Історія справи

Постанова КЦС ВП від 28.11.2023 року у справі №522/18114/21
Постанова КЦС ВП від 28.11.2023 року у справі №522/18114/21
Постанова КЦС ВП від 28.11.2023 року у справі №522/18114/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 522/18114/21

провадження № 61-9833св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Євценко Роман Ігорович, на постанову Одеського апеляційного суду від 25 травня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Склярської І. В., Орловської Н. В., Пузанової Л. В.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просив суд:

- визнати за ОСОБА_1 у порядку поділу спільного майна подружжя право приватної власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 710431451101;

- визнати за ОСОБА_1 у порядку поділу спільного майна подружжя право приватної власності на 1/2 частину машиномісце № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 722416051101;

- визнати за ОСОБА_1 у порядку поділу спільного майна подружжя право приватної власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 337967151101.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він з ОСОБА_2 у період з 08 листопада 2008 року до 02 грудня 2020 року перебував у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2020 року у справі № 522/16927/20 було розірвано.

Під час перебування сторін у шлюбі ними було набуто нерухоме майно, зокрема, квартира АДРЕСА_1 ; машиномісце № НОМЕР_1 на

АДРЕСА_2 ; квартира АДРЕСА_3 , яке було оформлено на ім`я ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 зазначає, що майно, набуте у шлюбі, колишнім подружжям придбавалося як за спільні кошти, так і за особисті грошові кошти його та його матері ОСОБА_3 . Після розірвання шлюбу сторони не дійшли згоди щодо розподілу спільного майна. Оскільки майно ними було придбано в період шлюбу, тому належить їм на праві спільної сумісної власності і підлягає поділу на підставі статей 60 61 70 71 СК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2022 року, ухваленим у складі судді Науменка А. В., позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 у порядку поділу спільного майна подружжя право приватної власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 710431451101.

Визнано за ОСОБА_1 у порядку поділу спільного майна подружжя право приватної власності на 1/2 частину машиномісця № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 722416051101.

Визнано за ОСОБА_1 у порядку поділу спільного майна подружжя право приватної власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 337967151101.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 5 888,75 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що придбані колишнім подружжям під час шлюбу квартира АДРЕСА_1 , машиномісце № НОМЕР_1 на АДРЕСА_2 , а також придбана ОСОБА_2 квартира АДРЕСА_3 є об`єктами спільної сумісної власності подружжя і підлягають поділу. ОСОБА_2 не спростована презумпція спільної сумісної власності подружжя, а також не доведені належними доказами підстави для збільшення її долі у спільному майні подружжя.

Додатковим рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2022 року, ухваленим у складі судді Науменка А. В., стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму витрат, понесених ним на професійну правову (правничу) допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Стягуючи витрати на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції, враховуючи складність справи, участь адвоката у судових засіданнях, вважав заявлену суму витрат на правничу допомогу в розмірі 63 500,00 грн завищеною та такою, що не відповідає принципу співмірності, тому частково задовольнив вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 25 травня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та представника ОСОБА_2 - адвоката Шепітка Г. І. на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2022 року задоволено частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2022 року в частині визнання за ОСОБА_1 у порядку поділу спільного майна подружжя права приватної власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 337967151101 скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 у порядку поділу спільного майна подружжя права приватної власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_3 .

Стягнуто з ОСОБА_1 у дохід держави судовий збір за подання заяви про збільшення позовних вимог у розмірі 5 462,00 грн.

У іншій частині це ж рішення суду залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_1 у дохід держави за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 8 832,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 у дохід держави за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 3 193,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Шепітка Г. І. на додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2022 року задоволено частково.

Апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвоката Євценка Р. І. на додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2022 року задоволено частково.

Додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2022 року в частині визначеної до стягнення суми витрат на професійну правову (правничу) допомогу змінено з розміру 10 000,00 грн до 20 000,00 грн.

У іншій частині це ж додаткове рішення суду залишено без змін.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 02 червня 2023 року виправлено описку в постанові Одеського апеляційного суду від 25 травня 2023 року, а саме замість помилково зазначеної суми «8 832,00 грн» правильно зазначити «8 193,00 грн», замість помилково зазначеної суми «3 193,00 грн» правильно зазначити «3 832,00 грн», речення «Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір за подання заяви про збільшення позовних вимог 5 462,00 грн» виключити як помилково зазначене.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог щодо квартири АДРЕСА_3 , та ухвалюючи в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що на час придбання спірної квартири сторони однією сім`єю не проживали, тому вона не може вважатися спільною сумісною власністю подружжя. Матеріали справи містять докази того, що з березня 2020 року ОСОБА_1 проживав окремо в Автономній Республіці Крим, внаслідок необхідності догляду за хворою матір`ю, без надання доказів на підтвердження зазначеної ним причини окремого проживання.

Також, суд вважав безпідставними та необґрунтованими доводи ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 не зверталася до суду із зустрічним позовом про визнання особистою приватною власністю спірної квартири АДРЕСА_4 , як на майно яке набуто нею за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Щодо оскарження додаткового рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вважав доводи апеляційних скарг частково обґрунтованими, оскільки сума витрат на професійну правову (правничу) допомогу позивача має визначатися з урахуванням положень процесуального закону, зокрема статей 133 134 137 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), наведеного попереднього орієнтовного розрахунку витрат, який був визначений у розмірі 30 000,00 грн, недоведення позивачем її істотного перевищення, відповідно до вимог частини четвертої статті 141 ЦПК України, пропорційності задоволених позовних вимог, відсутності заяви відповідача на її зменшення з урахуванням направлення на її адресу позивачем відповідної заяви та належного виклику в судове засідання суду першої інстанції її представника, який не з`явився, тому4 апеляційний суд визначив суму витрат на правничу допомогу позивачу в розмірі 20 000,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У червні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Євценко Р. І. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 25 травня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо квартири АДРЕСА_4 і в цій частині залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Євценко Р. І., мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що він дійсно з березня 2020 року не проживав у м. Одесі, оскільки на той час доглядав за матір`ю, яка хворіла на онкологічне захворювання, у м. Сімферополі, у зв`язку з чим був вимушений перебувати саме там. Хоча первісно його поїздка до м. Сімферополя не планувалась як тривала, але там його застав карантин, який унеможливив його повернення. Тимчасове його проживання у м. Сімферополі з початку 2020 року було узгоджено з ОСОБА_2 , вони продовжували залишатися подружжям, спілкуватися через інтернет, мали спільний бюджет. Влітку 2020 року ОСОБА_1 приїздив до м. Одеси, де проживав разом із ОСОБА_2 та донькою в квартирі АДРЕСА_1 , на даний час його речі досі знаходяться в цій квартирі. Отже, факт проживання ОСОБА_1 окремо від ОСОБА_2 не може свідчити про те, що шлюбні відносини між ними було припинено.

Також, суд апеляційної інстанції не врахував того, що шлюб між сторонами було розірвано за рішенням Приморського районного суду м. Одеси 02 грудня 2020 року, а 25 травня 2021 року ОСОБА_2 було придбано спірну квартиру, про що ОСОБА_1 випадково дізнався лише у жовтні 2021 року.

Підставою касаційного оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 25 травня 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права, зокрема суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) та у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518св18), від 27 червня 2018 року у справі № 757/45050/15 (провадження № 61-12239св18), від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц (провадження № 61-154св18), від 12 червня 2019 року у справі № 595/324/17 (провадження № 61-38303св18), від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19), від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18 (провадження № 61-13422св19), від 07 квітня 2020 року у справі № 199/3645/17 (провадження № 61-22394св18).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Шепітко Г. І. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що викладені в касаційній скарзі обставини не відповідають дійсності, оскільки ОСОБА_1 у період з липня 2020 року до грудня 2020 року цікавився у ОСОБА_2 , чи був нею поданий позов про розірвання шлюбу, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Звернення ОСОБА_1 до Одеського апеляційного суду з апеляційною скаргою на судове рішення про розірвання шлюбу фактично мало на меті виключно штучне та формальне продовження строку перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, за для заволодіння правом на 1/2 частину спірної квартири АДРЕСА_3 , придбану вже після припинення шлюбних відносин, оформлення розлучення та видачі копій рішення про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Отже, ОСОБА_2 набула на спірну квартиру не право спільної сумісної власності подружжя, а право особистої приватної власності.

Таким чином, просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати за надання правничої допомоги у розмірі 6 000,00 грн.

У жовтні 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін як таку, що ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2023 року у складі судді Касаційного цивільного суду Коломієць Г. В. касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У липні 2023 року заявник у встановлений судом строк усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2023 року у складі колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д., відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У липні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2023 року у зв`язку з перебуванням судді Гулька Б. І. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Системою автоматизованого розподілу справ (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 листопада 2023 року) визначено склад колегії суддів: суддю-доповідача - Коломієць Г. В. та суддів, які входять до складу колегії: Лідовця Р. А.., Луспеника Д. Д.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 08 листопада 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2020 року у справі № 522/16927/20 було розірвано.

Під час перебування сторін у шлюбі у них народилася донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За час перебування у шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набуто таке майно:

- машиномісце № НОМЕР_1 , розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 722416051101, на підставі договору купівлі-продажу від 10 грудня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бєлостоцькою М. Л., право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_2 , номер запису про право власності 12463779;

- квартиру АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 710431451101, на підставі договору купівлі-продажу від 04 листопада 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Штогріною О. І., право власності на яку 25 грудня 2015 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гоелз О. І. зареєстровано за ОСОБА_2 , номер запису про право власності 12765019.

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 подав до Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2020 року у справі № 522/16927/20.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі № 522/16927/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2020 року та зупинено дію рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2020 року до закінчення його перегляду в апеляційному порядку.

Відповідно до повідомленням Приморського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції України від 01 лютого 2023 року № 191/24.32-19 за даними реєстру 19 травня 2021 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Херсонській області Управління державної реєстрації Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) була проставлена відмітка про розірвання шлюбу на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеса від 02 грудня 2020 року, справа № 522/16927/20 та ухвали Приморського районного суду м. Одеса від 22 лютого 2021 року, справа № 522/16927/20.

25 травня 2021 року на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 417, виданого 25 травня 2021 року, видавник: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Голубенко О. М., за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на квартиру АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 337967151101.

25 жовтня 2022 року постановою Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2020 року змінено в частині мотивування. В іншій частині рішення суду залишено без змін. В судовому рішенні вказано, що, колегія суддів не погоджується з посиланням суду у мотивувальній частині на те, що «Однією сім`єю сторони не проживають з березня 2020 року…». Отже, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2020 року підлягає зміні шляхом виключення з мотивувальної частини посилання суду на те, що «Однією сім`єю сторони не проживають з березня 2020 року…». Суд, враховуючи, що в матеріалах справи наявне поштове повідомлення про вручення відповідачу ОСОБА_1 судової повістки на 02 грудня 2020 року (а. с. 24) не встановив порушення прав апелянта щодо неналежного сповіщення відповідача ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Євценка Р. І. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Постанова суду апеляційної інстанції оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо квартири АДРЕСА_3 , тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України оскаржуване судове рішення в іншій частині не переглядається в касаційному порядку.

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, спір стосується поділу спільного майна подружжя.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18).

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.

Як роз`яснено судам у пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Частиною першою статті 71 СК України передбачено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Із системного аналізу норм статей 57 60 61 63 65 70 СК України випливає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю незалежно від участі кожного з подружжя у її виникненні, і право визначати порядок здійснення права спільної сумісної власності та частки кожного з подружжя при поділі майна є рівними.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, судом апеляційної інстанції встановлено, не спростовано матеріалами справи та сторонами те, що 02 грудня 2020 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси у справі № 522/16927/20 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.

У виданій 26 березня 2021 року копії цього судового рішення наявна відмітка про набрання ним законної сили 22 лютого 2021 року (т. 2 а. с. 38-41).

У рішенні Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2020 року у справі № 522/16927/20 судом встановлено, що однією сім`єю сторони не проживають з березня 2020 року, спільне домогосподарство не ведеться, фактичні шлюбні відносини припинені.

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 подав до Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2020 року у справі № 522/16927/20.

02 листопада 2021 року ухвалою Одеського апеляційного суду поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2020 року та зупинено дію рішення Приморського районного суду від 02 грудня 2020 року до закінчення його перегляду в апеляційному порядку.

Відповідно до повідомленням Приморського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції України від 01 лютого 2023 року № 191/24.32-19 за даними реєстру 19 травня 2021 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Херсонській області Управління державної реєстрації Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) була проставлена відмітка про розірвання шлюбу на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеса від 02 грудня 2020 року, справа № 522/16927/20 та ухвали Приморського районного суду м. Одеса від 22 лютого 2021 року, справа № 522/16927/20.

25 травня 2021 року на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 417, виданого 25 травня 2021 року, видавник: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Голубенко О. М., за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на квартиру АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 337967151101.

25 жовтня 2022 року постановою Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Євценка Р. І. задоволено частково, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2020 року змінено в частині мотивування. В іншій частині рішення суду залишено без змін. В судовому рішенні вказано, що, колегія суддів не погоджується з посиланням суду у мотивувальній частині на те, що «Однією сім`єю сторони не проживають з березня 2020 року…». Отже, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2020 року підлягає зміні шляхом виключення з мотивувальної частини посилання суду на те, що «Однією сім`єю сторони не проживають з березня 2020 року…».

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не перебували в зареєстрованому шлюбі на час придбання ОСОБА_2 спірної квартири АДРЕСА_3 , а отже квартира не відноситься до спільного майна подружжя, набутого під час шлюбу.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Щодо вирішення клопотання про розподіл судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з положеннями пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

Відповідно до пункту 4 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Види адвокатської діяльності визначені у статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку із реалізацією права на судовий захист або у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається у такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України)

3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19)).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

При цьому для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 04/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

Правничу допомогу на стадії касаційного розгляду справи № 522/18114/21 ОСОБА_2 надавав адвокат Шепітко Г. І., який діяв на підставі договору про надання правової допомоги від 15 листопада 2021 року № 111/21 та ордеру від 27 липня 2023 року серії ВН № 1285906. Зокрема, 27 вересня 2023 року адвокат ОСОБА_2 - Шепітко Г. І. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 25 травня 2023 року, доводи якого було врахована судом касаційної інстанції при перегляді справи у касаційному порядку.

У відзиві на касаційну скаргу адвокат Кулагіної М. В. - Шепітко Г. І. зазначив, що на підставі договору про надання правової допомоги у цій справі очікуваний розмір витрат на правничу допомогу складає 6 000,00 грн, на підтвердження чого надано попередній (орієнтовний) розрахунок витрат. Відзив надісланий всім учасникам справи і від ОСОБА_1 заперечень не надійшло.

Ураховуючи наведене, вирішуючи питання про розподіл витрат, понесених ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу на стадії касаційного розгляду, взявши до уваги умови договору на надання правової допомоги від 15 листопада 2021 року № 111/21, попередній (орієнтовний) розрахунок витрат від 27 липня 2023 року, обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, підтверджених належними та допустимими доказами, колегія суддів дійшла висновку про те, що визначений відповідачем розмір витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді касаційної інстанції є обґрунтованим та необхідний у контексті обставин цієї справи.

Враховуючи складність справи, необхідність надання адвокатом відповідача послуг під час розгляду справи у суді касаційної інстанції за касаційною скаргою позивача та їх характер, розгляд справи у суді касаційної інстанції, а також необхідність дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, пов`язаність цих витрат із розглядом справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення із позивача на користь відповідача 6 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу на стадії касаційного розгляду цієї справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 141 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Євценка Романа Ігоровича залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 25 травня 2023 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 (шість тисяч) гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Д. Д. Луспеник