Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.01.2019 року у справі №444/1012/17

Постанова

Іменем України

16 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 444/1012/17

провадження № 61-1149св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Жовківська державна нотаріальна контора, ОСОБА_2,

третя особа - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 28 березня 2018 року у складі судді Мартинишина Я. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 26 листопада 2018 рокуу складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Крайник Н. П., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Жовківської державної нотаріальної контори, ОСОБА_2, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив встановити факт прийняття ним спадщини після смерті батька, яка відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1, та визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 21 квітня 1988 року Жовківською (в минулому - Нестеровською) державною нотаріальною конторою на ім'я його матері ОСОБА_4.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_5, який проживав у м. Рава-Руська Жовківського району Львівської області, після смерті якого відкрилася спадщина на належне йому майно.

Вказував на те, що до та після смерті батька він разом із ним проживав у незавершеному будівництвом житловому будинку, а тому прийняв спадщину.

Отже, як спадкоємець першої черги він мав право на спадкування та видачу йому свідоцтва про право на спадщину за законом.

Проте свідоцтво про право на спадщину грошового вкладу незаконно отримала його матір ОСОБА_4, оскільки в заяві про видачу свідоцтва про право на спадщину не зазначила інших спадкоємців, а також яке саме спадкове майно підлягало спадкуванню, хоча на час смерті батька, крім грошового вкладу, був ще незавершений будівництвом будинок на АДРЕСА_1.

Зазначав, що його безпідставно не закликали до спадкування, безпідставно видали свідоцтво про право на спадщину за законом лише на матір, чим порушено його право на спадкування після смерті батька.

Також вказував на те, що він з поважних причин пропустив строк звернення до суду з позовом, оскільки лише зі змісту рішення Апеляційного суду Львівської області від 28 квітня 2014 року у справі № 444/2843/13, яке він отримав 13 травня 2014 року, він дізнався, що підставою відмови у задоволенні його позовних вимог про визнання права власності на спадкове майно, визнання недійсними та скасування рішень, свідоцтв, реєстрації було невнесення його до свідоцтва про право на спадщину, яке видано на ім'я матері ОСОБА_4 21 квітня 1988 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 28 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 26 листопада 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що право позивача на спадкування після смерті його батька ОСОБА_5 є порушеним, заявлені ним позовні вимоги є підставними, однак позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, про застосування якого заявлено відповідачем, що є підставою для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У лютому 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні його вимог, не врахували, що він постійно проживав з батьком (спадкодавцем) до і після відкриття спадщини, що підтверджується записами про реєстрацію у будинковій книзі і виникненні права на користування житловою площею, яка була надана йому у користування спадкодавцем.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 28 квітня 2014 року у справі № 444/2843/12 встановлено обставини фактичного вступу його в управління і користування спадковим майном, яке складалось з предметів домашнього вжитку і обстановки, предметів домашнього господарства, будівельних матеріалів, обладнання, власником яких був спадкодавець.

Отже, свідоцтвом про право на спадщину за законом, яке видане 21 квітня 1988 року його матері, порушено його право на спадкування після смерті батька.

Вказував на те, що про порушення його права він дізнався зі змісту рішення Апеляційного суду Львівської області від 28 квітня 2014 року у справі № 444/2843/13, а саме 13 травня 2014 року, а тому суд дійшов помилкового висновку про те, що він пропустив строк позовної давності.

Також суди не врахували, що Жовківська державна нотаріальна контора визнала його позов, а відмова відповідача від попереднього визнання позову після проведення підготовчого засідання у справі не передбачена положеннями ЦПК України.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2019 року касаційну скаргу залишено без руху та надано заявнику строк для усунення недоліків.

У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2019 року у складі судді Касаційного цивільного суду Журавель В. І. відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 листопада 2020 року справу призначено колегії суддів у складі:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_3 є рідними братом та сестрами, їхніми батьками є ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_5 є: ОСОБА_4 (дружина), ОСОБА_1 (син), ОСОБА_2 (дочка), ОСОБА_3 (дочка).

21 квітня 1988 року ОСОБА_4 (дружина спадкодавця) звернулась до нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на грошовий вклад з процентами в ощадній касі м. Рава-Руська Львівської області, який належав померлому ОСОБА_5.

На підставі вказаної заяви 21 квітня 1988 року заведена спадкова справа № 106.

Інші спадкоємці першої черги з заявами про прийняття спадщини не звертались.

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим Жовківською державною нотаріальною конторою 21 квітня 1988 року, ОСОБА_4 успадкувала грошовий вклад з відповідними процентами в ощадній касі № НОМЕР_1 м. Рава-Руська Львівської області рахунку № НОМЕР_2, що належав померлому на підставі ощадної книжки, виданої вказаною ощадною касою.

Згідно з будинковою книгою по будинку АДРЕСА_1 у незавершеному будівництвом будинку на підставі рішення виконкому від 10 вересня 1987 року № 217-а за заявою ОСОБА_4 21 жовтня 1987 року зареєстрований ОСОБА_1.

Також установлено, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до суду з позовами щодо спадкування після смерті батька ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Так, ОСОБА_1 звертався до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно, визнання недійсним свідоцтва про право власності на будинок, державного акта про право приватної власності на землю, визнання недійсним рішення Рава-Руської міської ради та частково недійсним заповіту, складеного ОСОБА_4.

Ухвалою Жовківського районного суду Львівської області від 23 жовтня 2012 року у справі № 1308/2041/2012 вказаний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 13 грудня 2013 року у справі № 444/2843/13 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Рава-Руської міської ради, ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Рава-Руська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на спадкове майно та визнання правочинів недійсними відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 28 квітня 2014 року у справі № 444/2843/13 рішення Жовківського районного суду Львівської області від 13 грудня 2013 року скасовано та відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 з інших підстав.

У 2014 році ОСОБА_1 звертався до суду з позовом про визнання недійсним заповіту, складеного ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_2, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та скасування державної реєстрації права власності, яке видано на ім'я ОСОБА_2.

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 12 травня 2014 року у справі № 444/568/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 02 жовтня 2014 року, у задоволенні вказаного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Щодо підставності позовних вимог

Спірні правовідносини виникли щодо спадкування після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, а тому вони регулюються нормами ЦК Української РСР.

Відповідно до статті 525 ЦК Української РСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений у статті 525 ЦК У.

Спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті (стаття 526 ЦК Української РСР).

Згідно зі статтею 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

У частинах 1 та 2 статті 549 ЦК Української РСР передбачено, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подачі заяви в нотаріальну контору виражає свою незгоду прийняти спадщину.

Таким чином, для встановлення тієї обставини, чи прийняв спадкоємець спадщину, необхідно встановити, чи вступив він фактично в управління або володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

У справі, що переглядається, установлено, що прийняття позивачем спадщини після смерті батька ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, встановлено рішенням Апеляційного суду Львівської області від 28 квітня 2014 року у справі № 444/2843/13.

Установивши, що вказаним судовим рішенням встановлено ту обставину, що ОСОБА_1, який є спадкоємцем першої черги за законом, в шестимісячний строк після смерті батька прийняв спадщину, а свідоцтво про право на спадщину за законом видано 21 квітня 1988 року Нестерівською державною нотаріальною конторою лише спадкоємцю ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що право позивача на спадкування після смерті його батька ОСОБА_5 є порушеним, заявлені ним позовні вимоги є підставними.

Щодо позовної давності

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) обставини.

При цьому положення частини 1 статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, а обов'язок доведення часу з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення її права, покладається на позивача.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3 та 4 статті 267 ЦК України).

У справі, що переглядається, установлено, що у жовтні 2017 року ОСОБА_2 подала до суду першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності (а. с. 74-75).

Позовна давність застосовується лише до обґрунтованого позову.

У справі, що переглядається, установлено, що позивачу було відомо про день відкриття спадщини після смерті батька, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1.

У 2012 році, тобто після смерті його матері ОСОБА_4, він звернувся до суду з позовом з приводу спадкування будинку за заповітом після смерті матері його сестрою ОСОБА_2.

Ухвалою Жовківського районного суду Львівської області від 23 жовтня 2012 року у справі № 1308/2041/2012 вказаний позов ОСОБА_4 залишено без розгляду.

У вересні 2013 році ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, Рава-Руської міської ради Львівської області, в якому просив визнати недійсними та скасувати: рішення виконавчого комітету Рава-Руської міської ради від 24 жовтня 2010 року № 154 "Про оформлення права власності на житловий будинок АДРЕСА_2 на ОСОБА_4"; свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 15 жовтня 2010 року, видане на ім'я ОСОБА_4 на житловий будинок АДРЕСА_2; рішення від 10 листопада 2010 року про державну реєстрацію прав ОСОБА_4 на житловий будинок АДРЕСА_2; свідоцтва про право на спадщину за заповітом, видане Рава-Руською державою нотаріальною конторою Віхоть Р. А. 17 червня 2013 року; державну реєстрацію прав власності ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_2; рішення виконавчого комітету Рава-Руської міської ради № 329 від 21 грудня 1994 року про передачу у приватну власність земельної ділянки у АДРЕСА_2 та виданий на підставі цього рішення акт про право приватної власності на землю. Також просив визнати за ним право власності на 1/3 частини будинковолодіння та 1/3 частини земельної ділянки на АДРЕСА_2, що є спадковим майном після смерті батька ОСОБА_5.

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 13 грудня 2013 року у справі № 444/2843/13 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Рава-Руської міської ради, ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Рава-Руська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на спадкове майно та визнання правочинів недійсними відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні вказаного позову, Жовківський районний суд Львівської області виходив із того, що позивач у шестимісячний строк не прийняв спадщину, був зареєстрованим у спірному будинковолодінні після смерті батька та до нотаріальної контори про прийняття спадщини не звертався.

20 листопада 2013 року позивач ознайомився зі спадковою справою після смерті батька.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 28 квітня 2014 року у справі № 444/2843/13 рішення Жовківського районного суду Львівської області від 13 грудня 2013 року скасовано та відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 з інших підстав.

Змінюючи підстави відмови у позові ОСОБА_1, апеляційний суд у вказаному судовому рішення вказав, що суд першої інстанції помилково посилався як на підставу для відмови у задоволенні вимог позивача на те, що позивач у шестимісячний строк не прийняв спадщину, був зареєстрований у спірному будинковолодінні після цього строку та до нотаріальної контори про прийняття спадщини не звертався, оскільки позивач проживав у спірному будинку в шестимісячний строк після смерті батька, однак будинок на той час не був закінчений будівництвом та прийнятий в експлуатацію, а відтак не міг належати батьку позивача. За життя спадкодавець (ОСОБА_5) не набув права власності на житловий будинок, а отже, і ОСОБА_1 як спадкоємець також не набув права власності у порядку спадкування.

У березні 2014 році ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним заповіту, який складений його матір'ю на ім'я ОСОБА_2, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, яке видано на ім'я ОСОБА_2, та скасування державної реєстрації права власності, і позбавлення останньої права на спадкування.

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 12 травня 2014 року у справі № 444/568/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 02 жовтня 2014 року, у задоволенні вказаного позову ОСОБА_1 відмовлено.

До суду із цим позовом ОСОБА_1 звернувся лише у травні 2017 року.

Установивши, що позивачу було достеменно відомо про день відкриття спадщини після смерті батька, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1,20 листопада 2013 року він ознайомився зі спадковою справою після смерті батька, неодноразово звертався до суду з позовами щодо спадкування після смерті батька та матері, оспорюване свідоцтво про право на спадщину за законом видане його матері 21 квітня 1988 року, а до суду з цим позовом позивач звернувся лише у травні 2017 року, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що позивач пропустив строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, про застосування якого заявлено відповідачем у справі, що є підставою для відмови у позові.

З огляду на це безпідставними є доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що він дізнався про порушення його право на спадкування після смерті його батька зі змісту рішення Апеляційного суду Львівської області від 28 квітня 2014 року у справі № 444/2843/13 за його позовом до ОСОБА_2, Рава-Руської міської ради Львівської області, треті особи - ОСОБА_3, Рава-Руська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на спадкове майно, визнання недійсними та скасування рішень, свідоцтв, реєстрації.

Перевіряючи доводи касаційної скарги про те, що Жовківська державна нотаріальна контора визнала його позов, колегія суддів виходить із такого.

Визнання позову відповідачем - це одностороннє вільне волевиявлення відповідача, спрямоване на припинення спору з позивачем. Визнати позов може відповідач або його уповноважений представник. Право відповідача на визнання позову повністю або частково є виявом принципів диспозитивності і змагальності.

У справі, що переглядається, відповідачами є Жовківська державна нотаріальна контора та ОСОБА_2.

Листом від 15 листопада 2017 року № 2212/01-16 відповідач Жовківська державна нотаріальна контора Львівської області просила розглядати справу за відсутності представника нотаріальної контори, а також повідомила суд про те, що заперечень проти позовних вимог не має (а. с. 85).

Листом від 26 лютого 2018 року № 570/01-16 відповідач Жовківська державна нотаріальна контора Львівської області відкликала лист від 15 листопада 2017 року № 2212/01-16 та просила розглядати справу у відсутності представника нотаріальної контори та покладалася на розсуд суду (а. с. 136).

Відповідач ОСОБА_2 проти задоволення позову заперечувала.

З огляду на те, що відповідач Жовківська державна нотаріальна контора Львівської області відкликала свою заяву про визнання позову, а відповідач ОСОБА_2 позов не визнавала та заперечувала проти його задоволення, безпідставними є посилання у касаційній скарзі на те, що суди не врахували визнання позову відповідачем.

Інші доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження судом апеляційної інстанції і додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом дотримано норми процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 28 березня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Ю.

В. Черняк