Постанова

Іменем України

25 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 2610/27695/2012

провадження № 61-13244 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_1

суб'єкт оскарження- виконуючий обов'язки заступника начальника примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) Зубик Олег Іванович;

стягувач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 13 грудня 2019 року у складі судді Савицького О. А. та постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року у складі колегії суддів: Ігнатченко Н.

В., Голуб С. А., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст вимог скарги

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії виконуючого обов'язки заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області) Зубика О. І., правонаступником якого є відділ примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів), щодо проведення розрахунку заборгованості по сплаті аліментів, заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_2.

Скарга мотивована тим, що на виконанні у ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області знаходиться виконавчий лист, виданий 14 жовтня 2013 року Шевченківським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26 жовтня 2012 року й до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2.

10 грудня 2018 року ним отримано розрахунок заборгованості по сплаті аліментів, проведений 05 грудня 2018 року в. о. заступника начальника відділу Зубиком О. І. в рамках виконавчого провадження № 40797678, згідно з яким станом на 01 грудня 2018 року його заборгованість по аліментам складала 52 369 грн 67 коп. Однак, під час здійснення цього виконавчого провадження старшим державним виконавцем Стрийського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Львівській області Федоришиною Н. С. була встановлена відсутність заборгованості по сплаті аліментів.

Вказував, що він з 27 січня 2015 року перебуває на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Стрийської міської ради Львівської ради і отримує компенсацію по догляду за пристарілою - ОСОБА_4,1935 року народження.

Вважав, що виконуючим обов'язки заступника начальника відділу Зубиком О. І. неправомірно нарахована заборгованість по сплаті аліментів, оскільки розмір аліментів, належних до сплати, за попередні роки визначався виходячи із середньої заробітної плати працівника для місцевості його проживання на підставі положень частини 2 статті 195 СК України як непрацюючому, проте така методика не відповідає дійсним обставинам справи та вимогам чинного законодавства з огляду на те, що в цей період він отримував офіційний дохід, зокрема перебував на обліку в центрі зайнятості і управлінні праці та соціального захисту населення.

Ураховуючи викладене, уточнивши вимоги скарги, ОСОБА_1 просив суд: визнати дії виконуючого обов'язки заступника начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області Зубиком О. І. у рамках виконавчого провадження № 40797678 щодо проведення розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 05 грудня 2018 року та нарахування заборгованості у розмірі 52 369 грн 67 коп. неправомірними; визнати неправомірним та скасувати вказаний розрахунок заборгованості; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань УДВС ГТУЮ у Львівській області на його користь понесені ним судові витрати.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 13 грудня 2019 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що боржник є непрацюючою працездатною особою, яка доглядає за особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, або за особою з інвалідністю І групи чи за особою, яка досягла 80-річного віку, тому він належить саме до категорії зайнятого, але непрацюючого населення, а тому для обчислення суми аліментів та заборгованості по їх сплаті, має застосовуватись положення частини 2 статті 195 СК України.

Той факт, що непрацююча працездатна особа, яка здійснює зазначений догляд, підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, а сам цей час догляду зараховується до страхового стажу, не надає такій особі статусу особи, що працює.

Відповідно до законодавства кошти, які отримує особа, що здійснює догляд за особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу та щомісячні компенсаційні виплати непрацюючій працездатній особі, яка доглядає за особою з інвалідністю І групи, а також за особою, яка досягла 80-річного віку, не визнається заробітком, а є компенсаційною виплатою.

Таким чином особа, яка отримує ці компенсаційні виплати також є непрацюючою працездатною особою.

З урахуванням наведеного, державним виконавцем при проведенні оскаржуваного розрахунку було обґрунтовано визначено, що у випадку якщо боржник офіційно не працює та доходу немає, то існують підстави для визначення заборгованості по сплаті аліментів відповідно до частини 2 статті 195 СК України, а кошти, які отримував боржник, здійснюючи догляд за інвалідом І групи, не є заробітком (доходом), а є компенсаційною виплатою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення, яким його скаргу задовольнити.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Об'єднаної палати Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 760/4569/18-ц, від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 та у постанові Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі № 750/9213/16-ц, що не відповідає вимогам пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2020 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 2610/27695/2012 з Шевченківського районного суду м. Києва.

У жовтні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що, суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили ухвали Шевченківського суду м. Києва від 13 лютого 2013 року, 17 травня 2016 року, від 30 січня 2019 року у цій справі, які, на його думку, підтверджують факт відсутності у нього заборгованості по сплаті аліментів станом на 01 жовтня 2018 року і встановлюють правильність методики, якої слід дотримуватися при проведенні розрахунків по сплаті аліментів.

Суди не з'ясували обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а саме: встановлену судом відсутність заборгованості по сплаті аліментів за оспорюваний період (ухвали Шевченківського районного суду від 17 травня 2016 року і від 30 січня 2019 року); скасування судом постанови начальника управління виконавчої служби у Львівській області Сала Ю. А. від 29 листопада 2018 року № 35 у виконавчому провадженні 40797678 про передачу провадження до відділу примусового виконання рішень і визнання його дій неправомірними. Тому вважав, що державний виконавець Зубик О. І. не мав повноважень вчиняти будь-які дії і приймати рішення в рамках виконавчого провадження 40797678; відсутність у розрахунку державного виконавця Зубика О. І. дати виникнення заборгованості і періоду несплати аліментів як того вимагає стаття 195 СК України; факту зміни методики нарахування аліментів державним виконавцем Зубиком О. І. всупереч ухвалам Шевченківського районного суду м. Києва від 17 травня 2016 року та від 30 січня 2019 року.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2020 року відділ примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, підстав для їх скасування немає.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На виконанні у ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області знаходився виконавчий лист, виданий 14 жовтня 2013 року Шевченківським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26 жовтня 2012 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2.

05 грудня 2018 року виконуючим обов'язки заступника начальника відділу Зубиком О. І. в рамках виконавчого провадження № 40797678 було проведено розрахунок заборгованості по сплаті аліментів, згідно з яким станом на 01 грудня 2018 року заборгованість ОСОБА_1 по сплаті аліментів складала 52 369 грн 67 коп.

Також в матеріалах справи містяться розрахунки заборгованості по сплаті аліментів, проведені старшим державним виконавцем Стрийського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ у Львівській області Федоришин Н. С., в провадженні якої перебував зазначений вище виконавчий лист до передачі виконавчого провадження № 40797678 на виконання до ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області. Відповідно до цих розрахунків, заборгованість ОСОБА_1 по сплаті аліментів за відповідні періоди, визначені в спірному розрахунку, відсутня.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до вимог частин 1 , 2 статті 400 ЦПК України Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому Частиною 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно із частиною 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою в порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця. З огляду на зміст скарги та заявлених вимог заявник не погоджується з визначеним державним виконавцем розміром заборгованості по аліментам, а саме порядком нарахування розміру аліментів.

Відповідно до статті 141 СК України мати батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

У статті 180 СК України встановлений обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

За змістом частини 4 статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. Виконавець зобов'язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; подання заяви стягувачем або боржником; надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи-підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію чи інші доходи; надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; закінчення виконавчого провадження.

Згідно з частинами 3 та 8 статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" розмір заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається державним виконавцем у порядку, встановленому СК України. Спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Статтею 447 ЦПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до Статтею 447 ЦПК України, порушено їх права чи обов'язки.

Отже, боржник вправі звернутися до суду зі скаргою щодо розміру, способу виконання рішення суду зі сплати аліментів у порядку виконання судового рішення.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 12 листопада 2018 року у справі № 465/926/06 (провадження №) та постанові від 05 серпня 2020 року у справі № 646/6206/18 (провадження № 61-18142св19.)

Згідно зі статтею 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою-підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості.

Розмір заборгованості за аліментами обчисляється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

У пункті 4 розділу 16 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року, визначено, що розрахунок заборгованості обчислюється на підставі відомостей, отриманих із: заяв та (або) розписок стягувача, інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів.

Судом встановлено, що у період до квітня 2014 року ОСОБА_1 працював, і відрахування здійснювались у розмірі 1/4 від його заробітку. З травня 2014 року по липень 2014 року - не працював і на обліку у центрі зайнятості не перебував.

З серпня 2014 року по 27 січня 2015 року перебував на обліку у Стрийському міськрайонному центрі зайнятості як безробітний. Із 27 січня 2015 року ОСОБА_1 не працює, здійснює догляд за особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок психічного розладу, яка досягла 80-річного віку.

Відповідно до положень статті 4 Закону "Про зайнятість населення" до зайнятого населення належать непрацюючі працездатні особи, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, особою з інвалідністю I групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, та отримують допомогу, компенсацію та/або надбавку відповідно до законодавства; особа, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, та одержує грошову допомогу на догляд за нею відповідно до законодавства.

Отже, працездатна особа, яка доглядає за особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, або за особою з інвалідністю І групи чи за особою, яка досягла 80-річного віку, чинним законодавством визначається як непрацююча працездатна особа, а кошти, які отримує така особа, є компенсаційною виплатою, а не доходом.

Аналогічний висновок міститься в ухвалі Верховного Суду від 15 березня 2019 року у справі № 683/1782/16-ц (провадження № 61-4475ск19).

Згідно із частиною 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У частині 3 статті 12, частинах 1 , 5 , 6 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частині 3 статті 12, частинах 1 , 5 , 6 статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що у діях державного виконавця відсутні порушення вимог Закону України "Про виконавче провадження", державним виконавцем при проведенні оскаржуваного розрахунку було обґрунтовано визначено, що у випадку якщо боржник офіційно не працює та доходу немає, то існують підстави для визначення заборгованості по сплаті аліментів відповідно до частини 2 статті 195 СК України, а кошти, які отримував боржник, здійснюючи догляд за інвалідом ІІ групи, не є заробітком (доходом), а є компенсаційною виплатою.

Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про необґрунтованість скарги ОСОБА_1, оскільки, перевіривши доводи касаційної скарги, не встановила у діях державного виконавця порушень вимог законодавства.

Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що суди не дали оцінки доводам з приводу необхідності відрахування податків, зборів (обов'язкових платежів) із середньої заробітної плати, оскільки відповідно до правого висновку, висловленого Верховним Судом в ухвалі від 14 липня 2020 року у справі № 664/2751/16-ц, у випадку, коли платник аліментів не працює, розмір щомісячних платежів встановлюється за приписами статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" та частини 2 статті 195 СК України, згідно з якими не передбачено зменшення суми середньомісячного заробітку у даній місцевості на суму видатків, що зазвичай сплачуються із фактично отриманого доходу платника, як це встановлено для платників за приписами статті 71 Закону України "Про виконавче провадження".

Посилання касаційної скарги на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 17 травня 2016 року, безпідставні, оскільки вказаною ухвалою суду у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Так само безпідставні посилання касаційної скарги на ухвалу Шевченківського районного суду м, Києва від 30 січня 2019 року, якою провадження за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Стрийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Шарана В. М. щодо розрахунку заборгованості по аліментах від 21 серпня 2018 року закрито.

Колегія суддів зазначає, що вказані судові рішення не містять висновків щодо правильності методики, застосованої державними виконавцями у відповідних розрахунках заборгованості зі сплати аліментів.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 10 грудня 2019 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 червня 2020 року та постановою Верховного Суду від 01 березня 2021 року, за скаргою ОСОБА_1 судами вже було здійснено правову оцінку правильності нарахування заборгованості по аліментам, у тому числі станом на 05 грудня 2018 року.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не надано мотивованої оцінки кожному аргументу, наведеному заявником, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

У § 30 рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" ЄСПЛ зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції дали відповідь на всі аргументи і доводи учасників справи, які мають важливе юридичне значення для правильного вирішення справи.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 13 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара