Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.12.2020 року у справі №755/231/20

Постанова

Іменем України

29 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 755/231/20

провадження № 61-18948св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

суб'єкт оскарження: заступник начальника Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Перепелиця Артем Володимирович, Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області,

заінтересовані особи: ОСОБА_2, Служба у справах дітей та сім'ї Броварської районної державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 28 липня 2020 року у складі судді Арапіної Н. Є. та постанову Київського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Семенюк Т.

А., Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії заступника начальника Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (далі - Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Київській області)

Перепелиці А. В., Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Київській області, заінтересовані особи: ОСОБА_2, Служба у справах дітей та сім'ї Броварської районної державної адміністрації.

Свої вимоги заявник обґрунтовував тим, що 05 лютого 2018 року Дніпровським районним судом м. Києва видано виконавчий лист про зобов'язання ОСОБА_1 передати малолітнього сина ОСОБА_3 його матері ОСОБА_2. За вказаним виконавчим листом відкрито виконавче провадження № 55733871. Крім того,

01 червня 2018 року Дніпровським районним судом м. Києва повторно видано виконавчий лист про зобов'язання ОСОБА_1 передати малолітнього сина

ОСОБА_3 його матері ОСОБА_2, який ухвалою Дніпровського районного суду

м. Києва від 25 жовтня 2019 року визнано таким, що не підлягає виконанню. За вказаним виконавчим листом відкрито виконавче провадження № 57356572.

23 січня 2019 року заявник отримав від стягувача лист про необхідність прибути

26 січня 2019 року до квартири АДРЕСА_1 для виконання рішення суду про передачу дитини. Однак, у вказаній квартирі не виявилося ні стягувача, ні її представника. Крім того, 05 червня 2019 року він передав малолітнього сина матері біля контактного зоопарку "Лямур", який знаходиться на території Торгівельного комплексу "Аркадія". Однак у подальшому між ОСОБА_4 та її малолітнім сином ОСОБА_5 виник конфлікт, у результаті якого ОСОБА_2 завдала малолітньому сину тілесні ушкодження, після чого всі учасники конфлікту були доставлені до Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві. Також 10 грудня 2019 року в приміщенні школи № 306 Деснянського району м. Києва за адресою: вул. Лисківська, 4а у м. Києві, відбулися виконавчі дії, під час яких він добровільно передав малолітнього ОСОБА_5, однак останній відмовився йти до матері. За результатами виконавчих дій заступник начальника Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Київській області Перепелиця А. В. склав акт, в якому зазначено, що передати дитину не виявилося можливим, оскільки дитина ОСОБА_3 відмовився йти до матері. 10 грудня

2019 року його представник звернулася до державного виконавця із заявою про закриття виконавчого провадження. Однак, 20 грудня 2019 року отримала відповідь про відсутність підстав для закриття виконавчого провадження, оскільки боржник належним чином не виконав рішення суду. Крім того, державним виконавцем не винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 57356572, відкритого на підставі виконавчого листа, повторно виданого 01 червня 2018 року Дніпровським районним судом м. Києва про зобов'язання ОСОБА_1 передати малолітнього сина ОСОБА_3 його матері ОСОБА_2, який ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2019 року визнано таким, що не підлягає виконанню. У зв'язку з чим просив визнати неправомірним рішення заступника начальника Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Київській області Перепелиці А. В. від 19 грудня 2019 року про відмову у винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження, зобов'язати державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Київській області винести постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 55733871, зобов'язати державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Київській області винести постанову про закінчення виконавчого провадження № 57356572.

Ухвалою Дніпровського районного суду від 22 липня 2020 року скаргу боржника ОСОБА_1 за участю заступника начальника Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Київській області Перепелиці А. В., Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Київській області, стягувача ОСОБА_2, Служби у справах дітей та сім'ї Броварської районної державної адміністрації про визнання неправомірним рішення про відмову у винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження, зобов'язання вчинити певні дії залишено без розгляду в частині вимог про зобов'язання державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області винести постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 57356572.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 28 липня 2020 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходили із її недоведеності.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 28 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити скаргу.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили та не з'ясували всіх фактичних обставин справи, судові рішення ґрунтуються на недоведених обставинах.

Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_1.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п'яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження (пункт 2 частини другої

статті 389 ЦПК України), Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідає нормам

ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Встановлені судами обставини

У провадженні Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Київській області перебувало виконавче провадження № 55733871 з примусового виконання виконавчого листа № 755/12339/17, виданого Дніпровським районним судом м. Києва 05 лютого 2018 року на примусове виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва, яким зобов'язано ОСОБА_1 передати малолітнього сина ОСОБА_3 його матері ОСОБА_2.

Під час виконавчих дій за адресою: АДРЕСА_2, з виконання виконавчого документу за участі сторін та всіх представників, передати малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, його матері ОСОБА_2 не виявилося можливим, оскільки ОСОБА_3 відмовився йти до матері, що підтверджується актом державного виконавця від 10 грудня 2019 року.

Крім того, судом першої інстанції при огляді відеозапису вчинення виконавчих дій від 10 грудня 2019 року встановлено, що запис не містить фактичних обставин виконання рішення суду та дії і слова боржника не спрямовані на виконання рішення суду.

11 грудня 2019 року представником боржника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 подано заступнику начальника Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Київській області Перепелиці А. В. заяву про закінчення виконавчого провадження № 55733871, у зв'язку з фактичним виконанням у повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

19 грудня 2019 року заступником начальника Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Київській області Перепелицею А. В. відмовлено представнику боржника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 у закритті виконавчого провадження, оскільки станом на 19 грудня 2019 року рішення суду належним чином не виконано.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому частини 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до Статтею 447 ЦПК України, порушено їхні права чи свободи.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України "Про виконавче провадження" (далі-Закон № 1404-VIII). Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби.

~law17~ визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у ~law18~ орган і в і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, ~law19~, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до ~law20~, а також рішеннями, які відповідно до ~law21~ підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ~law22~ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених ~law23~ випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно з пунктом 8 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5

(у редакції наказу Міністерства юстиції України 29 вересня 2016 року № 2832/5), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802

акт - документ, що підтверджує певні встановлені факти або події.

Відповідно до пункту 10 розділу ІХ зазначеної Інструкції у разі виконання боржником рішення виконавець складає акт, що підписується сторонами виконавчого провадження, та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону.

Згідно з ~law25~ виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Прийняттю державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження мають передувати певні дії відносно боржника, послідовність яких визначена ~law26~.

Зокрема прийняттю постанови про закінчення виконавчого провадження передує складання акта про виконання боржником рішення суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи наведене, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії заступника начальника Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Київській області Перепелиці А. В. від 19 грудня 2019 року про відмову у винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження № 55733871 з підстав фактичного виконання в повному обсязі судового рішення, оскільки фактично судове рішення не виконано, то виконавче провадження не може бути закінчене на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження".

Вказане узгоджується із правовими висновками Верховного Суду зробленими у постановах від 03 липня 2020 року у справі № 619/798/15-ц (провадження № 61-5254св20) та від 03 березня 2020 року у справі № 545/1151/16-ц (провадження № 61-43897св18).

Враховуючи наведене, суди обґрунтовано виходили із того, що заявником не надано доказів фактичного виконання судового рішення в повному обсязі.

Доводи касаційної скарги про те, що судом не взято до уваги, що ОСОБА_1 добровільно неодноразово на виконання рішення суду передавав сина ОСОБА_2, проте, малолітній ОСОБА_3 відмовився йти до матері, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, оскільки не свідчать про те, що рішення суду про передачу малолітньої дитини матері є виконаним.

Твердження заявника про те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права прийнявши відзив на касаційну скаргу без доданих документів, які підтверджували б надіслання (надання) відзиву та доданих до нього доказів іншим учасникам справи, не заслуговують на увагу, оскільки це не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Доводи заявника про те, що ОСОБА_1 та його представника позбавлено можливості взяти участь у розгляді справи, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Із матеріалів справи убачається, що 09 листопада 2020 року ОСОБА_1 та його представник надіслали на електронну адресу Київського апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки представник

ОСОБА_1 - ОСОБА_6 є контактною особою хворого на COVID - 19, до якого не додано доказів на підтвердження викладених обставин.

Відповідно до протоколу судового засідання від 10 листопада 2020 року

(а. с. 2-3 т. 4) апеляційний суд у судовому засідання розглянув клопотання заявника та його представника та порадившись на місці ухвалив проводити розгляд справи без їх участі, оскільки ними не надано доказів щодо підтвердження зазначених у клопотанні обставин, що відповідає вимогам статті 372 ЦПК України.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, заявник на підтвердження доводів зазначених у касаційній скарзі додає результат дослідження від 07 листопада

2020 року № 23249374 та довідку з місця роботи, проте відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу.

Верховний Суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без участі особи, яка не з'явилась (стаття 240 ЦПК України).

Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 401, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 28 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик