 року, а з цим позовом до суду позивач звернувся 26 лютого 2020 року, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що позовна давність до суми заборгованості у вигляді різниці між отриманою від реалізації заставного майна сумою та загальним розміром заборгованості не пропущена, у зв`язку з чим дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову, стягнення судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог й доводи касаційної скарги цього не спростовують.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Судові рішення в оскаржуваній частині відповідають вимогам закону й підстав для їх скасування немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2021 року в частині задоволених позовних вимог без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2021 року в частині задоволених позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко