Історія справи

Постанова КЦС ВП від 29.03.2023 року у справі №208/8747/20
Постанова КЦС ВП від 29.03.2023 року у справі №208/8747/20
Постанова КЦС ВП від 29.03.2023 року у справі №208/8747/20

Постанова

Іменем України

29 березня 2023 року

м. Київ

справа № 208/8747/20

провадження № 61-5989св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Яремка В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1 ,

відповідачка - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», приватний нотаріус Кам'янського міського нотаріального округу Ялова Ольга Михайлівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 травня 2022 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Деркач Н. М., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс», товариство), приватний нотаріус Кам'янського міського нотаріального округу Ялова О. М., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В. А., про витребування нерухомого майна у добросовісного набувача.

На обґрунтування позову позивач посилався на таке.

24 квітня 2008 року між ним та Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк») укладений кредитний договір № 0310/0408/71-085, відповідно до умов якого позивач отримав кредит у розмірі 50 000,00 дол. США з кінцевим терміном повернення до 23 квітня 2023 року для придбання квартири та 24 квітня 2008 року набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна серії ВКК № 699918, посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського нотаріального округу Дніпропетровської області Кир`як С. А.

24 квітня 2008 року на забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором від 24 квітня 2008 року № 0310/0408/71-085 між ним та ВАТ «Сведбанк» укладено іпотечний договір № 0310/0408/71-085-Z-1, відповідно до умов якого позивач передав в іпотеку банку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

28 листопада 2012 року Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк»), яке є правонаступником ВАТ «Сведбанк», та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» укладено договір факторингу, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «Вектор Плюс» начебто перейшли права вимоги за кредитними договорами, зокрема за кредитним договором від 24 квітня 2008 року № 0310/0408/71-085, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та позивачем, та за іпотечним договором від 24 квітня 2008 року № 0310/0408/71-085-Z-1.

26 червня 2015 року, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, власником квартири АДРЕСА_1 , стало ТОВ «ФК «Вектор Плюс».

Заочним рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14 квітня 2016 року у справі № 208/5301/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Вектор Плюс» про витребування майна та визнання права власності позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано запис про проведену державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а саме: на квартиру АДРЕСА_1 та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ТОВ «ФК «Вектор Плюс». Визнано право власності на зазначену квартиру за ОСОБА_1 .

Постановою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року заочне рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14 квітня 2016 року в частині вирішення позовних вимог про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 , скасовано. У задоволенні позовних вимог про визнання права власності на зазначену квартиру відмовлено.

Заочне рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14 квітня 2016 року в частині вирішення позовних вимог про скасування запису № 10205206 про проведену державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ТОВ «ФК «Вектор Плюс», індексний номер рішення № 22433002 від 26 червня 2015 року, що здійснений приватним нотаріусом Суперфіном Б. М., залишено без змін.

Водночас 31 травня 2018 року за договором купівлі-продажу спірну квартиру ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відчужило ОСОБА_3 , про що був зроблений відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. на підставі рішення від 31 травня 2018 року за № 41376443.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 09 грудня 2019 року ОСОБА_3 відчужила спірну квартиру ОСОБА_2 , про що зроблений відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі рішення приватного нотаріуса Кам`янського міського нотаріального округу Ялової О. М.

З урахуванням наведеного позивач просив витребувати у ОСОБА_2 спірну квартиру.

Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14 грудня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач обрав неефективний спосіб захисту порушеного права, оскільки мав звернутися до суду із позовом відповідно до приписів частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 травня 2022 року рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14 грудня 2021 року скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Витребувано у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірна квартира вибула з власності позивача поза його волею, що відповідно до частини першої статті 388 ЦК України є підставою для її витребування у добросовісного набувача ОСОБА_2 .

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У липні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, надалі уточненою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що заявниця за договором купівлі-продажу набула право власності на спірну квартиру та є добросовісним набувачем.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач обрав неефективний спосіб захисту порушеного права.

На час відчуження спірної квартири як ТОВ «ФК «Вектор Плюс», так і ОСОБА_3 були власниками спірної квартири та мали право на її відчуження. Угоди щодо відчуження спірної квартири проведені до відновлення права власності позивача ОСОБА_1 на спірну квартиру, тобто до ухвалення постанови Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 208/5301/15.

Позивач, уклавши кредитний договір, усвідомлював наслідки, які можуть настати у разі невиконання зобов`язання, не вжив усіх дій та заходів для належного виконання зобов`язання, що призвело до звернення стягнення на предмет застави за іпотечним договором.

Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки на підставі відповідного застереження в договорі у зв`язку з простроченням виконання іпотекодавцем своїх кредитних зобов`язань свідчить про наявність згоди на це іпотекодавця, а відповідно, і про наявність його волі на вибуття майна з його володіння при утворенні кредитної заборгованості.

Отже, спірна квартира вибула з володіння позивача за його волею, тому відсутні підстави для витребування у відповідачки як добросовісного набувача спірної квартири.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

У листопаді 2022 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_1 просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

На обґрунтування відзиву посилається на те, що оскільки запис та рішення про державну реєстрацію прав на спірне майно за ТОВ «ФК «Вектор Плюс» постановою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 208/5301/15 скасовано, подальші продажі квартири відбулись всупереч законодавству України та спірна квартира вибула із власності законного власника проти його волі, то єдиним ефективним способом захисту порушеного права є звернення до суду з позовом до добросовісного набувача про витребування нерухомого майна.

У листопаді 2022 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ТОВ «ФК «Вектор Плюс» просить касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити, скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

На обґрунтування відзиву посилається на те, що скасування рішення державного реєстратора та/або запису про державну реєстрацію права власності на спірне майно за ТОВ «ФК «Вектор Плюс» не відновлює права власності позивача на квартиру. Обставини, встановлені у справі № 208/5301/15, не мають значення для правильного вирішення спору у цій справі. Оскільки витребування майна залежить від обставин вибуття майна з володіння власника, то суд апеляційної інстанції мав з`ясувати та надати оцінку діям усіх осіб щодо відчуження спірної квартири.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2022 року відкрито провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2022 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзивів на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Суди встановили, що 04 квітня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 0310/0408/71-085, відповідно до умов якого позивач отримав кредит у розмірі 50 000,00 дол. США, з кінцевим терміном повернення до 23 квітня 2023 року для придбання квартири.

Відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 24 квітня 2008 року серії ВКК № 699918, посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського нотаріального округу Дніпропетровської області Кир`як С. А., позивач набув у власність квартиру АДРЕСА_2 .

24 квітня 2008 року на забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором від 24 квітня 2008 року № 0310/0408/71-085 між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір

№ 0310/0408/71-085-Z-1, відповідно до умов якого позивач передав в іпотеку банку трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 .

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, з 26 червня 2015 року ТОВ «ФК «Вектор Плюс» є власником квартири АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14 квітня 2016 року у справі № 208/5301/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Вектор Плюс» про витребування майна та визнання права власності позов задоволено, скасовано запис про проведену державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а саме: на квартиру АДРЕСА_1 , та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ТОВ «ФК «Вектор Плюс». Визнано право власності на зазначену квартиру за ОСОБА_1 .

Постановою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року заочне рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14 квітня 2016 року в частині позовних вимог про визнання права власності на спірну квартиру за позивачем скасовано.

У задоволенні позовних вимог про визнання права власності на спірну квартиру відмовлено.

Заочне рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14 квітня 2016 року в частині позовних вимог про скасування запису № 10205206 про проведену державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а саме спірну квартиру, та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ТОВ «ФК «Вектор Плюс», індексний номер рішення № 22433002 від 26 червня 2015 року, що здійснений приватним нотаріусом Суперфіном Б. М., залишено без змін.

Верховний Суд встановив, що свідоцтво від 26 червня 2015 року, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою М. Є. на право власності на спірну квартиру на ім`я ТОВ «ФК «Вектор Плюс», не можна вважати належним та допустимим доказом, який підтверджує факт дотримання передбачених статтею 35 Закону України «Про іпотеку» вимог, оскільки доказів отримання ОСОБА_1 зазначеної у свідоцтві вимоги про усунення порушень немає.

Ненадання державному реєстратору, зокрема приватному нотаріусу Суперфіну Б. М., усіх передбачених пунктом 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень документів, свідчить про відсутність підстав у державного реєстратора на вчинення дій з реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «ФК «Вектор Плюс». Скасування запису про державну реєстрацію права власності на спірне майно за ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відновлює право власності позивача на спірну квартиру (а. с. 24-32).

31 травня 2018 року за договором купівлі-продажу квартири ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відчужило спірну квартиру ОСОБА_3 , про що зроблений відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. на підставі рішення від 31 травня 2018 року за № 41376443.

09 грудня 2019 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_3 відчужила спірну квартиру ОСОБА_2 ,про що зроблений відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Кам`янського міського нотаріального округу Яловою О. М., згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 09 грудня 2019 року, індексний номер 50101840 (а. с. 17-23).

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що спірна квартира вибула з його володіння поза його волею.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 41 Конституції України та статтею 319 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з його волі. Власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16 (провадження № 14-2цс21) зазначила, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Такий правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц.

Задовольняючи позовні вимоги про витребування квартири, суд апеляційної інстанції виходив із того, що заочним рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14 квітня 2016 року у справі № 208/5301/15-ц запис про проведену державну реєстрацію прав та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірну квартиру за ТОВ «ФК «Вектор Плюс» скасовано, а отже, правова підстава для реєстрації за ТОВ «ФК «Вектор Плюс» права власності на спірну квартиру відпала, а тому товариство не мало права її відчужувати.

З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння позивача поза його волею, а відповідачка не набула права власності на спірне нерухоме майно у спосіб та порядку, що визначені законом.

Отже, задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірне нерухоме майно підлягає витребуванню від добросовісного набувача (відповідачки) на користь позивача.

Щодо доводів касаційної скарги про неправильне застосування статті 388 ЦК України та безпідставного витребування спірної квартири у добросовісного набувача

Критеріями пропорційності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І, навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, необхідно застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження

№ 14-208цс18)). Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частини перша та третя статті 388 ЦК України).

Якщо законом установлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом (частина п`ята статті 12 ЦК України).

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи, дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням.

Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.

У справі, що переглядається, суди встановили, що останній набувач спірної квартири ОСОБА_2 набула право власності на підставі оплатного договору купівлі-продажу нерухомого майна від 09 грудня 2019 року.

Проте суди також встановили, що заочним рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14 квітня 2016 року у справі № 208/5301/15-ц скасовано реєстрацію права власності на спірну квартиру за ТОВ «ФК «Вектор Плюс», а тому товариство на мало права відчужувати спірну кварту. Отже, спірне нерухоме майно вибуло з володіння позивача поза його волею.

Враховуючи викладене, відповідачка не набула права власності на спірне нерухоме майно у спосіб та порядку, що визначені законом.

Встановивши, що спірний об`єкт нерухомості вибув з володіння власника поза його волею, суд апеляційної інстанції дійшов по суті правильного висновку про те, що пред`явлення позову до добросовісного набувача (відповідачки) про витребування цього майна на підставі статті 388 ЦК України відповідає вимогам закону, а тому спірне майно підлягає витребуванню на користь позивача.

Верховний Суд також врахував, що відповідачка, відповідно до статті 661 ЦК України,не позбавлена права звернутися з позовом до продавця витребуваного майна з вимогою про відшкодування збитків, завданих вилученням у неї товару за рішенням суду з підстав, що виникли до моменту його продажу.

Доводи, наведені у касаційній скарзі про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, не заслуговують на увагу з огляду на те, що заявниця, вказуючи зазначені підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, відповідно до вимог пункту 3 частини другої статті 389 та пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України, не навела належного обґрунтування щодо застосування якої норми права Верховному Суду потрібно сформулювати висновок із конкретизацією змісту правовідносин, у яких цей висновок відсутній.

Верховний Суд також констатує, що судова практика щодо застосування статті 388 ЦК України та вирішення подібних спорів про витребування майна з чужого незаконного володіння є усталеною.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. В. Яремко

Судді: О. В. Білоконь

І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

О. В. Ступак