Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.02.2020 року у справі №552/5465/18

Постанова

Іменем України

21 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 552/5465/18

провадження № 61-1327св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

треті особи: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Гофман Елла Леонідівна, приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Писаковська Ольга Іванівна, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 01 липня 2019 року у складі судді Самсонова О. А. та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Чумак О. В., Абрамова П. С., Дряниці Ю. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначав, що з 22 листопада 1996 року до 31 березня 2016 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, під час якого ними придбана квартира АДРЕСА_1, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 21 березня 2018 року в порядку поділу майна подружжя за ним визнано право власності на 1/2 частини спірної квартири, однак, державний реєстратор 02 серпня 2018 року відмовив йому у державній реєстрації його права власності з тих підстав, що право власності на неї зареєстровано за ОСОБА_3, тому неможливо здійснити перехід права власності в розмірі 1/2 частки від ОСОБА_2 до ОСОБА_1.

Крім того, спірна квартира була відчужена неодноразово 20 березня 2018 року власником спірної квартири стала ОСОБА_4,01 червня 2018 року - ОСОБА_5, у подальшому - ОСОБА_3.

Зазначаючи, що спірна квартира є об'єктом права спільної власності подружжя, її відчуження ОСОБА_2 здійснено без його згоди та відому, позивач просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Київський районний суд м. Полтави рішенням від 01 липня 2019 року позов задовольнив. Визнав недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 20 березня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Писаковською О. І. 20 березня 2018 року за реєстровим номером 367. Витребував із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1.

Скасував державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1, номер запису про право власності 26535214. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що судовим рішенням, яке має преюдиційне значення для вирішення цієї справи, встановлено, що спірна квартира є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, тому її відчуження, здійснене ОСОБА_2 без нотаріально посвідченої письмової згоди та відома позивача, суперечить нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Полтавський апеляційний суд постановою від 20 грудня 2019 року рішення Київського районного суду м. Полтави від 01 липня 2019 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов ОСОБА_7 в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири, яка належала йому та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності, оскільки нотаріально посвідчену згоду ОСОБА_1 на укладення ОСОБА_2 вказаного договору не надавав. ОСОБА_1 має право витребувати вказане майно від добросовісного набувача у всіх випадках.

Посилання ОСОБА_3 на відсутність підстав для визнання приватизованої квартири спільним майном подружжя до уваги колегії суддів не приймаються, оскільки вказані обставини встановлені рішенням Київського районного суду м. Полтави від 21 березня 2018 року та постановою Апеляційного суду Полтавської області від 21 червня 2018 року, які є чинними. Факт набуття спірної квартири в період шлюбу та за спільні кошти подружжя не оспорювався.

Короткий зміст вимог касаційних скарг, відзивів на неї, та їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій 15 січня 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 просить скасувати рішення Київського районного суду м. Полтави від 01 липня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 грудня 2019 рок, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що при ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження.

Однак суди не встановили дійсних обставин справи, в результаті чого дійшли до неправильних висновків.

Спірна квартира була особистою власністю ОСОБА_2, оскільки набута нею в результаті реалізації свого права на приватизацію.

Посилання судів на відсутність письмової згоди ОСОБА_1 на відчуження ОСОБА_2 спірної квартири є необґрунтованими, оскільки на час вчинення правочину не було підстав для відібрання згоди другого з подружжя.

Крім цього, ОСОБА_2 не уповноважувала ОСОБА_1 на витребування з володіння ОСОБА_3 спірної квартири.

У касаційній скарзі, поданій 15 січня 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_5 просить скасувати рішення Київського районного суду м. Полтави від 01 липня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 грудня 2019 рок, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга ОСОБА_5 мотивована тим, що суди під час розгляду справи припустилися порушень норм процесуального права, оскільки їх висновки не є обґрунтованими, в них неповно відображені обставини, що мають значення для цієї справи.

Посилання судів на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, є безпідставними, оскільки правовідносини у справах не є аналогічними.

Сама по собі відсутність згоди на відчуження майна належного другому з подружжя не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди іншого недійсним.

У касаційній скарзі, поданій 18 січня 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 просить скасувати рішення Київського районного суду м. Полтави від 01 липня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 грудня 2019 року, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що судові рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права.

Оскільки власником спірної квартири на момент її відчуження була виключно вона, то позивач не мав жодних правових підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

18 лютого 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_3, який мотивований тим, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Факт набуття спірної квартири в період шлюбу за спільні коши ОСОБА_2 не оспорювався.

Відсутність згоди одного із співвласників колишнього подружжя на розпорядження нерухомим майном є підставою для визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.

11 березня 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_5, який мотивований тим, що його позовні вимоги направлені на захист та відновлення порушених прав у спосіб, який відповідає чинному законодавству. Суди правильно застосували норми матеріального права, доводи касаційної скарги є необґрунтованими та безпідставними.

18 березня 2020 року до Верховного Суду надійшло заперечення ОСОБА_5 на відзив ОСОБА_1 на її касаційну скаргу, яке мотивоване тим, що вона не брала участі в розгляді справи в якій за ОСОБА_1 визнано право власності на 1/2 частини спірної квартири, на час придбання квартири єдиним її власником була ОСОБА_2

18 березня 2020 року до Верховного Суду надійшло заперечення ОСОБА_3 на відзив ОСОБА_1 на її касаційну скаргу, яке мотивоване тим, що ОСОБА_2 не уповноважувала ОСОБА_1 на витребування із володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 спірної квартири, ця вимога стосується третьої особи, яка не заявляє таких вимог.

20 травня 2020 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 до відзиву на касаційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_3 мотивована необхідністю при розгляді касаційних скарг врахувати постанову Полтавського апеляційного суду від 06 травня 2020 року у справі № 552/6264/19.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3, витребувано її матеріали з Київського районного суду м. Полтави.

Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_5.

Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2

03 лютого 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 22 листопада 1996 року до 31 березня 2016 року ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2.

У період шлюбу з ОСОБА_1, ОСОБА_2 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі рішення виконкому Київської районної у м. Полтаві ради від 26 грудня 2006 року за № 669.

20 березня 2018 року ОСОБА_2 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу продала спірну квартиру ОСОБА_4.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 21 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Полтавської області від 21 червня 2018 року, ухваленим у справі № 552/7298/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, в порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_1 визнано право власності на 1/2 частину спірної квартири.

02 серпня 2018 року державний реєстратор 02 серпня 2018 року відмовив ОСОБА_1 у державній реєстрації права власності на 1/2 частини спірної квартири з тих підстав, що ОСОБА_2 не є власником цієї квартири, оскільки право власності на неї зареєстровано за ОСОБА_3, тому неможливо здійснити перехід права власності в розмірі 1/2 частки від ОСОБА_2 до ОСОБА_1.

На підставі договору купівлі-продажу від 01 червня 2018 року, укладеного між ОСОБА_4 і ОСОБА_5, власником цієї квартири стала ОСОБА_5, яка 08 червня 2018 року подарували її ОСОБА_3.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційних скарг Верховний Суд здійснює в порядку ЦПК України в редакції Закону, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши аргументи касаційних скарг та матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для їх задоволення, з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Частиною 2 статті 369 ЦК України передбачено, що розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.

Відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя - на розпорядження нерухомим майном, є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.

Встановивши, що рішенням Київського районного суду м. Полтави від 21 березня 2018 року, яке має преюдиційне значення для вирішення цієї справи, встановлено належність спірної квартири до спільної сумісної власності подружжя, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що для відчуження квартири ОСОБА_2 необхідно було отримати нотаріально посвідчену згоду ОСОБА_1, оскільки такої згоди він не надав оспорюваний правочин підлягає визнанню недійсним.

Аргументи касаційних скаргпро те, що спірна квартира була особистою власністю ОСОБА_2, оскільки набута нею в результаті реалізації свого права на приватизацію, тому згода ОСОБА_1 на її відчуження непотрібна була висновки судів в указаній частині не спростовують, зводяться до незгоди з такими висновками і необхідності здійснення переоцінки фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Згідно зі статтею 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статтею 330 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.

Відповідно до частини 1 статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно з частиною 3 статті 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Встановивши, що ОСОБА_3 набула права власності на спірну квартиру на підставі договору дарування, який є безвідплатним, суди дійшли правильного висновку про задоволення позову ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння як на користь ОСОБА_2, яка була стороною договору купівлі-продажу квартири від 20 березня 2018 року та титульним власником вказаного майна, так і на користь ОСОБА_1, враховуючи, що спірна квартира належала їм на праві спільної сумісної власності.

Доводи касаційних скарг про те, що ОСОБА_2 не уповноважувала ОСОБА_1 на витребування з володіння ОСОБА_3 спірної квартири, наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача не є підставою для скасування судових рішень, ухвалених у справі.

Інші доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують, зводяться до незгоди з ними, власного тлумачення норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Частиною 1 статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуваниі рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 01 липня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. І. Крат