Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.03.2021 року у справі №750/11425/20

Постанова

Іменем України

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 750/11425/20

провадження № 61-3437св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 грудня 2020 року у складі судді Супрун О. П. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Шитченко Н.

В., Бобрової І. О., Мамонової О. Є.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фону України в Чернігівській області (далі - ГУ ПФУ

в Чернігівській області) про стягнення матеріальної шкоди у виді збитків

та компенсації за несвоєчасну виплату щомісячного підвищенння до пенсії. Позовна заява обґрунтована тим, що постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 травня 2011 року визнано незаконними дії УПФУ

у Деснянському районі м. Чернігова, правонаступником якого є ГУ ПФУ

в Чернігівські області, щодо перерахунку та невиплати підвищення розміру пенсії, як дитині війні, у розмірі меншому, ніж встановлено статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", зобов'язано провести перерахунок пенсії з підвищенням її розміру, як дитині війни, на 30 % мінімальної пенсії

за віком, та з 22 жовтня 2010 року здійснити відповідні виплати на її користь

за виключенням виплаченого підвищення до пенсії за вказаний період.

На підставі наведеного рішення суду відповідач здійснив підвищення пенсії, але на свій розсуд і лише за період по 27 травня 2011 року виплатив спірні кошти,

а після зазначеної дати рішення не виконує.

Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 січня 2012 року

у справі № 2-а/2506/40/12 визнано неправомірними дії управління по обмеженню перерахунку пенсії строком до 27 травня 2011 року та визнано неправомірним розпорядження від 02 липня 2011 року № 165021 щодо обмеження строку перерахунку до 27 травня 2011 року.

Посилаючись на статті 47, 107 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", статті 1166, 1173, 1192 ЦК України позивач просила стягнути матеріальну шкоду у виді збитків у сумі 45 220,80 грн,

та на підставі статей 1, 2, 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" компенсацію

за несвоєчасну виплату щомісячного підвищення до пенсії у сумі 9 559,99 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 грудня 2020 року, залишеною без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 10 лютого

2021 року, відмовлено у відкритті провадження у даній справі.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що предметом спору є недоотримана позивачем сума пенсії, яка нараховується й виплачується у встановленому порядку, тобто спір виник

з публічно-правових відносин, за участю органу державної влади як суб'єкта владних повноважень, тому повинен розглядатись у порядку адміністративного судочинства.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У березні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для вирішення справи, не надали належної оцінки тому, що не отримане позивачем підвищення до пенсії є збитками у розумінні статті 22 ЦК України, а тому це не публічно-правові відносини, а цивільно-правові, оскільки регулюються нормами ЦК України.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу

до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 750/11425/20, витребувано її з Деснянського районного суду м.

Чернігова.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 травня 2011 року визнано неправомірними дії управління ПФУ в Деснянському районі м. Чернігова щодо виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі меншому, ніж встановлено статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни",

з 22 жовтня 2010 року. Зобов'язано УПФУ в Деснянському районі м. Чернігова провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її розміру,

як дитині війни, на 30 % мінімальної пенсії за віком, встановленої статтею 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування",

з 22 жовтня 2010 року і здійснити відповідні виплати на користь позивача

за виключенням виплаченого підвищення до пенсії за вказаний період.

Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 січня 2012 року визнано неправомірними дії управління ПФУ в м. Чернігові по обмеженню перерахунку підвищення до пенсії ОСОБА_1, як дитині війни, строком

до 27 травня 2011 року. Визнано неправомірним розпорядження УПФУ

в Деснянському районі м. Чернігова від 02 липня 2011 року № 165021 щодо обмеження строку перерахунку підвищення до пенсії, як дитині війни, ОСОБА_1 до 27 травня 2011 року.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 січня 2011 року закрито провадження у наведеній вище справі в частині вимог ОСОБА_1 до УПФУ в м.

Чернігові про зобов'язання здійснити перерахунок та призначити підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з 27 травня 2011 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частинами 1 , 2 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства

є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1 , 3 статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини 1 статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих

на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач просила стягнути з ГУ ПФУ

в Чернігівській області на її користь відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди - не отриманої частини пенсії за період з 01 грудня 2017 року

до 30 листопада 2020 року у сумі 45 220,80 грн та стягнення компенсації

за несвоєчасну виплату щомісячного підвищення до пенсії за період з вересня 2017 року по липень 2020 року у сумі 9 559,99 грн.

У статті 56 Конституції України передбачено, що кожен має право

на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями

чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування,

їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла

б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди

є правопорушення, що включає за загальним правилом як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, котра її завдала, причинний зв'язок між ними, а також вину заподіювача шкоди.

Колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про те,

що позивачем заявлена до стягнення сума не отриманої пенсії, і ця сума

не є упущеною вигодою, унаслідок чого положення статей 22, 1173 ЦК України

не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Згідно із частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право

в порядку, встановленому частиною 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги

є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд

з такими вимогами.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, що виникають із приватноправових відносин, якщо їх вирішення не віднесено

до інших видів судочинства.

Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

При цьому справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій

чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень відносно обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат віднесені КАС України до адміністративних справ незначної складності (пункт 3 частини шостої статті 12).

Публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку

із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник

у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2 частини 1 статті 4 КАС України).

Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 КАС України).

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках

їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних

з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог,

що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона

у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин

і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим

та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати,

у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Таким чином, вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі залежить від характеру спірних правовідносин та методу правового регулювання спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" Пенсійний фонд України

є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів ПФУ, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління накопичувальним фондом та інші функції, передбачені частини 1 статті 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і статутом Пенсійного фонду України.

Кошти Пенсійного фонду України відповідно до статті 73 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" використовуються на: виплату пенсій, передбачених статті 73 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"; надання соціальних послуг, передбачених статті 73 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"; фінансування адміністративних витрат, пов'язаних

з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду України; оплату послуг з виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів Пенсійного фонду України.

Відповідно до пункту 1 Положення про управління Пенсійного фонду України

в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління ПФУ від 22 грудня 2014 року № 28-2, управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах,

а також об'єднані управління є територіальними органами Пенсійного фонду України.

Основними завданнями управління Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення; ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; виконання інших завдань, визначених законом (пункт 3 зазначеного Положення).

Відповідно до підпунктів 7,8 пункту 4 вказаного Положення управління Пенсійного фонду України відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно

до законодавства; забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування

та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів ПФУ та інших джерел, визначених законодавством.

Отже, відповідно до покладених завдань і функцій Пенсійний фонд України

та його управління в районах, містах є суб'єктами владних повноважень у сфері нарахування та виплат пенсій, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів. Спір стосовно недоотриманої суми пенсії є публічно-правовим, виник з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб'єкта владних повноважень, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 750/1668/17 (провадження № 14-599цс18), від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) та 04 березня 2020 року у справі № 757/63985/16.

Враховуючи наведені норми, суд першої інстанції, з яким правильно погодився

й суд апеляційної інстанції, дослідивши підстави позову і надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження

на підставі пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України, оскільки правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими, справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, у межах цивільного судочинства суд не може досліджувати

та встановлювати правомірність нарахованої але не виплаченої частини пенсії.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм процесуального права. У зв'язку

з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 грудня 2020 року

та постанову Чернігівського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун

М. Є. Червинська