Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.03.2019 року у справі №301/1460/18

Постанова

Іменем України

17 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 301/1460/18-ц

провадження № 61-4891св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Кривцової Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Ільницька сільська рада Іршавського району Закарпатської області,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - товариство з обмеженою відповідальністю "Екоресурс Плюс",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Ільницької сільської ради Іршавського району Закарпатської області про визнання права власності та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Петрецького Сергія Івановича, на постанову Закарпатського апеляційного суду від 29 січня 2019 року у складі колегії суддів: Кожух О. А., Джуги С. Д., Собослоя Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Ільницької сільської ради Іршавського району Закарпатської області про визнання права власності та зобов'язання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що їй на підставі державного акта від 02 листопада 1998 року на праві постійного користування належить земельна ділянка площею 0,07 га для здійснення комерційної діяльності по АДРЕСА_1.

На зазначеній земельній ділянці вона самочинно побудувала нежитлові приміщення: майстерню, навіси, склад та цех по переробці деревини. Їх зведено без дозволу на проведення будівництва, а тому вона не має можливості оформити право власності на ці приміщення.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на самочинно побудовані нежитлові приміщення: майстерню, позначену на плані літерою А загальною площею 59,2 кв. м; склад, позначений на плані літерою В; цех по переробці деревини, позначений на плані літерою Г; навіси, позначені на схемі літерами Б, Д; ворота № 1, огорожі № 2, № 3, що розташовані по АДРЕСА_1. Також просила зобов'язати Ільницьку сільську раду Іршавського району Закарпатської області присвоїти поштову адресу нежитловим приміщенням (майстерні, складу, цеху по переробці деревини та навісам).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської областівід 03 серпня 2018 року у складі судді Золотара М. М. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на самочинно побудовані нежитлові приміщення: майстерню, позначену на плані літерою А загальною площею 59,2 кв. м; склад, позначений на плані літерою В; цех по переробці деревини, позначений на плані літерою Г; навіси, позначені на схемі літерами Б, Д; ворота № 1, огорожі № 2, № 3, що розташовані по АДРЕСА_1.

Зобов'язано Ільницьку сільську раду Іршавського району Закарпатської області присвоїти поштову адресу нежитловим приміщенням (майстерні, складу, цеху по переробці деревини та навісам), що розташовані по АДРЕСА_1.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 самочинно побудувала на переданій їй у користування земельній ділянці, згідно з цільовим призначенням, нежитлові приміщення, які відповідають архітектурним, будівельним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам, однак відсутність дозволу на проведення будівництва позбавляє її можливості зареєструвати у встановленому законом порядку право власності на приміщення майстерні, навісів, складу та цеху по переробці деревини. Визнання права власності за позивачем на вказані об'єкти не порушує права інших осіб. Суд керувався нормами статей 376, 392 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 29 січня 2019 року апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Екоресурс Плюс" (далі - ТОВ "Екоресурс Плюс") задоволено.

Рішення Іршавського районного суду Закарпатської областівід 03 серпня 2018 року скасовано.

У задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, виходив із того, що ОСОБА_1 не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме нею було здійснено будівництво спірного нерухомого майна. При цьому право власності на самочинне будівництво може бути визнано за особою, яка здійснила це будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже побудоване нерухоме майно (стаття 376 ЦК України).

При цьому ОСОБА_1 до компетентних державних органів щодо прийняття самочинного будівництва до експлуатації та оформлення права власності не зверталася, що свідчить про відсутність спору про право, тому Ільницька сільська рада Іршавського району Закарпатської областіне є особою, яка порушила, не визнає чи оспорює права ОСОБА_1 і визнання позову цим відповідачем не має правового значення.

Крім того, судом вирішено питання про права та інтереси ТОВ "Екоресурс Плюс", оскільки нерухоме майно (нежитлові приміщення), право власності на яке визнано за ОСОБА_1, побудовано з придбаних ТОВ "Екоресурс Плюс" матеріалів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Петрецький С. І., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 301/1460/18-ц з Іршавського районного суду Закарпатської області.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що у суду апеляційної інстанції не було законних підстав для відкриття провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Екоресурс Плюс", а відкрите провадження після розгляду справи підлягало закриттю оскільки рішенням районного суду питання про права, інтереси та свободи ТОВ "Екоресурс Плюс" не вирішувалося.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2019 року ТОВ "Екоресурс Плюс" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим, апеляційний суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.

Зазначало, що позивачем як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції не надано доказів щодо звернення до компетентного органу з приводу отримання висновку про відсутність істотних порушень будівельних норм і правил у збудованому об'єкті нерухомості. Решта доводів, наведених у касаційній скарзі, не стосуються обраного позивачем способу захисту та зводяться лише до намагання переоцінити докази та факти, встановлені судом апеляційної інстанції. Зазначало, що мало право апеляційного оскарження, оскільки судом вирішено питання про його права та інтереси.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до державного акта на право постійного користування землею, виданого 02 листопада 1998 року на підставі рішення 8 сесії 22 скликання Ільницької сільської ради Іршавського району Закарпатської області від 25 грудня 1997 року, ОСОБА_1 надано у постійне користування 0,07 га землі для будівництва АЗС стаціонарного типу, магазину-кафе та пункту миття автотранспорту (а. с. 5-9).

Крім того, у державному акті зазначено, що рішенням Ільницької сільської ради Іршавського району Закарпатської областівід 28 грудня 1999 року ОСОБА_1 було додатково відведено земельну ділянку площею 0,39 га (а. с. 94-95).

30 березня 2015 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1) та ТОВ "Екоресурс Плюс" укладено договір оренди площадки складування, який є чинним. Згідно з договором оренди ТОВ "Екоресурс Плюс" прийняло у користування для розміщення товарно-матеріальних цінностей товариства земельну ділянку площею 0,07 га за адресою: АДРЕСА_2, яка перебуває у користуванні ФОП ОСОБА_1. (а. с. 97-101).

На вказаній земельній ділянці було розміщено матеріальні цінності товариства, у тому числі складовано придбані ТОВ "Екоресурс Плюс" будівельні матеріали та орендоване обладнання, а також придбане товариством обладнання.

23 грудня 2016 року земельній ділянці площею 0,3900 га було присвоєно кадастровий номер 2121984500:08:001:0100 (а. с. 13-14).

З придбаних будівельних матеріалів ТОВ "Екоресурс Плюс" на земельній ділянці кадастровий номер undefined зведено будівлі та рухомий навіс для пилорами, які перебувають на балансі ТОВ "Екоресурс Плюс" (а. с. 54).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвокат Петрецького С. І., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що постанова апеляційного суду прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документів, який засвідчує його право власності.

Згідно з статтею 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

У пункті 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)" судам роз'яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

У пункті 5 наведеної постанови зазначено, що відповідно до вимог статті 376 ЦК України право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинного збудованого об'єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування.

У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина 4 статті 376 та стаття 391 ЦК України).

У пункті 9 вказаної постанови зазначено, що за загальними правилами кожна особа має право на захист свого цивільного права лише у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина 1 статті 15 ЦК України). У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Враховуючи наведене, при вирішенні питання про відкриття провадження у справі за позовом про визнання права власності на самочинно збудовані об'єкти суд має звертати увагу чи зазначено у позовній заяві обставини щодо звернення позивача до інспекції державного будівельного архітектурного контролю про прийняття об'єкта до експлуатації та посилання на докази щодо зазначених обставин.

Якщо позивач не звертався до компетентного державного органу із заявою про прийняття об'єкта до експлуатації, суд вирішує спір по суті з урахуванням наведених обставин та вимог закону.

Позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на чужій земельній ділянці може бути пред'явлено до органу державної влади або органу місцевого самоврядування та власника (користувача) земельної ділянки у випадку забудови на земельній ділянці, яка належить до державної чи комунальної власності або фізичній чи юридичній особі (пункт 10 вказаної постанови).

У справах, пов'язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина 2 статті 376 ЦК України).

Разом з цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина 2 статті 375 ЦК України), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це право не порушує права інших осіб (частина 5 статті 376 ЦК України).

Вирішуючи справу за позовом власника (землекористувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов'язані встановити усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними (пункт 12 зазначеної постанови).

На підставі частини 3 статті 376 ЦК України суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (частина 3 статті 375 ЦК України) (пункт 14 зазначеної вище постанови).

Позов особи, яка самочинно збудувала нерухоме майно на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, про визнання права власності на цю нерухомість може бути задоволено судом на підставі частини 3 статті 376 ЦК України, якщо буде встановлено, що власник або користувач земельної ділянки не заперечує проти цього, будівництво не порушує права осіб і відповідає будівельним, архітектурним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам, державним стандартам.

При вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 27, 29, 30, 31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статтями 27, 29, 30, 31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об'єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (пункт 5 частина 5 стаття 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Частиною 8 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівельної діяльності" передбачено, що експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію забороняється.

Аналогічна норма закріплена пунктом 12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461.

Встановивши, що визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачена, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що у суду першої інстанції не було правових підстав для застосування частини 5 статті 376 ЦК України та визнання права власності за ОСОБА_1 на самочинно побудовані нежитлові приміщення: майстерню, позначену на плані літерою А загальною площею 59,2 кв. м; склад, позначений на плані літерою В; цех по переробці деревини, позначений на плані літерою Г; навіси, позначені на схемі літерами Б, Д; ворота № 1, огорожі № 2, № 3, що розташовані по АДРЕСА_1.

Крім того, виникнення права власності на новостворений об'єкт нерухомості на підставі судового рішення зазначеними нормами та нормою статті 331 ЦК України не передбачено.

Отже, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 18 листопада 2015 року № 6-1858цс15.

Виходячи зі змісту статті 392 ЦК України ОСОБА_1 не доведено, що вона є саме власником спірного нерухомого майна, й це право оспорюється або не визнається іншою особою, або те, що вона втратила документ, який засвідчує її право власності, а статтею 331 ЦК України не передбачено таких спосіб захисту прав, як визнання права власності на новостворене майно шляхом ухвалення судового рішення.

За таких обставин, доводи заявника про те, що єдиним способом захисту свого порушеного права та реалізації права власності на побудовані нежитлові приміщення є саме визнання за нею права власності в судовому порядку є безпідставними, оскільки закінчені будівництвом об'єкти підлягають введенню в експлуатацію у порядку, який встановлений чинним законодавством, а не в судовому порядку.

Вирішуючи спір, апеляційний суд з дотриманням вимог статей 89, 263, 264, 382 ЦПК України повно та всебічно з'ясував обставини справи, надав належну правову оцінку доводам сторін, наданим ними доказам та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, зазначивши також про порушення прав та інтересів ТОВ "Екоресурс Плюс".

Висновки апеляційного суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Доводи касаційної скарги про те, що ТОВ "Екоресурс Плюс" не мало право апеляційного оскарження є безпідставними, оскільки останнє надало суду відповідні докази, зокрема: первинні документи бухгалтерського обліку щодо придбання будівельних матеріалів та здійснення будівельних робіт; договір оренди площадки складування, укладений 30 березня 2015 року між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ "Екоресурс Плюс", яким суд надав належну правову оцінку.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Петрецького Сергія Івановича, залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 29 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Кривцова