Історія справи

Постанова КЦС ВП від 28.10.2025 року у справі №947/14018/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2025 року

м. Київ

справа № 947/14018/24

провадження № 61-5584св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Таскомбанк»,

розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 жовтня 2024 року в складі судді Луняченка В. О. та постанову Одеського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року в складі колегії суддів Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М., Сєвєрової Є. С. у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Таскомбанк» про визнання дій протиправними і незаконними та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Таскомбанк» (далі - АТ «Таскомбанк»)про визнання дій протиправними і незаконними та стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що він є особою з інвалідністю 2 групи по зору безстроково, єдиним джерелом його доходу є мінімальна пенсія. 19 червня 2023 року він у АТ «Таскомбанк» отримав банківську картку «Sportbank» за № НОМЕР_1 для здійснення стандартних типових платежів та поповнив її рахунок власними коштами у сумі 500,00 грн.

07 грудня 2023 року, без його згоди та інформування, з його картки було списано 354,06 грн на невідому приватну картку, а у подальшому, незважаючи на факт його звернення до банку на «гарячу лінію» для з`ясування причин списання коштів, 08 грудня 2023 року знову було списано на невідому приватну картку 190,11 грн, призначення платежу зазначено - «стягнення за ВП № НОМЕР_3».

08 грудня 2024 року позивач направив на адресу АТ «Таскомбанк» вимогу про повернення коштів та погодження компенсаційної виплати за моральну шкоду. Однак відповіді від банку позивач так і не отримав, деталі зазначених платежів та копії платіжних доручень банк не надав, гроші не повернув, чим, на думку позивача, незаконно обмежив його як власника у користуванні грошима, а також порушив умови користування банківського вкладу щодо зобов`язання банку на першу вимогу вкладника повернути гроші.

Позивач звертав увагу на те, що згідно з ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 01 березня 2024 року в справі № 947/30750/19 за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - Другий Київський ВДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області) Гуменюка В. В., дії державного виконавця визнані незаконними та скасовано арешт та обтяження всього майна, у тому числі з грошей, які знаходяться на заарештованих банківських рахунках, скасовано стягнення (вилучення) 20 % пенсії ОСОБА_1 , накладеного на підставі виконавчих проваджень, зокрема № НОМЕР_3, та зобов`язано державного виконавця повернути усе вилучене майно, в тому числі кошти (пенсію та соціальні державні виплати) за період з 14 липня 2015 року.

Таким чином, на думку позивача, відповідач не мав право виконувати будь-які незаконні вимоги щодо списання коштів з рахунків позивача, що свідчить про те, що таке списання коштів було здійснено всупереч діючого законодавства.

Позивач зазначав, що зазначені гроші були єдиним його доходом, він є особою з інвалідністю та особливо вразливим, тому вилучення вказаних грошей без правових підстав спричинило йому тривалі незручності, хвилювання, а також заподіяло йому страждання та біль, які він оцінює за допомогою розрахунку, запропонованого дослідником Ерделевським А. М. , за методикою якого, розмір моральної шкоди визначений позивачем у сумі 1 280 000,00 грн.

У зв`язку з чим ОСОБА_1 , з урахуванням уточненої позовної заяви, просив суд:

- визнати протиправними і незаконними дії відповідача щодо списання з його карткового рахунку 07 грудня 2023 року 354,06 грн та 08 грудня 2023 року 190,11 грн не на користь ДВС, а на користь невстановленої приватної особи, без його дозволу та згоди, з порушенням умов менеджменту щодо ненадання платіжних доручень та документів Державної виконавчої служби за вказаними платежами;

- стягнути з АТ «Таскомбанк» на його користь моральну шкоду у розмірі 1 280 000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Київський районний суд міста Одеси рішенням від 16 жовтня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що переказ коштів було здійснено за виконавчим провадженням № НОМЕР_3 з виконання виконавчого листа № 2-248/10, виданого Київським районним судом м. Одеси 06 жовтня 2010 року, про що позивач був повідомлений банком. Врахувавши те, що спірні кошти, які розміщувались на банківському рахунку позивача не мали особливий статус, тому на них міг накладатися арешт, суд дійшов висновку, що у відповідача були правові підстави для списання грошових коштів позивача на виконання постанови виконавчої служби, а тому з боку банка не вбачається свавільних дій щодо власності позивача.

Також суд зазначив, що питання законності дій виконавця є предметом розгляду іншої справи за скаргою ОСОБА_1 у межах якої позивач, окрім іншого, і вирішує питання повернення стягнутих грошей. Вимоги позивача про порушення банком своїх зобов`язань за договором банківського вкладу, не відповідають правовідносинам, які виникли між сторонами, крім того позивач не надав доказів на підтвердження того, що між ним та АТ «Таскомбанк» було укладено договір банківського вкладу.

Також суд не вбачав підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, у зв`язку з недоведеністю факту заподіяння моральної шкоди позивачу саме відповідачем. Крім того, суд звернув увагу на те, що сам факт порушення прав позивача відбувся внаслідок виконання рішення виконавчої служби, і саме вказаний суб`єкт має нести відповідальність у разі встановлення незаконності його дій і рішень та спричинення такими порушення прав особи внаслідок чого виникла моральна шкода.

Одеський апеляційний суд постановою від 01 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Київського районного суду міста Одеси від 16 жовтня 2024 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши про те, що суд повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам у справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

29 квітня 2025 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Київського районного суду міста Одеси від 16 жовтня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його вимоги у повному обсязі.

У касаційній скарзі заявник посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначає, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, не встановили всіх обставин справи, а також не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 17 січня 2020 року в справі № 340/1018/19, від 03 жовтня 2019 року в справі № 642/6675/18, від 02 грудня 2020 року в справі № 2-685/10, від 28 листопада 2019 року в справі № 261/0/15/18, від 22 лютого 2017 року в справі № 927/788/16 та інших.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що законних підстав для списання належних позивачу грошових коштів, як на користь приватної особи, так і на користь Другого Київського ВДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області, у банку не було, що не врахували суди першої та апеляційної інстанцій. Крім того, звертає увагу на те, що чинним законодавством встановлено заборону вчинення будь-яких виконавчих дій, накладення арештів на пенсійні рахунки та звернення стягнення, зокрема на пенсійні кошти.

Зазначає, що на дату здійснення оскаржуваного платежу, виконавче провадження № НОМЕР_3 було закрито шляхом виведення зі зведеного виконавчого провадження, а виконавче провадження № НОМЕР_4 було передано до Біляївського ВДВС в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Тому, якщо і повинні були списуватись кошти, то на користь Біляївського ВДВС в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Суди не врахували, що Міністерство юстиції України підтримало позов.

Суди вчиняли дії дискримінаційного характеру щодо позивача за ознакою інвалідності.

Також звертає увагу на те, що суди безпідставно відмовили у відшкодуванні позивачу моральної шкоди, спричиненої діями відповідача, чим порушили його конституційні права та свободи як людини з інвалідністю.

Оскільки у деліктних зобов`язаннях діє презумпція вини заподіювача шкоди, то відповідач не спростував завдання моральної шкоди позивачу.

Вважає, що поняття «відшкодування моральної шкоди» є забороненим, натомість правильним є відшкодування завданого болю та жалю, що прямо передбачено законодавством.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою від 01 травня 2025 рокуВерховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Київського районного суду міста Одеси.

У травні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

06 жовтня 2010 року Київський районний суд міста Одеси на підставі рішення цього суду від 05 липня 2010 року у справі № 2-248/10, що набрало законної сили 16 липня 2010 року, видав виконавчий лист щодо боржника ОСОБА_1 про стягнення з нього та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») понесені судові витрати у розмірі 1 820,00 грн.

14 липня 2015 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до Другого Київського ВДВС Одеського міського управління юстиції з заявою про відкриття виконавчого провадження.

14 липня 2015 року державний виконавець Другого Київського ВДВС Одеського міського управління юстиції Ордатієв Я. І. ухвалив постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_3 про виконання виконавчого листа № 2-248/10, виданого 06 жовтня 2010 року Київським районним судом міста Одеси, про стягнення з боржника ОСОБА_1 грошової суми 1 820,00 грн.

16 травня 2016 року державний виконавець Другого Київського ВДВС Одеського міського управління юстиції Ордатієв Я. І. ухвалив постанову про звернення стягнення на пенсію боржника ВП № НОМЕР_3, якою стягнув зі ОСОБА_1 щомісячно грошову суму у розмірі 20 % від пенсії боржника до повної сплати боргу у розмірі 2 052,00 грн.

14 листопада 2019 року державний виконавець Другого Київського ВДВС Одеського міського управління юстиції Гуменюк В. В. ухвалив постанову про арешт коштів боржника ВП № НОМЕР_3, якою наклав арешт на грошові кошти, що знаходяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після ухвалення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належить боржнику ОСОБА_1 .

Зазначені обставини були предметом дослідження Київського районного суду міста Одеси під час розгляду цивільної справи № 947/30750/19 за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Другого Київського ВДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області Гуменюка В. В. (а. с. 16-20).

Ухвалою суду від 01 березня 2024 року Київський районний суд міста Одеси вимоги ОСОБА_1 задовольнив. Визнав незаконнимидії державного виконавця Другого Київського ВДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області Гуменюка В. В. Скасував арешт та обтяження з усього майна, у тому числі грошей, які знаходяться на його заарештованих банківських рахунках, а також арешт квартири скаржника, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , земельної ділянки № НОМЕР_2 , кадастровий номер 5123781400:02:001:0126, накладеного відповідно до виконавчих проваджень № НОМЕР_5 та № НОМЕР_4 щодо виконання виконавчих листів № 2-248/10, виданих 06 жовтня 2010 року. Скасував стягнення (вилучення) 20 % з пенсії скаржника, накладеного на підставі виконавчих проваджень № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 щодо виконання виконавчих листів від 06 жовтня 2010 року № 2-248/10. Зобов`язав державного виконавця Гуменюка В. В. повернути усе вилучене майно, у тому числі грошові кошти (пенсія та соціальні державні виплати) за період з 14 липня 2015 року до дати прийняття рішення суду по суті.

Таким чином суди встановили, що на момент списання грошей з банківського рахунку ОСОБА_1 було наявне діюче виконавче провадження № НОМЕР_3, у рамках якого постановами виконавців були ухвалені постанови про стягнення з боржника 20 % його пенсії та накладено арешти на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після ухвалення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення, на які заборонено законом та належить боржнику ОСОБА_1

07 грудня 2023 року та 08 грудня 2023 року з банківського рахунку позивача у АТ «Таскомбанк» було здійснено списання грошових коштів у загальному розміру 500,00 грн, призначення платежу: «стягнення за ВП № НОМЕР_3 з виконання виконавчого документа - виконавчий лист № 2-248/10, виданий 06 жовтня 2010 року Київським районним судом міста Одеси».

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до статті 10 ЦПК України при розгляді справи суд керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (далі - ЄСПЛ). Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги, колегія суддів враховує таке.

У справі, яку переглядає Верховний Суд, ОСОБА_1 , звертаючись до суду з цим позовом до АТ «Таскомбанк», посилався на те, що діями банку, які полягали у незаконному списання грошових коштів з його банківського рахунку, було порушено його особисті майнові права - право власності на грошові кошти, а також договірні відносини. Крім того, зазначав, що дії відповідача спричинили позивачу моральну шкоду, яку він оцінив у розмірі 1 280 000,00 грн.

Як встановили суди, 07 грудня 2023 року та 08 грудня 2023 року з банківського рахунку позивача у АТ «Таскомбанк» було здійснено списання грошових коштів у загальному розміру 500,00 грн. Списання зазначених коштів здійснено на виконання виконавчого листа від 06 жовтня 2010 року № 2-248/10, у виконавчому провадженні № НОМЕР_3.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом та Законом.

Абзацом 1 частиною першою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця).

Згідно з частиною другою статті 56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

У пункті 7 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накласти арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 351 Податкового кодексу, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом призначення, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки у цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

У постанові про накладення арешту на кошти, які обліковуються на рахунках боржника в банківських установах, зазначається про накладення арешту на кошти боржника, окрім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено Законом.

Перелік підстав для зняття арешту з майна (коштів) боржника визначений статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження». Зокрема, частиною другою зазначеної статті Закону передбачено, що виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.

Крім того, частиною п`ятою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт може бути знятий за рішенням суду.

Як встановили суди на момент списання грошей з банківського рахунку ОСОБА_1 було наявне діюче виконавче провадження № НОМЕР_3, у рамках якого постановами виконавців були ухвалені постанови про стягнення з боржника 20 % його пенсії та накладено арешти на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після ухвалення постанов про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належить боржнику ОСОБА_1 .

Тобто списання коштів банк здійснив саме за ВП № НОМЕР_3 з виконання виконавчого листа № 2-248/10, виданого 06 жовтня 2010 року Київським районним судом міста Одеси.

Виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунку, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на який заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, законодавець визначив право банка на повернення, без виконання, постанови про накладення арешту на банківські рахунки лише у випадку наявності спеціального рахунку або спеціального статусу коштів.

Однак, як відомо з матеріалів справи, зокрема з позовної заяви, позивач відкрив рахунок в АТ «Таскомбанк» для здійснення стандартних побутових платежів та вніс на рахунок спірні 500,00 грн без визначення їх особливого статусу.

У зв`язку з чим суди дійшли правильного висновку, що на момент здійснення переказу, у банка були наявні правові підстави для списання грошових коштів з рахунку позивача.

Враховуючи те, що списання спірних коштів банк здійснив на виконання виконавчого листа № 2-248/10, виданого 06 жовтня 2010 року Київським районним судом міста Одеси, у межах виконавчого провадження № НОМЕР_3, а також враховуючи те, що спірні кошти не мали особливого статусу, то відсутні підстави для визнання дій банка щодо списання коштів протиправними.

Доводи касаційної скарги про порушення банком своїх зобов`язань за договором банківського вкладу, є безпідставними, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що між сторонами було укладено договір банківського вкладу.

Щодо доводів касаційної скарги про незаконність дій державних виконавців щодо накладення арештів на його банківські рахунки, списання його коштів та інших дій, колегія суддів звертає увагу на таке.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження під час проведення виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Вказане кореспондується зі змістом статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Положення наведених вимог матеріального права дають підстави для висновку, що до суду можуть бути оскаржені не тільки дії державного або приватного виконавця, а й бездіяльність.

Враховуючи зазначене, Верховний Суд звертає увагу на те, що ефективним засобом захисту порушеного діями або рішеннями органів виконавчої служби (посадовими особами виконавчої служби) права сторони виконавчого провадження є подання до суду, який ухвалив рішення, скарги на відповідні дії або рішення, у межах якої позивач, окрім іншого, і вирішує питання повернення стягнутих грошей.

Саме собою виконання рішення Київського районного суду міста Одеси від 05 липня 2010 року не свідчить про неправомірні дії АТ «Таскомбанк». Рішення суду виконується у примусовому порядку державним виконавцем, а не відповідачем.

У зв`язку з чим суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про недоведення позивачем неправомірності дій відповідача щодо списання коштів з його банківського рахунку.

Враховуючи те, що спірні кошти, які розміщувались на банківському рахунку позивача не мали особливий статус, на них міг накладатися арешт, то суди дійшли правильного висновку, що у відповідача були правові підстави для списання грошових коштів позивача на виконання постанови виконавчої служби, а тому з боку банка не вбачається свавільних дій щодо власності позивача.

Також колегія суддів погоджується з висновками суддів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з АТ «Таскомбанк» на його користь моральної шкоди у розмірі 1 280 000,00 грн, з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він керується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Необхідною умовою для відшкодування моральної шкоди є доведення позивачем перед судом факту протиправної поведінки відповідача, наявність самої моральної шкоди, її розмір та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, керувався недоведеності позивачем складу цивільно-правового правопорушення для покладення на АТ «Таскомбанк» відповідальності у вигляді відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 .

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів, а також враховує те, що позивач не надав суду належних і допустимих доказів на обґрунтування заявлених вимог, а саме: у чому саме полягає спричинена йому моральна шкода, якими саме діями чи бездіяльністю відповідача вона спричинена і чим підтверджується протиправність цих дій або бездіяльності відповідача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням винних осіб, в чому полягає вина відповідача в спричиненні йому моральної шкоди, чим підтверджується факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або інших втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, чим він обґрунтовує заявлений розмір моральної шкоди та чим він керувався.

Доводи касаційної скарги, що відповідач визнав та погодився із обставинами, викладеними у позовній заяві, суперечать матеріалам справи, згідно з якими відповідач заперечував проти задоволення позову та не підтверджував будь-яких обставин неправомірності своїх дій та завдання такими діями моральної шкоди позивачу.

Посилання заявника, що відповідач не спростував презумпцію вини заподіювача шкоди, є необґрунтованими, оскільки підставою відмови у задоволенні його позову є саме недоведення неправомірності дій банку щодо списання коштів з його рахунку, а також недоведення завдання йому моральної шкоди разом із складовими елементами (крім вини), необхідними для покладення цивільно-правової відповідальності з її відшкодування на відповідача, що відповідно до вимог статті 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Тому суди, повно встановивши обставини справи, належно дослідивши докази, надані сторонами, дійшли правильного висновку про недоведеність факту завдання діями відповідача моральної шкоди позивачу, отже, доводи касаційної скарги, що суди неповно дослідили докази і неповно встановили обставини справи, безпосередньо не дослідили докази та не надали оцінку доводам сторін є безпідставними.

Фактично вимоги позовної заяви зводяться до незгоди із накладенням арешту у виконавчому провадженні на рахунки позивача, що є підставою для оскарження постанов державного/приватного виконавця у порядку судового контролю за виконанням судових рішень шляхом подання відповідної скарги.

Посилання заявника на статтю 22 Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема, що під час задоволення вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди, є безпідставним, оскільки суди не встановили порушень прав ОСОБА_1 з підстав, заявлених у позовній заяві.

Щодо доводів касаційної скарги про дискримінацію позивача у судах першої та апеляційної інстанцій за ознакою інвалідності, то Верховний Суд зазначає, що ці доводи не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи.

Посилаючись на те, що суди відхилили всі клопотання, заперечення, пояснення позивача, заявник не вказує які саме його клопотання, заперечення чи пояснення не розглянули суди, та щодо яких саме обставин справи.

У касаційній скарзі заявник посилається на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах, зазначених у доводах касаційної скарги.

Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21), згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним та об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 17 січня 2020 року в справі № 340/1018/19, від 03 жовтня 2019 року в справі № 642/6675/18, від 02 грудня 2020 року в справі № 2-685/10, від 28 листопада 2019 року в справі № 261/0/15/18, від 22 лютого 2017 року в справі № 927/788/16 та інших, не є релевантними у справі, що переглядається.

Інші наведені в касаційній скарзі аргументи, є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі позивача, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій, врахувавши недоведеність заявлених до АТ «Таскомбанк» позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та встановивши відсутність передбачених законом підстав для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування моральної шкоди, дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

У справі, яка переглядається, колегія суддів, проаналізувавши зміст судових рішень з точки зору застосування норм права, які стали підставою для вирішення справи по суті, дійшла висновку, що суди ухвалили судові рішення відповідно до встановлених обставин на підставі поданих сторонами доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають під час кваліфікації спірних відносин у процесуальному сенсі, а доводи, викладені в касаційній скарзі, висновків судів не спростовують.

Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (RUIZ TORIJA V. SPAIN), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (HIRVISAARI V. FINLAND), заява № 49684/99).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц зазначила, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вказаного вище, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо клопотання про долучення доказів

У липні 2025 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшло клопотання про долучення доказу, зокрема копії ухвали Київського районного суду міста Одеси.

Суд касаційної інстанції під час розгляду касаційної скарги діє у порядку та межах, визначених процесуальним законом, його повноваження врегульовано правилами Глави 2 Розділу V «Касаційне провадження» ЦПК України.

Суд касаційної інстанції, переглядаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, здійснює перевірку рішень судів першої та апеляційної інстанцій, дотримання судами норм процесуального і матеріального права, що виключає можливість вирішення питання про долучення доказів на стадії перегляду справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Ураховуючи зазначені положення частини першої статті 400 ЦПК України, у суду касаційної інстанції відсутні правові підстави для прийняття нових доказів та долучення їх до матеріалів касаційного провадження на стадії перегляду справи в касаційному порядку.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду міста Одеси від 16 жовтня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко