Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.04.2019 року у справі №199/1597/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 199/1597/18

провадження № 61-1462св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський",

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року, постановлену у складі судді Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський", про захист прав споживача фінансових послуг та відшкодування банківського вкладу.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 8 січня 2015 року між нею та Публічним акціонерним товариством "Банк Михайлівський" (далі - ПАТ "Банк Михайлівський") укладений договір банківського вкладу № 980-027-000000344 "Поточний рахунок для обслуговування строкового вкладу (депозиту)", на який зараховані грошові кошти у сумі 125 000 грн та 710,42 грн, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

На підставі рішення Правління Національного банку України від 23 травня 2016 року № 14/БТ "Про віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 812 про запровадження з 23 травня 2016 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський".

У зв'язку з цим вона неодноразово зверталась до відповідача з вимогою про включення її до переліку вкладників, які мають право на отримання коштів у відповідності до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Отримавши негативні відповіді на такі звернення, вона змушена звернутись до суду за захистом своїх прав.

Посилаючись на зазначене, позивач просила стягнути з відповідача на її користь суму гарантованого відшкодування за вкладом у відповідності до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором від 8 січня 2015 року у розмірі 125 710,42
грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 3 жовтня 2018 року, постановленою у складі судді Спаї В. В., позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що належним чином повідомлений позивач повторно не з? явився в судове засідання.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини 1 статті 358 ЦПК України.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд виходив з відсутності поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження, і, як наслідок, відмовив у відкритті апеляційного провадження з цих підстав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У січні 2019 року ОСОБА_1 подала до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року скасувати, справу направити до апеляційного суду для продовження розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції є незаконною та необґрунтованою, постановлена з порушенням норм процесуального права, оскільки апеляційний суд належної оцінки наведеним підставам для поновлення строку на апеляційне оскарження не надав і дійшов передчасного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження. Також зазначала, що належним чином завірену копію оскаржуваної ухвали суду першої інстанції вона не отримала.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього суду від 12 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 3 жовтня 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський", про захист прав споживача фінансових послуг та відшкодування банківського вкладу залишено без розгляду на підставі пункту 3 частини 1 статті 257 ЦПК України.

5 листопада 2018 року, не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила поновити строк на апеляційне оскарження.

Клопотання обґрунтовувала тим, що відповідно до статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасники справи, яким ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Посилаючись на те, що під час проголошення оскаржуваної ухвали вона присутня не була і копію ухвали не отримувала, ОСОБА_1 просила про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Перевіривши доводи щодо поновлення строку на апеляційне оскарження, суддя вказував на те, що будь-якої інформації щодо отримання оскаржуваної ухвали або дати ознайомлення з її змістом заявник не надала. Матеріали справи також не містять відомостей щодо дати отримання оскаржуваної ухвали. За таких обставин суддя визнав причини, вказані заявником, неповажними і ухвалою від 12 листопада 2018 року апеляційну скаргу залишив без руху з наданням десяти днів з дня отримання ухвали для звернення з заявою про поновлення строку, вказавши причини пропуску цього строку.

На виконання вимог ухвали апеляційного суду ОСОБА_1 7 грудня 2018 року подала клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. У клопотанні заявник наголошувала на тому, що ані вона, ані її представник в судовому засіданні під час проголошення оскаржуваної ухвали присутні не були і копію ухвали суду першої інстанції засобами поштового зв'язку не отримували. Також вказувала на те, що перебувала за межами України, а саме в Республіці Білорусь, і про постановлення оскаржуваної ухвали не знала.

Вивчивши клопотання, суддя апеляційного суду ухвалою від 12 грудня 2018 року відмовив ОСОБА_1 у відкритті апеляційного оскарження на підставі на підставі пункту 4 частини 1 статті 358 ЦПК України.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460 IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України у тій же редакції Кодексу).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов до таких висновків.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 пропустила п'ятнадцятиденний строк на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції без поважних причин.

Проте такі висновки суду апеляційної інстанції є передчасними.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з пунктом 8 частини 3 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту
3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1,2 розділу V ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час вирішення справи судом апеляційної інстанції, де врегульовано порядок і підстави апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Статтею 354 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у Статтею 354 ЦПК України.

Відповідно до частини 3 статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених частини 3 статті 357 ЦПК України, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

У частині четвертій цієї статті визначено, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому частини 3 статті 357 ЦПК України.

З матеріалів справи встановлено, що ухвала Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 3 жовтня 2018 року про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду направлялась ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1; відправлення повернулось без вручення з відміткою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання".

Відомостей про отримання ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м.

Дніпропетровська від 3 жовтня 2018 року ОСОБА_1 матеріали справи не містять і саме неврученням ухвали вона обґрунтовувала пропущення процесуального строку.

Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції і, не встановивши початок перебігу п'ятнадцятиденного строку, яким у цьому випадку є день вручення ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 3 жовтня 2018 року, дійшов передчасного висновку про відсутність поважних причин пропуску цього процесуального строку.

На підставі викладеного касаційний суд дійшов висновку, що суддя Дніпровського апеляційного суду при постановленні ухвали від 12 грудня 2018 року про відмову у відкритті апеляційного провадження допустив порушення процесуального права.

Згідно з частиною 4 статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвали суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає провадженню у справі, справа передається на розгляд суду апеляційної інстанції.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина 4 статті 411 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги).

Оскільки касаційний суд дійшов висновку про передчасність висновку апеляційного суду щодо відмови у відкритті апеляційного провадження, оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції не може вважатися законною і обґрунтованою, тому підлягає скасуванню з направленням справи до апеляційного суду для продовження розгляду відповідно до статті 411 ЦПК України у тій же редакції Кодексу.

Керуючись статями 400, 411 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді: В. С. Жданова В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко М.

Ю. Тітов