Постанова

Іменем України

29 березня 2023 року

м. Київ

справа № 638/5047/21

провадження № 61-10803св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про встановлення розміру заробітної плати, зобов`язання перерахувати розмір пенсії.

Позов мотивований тим, що 23 січня 2020 року він звернувся із заявою про нарахування йому пенсії за віком до Шевченківського відділу Головного управління пенсійного фонду України в Харківській області. 25 січня 2021 йому призначена пенсія. Під час призначення пенсії відповідачем не врахована його заробітна плата за період трудової діяльності з 08 лютого 1992 року по

10 грудня 1998 року по причині вилучення та знищення усіх фінансових документів підприємства за цей період. Відповідно до запису в трудовій книжці з 08 лютого 1992 року по 10 грудня 1998 року він займав посаду генерального директора Спільного підприємства «Метасл, Лтд». Згідно балансу підприємства його місячний дохід становив у 1997 році 10 000 грн (місячний дохід) * 40% (його частка статутного фонду) = 4 000 грн, а з урахуванням дивідендів від діяльності п`яти брокерських місць на фондових біржах Чехії та Латвії доход доходив до

7 000 грн. У зв`язку з порушенням відносно нього чотирьох кримінальних справ (за якими він був повністю реабілітований) на час перебування під слідством і судом у період з 28 січня 1998 року по 05 квітня 2004 року у нього були вилучені та незаконно знищені печатка і уся бухгалтерська документація зазначеного підприємства. У період з 28 травня 1998 року по 28 травня 2003 року (час незаконного засудження та ведення безпідставних слідчих дій) держава Україна визнала позивача невинним та сплатила йому моральну шкоду в сумі 144 342 грн, що на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 18 травня 1998 року № 697 враховуєтеся як заробіток для нарахування пенсії. Крім того, згідно акту по догляду за дитиною - інвалідом до 16 років він здійснював такий догляд до 11 травня 2004 року. Проте з невідомих йому причин строк з 01 січня 2004 року по 11 травня 2004 року не доданий і не врахований до його пенсійного стажу. Добровільно перераховувати пенсію відповідач відмовляється.

У травні 2021 року позивач уточнив позов та просив суд:

зарахувати строк з 01 січня 2004 року по 11 травня 2004 року до його пенсійного стажу;

для розрахунку суми пенсії за 60 місяців взяти строк з 28 травня

1998 року по 28 травня 2003 року з доходом у 10 000 грн на місяць;

зобов`язати відповідача застосувати значення граничного розміру для коефіцієнта заробітної плати у 15, або 30 прожиткових мінімумів, враховуючи строк його перебування під вартою, багаторічне безпідставне перебування під слідством та запобіжними заходами та 23-річне заняття правозахисною діяльністю з метою особистого захисту;

перерахувати розмір пенсії з урахуванням визначеного судом заробітку за період з 28 травня 1998 року по 28 травня 2003 року і з дня подання документів для призначення йому пенсії за віком, тобто з 01 лютого 2020 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 20 жовтня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до пенсійного стажу позивача період догляду за дитиною інвалідом ОСОБА_2 , 1988 року народження, з 01 січня 2004 року по 11 травня 2004 року та провести позивачу перерахунок пенсії з дня подання документів про призначення пенсії за віком, тобто з 01 лютого

2020 року, з урахуванням заробітку за період з 28 травня 1998 року по 28 травня 2003 року.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач надав суду докази на підтвердження наявності у його сина ОСОБА_2 статусу дитини-інваліда, що потребує стороннього догляду, тому до його пенсійного стажу належить зарахувати строк догляду за дитиною з 01 січня 2004 року по 11 травня 2004 року. Відсутність даних про дитину позивача в реєстрі застрахованих осіб не є підставою для відмови у задоволені позову в цій частині.

Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від наявності в електронній пенсійній справі довідки про заробітну плату, що видана підприємством, установою, організацією, де працювала особа, або їх правонаступником та довідки управління праці та соціального захисту населення за період з 08 лютого 1992 року по 10 грудня 1998 року. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у поданих документах. Тому суд прийшов до висновку про задоволення вимог позивача та зобов`язання відповідача провести йому перерахунок пенсії з дня подання документів про призначення пенсії за віком, тобто з 01 лютого 2020 року з урахуванням заробітку за період з 28 травня

1998 року по 28 травня 2003 року.

Позовні вимоги про перерахування пенсії виходячи з розміру доходу позивачу у зазначений період у розмірі 10 000 грн щомісячно та зобов`язання відповідача застосувати значення граничного розміру для коефіцієнта заробітної плати у 15 або 30 прожиткових мінімумів залишені без задоволення, тому що суд уповноважений виключно на перевірку законності та обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень і не може перебирати на себе функції, що належать до відання суб`єкта владних повноважень.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області задоволено частково.

Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 20 жовтня 2021 року скасовано. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України в Харківській області про зобов`язання перерахувати пенсію закрито.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідно до покладених завдань і функцій Пенсійний фонд України та його управління в районах, містах є суб`єктами владних повноважень у сфері нарахування та виплат пенсій, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів. Спір стосовно недоотриманої суми пенсії є публічно-правовим, виник з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства. Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 750/1668/17 (провадження № 14-599цс18), від

03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) та 04 березня 2020 року у справі № 757/63985/16.

У цій справі позивач, вказавши відповідачем у справі Пенсійний фонд України - суб`єкта владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, тобто уповноважений здійснювати нарахування і виплату пенсії позивачу, просив зобов`язати відповідача перерахувати розмір призначеної йому пенсії, посилаючись на протиправність дій вказаного суб`єкта владних повноважень. Тобто між сторонами має місце публічно-правовий спір, пов`язаний зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій з приводу нарахування та виплати пенсії позивачу.

Тому суд першої інстанції помилково визначив юрисдикцію спору, розглянувши справу в порядку цивільного судочинства, не врахував, що спір стосовно перерахунку пенсії є публічно-правовим, цей спір виник з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, а тому належить до юрисдикції адміністративних судів. Вказаний висновок узгоджується із висновком, висловленим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 березня 2020 року у справі № 757/63985/16 (провадження

№ 14-556цс19). А тому провадження у цій справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК Україниколегія суддів роз`яснює ОСОБА_1 , що розгляд справи за заявленим нею позовом віднесено до юрисдикції адміністративного суду. Вказана норма передбачає право позивача протягом десяти днів з дня отримання постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Аргументи учасників справи

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що він вже звертався до Харківського окружного адміністративного суду, який ухвалою від 31 березня 2021 року повернув його позовну заяву до Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області про встановлення розміру заробітної плати та зобов`язання вчинити дії, в якій вказано, що такі позовні вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Тому апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2023 року відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на касаційну скаргу

ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 13 жовтня

2022 року повернуто без розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2023 рокусправу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).

Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (частина перша статті 11 ЦПК України).

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини першоїстатті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України).

До адміністративної юрисдикції відносяться справи, які виникають зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин. Спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій. Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити зі змісту права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах: від 13 березня 2019 року у справі № 202/30/17 (провадження № 14-643цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 826/5806/17 (провадження № 11-290апп19), від 23 листопада 2021 року у справі

№ 175/1571/15 (провадження № 14-51цс21).

Спори щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсій та інших соціальних виплат, є публічно-правовими, виникли з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинні розглядатися у порядку адміністративного судочинства. Подібний правовий висновок щодо юрисдикції спору викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 750/1668/17 (провадження № 14-599цс18) та від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) та інших.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2023 року у справі № 214/1309/21 (провадження

№ 61-3264сво22) зроблено висновок, що «приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання справи про встановлення факту) не повинен використовуватися учасниками для оцінки обставин, які становлять предмет доказування у адміністративному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим. Встановити факт перебування на утриманні померлого для одержання страхових виплат в разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві можливо винятково під час розгляду справи у суді адміністративної юрисдикції у зв`язку з оскарженням рішення (дій/бездіяльності) суб`єкта владних повноважень. В адміністративній справі встановлення такого факту не є самостійною метою, а є передумовою задоволення адміністративного позову».

Відповідачем за вимогами позивача щодо обчислення та перерахунку пенсії є Головне управління Пенсійного фонду України в у Харківській області - суб`єкт владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, тобто уповноважений здійснювати нарахування і виплату пенсії позивачу.

Тому суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок, що між сторонами має місце публічно-правовий спір, пов`язаний зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій з приводу нарахування та виплати пенсії позивачу, а отже такий спір повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

Разом з тим, як вказує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (Golder v. the United Kingdom, заява № 4451/70, § 36, від 21 лютого

1975 року). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (Stanev v. Bulgaria, заява № 36760/06, § 230, від 17 січня 2012 року). Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною пункту 1 статті 6 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами, зокрема: Bulanov and Kupchik v. Ukraine, заяви

№ 7714/06, § 27-28 та № 23654/08, § 38-40, від 09 грудня 2010 року, в якому ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції; Andriyevska v. Ukraine, заява № 34036/06, § 13-14, 23-26, від 01 грудня 2011 року, в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України; Mosendz v. Ukraine» заява

№ 52013/08, § 116, 119, 122-125, від 17 січня 2013 року, в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами; Shestopalova v. Ukraine, заява № 55339/07, § 13, 18-24, від 21 грудня 2017 року, в якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

при зверненні до Дзержинського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 долучив до позовної заяви копію ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року у справі № 520/5099/21 про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області про встановлення факту та зобов`язання вчинити дії (а. с. 15);

в ухвалі Харківського окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року у справі № 520/5099/21 вказано, що спір про визнання факту встановлення та виплати заробітної плати позивачу у певному розмірі не є публічно-правовим у розумінні пункту 2 частини першої статті 4 КАС України, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав у сфері публічно-правових відносин. Компетенція адміністративних судів, установлена статтею 19 КАС України, на спір у цій частині не поширюється. Таким чином, позовна вимога встановити розмір заробітної плати в сумі 5 000, 00 грн на місяць за період трудової діяльності з 08 лютого 1992 року по 10 грудня 1998 року підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Під час вирішення питання про наявність підстав для відкриття провадження у даній справі, судом встановлено, що позивач також у похідній позовній вимозі від першої, яка не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, просить суд зобов`язати відповідача вчинити певні дії. Суд зазначає, що у даному позові об`єднано вимоги, які належить розглядати в порядку різного судочинства, що не допускається згідно з ч. 6 ст. 21, ч. 4 ст. 172 КАС України. Тому суд прийшов до висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви позивачу;

у квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дзержинського районного суду міста Харкова з таким же позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просив встановити розмір заробітної плати в сумі 5 000 грн за період трудової діяльності з 08 лютого

1992 року по 10 грудня 1998 року та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати пенсію з урахуванням зазначеного розміру заробітної плати позивача;

в травні 2021 року позивач уточнив позов, змінивши формулювання вимоги щодо зарахування строку його трудової діяльності з 28 травня 1998 року по 28 травня 2003 року до пенсійного стажу та розміру заробітної плати за цей період, а також доповнив підстави для перерахунку пенсії.

За таких обставин доводи ОСОБА_1 щодо конфлікту юрисдикцій за його позовом заслуговують на увагу, тому колегія суддів вважає, що закриття провадження у цивільному судочинстві за аналогічними вимогами позивача поставить під загрозу сутність гарантованих Конвенцією прав позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, оскільки непослідовність національних судів створила позивачеві перешкоди у реалізації права на судовий захист. З огляду на наведену аргументацію та пріоритет забезпечення принципу правової визначеності є підстави для висновку, що розгляд цього спору має завершитися за правилами цивільного судочинства.

Аналогічні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 243/5078/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 761/12676/17, від 20 листопада 2019 року у справі № 761/46959/17 (провадження № 14-306цс19), від 27 листопада 2019 року у справі

№ 640/3452/19 (провадження № 14-583цс19).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати і передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року скасувати.

Передати справу № 638/5047/21 для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Харківського апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук