Постанова

Іменем України

28 червня 2023 року

м. Київ

справа № 2-1316/968/2012

провадження № 61-1538св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Львівського апеляційного суду від 25 липня 2022 року в складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютого 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання права власностів порядку спадкування.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_1 .

11 лютого 2000 року ОСОБА_1 зробив заповідальне розпорядження, згідно якого належний останньому на праві приватної власності житловий будинок і господарські будівлі, що знаходяться у селі Нагоряни Пустомитівського району Львівської області та земельні ділянки сільськогосподарського призначення площею 2,0547 га та 16,1337 га, розташовані на території Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області заповів йому - позивачу в справі.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які є рідними братом та сестрою позивача відмовилися від прийняття спадщини після смерті батька на його користь. Після смерті батька він фактично вступив у володіння спадковим майном, тобто прийняв спадщину, не заявивши відмови від неї, а також проживав разом з батьком до дня смерті.

Посилаючись на відсутність правовстановлюючих документів, необхідних для оформлення права власності на спадкове майно, позивач просив визнати за ним право власності в порядку спадкування на земельні ділянки сільськогосподарського призначення площею 2,0547 га та 16,1337 га, які розташовані на території Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 13 квітня 2012 року позов задоволено.

Визнано в порядку спадкування за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку сільськогосподарського використання площею 2,0547 га на території Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, яка належала на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЛВ № 025243 від 31 грудня 1999 року ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано в порядку спадкування за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку сільськогосподарського використання площею 16,1337 га на території Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, яка належала на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії І-ЛВ № 087376 від 10 лютого 2000 року ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач є єдиним спадкоємцем після смерті батька, проте у зв`язку з відсутністю в нього оригіналів державних актів на землю позбавлений можливості оформити право власності на вказане майно.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Не погодившись з рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 13 квітня 2012 року, ОСОБА_4 , особа, яка не приймала участі в справі, у листопада 2021 року оскаржила його в апеляційному порядку.

Постановою Львівського апеляційного суду від 25 липня 2022 року апеляційну скаргу представника особи, що не брала участі у справі - адвоката Яцишина О. В. на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 13 квітня 2012 року задоволено, рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 13 квітня 2012 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким відмовлено

ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування на земельні ділянки.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення таких прав у нотаріальному порядку. Задовольняючи позов, місцевий суд не перевірив оригіналів державних актів, їх відповідність до закріплених площ та кадастрових номерів, оскільки наявні у матеріалах справи копії цих документів не завірені належним чином. При цьому, судом не досліджена та обставина, що позивач ОСОБА_1 у визначений законом шестимісячний строк подавав заяву про прийняття спадщини. Доказів відмови нотаріуса у видачі відповідного свідоцтва позивачем не надано.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

03 січня 2023 року ОСОБА_3 , засобами поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 25 липня 2022 року у вказаній справі, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 13 квітня 2012 року.

У касаційній скарзі заявниця посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував:

- статті 128-130 ЦПК України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 11 березня 2021 року у справі № 131/278/15-ц;

- частину першу статті 352 ЦПК України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 лютого 2022 року у справі № 700/1200/19, від 20 серпня 2019 року у справі № 908/2116/18, від 02 листопада 2022 року у справі № 503/2245/17, від 14 квітня 2022 року у справі № 333/537/13 та в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц;

- статтю 29 ЦК України та статті 2, 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 17 січня 2022 року у справі № 643/790/20.

- норми Цивільного кодексу Української РСР 1963 року без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 715/2172/17 та від 14 квітня 2022 року у справі № 333/537/13.

Крім того, заявниця посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).

Інші учасники справи не скористалися правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу.

Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У квітні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження колегією у складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

11 лютого 2000 року ОСОБА_1 склав заповіт, відповідно до якого належний йому на праві приватної власності житловий будинок і господарські будівлі, що знаходяться у селі Нагоряни Пустомитівського району Львівської області та земельні ділянки згідно з державними актами на право приватної власності на землю серії: ІІІ-ЛВ № 025234; ЛВ № 247; І-ЛВ № 087376 заповів своєму сину - позивачу в справі ОСОБА_1 , 1938 року народження.

Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Пустимитівського районного нотаріального округу Леон М. В. та зареєстрований у реєстрі під № 230 ( а. с. 7).

Установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_1 .

Сторони у справі є дітьми померлого ОСОБА_1 .

Згідно з нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 07 грудня 2011 року вони відмовилися від спадщини після смерті батька на користь свого брата - позивача в справі ОСОБА_1 .

У зв`язку з відсутністю у ОСОБА_1 оригіналів державних актів на землю, він у лютому 2012 року звернувся до суду з відповідним позовом про визнання права власності на спірні земельні ділянки в судовому порядку.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 13 квітня 2012 року його позов задоволено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_4 , особа, яка не брала участі в справі, у листопада 2021 року оскаржила його в апеляційному порядку.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_4 зазначила, що оскаржуваним судовим рішенням порушені її права як власника земельної ділянки, оскільки на підставі рішення суду у позивача виникло право на земельну ділянку з кадастровим номером 4623686600:06:000:0631, що згідно з даними кадастрової карти є територією земельної ділянки з кадастровим номером 4623686600:06:000:0662, яка є її власністю.

Вказувала, що судом першої інстанції не досліджувалися документи або засвідчені їх копії щодо належності земельних ділянок сільськогосподарського призначення площею 2,0547 га та 16,1337 га померлому ОСОБА_1 .

Стверджувала про те, що має обґрунтовані сумніви в тому, що державні акти на спірні земельні ділянки видавались ОСОБА_1 .

Як у матеріалах справи, так і в самому рішенні відсутні посилання на будь-яку відмову нотаріуса у вчинені нотаріальних дій - видачі свідоцтва на право власності на вказані земельні ділянки.

Звертала увагу, що рішення суду ухвалено без залучення осіб, чиїх інтересів воно може стосуватися.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо права ОСОБА_4 , як особи, яка не брала участі в справі, на оскарження рішення суду першої інстанції

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, ОСОБА_4 , як особа яка не брала участі в справі, посилалася на те, що оскаржуваним судовим рішенням порушені її права як власника земельної ділянки, оскільки на підставі рішення суду у позивача виникло право на земельну ділянку з кадастровим номером 4623686600:06:000:0631, що згідно з кадастровою картою є територією земельної ділянки з кадастровим номером 4623686600:06:000:0662, яка є її власністю.

З метою перевірки порушення прав особи, яка не брала участі в справі, ухвалою Львівського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року відкрито апеляційне провадження, за апеляційної скаргою ОСОБА_4 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 13 квітня 2012 року.

Постановою Львівського апеляційного суду від 25 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 13 квітня 2012 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування на земельні ділянки відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.

Колегія суддів із такими висновками суду апеляційної інстанції не погоджується та вважає їх передчасними з огляду на таке.

За статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).

У справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право, зокрема, на апеляційний перегляд справи.

У частині першій статті 352 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) указано, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

При цьому судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що ухвалене про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 32/77 (провадження № 12-17гс21), якою також закрито касаційне провадження з тих самих підстав, указано, що особи, які не брали участі у справі, можуть оскаржити рішення суду лише за умови, що суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. Відтак, передумовою реалізації такими особами їх права на оскарження судового рішення є матеріально-правова заінтересованість цих осіб, тобто їх власна, особиста заінтересованість у конкретному результаті розгляду спору судом.

Отже, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести, що суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав та обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Тому при вирішенні питання про те, чи прийнято оскаржуване рішення про права, обов`язки, свободи чи інтереси особи, яка не брала участі у справі, суд має з`ясувати, чи буде у зв`язку з ухваленням судового рішення у цій справі таку особу наділено новими правами, чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права, свободи та/або обов`язки, або позбавлено певних прав, свобод та/або обов`язків у майбутньому.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. З огляду на вказані процесуальні норми суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу після спливу річного строку з дня складання повного тексту судового рішення. При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю. Тобто апеляційному суду необхідно було відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, а у разі з`ясування, що судовим рішенням питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки не вирішувалося, закрити апеляційне провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Аналогічний за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року № 360/1938/16 (провадження № 61-48003св18), від 10 квітня 2019 року у справі № 235/2452/16-ц (провадження № 61-3433св19), від 05 лютого 2020 року № 521/12093/19 (провадження № 61-20975св19), від 03 червня 2020 року у справі № 2-2630/03 (провадження № 61-14624св19).

На виконання вимог процесуального закону апеляційний суд правильно відкрив апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_5 , як особи, яка не брала участі у справі. Разом із тим, переглядаючи рішення суду першої інстанції та скасовуючи його за апеляційною скаргою вказаної особи, апеляційний суд не перевірив доводів апеляційної скарги та не вирішив питання чи були порушені оскаржуваним судовим рішенням права, свободи, інтереси та (або) обов`язки саме ОСОБА_5 , яка майже через дев`ять років з моменту ухвалення рішення місцевого суду оскаржила його в апеляційному порядку.

Вказані порушення є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до апеляційного суду. Під час нового розгляду справи апеляційний суд має перевірити чи вирішувалося рішенням суду першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_5 , як особи, яка не брала участі в справі, і лише після з`ясування вказаних обставин вирішити питання про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України або розгляду справи по суті заявлених вимог.

Щодо повідомлення ОСОБА_3 про розгляд справи в суді апеляційної інстанції

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом (пункт 2 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Статтею 128 ЦПК України передбачено, що суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться (частина перша статті 131 ЦПК України).

ЄСПЛ неодноразово звертав увагу, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Загальна концепція справедливого судового розгляду, яка охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу, вимагає, щоб особу, щодо якої порушено провадження, було поінформовано про цей факт. Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі із апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть упевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, inter alia, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи. Тому на національні суди може покладатися обов`язок з`ясувати, чи були судові повістки або інші документи завчасно отримані сторонами, та, у разі потреби, зафіксувати таку інформацію у тексті рішення. У разі невручення стороні належним чином судових документів вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні (Харченко проти України, № 37666/13, § 6, 7, ЄСПЛ, від 03 жовтня 2019 року).

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 13 квітня 2012 року. Зазначена ухвала не була направлена учасникам справи, відповідні докази в матеріалах справи відсутні.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 09 березня 2022 року справу призначено до розгляду на 23 травня 2022 року.

У справі містяться повістки-повідомлення про виклик учасників процесу в судове засідання, призначене на 23 травня 2022 року, проте доказів їх направлення та отримання сторонами матеріали справи не містять. При цьому адреса місця проживання ОСОБА_3 , яка зазначена в повістці: АДРЕСА_1 , не відповідає адресі, зазначеній у позовній заяві.

За довідкою, складеною секретарем судового засідання Львівського апеляційного суду, в судове засідання, призначене на 23 травня 2022 року, сторони не з`явилися, розгляд справи відкладено на 25 липня 2022 року.

У матеріалах справи міститься оголошення на вебсайті Львівського апеляційного суду про виклик в судове засідання, призначене на 25 липня 2022 року, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Проте розміщення такого оголошення не може вважатися належним повідомленням ОСОБА_3 про розгляд справи, призначений на 25 липня 2022 року, оскільки через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України викликаються відповідачі, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме.

У позовній заяві місце проживання ОСОБА_3 зазначено: АДРЕСА_2 . За вказаною адресою остання отримувала судові повістки в суді першої інстанції і заяви про зміну місця свого проживання не подавала.

Не зважаючи на це, судову повістку на ім`я ОСОБА_3 за вказаною адресою апеляційний суд не направляв.

Тобто докази отримання відповідачем ОСОБА_3 копії ухвали про відкриття апеляційного провадження разом із апеляційною скаргою, а також її належного повідомлення про розгляд справи в апеляційній інстанції в матеріалах справи відсутні, натомість, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, апеляційний суд зазначив, що сторони належним чином повідомлені про слухання справи та своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

Таким чином, апеляційний суд позбавив ОСОБА_3 можливості надати зауваження (відзив) щодо поданої у її справі апеляційної скарги та не виконав свого зобов`язання стосовно дотримання закріпленого у статті 6 Конвенції принципу рівності сторін. А тому зробив передчасний висновок про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі.

У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає, що доводи заявника знайшли своє підтвердження під час перегляду справи в касаційному порядку, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Крім того, колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування статті 29 ЦК України та статей 2, 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», викладених у постанові Верховного Суду від 17 січня 2022 року у справі № 643/790/20 також заслуговують на увагу, з огляду на те, що відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані заявником, та оцінені судом.

Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17 (провадження № 61-44149св18) та від 01 липня 2020 року у справі № 222/1109/17 (провадження № 61-43496св18).

Вказані висновки слід врахувати апеляційним судом під час вирішення справи по суті заявлених позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 5 частини першої, частини четвертої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Зважаючи на те, що апеляційним судом порушено норми процесуального права, на які посилається заявниця у касаційній скарзі, постанова суду апеляційної інстанції не може вважатися законною і обґрунтованою та в силу статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд, суд не здійснює розподіл судових витрат за результатами касаційного розгляду.

Керуючись статтями 400 402 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 25 липня 2022 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук