Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.07.2019 року у справі №363/3899/18

Постанова

Іменем України

29 січня 2020 року

м. Київ

справа № 363/3899/18

провадження № 61-12952св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення дій, які порушують права, про відновлення становища, яке існувало до порушення за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 22 березня 2019 року у складі судді Котлярової І. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Лапчевської О. Ф., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що вона є власником 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Інша 1/2 частина цього будинку перебуває у власності відповідача.

Частки житлового будинку в натурі не виділялися та між сторонами не досягнуто домовленості щодо належності спірного майна.

У 2017 році відповідач разом із своєю родиною розпочав роботи по знесенню належної йому 1/2 частини будинку, зруйнував передпокої та веранду цього будинку.

Вона як власник іншої 1/2 частини будинку неодноразово зверталася до відповідача з проханням щодо зупинення знесення належної йому 1/2 частини будинку, у зв`язку із з`явленням тріщин та плісняви, промерзання стіни.

Не зважаючи на звернення до інспекції та поліції відповідач з родиною продовжує знесення та самовільне будівництво вже нового будинку.

Твердження відповідача про те, що прибудова перебуває в аварійному стані не підтверджуються жодними доказами, а дані твердження та пояснення надані поліції - для зняття з себе провини щодо нанесення їй матеріальних збитків.

Дії відповідача можуть потягти до руйнування її 1/2 частини будинку та завдати значної шкоди, що потягне до матеріальних збитків.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила: зобов`язати припинити дії, спрямовані на проведення самовільного знесення, демонтажу, реконструкції, належної на праві власності ОСОБА_2 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; відновити становище, яке існувало до порушення, а саме зобов`язати ОСОБА_2 відбудувати, відновити у належній йому на праві власності 1/2 частині зазначеного житлового будинку знесені - передпокої, позначені на поверхневому плані домоволодіння цифрами 1-1, веранду 1-2, кухню 1-7, котельню 1-8, з відновленням опалення в даних приміщеннях.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 22 березня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачем не надано доказів порушення її прав відповідачем.

Постановою Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Вишгородського районного суду Київської області від 22 березня 2019 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 22 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд першої інстанції проігнорував твердження позивача про те, що знесення відбулося ще до розподілу домоволодіння в натурі. Вказані роботи були проведені без погодження із співвласником, як того вимагає чинне законодавство. Обставини знесення частини будівлі встановлені рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 14 листопада 2018 року у справі № 363/868/18 та висновком експерта від 19 липня 2018 року № ЕС-1727-1-1071.18, яким суди попередніх інстанцій не дали належної оцінки.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У серпні 2019 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити без змін судові рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на те, що до часу виділу в натурі домоволодіння виконувалися лише ремонтні роботи, а також утеплення суміжної між частинами домоволодіння стіни. Будь-які роботи по знесенню до часу виділу в натурі не виконувалися. ОСОБА_1 у касаційній скарзі посилається на експертний висновок, який не встановлює або скасовує факт будь-якого знесення, а має зовсім іншу мету у судовому процесі за іншою справою.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником 1/2 частини житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності від 06 лютого 2012 року НОМЕР_1, виданим Новопетрівською сільською радою згідно з рішенням виконавчого комітету від 01 грудня 2011 року № 248.

Власником іншої 1/2 частини будинку з надвірними спорудами є ОСОБА_2 .

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 14 листопада 2018 року у справі № 363/868/18, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виділ частки в натурі, що є у спільній частковій задоволено частково.

Розділено в натурі будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на частину житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 під літерою «А-1», що складається із: передпокою 1-1 площею 6,5 кв. м; веранди 1-2 площею 9,2 кв. м; житлової кімнати 1-3 площею 5,2 кв. м; житлової кімнати 1-4 площею 7,4 кв. м; житлової кімнати 1-5 площею 25,9 кв. м; житлової кімнати 1-6 площею 10,9 кв. м; кухні 1-7 площею 8,7 кв. м; котельні 1-8 площею 8,1 кв. м; ванни 1-9 площею 1,3 кв. м, загальною площею 83,2 кв. м, житловою площею 49,4 кв.м.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В іншій частині позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.

Згідно з висновком старшого ДОП Вишгородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області капітана поліції Коваленко М. Ю. , 16 березня 2018 року до Вишгородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області надійшло звернення ОСОБА_1 щодо проведення самовільного знесення 1/2 частини будинку за місцем її проживання. В ході проведення перевірки матеріалів даного звернення було встановлено, що з початку осені 2017 року родиною ОСОБА_4 , співвласника 1/2 частини будинку за адресою: АДРЕСА_1 , розпочато роботи по знесенню своєї частини будинку при цьому роботи розпочато без згоди співвласниці іншої 1/2 частини будинку ОСОБА_1 , порушуючи норми законодавства.

Опитаний з даного приводу ОСОБА_5 , повідомив, що його батько ОСОБА_2 є власником 1/2 частини будинку за вищевказаною адресою на підставі договору дарування. Дана частина будинку знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_2 та є незалежною від іншої частини будинку. В кінці 2017 року вони почали проводити ремонтні роботи своєї частини будинку при цьому самовільного знесення будинку не проводили, лише розібрали цегляну прибудову, яка знаходилася у аварійному стані.

Розгляд матеріалів за зверненням ОСОБА_1 закінчено, копію звернення направлено до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області для проведення перевірки даних фактів, рекомендовано звернутися до суду.

Згідно з висновком експерта Товариства з обмеженою відповідальністю «Судова незалежна експертиза України», складеним за результатами будівельно-технічної експертизи від 19 липня 2018 року № ЕС-1727-1-1071.18, виділ в натурі частини житлового будинку АДРЕСА_1 , яка є відокремленою квартирою № 1 загальною площею 83,2 кв. м, житловою 49, 4 кв. 4, що знаходиться у користуванні ОСОБА_2 та складається із: передпокою 1-1 площею 6,5 кв. м; веранди 1-2 площею 9,2 кв. м; житлової кімнати 1-3 площею 5,2 кв. м; житлової кімнати 1-4 площею 7,4 кв. м; житлової кімнати 1-5 площею 25,9 кв. м; житлової кімнати 1-6 площею 10,9 кв. м; кухні 1-7 площею 8,7 кв. м; котельні 1-8 площею 8,1 кв. м; ванни 1-9 площею 1,3 кв. м, є технічно можливим та відповідає вимогам будівельних норм.

У зазначеному висновку встановлено, що позивачем знесено частину будівлі, в якій знаходилися приміщення передпокою 1-1 площею 6,5 кв. м; веранди 1-2 площею 9,2 кв. м; кухні 1-7 площею 8,7 кв. м; котельні 1-8 площею 8,1 кв. м; ванни 1-9 площею 1,3 кв. м. Зі слів позивача, він проводить капітальний ремонт із заміни стін в зв`язку із незадовільним станом конструкцій. У зв`язку із виявленням вказаного факту було проведено дослідження даних будівельних робіт на предмет віднесення їх до самочинного будівництва та встановлено, що згідно з наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства від 01 червня 2010 року № 167 в редакції наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства № 404 від 09.08.2012 року, а також пункту 3.2. розділу 3 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 24 травня 2001 року № 127 до самочинного будівництва для одноквартирних (садибних), дачних та садових будинків не відносяться: заміна матеріалу стін будинків, господарських будівель без збільшення розміру фундаменту на поверхності, відповідно дані роботи не є самочинним будівництвом та не впливають на здійснення розподілу.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 22 липня 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Вишгородського районного суду Київської області.

08 серпня 2019 року справа № 363/3899/18 надійшла до Верховного Суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).

За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

З аналізу зазначених норм матеріального права можна дійти висновку про те, що право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але в межах норм чинного законодавства.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що з початку осені 2017 року відповідачем разом зі своєю родиною розпочато роботи по знесенню належної йому 1/2 частини будинку, що може призвести до руйнування належної їй частини та до матеріальних збитків в подальшому, у зв`язку з чим порушується її право, як співвласника даного житлового будинку, оскільки право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність заявлених позовних вимог.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суди попередніх інстанцій не дали належної оцінки обставинам знесення частини будівлі, встановленим рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 14 листопада 2018 року у справі № 363/868/18 та висновком експерта від 19 липня 2018 року № ЕС-1727-1-1071.18, є безпідставними, оскільки апеляційний суд надав зазначеним доводам правильну оцінку, вказавши, що позивачем не доведено факт проведення будівельних робіт та не підтверджено обставини порушення її прав такими роботами.

Крім того, суди попередніх інстанцій сприяли сторонам у всебічному та повному з`ясуванні обставин справи, роз`яснивши їм право на звернення до суду із клопотанням про проведення експертизи. Проте позивач не скористалася таким право ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції. Обов`язок доказування і подання доказів відповідно до статті 81 ЦПК України покладається на сторони, суд лише сприяє їм у вчиненні процесуальних дій з метою встановлення обставин справи.

Інші доводи касаційної скарги є аналогічними аргументам апеляційної скарги, які суд апеляційної інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 22 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська