Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.04.2019 року у справі №320/9482/17

Постанова

Іменем України

16 грудня 2020 року

місто Київ

справа № 320/9482/17

провадження № 61-6318св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 02 жовтня 2018 року у складі судді Міщенко Т. М. та постанову Запорізького апеляційного суду від 18 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С.

В., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У грудні 2017 року Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області (далі - ГУ ДСНС у Запорізькій області) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням

Позивач обґрунтовував позовні вимоги тим, що службове житло в АДРЕСА_1, перебуває на балансі ГУ ДСНС у Запорізькій області. ОСОБА_1 проходив службу у підрозділі Управління пожежної охорони Запорізької області з 07 лютого 1986 року до 12 травня 1994 року. Наказом Управління пожежної охорони Запорізької області від 14 листопада 1991 року ОСОБА_1 та члени його сім'ї: дружина ОСОБА_2 і дочка ОСОБА_3 отримали у користування службове житло за згаданою адресою та були в нього вселені.

Між наймачем, ОСОБА_1, та ГУ ДСНС у Запорізькій області30 листопада 2012 року укладений договір найму зазначеного житлового приміщення, проте, починаючи з 2013 року ОСОБА_1 та члени його сім'ї не виконують умови договору щодо сплати комунальних платежів. Окрім того, протягом останніх 10 років ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом не мешкають і не ведуть спільного господарства, оскільки розірвали шлюб.

Наприкінці 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виїхали зі службового житла і на момент подання позову до нього не поверталися. Такі обставини встановлені під час виходу комісії, члени якої жодного разу до квартири не потрапили через відсутність будь-кого із зареєстрованих мешканців. При цьому зазначили, що комісія приходила і о 07 год. 30 хв., і о 20 год. 15 хв. Сусіди також підтверджували, що в квартирі ніхто не проживає. Також зазначила, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають на праві власності нерухоме житлове майно, вже понад шість місяців не проживають в службовому приміщенні, втім добровільно не бажають знятися з реєстрації місця свого проживання за його адресою.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визнати відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1, а також зняти з реєстрації їх місце проживання за зазначеною адресою.

Стислий виклад заперечень відповідачів

ОСОБА_1 позов не визнав, зазначив, що постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1, разом з родиною, зокрема там проживають двоє дітей. Окрім того, він є працівником Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області, іншого житла не має. У 2003 році він придбав житловий будинок АДРЕСА_2, однак будинок знесений, оскільки перебував у непридатному для проживання стані, а на його місці збудовано гараж, оснащено станцію автомиття. ОСОБА_2 разом з дочкою також проживала у службовій квартирі, однак вже більше двох років там не проживають, оскільки мають трикімнатну квартиру. З 2016 року він став постійно проживати у квартирі разом з новою дружиною та спільними дітьми, з 2017 року почав робити там ремонт. У задоволенні позову просив відмовити.

ОСОБА_2, яка діяла в своїх інтересах та за дорученням в інтересах ОСОБА_3, позов не визнала, пояснила, що розірвала шлюб з ОСОБА_1 у 1994 році, однак разом вони проживали до 2000 року. У 2004 році ОСОБА_1 придбав будинок на АДРЕСА_2, на земельній ділянці було два будинки у придатному для проживання стані, однак він один зруйнував та побудував там станцію автомиття. Зазначила, що ОСОБА_1 продовжує проживати у будинку на АДРЕСА_3 він не проживав і не проживає. Вона разом з дочкою виїхала зі службової квартири у 2016 році, оскільки відключили електроенергію через борг майже у 8 000,00 грн. Дочка виїхала також у грудні 2016 року та почала проживати у своєї подруги, на момент розгляду справи судом першої інстанції вона перебувала в Ізраїлі. Оскільки дочка не має іншого місця проживання, заперечувала проти задоволення позову.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 02 жовтня 2018 року позов задоволено частково. Визнано ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, такими, що втратили право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що відповідачі за адресою: АДРЕСА_1, не проживають понад шість місяців без поважних причин, а тому суд вважав за можливе позовні вимоги ГУ ДСНС у Запорізькій області задовольнити, визнавши відповідачів такими, що втратили право користування службовим житлом.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 18 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 02 жовтня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що з врахуванням усіх обставин, встановлених у справі, визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування службовим житлом, не порушуватиме принцип пропорційності у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тому що відповідач мав інші житлові приміщення, які використовував та розпоряджався ними на власний розсуд, не заперечує, що мав інше житло, у якому мешкав нібито на час проведення ремонту. Натомість здійснення будь-якого капітального ремонту у службовому житлі потребує згоди власника житла, яку відповідач не отримував, його періодичні відвідування спірного житла не породжують поновлення права користування ним. Разом з тим позивач зазначав про наявність потреби у службовому житлі для забезпечення ним інших співробітників ГУ ДСНС у Запорізькій області.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 у березні 2019 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 02 жовтня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 18 лютого 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заявник зазначає, що:

- судами неправильно застосовано правила статті 71 ЖК Української РСР, зокрема не враховано, що збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім'ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб;

- позивач не довів факт відсутності ОСОБА_1 понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин;

- доказом того, що він не втрачав інтересу до житла, є наявність спору між ним та його колишньою дружиною ОСОБА_2, яка чинила перешкоди у проживанні ОСОБА_1 у квартирі;

- на обґрунтування поважності причин непроживання у квартирі суду першої інстанції надано письмові докази, зокрема щодо проведення ремонтних робіт, а також здійснено допит свідків;

- судами неповно з'ясовано дійсні обставини справи, надано неналежну оцінку зібраним у ній доказам, тому ухвалено незаконні й необґрунтовані рішення.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ГУ ДСНС у Запорізькій області у червні 2019 року із застосуванням засобів поштового зв'язку направило до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому просило залишити її без задоволення, рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 02 жовтня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 18 лютого 2019 року залишити без змін.

Позивач вважає касаційну скаргу необґрунтованою, зазначає про невиконання заявником умов договору найму, у зв'язку з чим утворилася заборгованість з оплати житлово-комунальних послуг. Стверджує, що заявник не погоджував проведення ремонтних робіт у квартирі.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law27~), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law28~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law29~.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у березні 2019 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law30~.

Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на балансі ГУ ДСНС України в Запорізькій області перебуває комплекс будівель та споруд за реєстраційним номером 24937810, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Мелітопольської міської ради народних депутатів від 25 липня 1991 року № 177/19 та наказу Управління пожежної охорони Управління внутрішніх справ Запорізької області від 14 листопада 1991 року № 147 службова житлова площа за зазначеною адресою надана співробітникам пожежного депо 16-ПДПЧ м. Мелітополя. Двокімнатна квартира була виділена старшому майстру зв'язку 16-ПДПЧ м. Мелітополя ОСОБА_1.

На підставі рішення виконавчого комітету Мелітопольської міської ради від 26 вересня 2008 року № 198/5 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 03.10.2008 (б/н) - на зазначений об'єкт, власником якого є держава Україна в особі Міністерства України з надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, на момент розгляду справи судами - Державна служба України з надзвичайних ситуацій.

Головне територіальне управління МНС України в Запорізькій області та ОСОБА_1 30 листопада 2012 року уклали договір найму житлового приміщення, згідно з умовами якого наймодавець надав наймачу та членам його сім'ї: ОСОБА_1,1964 року народження, ОСОБА_2,1966 року народження, ОСОБА_3,1986 року народження, у користування двокімнатну службову квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з довідкою від 01 червня 2017 року № 5/188 ГУ ДСНС України в Запорізькій області ОСОБА_1 проходив службу в підрозділі Управління пожежної охорони Запорізької області з 07 лютого 1986 року (наказ УВС від 07 лютого 1986 року № 34о/с) до 12 травня 1994 року (наказ УПО від 12 травня 1994 року № 22о/с), вислуга років за період служби в Управлінні пожежної охорони Запорізької області становить 08 років 03 місяці 05 днів.

Наказом ГУ ДСНС України у Запорізькій області з адміністративно-господарських питань від 08 червня 2015 року № 11 "Про призначення відповідальних за службове житло ГУ ДСНС України у Запорізькій області" з метою забезпечення належного утримання службового житла ГУ ДСНС України в Запорізькій області відповідальною особою за стан службового житлового приміщення ГУ ДСНС України у Запорізькій області в м. Мелітополі на вул. Героїв Сталінграда, 4 призначено начальника 9 ДПРЧ ГУ ДСНС України в Запорізькій області майора служби цивільного захисту ОСОБА_4.

Того ж дня затверджені обов'язки відповідального за службове житло.

Відповідно до рапорту т. в. о. начальника 9 ДПРЧ ГУ ДСНС України в Запорізькій області майора служби цивільного захисту ОСОБА_5 мешканці службового житла ГУ ДСНС України у Запорізькій області, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 мають заборгованість за комунальні послуги у розмірі 14 397,10 грн, у зв'язку з чим були відключені від електромережі у грудні 2016 року. З часу відключення від електромережі мешканці квартири № 6 виїхали та в цій квартирі не проживають. Увесь цей час з моменту виїзду мешканці квартири її не відвідували. Борг за комунальні послуги не сплачувався. 17 травня 2018 року виявлено, що шляхом пошкодження шафи електрощитової квартиру ОСОБА_1 було самовільно підключено до електромережі.

Встановлено, що стосовно підключення квартири до електропостачання ОСОБА_1 не звертався.

Суди встановили, що лише у квітні 2018 року ОСОБА_1 з сусіднього гаражного кооперативу протягнув електричний провід та почав з'являтися у квартирі.

Згідно з довідкою від 01 жовтня 2018 року № 1628 станом на 01 жовтня 2018 року сума боргу за отримані комунальні послуги мешканця службового житла ГУ ДСНС України у Запорізькій області ОСОБА_1 становить 16 141,92 грн.

Згідно з численними актами перевірки режиму проживання мешканців у службовому житлі ГУ ДСНС України у Запорізькій області, складеними у період з 16 березня 2017 року до 26 вересня 2018 року та взятими до уваги судом першої інстанції, за адресою: АДРЕСА_1 на час перевірок, здійснених у різні періоди, комісією неодноразово встановлювалося, що за зазначеною адресою ОСОБА_1 не проживає.

Суд першої інстанції вважав доведеним, що ОСОБА_1 не проживає тривалий час у службовій квартирі АДРЕСА_3, а з грудня 2016 року в квартирі не проживають і колишні члени його сім'ї.

ОСОБА_2, хоча і заперечувала проти задоволення позову, проте підтвердила, що разом з дочкою ОСОБА_3 у 2016 році виїхала зі службової квартири. Зазначені обставини підтверджені і довідкою про те, що з жовтня 2016 року вона з дочкою та онукою мешкає за іншою адресою.

Судами також встановлено, що відповідно до рішення Мелітопольського міськрайсуду Запорізької області від 31 січня 2013 року № 815/12373/2012 та матеріалів виконавчого провадження до ОСОБА_1 звертався власник житлового будинку АДРЕСА_6 та судом встановлено, що 03 листопада 2009 року ОСОБА_1 продав належний йому на праві власності будинок, але продовжував проживати у ньому протягом виконання зазначеного судового рішення про виселення.

За встановленими судовим рішенням обставинами, ОСОБА_1 проживав у належному йому на праві власності будинку до його продажу та після продажу ще принаймні до вересня 2016 року, до часу повернення виконавчого документа стягувачеві за його заявою. Встановлено, що ОСОБА_1 проживав з іншою особою за адресою: АДРЕСА_6, при цьому сам погіршив свої житлові умови, продавши належний йому на праві власності будинок.

Відповідно до договору дарування від 20 липня 2003 року ОСОБА_1 отримав у дарунок житловий будинок на АДРЕСА_2.

За даними акта обстеження МБТІ за зазначеною адресою житловий будинок, площею 130,00 кв. м, знесено та на його місці побудований інший житловий будинок.

Також встановлено, що ОСОБА_1 належала квартира АДРЕСА_7, яка була також згодом відчужена ним.

З метою повного та всебічного розгляду справи в судовому засіданні у суді першої інстанції допитані свідки.

Начальник 9 ДПРЧ ГУ ДСНС України в Запорізькій області майор служби цивільного захисту ОСОБА_4 як свідок повідомив суду, що у службовій квартирі ніхто не проживав з листопада-грудня 2016 року. У квітні 2018 року ОСОБА_1 з сусіднього гаражного кооперативу протягнув електричний провід та почав з'являтися у квартирі.

Свідок ОСОБА_6 повідомив суду, що ОСОБА_1 не проживав у службовій квартирі приблизно з 2007-2008 року, там проживали його дружина ОСОБА_7, їх дочка з онукою. З 2016 року вони стали рідше з'являтися, а з початку 2017 року вони взагалі не з'являлися. У квітні 2018 року йому стало відомо від сусідів, що ОСОБА_1 почав з'являтися у квартирі та просити сусідів, щоб підтвердили, що він там проживає. З того ж часу він періодично з'являється у квартирі з новою дружиною та дитиною, робить в квартирі ремонт.

Свідок ОСОБА_8 суду повідомив, що ОСОБА_1 проживав спільно з колишньою дружиною ОСОБА_2, однак між ними часто виникали сварки, ОСОБА_1 навіть звертався до суду з вимогами про виселення колишньої дружини та дочки. Колишня дружина та дочка у службовій квартирі не проживають вже десь два роки. Після цього ОСОБА_1 почав робити ремонтні роботи, говорив, що буде заселятися до квартири. Також бачив, як ОСОБА_1 заходив до своєї квартири, а його дружина ОСОБА_9 та дві дочки сиділи в машині. Після ремонту ОСОБА_1 проживає в квартирі.

Свідок ОСОБА_10 суду повідомив, що ОСОБА_2 разом з дочкою вже десь два роки не проживає у квартирі № 6, поки вони проживали, то ОСОБА_1 не мешкав у квартирі.

На момент розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_1 робив ремонт у службовій квартирі та проживає в ній разом з сім'єю.

Оцінка аргументів касаційної скарги

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги, Верховний Суд здійснює перевірку законності та обґрунтованості рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1, оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 рішення судів першої та апеляційної інстанцій не оскаржували.

Верховний Суд врахував, що позивач пред'явив вимогу саме про визнання відповідачів такими, що втратили право користування зазначеним жилим приміщенням. Як на правові підставу позову позивач посилався на правила статей 71, 72, 124 ЖК Української РСР.

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначив, що ОСОБА_1 тривалий час не проживає за місцем реєстрації без поважних причин, у зв'язку з чим наявні підстави для визнання його таким, що втратив право на користування житловим приміщенням.

Статтею 71 ЖК Української РСР встановлено загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Верховний Суд виходить з того, що вичерпного переліку таких поважних причин житловим законодавством не встановлено, у зв'язку з чим зазначені питання вирішуються судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів.

Отже, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім'ї є одним із способів охорони житлових прав фізичних осіб.

Аналіз норм статті 71 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями, за наявності двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такої відсутності.

Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин.

Верховний Суд виходить з того, що початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатися намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на житло, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18), від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц (провадження № 61-30912св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 333/6160/17 (провадження № 61-7317св19), від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц (провадження № 61-23089св19).

У справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити строк тимчасової відсутності.

Задовольняючи позов в частині вимог до ОСОБА_1, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що заявник не навів будь-яких поважних причин відсутності у спірному житлі понад шість місяців, при цьому доводи про те, що він не має іншого житла, не проживав у службовій квартирі у зв'язку з проведенням ремонтних робіт, спростовані судами поясненнями відповідача ОСОБА_2.

Відповідно до частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ГУ ДНС в Запорізькій області зазначило як підстави для визнання ОСОБА_11 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, відсутність його у квартирі понад шість місяців, небажання самостійно знятися з реєстраційного обліку, а також про наявність заборгованості з оплати за житлово-комунальні послуги.

Позивач не довів факт відсутності відповідача ОСОБА_1 понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин.

Посилання позивача на те, що ОСОБА_1 має заборгованість з оплати за житлово-комунальні послуги не може бути підставою для визнання заявника таким, що втратив право користування житловим приміщенням. ГУ ДНС в Запорізькій області не позбавлене можливості стягнути заборгованість у судовому порядку.

Верховний Суд визнає необґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що ОСОБА_1 сам погіршив свої житлові умови, продавши належне йому на праві власності нерухоме майно, що є підставою для визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування квартирою, переданою заявнику на підставі договору найму.

Також помилковими є висновки судів про те, що ОСОБА_1 користується квартирою як службовим житлом, оскільки правовою підставою користування квартирою є саме договір найму, укладений між сторонами 30 листопада 2012 року.

Додатково Верховний Суд врахував, що після припинення проходження служби, у зв'язку з якою позивачу надано спірне житло як службове, позивач, укладаючи 30 листопада 2012 року з ОСОБА_1 договір найму житлового приміщення, тим самим не заперечував проти подальшого проживання відповідача разом з членами його сім'ї навіть після припинення умов, за яких таке житло надавалося у користування.

При цьому наявність потреби у службовому житлі та забезпечення ним співробітників ГУ ДСНС України в Запорізькій області, чим обґрунтовувалися заявлені позовні вимоги, позивачем належним чином не доведено.

Щодо ефективного та правомірного способу захисту порушених прав позивача

Відповідно до встановлених судами обставин справи на час вирішення спору відповідач вселився у спірне житло, користується ним, спірне жиле приміщення перебуває у його віданні. Відповідно, вирішення питання про визнання особи такою, що втратила право користування спірним житлом, не призведе до відновлення порушеного права позивача, оскільки позивач просить застосувати такий спосіб захисту, що не є ефективним у спірних правовідносинах.

Правомірним та ефективним способом захисту порушеного права є пред'явлення позову про виселення відповідача зі спірного житла. Такі вимоги не пред'являлися позивачем, отже судами не вирішувалися.

Завданнями цивільного судочинства є вирішення спору. Задоволення такого позову стосовно відповідача не приведе до вирішення спору, що існує між сторонами. За будь-яких умов вирішення питання про виселення особи з житла у разі наявності спору між сторонами можливе виключно у судовому порядку.

Верховний Суд врахував, що визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, не матиме наслідком його виселення із спірного житла, а тому позивач у разі задоволення цього позову не досягне його правової мети - звільнення спірної квартири з метою надання її іншим особам як службового житла.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків, що ОСОБА_1 не проживає у квартирі понад 6 місяців без поважних причин, переклавши обов'язок доказування таких обставин на відповідача, такі висновки судів не відповідають правовим висновкам Верховного Суду.

Верховний Суд виходить з того, що умовою задоволення такого позову має бути доведення відсутності поважних причин непроживання позивача у спірному житлі.

Суди, встановивши факт відсутності позивача у спірному житлі, не встановлювали його причин, помилково поклавши обов'язок зі спростування доводів позивача на відповідача. Це свідчить про порушення принципів цивільного процесу з розподілу тягаря доведення між сторонами у справі.

Таким чином, Верховний Суд, встановивши порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та норм процесуального права, зробив висновок про скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову ГУ ДСНС у Запорізькій області.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, що це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважаються: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами "б ", "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні (частина 1 статті 141 ЦПК України).

Враховуючи, що Верховний Суд дійшов висновків про ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову до ОСОБА_1, то судові витрати, понесені заявником у судах апеляційної та касаційної інстанцій, підлягають відшкодуванню йому за рахунок ГУ ДСНС у Запорізькій області. Судові витрати, понесені ГУ ДНС у Запорізькій області у суді першої інстанції, у частині позовних вимог до ОСОБА_1 покладаються на позивача.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 02 жовтня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 18 лютого 2019 року у частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, відмовити.

Стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 1 057,20 грн та у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції - у розмірі 3 200,00
грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко