Історія справи

Постанова КЦС ВП від 09.12.2024 року у справі №188/1196/19
Ухвала КЦС ВП від 09.08.2020 року у справі №188/1196/19
Постанова КЦС ВП від 13.04.2022 року у справі №188/1196/19

Постанова

Іменем України

09 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 188/1196/19

провадження № 61-11388св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Петропавлівське підприємство по племінній справі в тваринництві",

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області, Державної архітектурно-будівельної інспекції України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Петропавлівське підприємство по племінній справі в тваринництві" про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним та визнання права власності на нерухоме майно

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Корсуновського Павла Юрійовича на постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 липня 2020 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 08 серпня 2019 року, укладений між ним і Товариством з обмеженою відповідальністю "Петропавлівське підприємство по племінній справі в тваринництві" (далі - ТОВ "Петропавлівське підприємство по племінній справі в тваринництві"), і визнати за ним право власності на нерухоме майно.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 08 серпня 2019 року між ним і ТОВ "Петропавлівське підприємство по племінній справі в тваринництві" укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: будівлі лабораторії, споруди літнього табору для биків, будівлі туалету, будівлі для баранів, будівлі складу паливно-мастильних матеріалів, будівлі ізолятора для хряків, будівлі диспетчерської, будівлі свинарника, споруди літнього табору для хряків, будівлі гаража-складу, будівлі для биків, що розташовані на АДРЕСА_1.

Свої зобов'язання за цим договором він виконав у повному обсязі шляхом сплати в касу відповідача 435 281,00 грн, а також прийняв вказане нерухоме майно, що підтверджується актом приймання-передачі від 08 серпня 2019 року. Водночас відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору, мотивуючи свою відмову відсутністю часу і зайнятістю керівника. У зв'язку з цим просив позов задовольнити.

ТОВ "Петропавлівське підприємство по племінній справі в тваринництві" подало до суду заяву про визнання позову.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області рішенням від 02 жовтня 2019 року позов задовольнив. Визнав дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 08 серпня 2019 року, укладений між продавцем ТОВ "Петропавлівське підприємство по племінній справі в тваринництві" та покупцем ОСОБА_1. Визнав за ОСОБА_1 право власності на будівлю лабораторії, споруду літнього табору для биків, будівлю туалету, будівлю для баранів, будівлю складу ПММ, будівлю ізолятора для хряків, будівлю диспетчерської, будівлю свинарника, споруду літнього табору для хряків, будівлю гаража-складу, будівлю для биків, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивач та відповідач дійсно уклали договір купівлі-продажу без дотримання форми його укладення, передбаченої законодавством України, позивач виконав усі умови договору купівлі-продажу нерухомого майна, кошти за придбане майно сплатив у повному обсязі, володіє та користується нерухомим майном, однак не має можливості належним чином оформити правочин через відмову продавця від нотаріального посвідчення, а тому є всі підстави для визнання такого правочину дійсним та визнання за позивачем права власності на придбане за таким правочином нерухоме майно.

Не погодившись з цим рішенням місцевого суду, перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області, Державної архітектурно-будівельної інспекції України подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Дніпровський апеляційний суд постановою від 01 липня 2020 року рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2019 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що суд першої інстанції всупереч вимогам законодавства не враховував факт нікчемності спірного договору через відсутність у продавця зареєстрованого права власності на нерухоме майно, що є предметом позову, що виключає можливість визнання такого договору дійсним.

Посилання місцевого суду як на підставу для задоволення позову на неможливість нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 08 серпня 2019 року з огляду на ухилення відповідача у визначені строки посвідчити договір у нотаріуса, а також повне визнання відповідачем позову, є помилковим.

Крім того, суд залишив поза увагою факт самочинного будівництва спірного нерухомого майна. Звертаючись з цим позовом, позивач не надав жодних доказів звернення до органу контролю (Державної архітектурно-будівельної інспекції України) про прийняття спірних об'єктів нерухомого майна до експлуатації. Крім цього, суд першої інстанції не врахував, що договір укладено з порушенням вимог законодавства щодо стягнення до бюджету обов'язкових платежів та зборів від відчуження нерухомого майна.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У липні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Корсуновський П. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 липня 2020 року і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що справу апеляційний суд розглянув без участі позивача та його представника, при цьому їх не було повідомлено про відхилення клопотання про відкладення розгляду справи. Апеляційний суд фактично не розглянув заперечення сторони позивача щодо відсутності у прокурора підстав для звернення з апеляційною скаргою з наведеними обставинами, які перешкоджали відкриттю апеляційного провадження, а також не забезпечено позивача правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. На думку позивача, у прокурора Дніпропетровської області не було підстав для звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, оскільки ця скарга не містить посилань та належних доказів того, що захист інтересів держави у конкретному випадку не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Підставою касаційного оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 01 липня 2020 року у касаційній скарзі зазначено, що апеляційний суд не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 188/1418/16-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, а саме щодо неправильного застосування Закону України "Про прокуратуру". Крім того, скарга містить і доводи про безпідставність посилання апеляційного суду на несплату податків при укладенні договору купівлі-продажу як на підставу відмови у задоволенні позову.

У вересні 2020 року прокурор відділу представництва в судді прокуратури Дніпропетровської області подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, посилаючись на те, що це судове рішення є законним і обґрунтованим, оскільки, подаючи апеляційну скаргу, прокурор навів підстави для представництва інтересів держави з наданням відповідних доказів, тому що відповідні державні органи не вживали заходів щодо перегляду рішення місцевого суду в апеляційному порядку.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

18 серпня 2020 року справа № 188/1196/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що 08 серпня 2019 року між ТОВ "Петропавлівське підприємство по племінній справі в тваринництві" та ОСОБА_1 був укладений письмовий договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: будівлі лабораторії, споруди літнього табору для биків, будівлі туалету, будівлі для баранів, будівлі складу паливно-мастильних матеріалів, будівлі ізолятора для хряків, будівлі диспетчерської, будівлі свинарника, споруди літнього табору для хряків, будівлі гаража-складу, будівлі для биків, які розташовані на АДРЕСА_1.

Пунктами 4,5 договору купівлі-продажу нерухомого майна визначено, що вартість будівлі лабораторії становить 96 977,00 грн, споруди літнього табору для биків - 9 489,00 грн, будівлі туалету - 2 122,00 грн, будівлі для баранів - 11 695,00
грн, будівлі складу паливно-мастильних матеріалів - 11 531,00 грн, будівлі ізолятора для хряків - 21 591,00 грн, будівлі диспетчерської - 6 836,00 грн, будівлі свинарника - 51 691,00 грн, споруди літнього табору для хряків - 1
582,00 грн, будівлі гаража-складу - 54 431,00 грн, будівлі для биків - 167
337,00 грн, а загальна вартість всіх об'єктів становить 435 281,00 грн. Цю суму покупець повинен сплатити у касу продавця під час підписання договору.

Згідно з пунктами 6,7 договору купівлі-продажу нерухомого майна покупець набуває права власності на продане майно з моменту укладення договору за умови його юридичного посвідчення нотаріусом, яке повинно бути проведено з участю сторін не пізніше триденного строку з моменту передання майна.

Продавець зобов'язаний звільнити продані приміщення і передати їх покупцеві за актом приймання-передачі протягом двох днів після підписання договору, а покупець - прийняти зазначене майно і після нотаріального посвідчення договору провести його державну реєстрацію.

08 серпня 2019 року ОСОБА_1 сплатив у касу відповідача 435 281,00 грн, що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордера №№ 9,10,11,12,13,14,15,16,17,18,19.

ОСОБА_1 прийняв придбане нерухоме майно, що підтверджується актом приймання-передачі від 08 серпня 2019 року.

Також суди встановили, що згідно з актом передання нерухомого майна від 09 вересня 1998 року регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області передало у власність Відкритому акціонерному товариству "Петропавлівське підприємство по племінній справі в тваринництві" (далі - ВАТ "Петропавлівське підприємство по племінній справі в тваринництві") нерухоме майно, в переліку якого зазначено 32 об'єкти, 11 з яких - спірне нерухоме майно.

Правонаступником ВАТ "Петропавлівське підприємство по племінній справі в тваринництві" є ТОВ "Петропавлівське підприємство по племінній справі в тваринництві", що підтверджується статутом цього товариства.

Наказом директора ТОВ "Петропавлівське підприємство по племінній справі в тваринництві" від 02 грудня 2010 року № 8 нерухоме майно, передане Фондом державного майна України по Дніпропетровській області, взяте на баланс підприємства.

Фактична наявність цього майна підтверджується актом інвентаризації від 05 серпня 2019 року.

Учасники товариства прийняли рішення про продаж нерухомого майна, що підтверджується протоколом загальних зборів учасників ТОВ "Петропавлівське підприємство по племінній справі в тваринництві" від 06 серпня 2019 року № 5.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши аргументи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Також у частинах 3 , 4 статті 56 ЦПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Результат аналізу статті 56 ЦПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку про те, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Оскільки визначення "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає, з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини). Таким чином, поняття "інтереси держави" охоплює широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади, зокрема повноважень органів прокуратури, здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Подібних висновків дійшли Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19); Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25 вересня 2019 року у справі № 495/10988/17 (провадження № 61-29св19).

У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) Велика Палата Верховного Суду вирішувала такі питання: 1) чи повинен прокурор доводити бездіяльність компетентного органу або ж достатньо простого посилання на таку бездіяльність у позові при обґрунтуванні підстав для представництва; 2) якими доказами прокурор має доводити бездіяльність компетентного органу; 3) чи зобов'язаний прокурор перед зверненням до суду з'ясовувати причини бездіяльності такого органу або ж достатньо доведення самого факту бездіяльності без зазначення і доведення суду її причин.

Увказаній постанові Велика Палата Верховного Суду уточнила висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 року у справі № 910/3486/18; від 16 квітня 2019 року у справі № 925/650/18, від 17 квітня 2019 року у справі № 923/560/18; від 18 квітня 2019 року у справі № 913/299/18, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, та зазначила, що: "Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Частина 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва".

Таким чином, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме: має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб'єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (частина 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Враховуючи зазначене, можна зробити висновок, що наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом, заявою або скаргою.

Водночас у цій справі апеляційний суд ні в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, ні в оскаржуваній постанові не надав правової оцінки підставам для звернення прокурора до суду з апеляційною скаргою та позиції органів, в особі яких було подано апеляційну скаргу (Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області, Державної архітектурно-будівельної інспекції України), не розглянув заперечення сторони позивача щодо відсутності у прокурора підстав для звернення з апеляційною скаргою, тобто не спростував позицію сторони позивача про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави.

Отже, суд апеляційної інстанції всупереч вимог процесуального закону не перевірив, чи вжив прокурор усіх передбачених законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, а також не перевірив причин звернення прокурора з апеляційною скаргою.

Оскільки з'ясування зазначених питань і встановлення відповідних обставин є необхідними складовими для належного розгляду справи, то висновок суду апеляційної інстанції без встановлення підставності звернення до суду на захист інтересів держави прокурора, є передчасним.

Таким чином, всупереч статтям 89, 263, 264, 382 ЦПК України апеляційний суд у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та не надав належної правової оцінки доводам і доказам сторін, тому дійшов передчасного висновку про задоволення апеляційної скарги прокурора Дніпропетровської області та відмову в задоволенні позову ОСОБА_1.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України касаційний суд не має процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які суди не дослідили, а отже, не може вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 3 , частини 4 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктів 1, 3 частини 3 , частини 4 статті 411 ЦПК України; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін з огляду на мотиви скасування судового рішення та на основі належних доказів встановити, чи наявні підстави для представництва інтересів держави в особі відповідних органів.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Корсуновського Павла Юрійовича задовольнити.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 липня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун