Історія справи

Постанова

Іменем України

29 січня 2018 року

м. Київ

справа № 530/606/16-ц

провадження № 61-692 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит»,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 1 грудня 2016 року у складі суддів: Хіль Л. М., Кузнєцової О. Ю., Мартєва С. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2014 року публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - «ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 13 вересня 2012 року між банком та відповідачем укладено кредитний договір про відкриття карткового рахунку та надання і використання платіжної картки миттєвого випуску Visa Electron Instant Issue. На виконання зазначеного договору того ж дня між сторонами укладено договір про відкриття відновлюваної лінії у формі овердрафту, відповідно до умов якого ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відкрив картковий рахунок відповідачу з використанням картки Electron Instant Issue та відновлювальну кредитну лінію з розміром ліміту овердрафту в сумі

3 450 грн зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 70 % річних строком до 14 вересня 2014 року. У зв'язку з неналежним виконанням умов договору станом на 25 березня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 9 369 грн 91 коп., з яких: заборгованість за кредитним договором - 862 грн 50 коп.; заборгованість прострочена (несанкціонована) за кредитним договором - 2 378 грн 68 коп.; нараховані відсотки - 4 166 грн 40 коп., пеня - 1 962 грн 33 коп.

Посилаючись на те, що відповідач свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» просив стягнути з відповідача на користь банку заборгованість за договором про відкриття відновлювальної лінії у формі овердрафту у розмірі 9 369 грн 91 коп.

Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 8 серпня 2016 року позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за договором про відкриття відновлювальної лінії у формі овердрафту в сумі 7 659 грн 48 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до письмового повідомлення Зіньківського районного відділу державної виконавчої служби від 20 липня 2016 року станом на 27 квітня 2016 року з ОСОБА_4 на користь банку стягнуто 1 954 грн 03 коп. (у тому числі

243 грн 60 коп. судового збору), у зв'язку з чим дана сума не підлягає стягненню з відповідача.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 1 грудня 2016 року рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 8 серпня

2016 року змінено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» за договором про відкриття відновлювальної лінії у формі овердрафту суму 5 797 грн 15 коп.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції не враховано стан здоров'я ОСОБА_4, її фінансовий та матеріальний стан, у зв'язку з чим не застосовано положення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення про закриття провадження у справі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_4 вказувала на неналежне повідомлення її про судове засідання в суді першої інстанції, внаслідок чого ухвалено заочне рішення, та на закінчення строків позовної давності звернення банку до суду про стягнення з неї заборгованості. Також, що договір не був посвідчений нотаріально, оскільки на момент його укладення не перевірявся її фінансовий стан. Крім того, стверджувала, що тіло кредиту становить не 3 450 грн, а 2 000 грн, які нею вже сплачені.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

10 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції від 3 жовтня 2017 року провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статей 526, 1054, 1055 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Умови кредитного договору відповідач не виконала, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 9 369 грн 91 коп., з яких основна заборгованість - 862 грн 50 коп., прострочена (несанкціонована) заборгованість - 2378 грн 68 коп., відсотки - 4166 грн 40 коп., пеня - 1962 грн 33 коп.

Згідно з пунктом 3.4 кредитного договору у разі, якщо позичальник несвоєчасно або не в повному обсязі здійснює зарахування грошових коштів на погашення заборгованості за кредитом або процентами, банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення в повному обсязі кредитних коштів виданих у рамках відновлюваної кредитної лінії, виконання всіх зобов'язань за договором.

Частково задовольняючи позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», суд першої інстанції дійшов висновку про те, що неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору тягне цивільно-правову відповідальність, яка передбачена статтями 526, 530, 625 ЦК України, а тому стягнув з відповідача на користь позивача суму заборгованості з урахуванням інформації Зіньківського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області від 20 липня 2016 року щодо фактичного стягнення з ОСОБА_4 1 954 грн. 03 коп.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру нарахованої пені, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Встановивши, що розмір неустойки (пені) значно перевищує розмір збитків та, врахувавши, стан здоров'я відповідача, її фінансовий та матеріальний стан, апеляційний суд обґрунтовано зменшив розмір пені, нарахованої позивачем, з 1 962 грн 33 коп. до 100 грн.

Доводи касаційної скарги щодо неналежного повідомлення ОСОБА_4 про заочний розгляд справи не заслуговують на увагу, оскільки ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 27 квітня 2016 року заяву ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення задоволено, заочне рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 8 серпня 2014 року скасовано.

Крім того, доводи ОСОБА_4 щодо закінчення строків позовної давності звернення позивача до суду не можуть бути прийняті судом касаційної інстанції, оскільки за змістом частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Після скасування заочного рішення відповідач приймала участь у розгляді справи в суді першої інстанції та була присутня в судовому засіданні 8 серпня 2016 року, однак із заявою про застосування строку позовної давності не до суду не зверталася. Про закінчення строку позовної давності відповідач зазначила лише в апеляційній скарзі.

Суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Оскільки стаття 267 ЦК України є нормою матеріального права суд апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування строків позовної давності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-780цс15 від 30 вересня 2015 року.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Полтавської області від 1 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська В. С. Висоцька В. В. Пророк